Зміст
Список умовних скорочень
Вступ
Розділ 1. Вираження емоційно-модальних значень засобами інтонації
.1 Існуючі підходи до диференціації функцій інтонації
.2 Емоційно-модальна функція інтонації
Висновки до розділу 1
Розділ 2. Фізіологічно й ситуативно зумовлені особливості тембрального забарвлення мовлення
.1 Фізіологічні засади актуалізації тембру
.1.1 Фізіологічна природа тембру
.1.2 Голосотворча функція гортані
.1.3 Вело-фарингальні установки й фонаційні установки гортані
.1.4 Налаштування загальної м'язової напруги
.1.5 Структура фонаційних установок
.2 Типологія тембрального забарвлення мовлення
.3 Емоційно-модальна специфіка тембру як компоненту інтонації
Висновки до розділу 2
Розділ 3. Тембральні характеристики політичних промов британських та американських посадовців найвищого рангу
.1 Специфіка інтонаційного оформлення політичної промови
.2 Аналіз політичних промов британських та американських посадовців найвищого рангу
Висновки до розділу 3
Загальні висновки
Список використаних джерел
Додаток
Список умовних скорочень
ТЗМ - тембральне забарвлення мовлення
ЧОТ - частота основного тону
ІГ - інтоногрупа- британський стандарт англійської вимови-
північноамериканський стандарт англійської вимови
Вступ
Проблемі здійснення мовленнєвого впливу на слухача приділялася увага ще за часів античності. Так, у працях Аристотеля, Демосфена й Цицерона висвітлена специфіка впливового, переконливого мовлення, зверненого до певної аудиторії з метою зміни її настроїв, поведінки, поглядів тощо. При цьому особливо наголошується, що адекватне використання мовцем тембральних особливостей свого голосу дає змогу підвищити ефективність спілкування, знизити кількість комунікативних невдач і гіпнотично впливати на слухача.
Питання ролі інтонації та її компонентів у передачі смислу висловлення неодноразово слугувало предметом наукового вивчення. Зокрема, досліджувалася роль фонетичних засобів сегментного (С.В. Воронін, В.В. Левицький, Р.О. Якобсон) й надсегментного (Н.Д. Свєтозарова, Л.К. Цеплітіс, A. Cruttenden, P. Roach) рівнів у актуалізації значення висловлення. Ціла низка робіт присвячена розгляду інтонаційного оформлення висловлення з огляду на емоційний стан мовця (О.М. Алексієвець, А.Й. Багмут, А.А. Каліта, Е.А. Нушикян, Я.Р. Федорів, J.D. O’Connor, та ін.). Аналіз функціонального навантаження різних компонентів інтонації, зокрема, паузації, темпу, ритму, мелодики, фразового наголосу тощо, міститься у працях А.Н. Антіпової, М.П. Дворжецької, Т.Г. Мєдвєдєвої, Т.М. Ніколаєвої. Специфіку тембру як окремого компоненту інтонації і його функціональні особливості досліджували Дж. Лавер, Т.Г. Мєдвєдєва, Л. Минаєва, О. Міндрул та ін. Проте фонетична наука ще не має у своєму розпорядженні достатньо повних теоретичних уявлень та експериментальних фактів про специфіку актуалізації емоційно-модальної функції тембрального забарвлення мовлення (далі ТЗМ). Отже, актуальність дослідження визначається загальною спрямованістю сучасних лінгвістичних студій, які охоплюють питання функціональних аспектів просодії мовлення, а також важливістю дослідження питань, які стосуються визначення лінгвістичного статусу тембру, специфіки актуалізації ТЗМ і виявлення функціонально значимих різновидів тембру на основі промов британських та американських посадовців найвищого рангу.
Метою дослідження є визначення специфіки актуалізації емоційно-модальної функції тембру як компоненту інтонації у промовах британських та американських посадовців найвищого рангу.
Для досягнення поставленої мети необхідно вирішити такі завдання:
• здійснити огляд функцій інтонації та її компонентів, представлених у наукових працях;
• виявити особливості передачі у висловленні емоційно-модальної функції інтонації;
• розглянути фізіологічні засади функціонування тембру й проаналізувати його існуючі класифікації;
• установити специфіку актуалізації емоційно-модальної функції тембру в промовах британських та американських посадовців найвищого рангу.
