Материал: idpzk

ла відділення церкви від держави, свободу викладання. У ст. 148 закріплювалося, що «у всіх школах повинні прагнути до моральної освіти, насадженню духу громадянськості, особистої і професійної придатності в дусі німецької народності і примирення народів. Застерігалося про образу почуття інакомислячих при викладанні в публічних школах.

Правове закріплення соціально-економічних та культурних прав і свобод в конституціях Мексики та Німеччини, згодом в СРСР змусили розвинуті ліберально-демо- кратичні країни, які досить неохоче йшли на юридичне регулювання економічних і соціальних питань, нарешті піти на це. Однією з причин було те, що після Другої світової війни соціально-економічні та культурні права людини, поряд з особистими та політичними, дістають визнання в міжнародно-правових документах (Загальна декларація прав людини 1948 р.; Міжнародний пакт про соціально-економічні та культурні права 1966 р.) і стають міжнародними стандартами у зазначеній сфері регулювання конститу- ційно-правових відносин.

Трете покоління (хвиля) прав і свобод зумовлена загостренням у другій половині XX ст. глобальних проблем, серед яких однією з найактуальніших стала екологічна, що обумовила потребу захистити право людини на здорове навколишнє середовище; зі вступом найбільш розвинутих країн в епоху інформатизації — права на інформацію тощо. Більш предметно ці аспекти сучасного конституційного права розглядатимуться у навчальному курсі «Державне право зарубіжних країн».

4.2. Інститут начал організації держави

Серед підінститутів загального інституту начал організації держави слід відзначити насамперед інститути структурної, територіальної та функціональної організації держа-

вної влади, тобто підінститути форм правління, державно-територіального устрою

та політичного режиму. Історичні засади цих формальних властивостей держави, що в епоху громадянського суспільства переважно знаходили своє закріплення в конституційному законодавстві, більш докладно розкриті у темі 14, тому дозволимо собі на них окремо не зупинятись.

Іншими підініститутами загального інституту начал організації держави є сукупність конституційно-правових норм, що регламентують порядок формування, компетенцію та принципи діяльності окремих ланок державного механізму, насамперед законодавчих, виконавчих та судових органів влади. Оскільки основні тенденції розвитку цих органів як складових державного механізму, висвітлені у попередній темі, зупинимось на деяких аспектах, котрі, маючи безпосереднє відношення до конституційного права, там не знайшли відображення.

Конституційно-правовий порядок формування виконавчих та законодавчих органів влади

Глава держави. Конституційно-правовий порядок формування інституту глави держави залежить від того, хто стоїть на чолі держави: монарх або президент.

Монарх заміщує пост глави держави в установленому порядку престолонаслідування, окремі види котрого мають давні історичні коріння. Історично склалися три основні системи престолонаслідування. Самою давньою, що йде з салічних франків, є салічна (агнатична) система, яка надає право наслідування престолу тільки чоловікам (в наші дні прийнята лише в Японії). Тривалий час ця система була домінуючою, але згодом вона поступилася кастильській (когнатичній), котра, віддаючи перевагу чоловікам, якщо таких спадкоємців немає, припускає наслідування престолу й жінками (діє правило «старший брат виключає старшу сестру»). Саме ця система упродовж XX ст. була прийнята в більшості європейських країн (Великобританія, Данія, Іспанія та ін.), що засвідчило модернізацію їх суспільного й державного ладу. Австрійська (змішана) система, яка використовувалася в Австрії, а також в Російській імперії, починаючи з кінця

465

XVIII ст. (часів правління Павла І), надавала право жінкам лише в тому випадку, коли були відсутні законні претенденти на престол чоловічої статі.

Окрім зазначених систем престолонаслідування, використовуються й інші. Однією з самих молодших (з 1980 р.) є «шведська» система престолонаслідування, котра базується на принципі «старший брат не виключає старшу сестру», тобто чоловік і жінка користуються однаковими правами. «Мусульманська» система характерна для абсолютних монархій арабського сходу, де спадкоємцем престолу повинен бути чоловік (як при салічній системі), але не обов’язково старший син монарха: допускається своєрідна процедура «обрання» монарха з членів правлячої династії (Об’єднані Арабські Емірати).

З обранням пов’язана також своєрідна процедура заміщення поста глави держави в Малайзії, форму правління котрої нерідко в державознавчій літературі визначають як «виборчу монархію». Згідно Конституції 1957 р. (з наступними змінами) її глава — верховний правитель Малайської федерації (Ієнг ді Пертуан Агонг) «обирається» на 5 років Радою правителів — органом, що складається з глав суб’єктів федерації (штатів): 13 спадкових султанів та чотирьох губернаторів, призначених верховним правителем. Останній (а також його заступник) обирається тільки спадковими султанами (не менше 5 голосів), оскільки губернатори такого права не мають. У такий же спосіб Рада може достроково усунути верховного правителя з посади. При «виборах» діє принцип ротації — черговість обрання султанів на цей пост.

