Материал: Економічна історія України том 2

266 Частина шоста. НОВІТНЯ ЕПОХА

1926 р. закінчили технічне навчання 46,3% робітників і навчалися – 25,5%176. Отже, дві третини робітничого класу були охоплені технічним навчанням.

Виробниче змагання в другій п’ятирічці стало будуватися не тільки на моральних, а й на матеріальних стимулах до праці. Це стало можливим після ліквідації нормованого споживання і подвійних цін – низьких в системі карткового постачання і комерційних у вільній торгівлі. У січні 1935 р. було скасовано карткову систему і встановлено єдині ціни на хліб. Від жовтня 1935 р. вводилися єдині ціни на всі інші продовольчі товари, а з січня 1936 р. скасовувався відпуск за нормованими цінами всіх товарів широкого споживання.

Величина заробітної плати в командній економіці встановлювалася керівництвом країни. Навіть тоді, коли використовувалися форми заробітної плати, що залежали від виробітку, в кожній галузі народного господарства існувала своя «стеля»: робітник не міг одержати більше певного ліміту, скільки б він не виробив. Щоб простимулювати підвищення продуктивності праці, компартійно-радянське керівництво у 1935 р. тимчасово скасувало це «завоювання» директивної економіки, яке робітники презирливо охрестили «виводилівкою». Запроваджувалася норма ринкової економіки: скільки виробив, стільки й заробив. Відтепер на певний час заробітна плата не обмежувалася затвердженим у плані показником, а налічувалась

увстановленому відсотку до реального виробітку. Скасування карткової системи дозволяло «отоварити» зароблені гроші.

Новий виробничий почин організовувався партійно-профспілковим апаратом уже з урахуванням можливості матеріального стимулювання рекордних показників

упраці. Взірець вимагалося знайти знову-таки серед шахтарів.

Рекорд був організований на кадіївській шахті «Центральна-Ірміно». У ніч на 31 серпня 1935 р. молодий робітник О.Стаханов застосував метод роботи, заснований на поділі виробничих операцій між вибійником і кріпильниками. Це дало йому можливість вирубати за зміну 102 т вугілля – в 14,5 раза більше за норму. Стаханову кріпили два робітники, які від часу до часу змінювалися. З урахуванням їх трудового вкладу в стахановський рекорд справжнє перевищення норми було п’ятиразовим. Оскільки рекордний виробіток мав бути максимальним, газети про кріпильників не згадали.

Результат Стаханова і нарахований за нього заробіток вразили шахтарів. Кілька з них на цій же шахті перекрили рекорд уже в найближчі дні, але Стаханов 8 вересня видобув 175 т вугілля за зміну, а ще через десять днів підняв планку рекорду до 227 т. Коли у змагання втрутився прославлений ударник шахти «Кочегарка» М.Ізотов, він встановив за допомогою 12 кріпильників абсолютний рекорд на відбійному молотку – 607 т вугілля – цілий залізничний ешелон.

У досягненні високої продуктивності праці стахановці користувалися різними методами залежно від специфіки галузі: вдосконаленням поділу праці (вугледобувна промисловість, машинобудування), поліпшенням організації робочих місць і раціоналізацією трудових рухів (легка промисловість, машинобудування), інтенсифікацією роботи машин і агрегатів (машинобудування, текстильна промисловість, залізничний транспорт), інтенсифікацією технологічних процесів (чорна металургія) тощо.

Рекорди стахановців стали підставою для істотного підвищення в 1936 р. норм виробітку й планових завдань. На підприємствах, які не мали достатніх резервів, це призвело до перенапруження виробничого процесу й неминучих зривів, що розглядались як шкідництво або саботаж. А в 1937 р. в заробітній платі було відновлено граничну межу. Короткочасний флірт із ринковою економікою урвався. Ефективність стахановського руху стрімко пішла на спад, але кількість стахановців не зменшувалося, а зростала зусиллями партійних, профспілкових і комсомольських організацій. Поширилася практика приписок, на підприємствах з’явилася велика кількість липових рекордсменів, яких у народі прозвали «олівцевими стахановцями». Серед стахановців, які стали своєрідною робітничого аристократією, виявилося чимало авантюристів, які «ударною» працею спричинювали аварії й псували техніку. Рекордоманія призводила до порушення нормального ритму виробництва.