Об’єктом дослідження є політичні промови британських та американських посадовців найвищого рангу.
Предметом дослідження є емоційно-модальна специфіка ТЗМ британських та американських посадовців найвищого рангу.
Матеріалом дослідження слугували 16 політичних промов британських й американських політичних діячів найвищого рангу: В. Черчілля, Т. Блера, Г. Брауна, Дж.Ф. Кеннеді, Б. Клінтона та Б. Обами.
Методи дослідження. Дослідження здійснювалося шляхом використання таких методів і прийомів: лінгвістичного спостереження для виявлення функціональних і семантичних ознак тембру; семантичного та комунікативно-прагматичного аналізу для встановлення особливостей ТЗМ у промовах британських та американських посадовців найвищого рангу; критичного аналізу наукової літератури з теми дослідження й узагальнення наукових поглядів щодо лінгвістичної природи тембру; методу зіставлення для визначення доцільності віднесення тембру до компонентів інтонації.
Практичне значення роботи полягає у можливості використання її основних теоретичних положень у курсах теоретичної (розділи "Фонетична система мови", "Надсегментний рівень мови") і практичної (розділи "Інтонаційна організація тексту") фонетики англійської мови, у курсах соціофонетики й фонориторики, а також у написанні курсових робіт студентами.
Структура курсової роботи. Робота складається зі вступу, трьох розділів із висновками до кожного з них, загальних висновків, списку використаної наукової й довідкової літератури.
У вступі обґрунтовано актуальність роботи, сформульовано об’єкт і предмет дослідження, визначено його мету та завдання, висвітлено його наукову новизну, практичне значення, описано методи та прийоми дослідження.
У першому розділі здійснено огляд функцій інтонації та її компонентів, представлених у наукових працях, виявлено сутність емоційно-модальної функції інтонації.
У другому розділі розглянуто фізіологічні засади функціонування тембру, проаналізовано існуючі класифікації тембру та розроблено комплексну класифікацію ТЗМ за його стабільністю, враженням слухача від ТЗМ мовця та фізіологічними особливостями мовця.
У третьому розділі описано специфіку актуалізації емоційно-модальної функції тембру на основі проаналізованих політичних промов англійських та американських високопосадовців.
У загальних висновках представлено результати проведеного дослідження, викладено основні висновки й окреслено перспективи подальших наукових студій із зазначеної проблематики.
Список використаної літератури включає 59 джерел, у тому числі 11 англійською мовою.
Розділ 1. Вираження емоційно-модальних значень засобами інтонації
.1 Існуючі підходи до диференціації функцій інтонації
Інтонація як основа усного мовлення відіграє важливу роль у процесі передачі смислу висловлення. Їй притаманна смислотвірна функція, що підносить проблеми лінгвістичного опису інтонаційно-семантичних параметрів мови як засобів реалізації цієї функції до рівня найбільш актуальних проблем фонетики, фонології та фоносемантики [15, с. 73].
У лінгвістичній літературі відомі різні підходи до розуміння природи інтонації та виконання нею певних функцій: синтаксичний, що вивчає передачу інтонацією синтаксичніх відношень одиниць мови й мовлення; фонологічний, за яким інтонація аналізується як система опозицій; фонетичний, що розглядає засоби оформлення висловлень, їх цілісність і засоби членування висловлення на смислові групи; вивчення інтонації як самостійного рівня мови, одиниці якого мають певну семантику й структуру, тісно пов`язану зі смисловою стороною мовлення [34, с. 14-15]. Фонетичний підхід до інтонації, як зазначається у праці [там само, с. 25], потребує опису матеріальної суті її одиниць та їх формальних відмінностей.
