Пострадянські країни також формують національні інноваційні системи, виходячи з власних пріоритетів та можливостей. Так, у Казахстані розроблено заходи державної підтримки індустріально-інноваційної діяльності для суб’єктів, що визначені на основі Державної програми форсованого індустріально-інноваційного розвитку, галузевих програм та програм підтримки бізнесу (серед них «Експорт 2020», «Інвестор 2020», «Програма з розвитку казахстанського змісту», «Продуктивність 2020»). Заходи спрямовані на забезпечення інженерної інфраструктури, надання інноваційних грантів, просування товарів несировинного експорту вітчизняного виробництва. Законодавчо закріплено надання державної підтримки з кредитування, субсидування ставок за кредитами, довгострокового лізингового фінансування та ін. Модернізація економіки Узбекистану здійснюється відповідно до державних програм, акцент робиться на виробництві конкурентоспроможної продукції з високою часткою доданої вартості. У державних компаніях та асоціаціях створюються підрозділи, відповідальні за впровадження інноваційних технологій. Окрім того, застосовується низка преференцій - пільги з податку на прибуток, з єдиного податкового платежу, з податку на майно.
В Азербайджані увага приділяється формуванню інфраструктури, перш за все створенню технологічних парків з метою розвитку малого і середнього підприємництва, створення регіональної бази з виробництва і експорту електронного обладнання, перетворення країни на ефективний транзитний інформаційний центр.
У Вірменії створюються кластери у нафтохімічній галузі, обробці алмазів, фармацевтиці, сфері інформаційних технологій. На наданні допомоги спеціалізуються торгово-промислові палати, ділові асоціації, вірменська діаспора.
Молдова ставить за мету наближення до стандартів ЄС, вітчизняні суб’єкти беруть участь у реалізації рамкових програм з наукових досліджень та технологічного розвитку. На основі вивчення зарубіжного досвіду створюються інноваційні інкубатори та науково-технологічні парки.
Таджикистан за усіма параметрами та показниками інноваційного розвитку відстає від усіх країн, тому що діючих інноваційних програм з модернізації економіки в країні практично не реалізується.
У Туркменістані планування і постановка задач технологічного розвитку галузей та формування інноваційних стратегія відбуваються на основі пропозицій, які готує Академія наук, серед пріоритетних визначена програма «Перспективи технологій відновлювальної енергетики».
Типові проблеми для інноваційного розвитку пострадянських країн - це існування значної кількості програмних документів, що дублюють один одного, та координуючих і контролюючих установ. Визначення пріоритетів відбувається на багатьох рівнях та різними інституціями, тому складно розмежувати функції та оцінити рівень відповідальності кожного з учасників інноваційного процесу. Пріоритети науково- технічного розвитку країни не завжди є справжніми пріоритетами для урядів країн.
Аналіз національних інноваційних систем цих країн показує, що вони залишаються незбалансованими; основні елементи - освіта, наука, підприємства, інноваційна інфраструктура - функціонують незалежно один від одного. Серед інших недоліків відзначають високий ступінь бюрократизації, значний часовий лаг між виробленням і прийняттям рішень, низький рівень інтеграційних зв’язків. Окрім того, у системі управління інноваційною діяльністю практично не передбачено зворотного зв’язку із суб’єктами, на яких спрямовано дію органів влади. Це призводить до нестачі достовірної інформації про стан інноваційної сфери, ускладнює прийняття рішень.
Національна інноваційна система будується загальними зусиллями держави, підприємницького та наукового середовища. У здійсненні інноваційної політики значна роль відводиться державі, яка визначає законодавчі правила гри та формування інноваційного клімату в країні, забезпечує дотримання встановлених норм і правил інноваційної діяльності.
Для реалізації своєї місії національна інноваційна система повинна відповідати наступним вимогам: забезпечення економічного росту, підвищення ефективності використання інтелектуального потенціалу, забезпечення достатньої стабільності економіки, забезпечення розвитку регіонів, зниження соціально-економічної диференціації. Пріоритетом у сучасному середовищі виступає створення повноцінної інноваційної системи зі зворотними зв’язками, в якій взаємодіють підприємницьке середовище і сектор, що продукує знання.
Важливим завданням для будь-якої країни є вибір інституційних механізмів та формування інфраструктурного забезпечення для підтримки інноваційної діяльності суб’єктів господарювання на регіональному рівні.