Сукупні результати промислового будівництва в роки перших п’ятирічок були все-таки вагомі. Незважаючи на прикордонне розташування, Україна збагатилася цілою низкою великих підприємств. Список підприємств, у розбудову або реконструкцію кожного з яких було вкладено від 1926 р. до початку 1936 р. 100 млн руб.

ібільше, виглядає так:177

1.Харківський тракторний завод – 100.

2.Комунарський металургійний завод – 149.

3.Дніпропетровський трубопрокатний завод – 160.

4.Дніпроалюмінбуд – 169.

5.Ворошиловградський паровозобудівний завод – 216.

6.Дніпропетровський металургійний завод – 240.

7.Дніпробуд (перша черга) – 250.

8.Криворіжсталь – 252.

9.Краммашбуд – 291.

10.Азовсталь – 292.

11.Макіївський металургійний завод – 295.

12.Запоріжсталь – 369.

За винятком ХТЗ, найбільші новобудови розташовувалися в Донецько-При- дніпровському регіоні. Це свідчить, що збереглася індустріальна спеціалізація, набута Україною ще в дореволюційну епоху. Якщо порівняти її з іншими регіонами за кількістю підприємств, на будівництво або реконструкцію яких було витрачено понад 100 млн руб., то виявиться, що з дванадцятьма підприємствами ДонецькоПридніпровський регіон посідав перше місце. На другому місці з сімома новобудовами перебував Уральський регіон, шість новобудов були розташовані в Центральній Росії, по дві – під Ленінградом, у Середній Азії і Східному Сибіру178.

Галузеву структуру великої промисловості України по валовій продукції в незмінних цінах (у відсотках) подано в табл. 26.5179.

Дані таблиці показують певну тенденцію, але не дають уявлення про справжню вагу окремих галузей. По-перше, незмінні ціни були по-різному «незмінними» в різних галузях, про що вже йшлося. По-друге, галузі відрізнялися одна від одної за питомою вагою товарів широкого вжитку, які обкладалися високим податком з

268 Частина шоста. НОВІТНЯ ЕПОХА

Таблиця 26.5. Галузева структура великої промисловості України

обороту. Тому в структурі промисловості збільшувалася питома вага галузей, які спеціалізувалися в основному на виробництві товарів широкого вжитку. У дзеркалі статистики промисловість більшою мірою спрямовувалася на задоволення потреб кінцевого споживача, ніж це було насправді.

Промисловість, як і вся командна економіка, задовольняла потреби суспільства лише в тих рамках, які встановлювалися компартійно-радянським керівництвом. Маніпулювання цінами («ціноутворення») позбавляло цей найважливіший в умовах ринкової економіки показник об’єктивної основи. Статистичні дані, засновані на цінах (передусім, показник валової продукції) мали обмежену інформаційну вагу навіть для тих, хто визначав економічну політику й ухвалював директивні рішення.

Проте й спотворені статистичні показники все-таки відбивають колосальні зрушення у промисловості, зумовлені курсом на здійснення форсованої індустріалізації. Питома вага великої промисловості в усьому промисловому виробництві збільшилася по валовій продукції з 68,7% у 1925/26 р. до 92,5% у 1938 р., а за чисельністю робітників – відповідно з 43,2 до 83%180.

Коли починалася радянська індустріалізація, майже третину промислової продукції в Україні давала дрібна промисловість, представлена кустарно-ремісничими закладами й окремими товаровиробниками – ремісниками та кустарями. За кількістю зайнятих осіб цей сектор переважав у промисловому виробництві. Навпаки, наприкінці 30-х рр. вирішальна перевага у виробництві промислової продукції належала фабрично-заводському сектору. Промислову продукцію тепер виробляв в основному робітничий клас, а не ремісники та кустарі. Стала фактом докорінна модернізація промисловості.