Розглядаючи функціональні можливості інтонації, П. Роуч [55, с. 136-150] зазначає, що вона полегшує слухачеві розуміння висловленого мовцем. Шляхи досягнення цього розуміння за допомогою інтонації дуже складні. Ця складність і викликала у лінгвістів багато припущень щодо виділення різних функцій інтонації. Зокрема П. Роуч виокремлює модальну функцію інтонації, завдяки якій мовець виражає емоції й особисте ставлення до конкретного об`єкта чи явища, а також додає мовленнєвому значенню специфічного відтінку; акцентну функцію, яка полягає у виділенні певних слів як семантично найвагоміших в інтоногрупі; граматичну функцію, на підставі якої інтонація сприяє розпізнанню граматичних і синтаксичних структур; дискурсивну функцію, яка полягає в тому, що інтонація сигналізує слухачеві про дану й нову інформацію, здійснює зв`язок між інтоногрупами або інформує про їх контраст і допомагає слухачеві передбачити відповідь, яка від нього очікується. Крім того, інтонація дискурсу регулює мовленнєву поведінку комунікантів (регулятивна функція) [55, с. 147].
При цьому автор зауважує, що всі ці функції взаємопов`язані, оскільки модальна функція і функція дискурсу перекривають одна одну. Що ж стосується інших функцій, то їх взагалі дуже важко трактувати як окремі. Так, спільним для акцентної, граматичної та дискурсивної функцій є виконання ними ролі зв`язку між лінгвістичними елементами й контекстом, у якому вони зустрічаються, а тому П. Роуч розглядає їх як синтагматичні функції інтонації [там само, с. 137].
У надсегментній системі Л.К. Цеплітіс [38, с. 65] виділяє дві підсистеми мовних засобів залежно від їхньої функції: асемантичні, які беруть участь в утворенні складів, слів, словосполучень (наголос, ритм), і семантичні, що об`єднуються у поняття інтонації.
Згідно з Дж. Гілберт [47, с. 43], провідною функцією інтонації є дискурсивна, завдяки якій надається комунікативна оцінка кожної частини висловлення або кожного висловлення в контексті чи ситуації. Оскільки слухач правильно інтерпретує ті частини висловлення, на яких мовець концентрує увагу, або сприймає ставлення мовця до нього (модальна функція), чи робить висновки про особистість мовця, то за твердженням А. Гімсона [48, с. 243] використана інтонаційна модель має комунікативну функцію. Тут варто зазначити, що тональність та інтонація мовлення є більш інформативними для остаточного розуміння інтенцій мовця, ніж вербальний компонент [50, с. 64].
Значення англійського висловлення, тобто, інформації, що передається слухачеві, на думку А. Гімсона [48, с. 243], отримується також за рахунок змін мелодики. Такі підйоми й падіння тонального рівня мають дві функції. Першою є акцентна (тж. функція виділення), суть якої полягає в тому, що зміни тонального рівня виконують роль найефективнішого засобу виділення тих частин висловлення, на яких мовець хоче сконцентрувати увагу слухача. Роль другої виконує неакцентна (тж. функція диференціації), за якою інтонація слугує засобом диференціації різних комунікативних типів речень. Крім того, дослідник зазначає [48, с. 243-244], що завдяки інтонації слухач отримує інформацію про емоційне ставлення мовця до нього, до теми бесіди тощо.
Розглядаючи здатність інтонації відображати емоційний стан мовця, А. Гімсон [там само, с. 253-254] зауважує, що велике значення має також тип ядерного тону. Так, висловлення He doesn`t lend his books to anybody може набувати двох значень залежно від його вимови: із спадним тоном воно означає, що мовець нікому не дає свої книги, а із спадно-висхідним - що він дає свої книги лише певним людям. Ця семантична функція інтонації є менш частотною, ніж модальна, оскільки модальне значення висловлення повинно завжди інтепретуватися у певному контексті, ситуації і відносно певної особи.
Слід також звернути увагу на те, що у мовленні інтонація відіграє роль одного з найвагоміших засобів впливу на слухача. При цьому до найбільш значущих її функцій слід віднести сугестивну, яка реалізується через дію емоційної, оцінної та естетичної функцій. У свою чергу, емоційна функція полягає у здатності інтонації виражати явища емоційної сфери психіки мовця: почуття, емоції, настрої, афекти. Завдяки цьому, інтонація надає мовленнєвому повідомленню емоційного забарвлення [1, с. 25; 6, с. 4].
У праці [15, с. 85-86] зазначається, що інтонація як невід`ємний компонент мовлення виконує такі основні функції: конститутивну (організація висловлення, текстів - текстоформуючу, стилів - стилеформуючу); дистинктивну (диференціація комунікативних типів висловлень, текстів різних стилів і жанрів, ставлення мовця, його намірів та емоційного стану); ідентифікуючу (визначення слухачем комунікативних, модально-прагматичних та емоційних типів висловлювань, їх семантичної й синтаксичної структури, типу мовленнєвої ситуації тощо).
Отже, провідною функцією інтонації визнається дискурсивна, яка полягає в
наданні комунікативної оцінки кожній частині висловлення або кожному
висловленню в контексті чи ситуації. Проте інтонація як конструктивний
компонент мовної дії, поряд з емфатичною тривалістю звуків і паузою, є також і
найважливішим засобом вираження емоцій, полегшуючи слухачеві інтерпретацію
іллокутивного наміру мовця.
.2 Емоційно-модальна функція інтонації
З погляду експресивної функції емоцій, які людина спроможна виразити та розпізнати на певному рівні комунікації, інтонацію прийнято розглядати як елемент мовної системи особливої виразної сили, завдяки якому передається не лише раціональна, але й емоційна інформація [8, с. 253]. За допомогою інтонації завжди передається емоційний стан мовця (його піднесений чи пригнічений настрій) і специфіка його особистого, індивідуального оформлення мовлення [7, с. 103].
Для вираження емоцій та емоційних оцінок у мовленні, як відомо, використовують засоби всіх рівнів (лексичного, граматичного та фонетичного), що за певними законами виступають і взаємодіють у мовленні одночасно [33, с. 42]. При цьому відзначається, що "так само, як кожному мовному правилу відповідає мовленнєвий учинок, правилу емоційного вираження також має відповідати вчинок - мімічний, мовленнєвий або інтонаційний" [12, с. 151] (переклад наш - А.Д.). У зв`язку з цим, у межах окремих мовленнєвих культур мають місце й конкретні інтонаційні культури, що за своєю суттю призначені зв`язувати емоційний стан мовця з його "інтонаційними вчинками". Тому дослідники здебільшого шукають інформацію про емоційні стани мовців в акустичних характеристиках мовленнєвого сигналу.
У багатьох дослідженнях емоції розглядаються як віддзеркалення особистісного відношення суб`єкта до можливих або реальних ситуацій [29, с. 16], як оцінка відображуваного мовцем явища [35, с. 120]. Тому [35, с. 122] включення конкретних емоцій у семантику інтонаційних одиниць уважається цілком правомірним, оскільки їх вираження має лінгвістичне значення, яке містить також і оцінку мовцем того чи іншого висловлення чи фрагменту тексту.
Оскільки інтонація є основним засобом вираження емоцій у мовленні, її змістовий репертуар здатен віддзеркалювати десятки модальних значень. Так, наприклад, у студійних дослідженнях К.С. Станіславського, пізніше повторених Р. Якобсоном, словосполучення "сьогодні ввечері" вдавалося вимовляти з таким інтонаційним різноманіттям, що слухачі розрізняли у виконаних варіантах 40-50 емоційних ситуацій. З цього приводу В.В. Виноградов [11, с. 227] відзначає, що інтонація є найбезпосереднішим і єдиним способом вираження думок. При цьому підкреслюється [45, с. 277] значна автономність інтонації висловлення і, зокрема, емоційно забарвлених інтонацій, які засвоюються дітьми раніше, ніж звукова будова рідної мови. Використання стверджувальної, питальної і безпосередньо емоційної інтонації поза мовленням як таким, або при нечіткому нерозбірливому чи швидкому мовленні є, як вважає автор [там само], додатковим доказом автономного існування позамовних інтонаційних відмінностей.
Таким чином, вираження емоцій та емоційних оцінок у мовленні реалізується
взаємодією засобів лексичного, граматичного та фонетичного рівнів мови. При
цьому інтонацію прийнято розглядати як елемент мовної системи особливої
виразної сили, завдяки якому відбувається передача не лише раціональної, але й
емоційної інформації.