За рівнем розвитку галузей важкої промисловості Україна випередила низку великих західноєвропейських країн. Вона посіла друге місце в Європі (після Німеччини) за виплавкою чавуну, четверте місце в світі за видобутком вугілля.

За виробництвом металу й машин Україна випередила Францію та Італію і наздоганяла Велику Британію.

Проте за блискучим фасадом соціалістичної індустріалізації приховувалися невтішні економічні результати. Промисловість здебільшого розвивалася у великих містах і в Донецько-Придністровському регіоні. Донбас був до революції «всеросійською кочегаркою», а в радянські часи перетворився на «всесоюзну кочегарку». Як і завжди, він постачав вугілля насамперед для промисловості Центральної Росії. Українська металургія також працювала, головно на машинобудування російських промислових центрів.

Відірваність від кінцевого споживача зробила виробничі цикли всередині групи А самодостатніми. Рік у рік нарощувався видобуток вугілля, щоб виплавляти більше металу, який ішов на виробництво машин, використовуваних знову-таки у вуглевидобутку та металургії. Кінцевим споживачем усіх цих трудомістких та екологічно шкідливих галузей був не ринок, який міг забезпечити природні стимули розвитку, а воєнно-промисловий комплекс, що розвивався в основному за межами республіки. Зумовлений високими темпами капітального будівництва, прогрес у промисловості майже не позначався на матеріальному добробуті населення.

Посилання до розділу 26

1.Ленін В.І. Пов. зіб. тв. – Т.42. – С.166.

2.КПРС в резолюціях і рішеннях з’їздів, конференцій і пленумів ЦК. – Т.2. – К., 1979. – С.251.

3.Сталін Й. Твори. – Т.9. – С.319, 323.

4.КПРС в резолюціях… – Т.3. – К., 1979. – С.447.

5.XV съезд ВКП(б): Стенограф. отчет. – М.; Л., 1928. – С.874.

6.Кен О.Н. Мобилизационное планирование и политические решения. Конец 1920 – середина

1930-х гг. – СПб., 2002. – С.22.

7.XV съезд ВКП(б): Стенограф. отчет. – С.47.

8.Там само. – С.886.

9.Там само. – С.839.

10.Там само. – С.991.

11.Там само. – С.905.

12.Сталин И. Сочинения. – Т.11. – С.247, 248.

13.Кен О.Н. Мобилизационное планирование и политические решения. – С.63.

14.Симонов П.С. «Крепить оборону Страны Советов» («Военная тревога» 1927 года и ее последствия) // Отечественная история. – 1996. – №3. – С.160.

15.Ленін В.І. Пов. зіб. тв. – Т.44. – С.159.

16.Сталін Й. Твори. – Т.12. – С.184, 187.

17.Кен О.Н., Рупасов А.Н. Политбюро ЦК ВКП(б) и отношения СССР с западными соседними государствами (конец 1920–1930-х гг.). – СПб., 2000. – С.514.

18.Невежин В.А. Сталинский выбор 1941 года: оборона или «лозунг наступательной войны?» // Отечественная история. – 1996. – №3. – С.60.

19.Шестнадцатая конференция ВКП(б). 23-29 апреля 1929 г.: Стенограф. отчет. – М., 1962. –

С.256.

20.Сталін Й. Твори. – Т.12. – С.122.

21.Там само. – Т.10. – С.297, 324.

22.Там само. – Т.12. – С.271.

23.КПРС в резолюціях… – Т.4. – С.472.

24.XVII конференция ВКП(б). 30 января – 4 февраля 1932 г.: Стенограф. отчет. – М., 1932. –

С.138.

270 Частина шоста. НОВІТНЯ ЕПОХА

25.Кульчицький С.В. Участь робітників України у створенні фонду соціалістичної індустріаліза-

ції. – К., 1975. – С.142.

26.Талалаєв А. Источники накопления в народном хозяйстве. – М., 1965. – С.116.

27.Барсов А.А. Баланс стоимостных обменов между городом и деревней. – М., 1969. – С.90-91; Вайнштейн А. Народный доход России и СССР. – М., 1969. – С.98.

28.Кульчицький С.В. Участь робітників України у створенні фонду соціалістичної індустріаліза-

ції. – С.165.

29.Там само.

30.Кульчицкий С.В. Роль государственного кредита в финансировании социалистической индустриализации (1926–1937 гг.) // Финансы и кредит: Респуб. межвед. науч. сб. – Вып.9. – К., 1969. – С.93.

31.Штукін І., Ентеліс Д., Фаворський І. Досвід позикової роботи в УРСР. – К., 1940. – С.5.

32.Кульчицький С.В. Участь робітників України у створенні фонду соціалістичної індустріаліза-

ції. – С.130.

33.Комуніст (Харків). – 1929. – 18 липня.

34.Год работы правительства. Материалы к отчету за 1928/29 год – первый год пятилетки. – М., 1930. – С.159.

35.Гудзенко П.П., Кульчицький С.В., Шаталіна Є.П. Трудові почини робітничого класу. 1921–1937. На матеріалах Української РСР. – К., 1980. – С.153.

36.Там само. – С.145.

37.Там само. – С.148.

38.В ногу с молодыми богатырями. – Днепропетровск, 1935. – С.93-94.

39.Комуніст. – 1929. – 4 січ.

40.Решения партии и правительства по хозяйственным вопросам (1917–1967 гг.). – Т.2. – М., 1967. – С.244.

41.Гудзенко П.П., Кульчицький С.В., Шаталіна Є.П. Трудові почини робітничого класу… –

С.168.

42.Кульчицький С.В. Україна між двома війнами (1921–1939 рр.). – К., 1999. – С.214.

43.Цифри і факти, що далі наводяться у цьому підрозділі, запозичені з видання: Кульчицький С.В. Україна між двома війнами (1921–1939 рр.). – К., 1999.

44.Ставропольская правда. – 2010. – 3 янв.

45.Документы свидетельствуют. Из истории деревни накануне и в ходе коллективизации 1927– 1932 гг. – М., 1989. – С.21.

46.Сталін Й. Твори. – Т.12. – С.88.

47.Там само. – С.88-89.

48.Вісті ВУЦВК. – 1929. – 14 лип.

49.КПРС в резолюціях… – Т.4. – К., 1980. – С.41.

50.Коллективизация сельского хозяйства: Важнейшие постановления Коммунистической партии и Советского правительства. 1927–1935. – М., 1987. – С.196-197.

51.Трагедия советской деревни. Коллективизация и раскулачивание. – Т.2. – М., 2000. – С.336342.

52.Там само. – С.63.

53.Ивницкий Н.А. Коллективизация и раскулачивание (начало 30-х годов). По материалам Политбюро ЦК ВКП(б) и ОГПУ // Судьбы российского крестьянства. – М., 1996. – С.43-44.

54.Коллективизация сельского хозяйства: Важнейшие постановления Коммунистической партии и Советского правительства. 1927–1935. – С.259.

55.Судьбы российского крестьянства. – С.269.

56.Трагедия советской деревни. – Т.2. – С.833.

57.Там само. – С.305.

58.Документы свидетельствуют. Из истории деревни накануне и в ходе коллективизации. 1927– 1932 гг. – С.390.

59.Lynne Viola. Peasant rebels under Stalin. Collectivisation and the Culture of Peasant Resistance. – New York; Oxford, 1996. – Р.138-139.

60.Terry Martin. The 1932-1933 Ukrainian Terror: New Documentation on Surveillance and the Thought