Президент заміщує свій пост шляхом обрання. Залежно від форми правління він обирається безпосередньо виборцями або парламентами, або спеціально створеними колегіями з депутатів парламентів та представників місцевих органів влади на основі відповідних виборчих систем — сукупності встановлених законом правил, принципів та критеріїв, за допомогою яких визначаються результати голосування. Основними виборчими системами є мажоритарна та пропорційна, котрі сформувались й законодавчо оформилися у ХІХ ст.

За мажоритарною системою, основні правила котрої використовувалися з давніх часів, результати голосування визначаються на основі більшості (фр. мajorite — «біль-

шість»). Вона має кілька різновидів: мажоритарна система відносної більшості, за якою переможцем є особа, котра набрала просту більшість голосів порівняно з іншими канди-

датами, і мажоритарна система абсолютної більшості, за якою, щоб стати перемож-

цем, потрібно набрати більше 50 % голосів виборців, що приймали участь у виборах. Для обрання президентів зазвичай використовується мажоритарна система абсолютної більшості з додатковими турами у тому випадку, якщо одразу жоден з претендентів не набрав більше половини голосів виборців. З давніх часів мажоритарна виборча система використовувалася для формування і представницьких органів влади, зокрема парламентів (сьогодні в США, Великобританії, Франції та ін.). Але вона мала і досі має одну суттєву ваду: голоси виборців, що не перемогли на виборах, не враховуються.

Парламенти. Цього недоліку позбавлена інша виборча система — пропорційна, за якою розподіл депутатських місць між політичними силами (представлені зазвичай партіями) здійснюється відповідно до кількості голосів, зібраних кожною з цих політичних сил. Ідеї пропорційного представництва політичних об’єднань при формуванні органів державної влади були висловлені ще в 1793 р. видатним діячем Великої французької революції Луї Сен-Жюстом. У 40-х рр. ХІХ ст. проекти пропорційних виборів пропонували американець Томас Джільпін і швейцарець Віктор Консідеран.

В основі цієї системи лежить принцип виборчої квоти (Q), тобто кількість голосів, необхідних для обрання одного депутата. Уперше (1855 р.) формулу виборчої квоти запропонував англійський баристер (адвокат вищої кваліфікації) Т. Hаr, за якої: Q = х : у (де x — кількість голосів виборців по округу; y — кількість мандатів, що повинні розподілятись по округу). Але на практиці пропорційна система була вперше використана в Бельгії в 1889 році. На початку ХХ ст. існувало близько 150 її різновидів. Зараз вона використовується в понад 60 країнах, зокрема, в Іспанії, Португалії, Австрії, Швеції, Фінляндії, Норвегії, Бельгії, в тому числі й Україні при обранні половини депутатів Верховної Ради.

466

Форми пропорційного представництва характеризуються різноманітністю. Використовують різні методи визначення виборчої квоти, більшість яких пов’язана з досить складними математичними підрахунками. Але ця система вважається найбільш демократичною порівняно з мажоритарною, при якій значна частина голосів виборців, як зазначалося, пропадає. Більш детальне ознайомлення зі змістом цих виборчих систем відбудеться при вивченні конституційно-правових дисциплін.

Конституційна юстиція

З органів судової влади зупинимося на характеристиці спеціальних, тих, котрі здійс-

нюють нагляд за дотриманням у країні конституції та інших нормативно-правових актів і відносяться до конституційної юстиції (правосуддя).

Часом народження конституційної юстиції вважається початок ХІХ ст. Це пов’язано з розглядом у Верховному суді США «справи Мербері» (1803 р.), коли вища судова інстанція США пішла на нетрадиційний крок; визнавши неконституційним закон, на основі якого призначався і мав здійснити свою діяльність суддя Мербері. Корегуванням цього закону було створено прецедент, відповідно до якого суд, по-перше, може тлумачити конституцію, по-друге, може визнавати закон або інший акт таким, що не відповідає конституції. У подальшому повноваженнями контролю за конституційністю законів були наділені практично всі суди загальної юрисдикції, хоча провідна роль у рішенні конституційних питань зберігалася за Верховним судом. Подібна модель була сприйнята також в Аргентині, Норвегії, Японії. У деяких інших країнах (наприклад, Австралії, Ірландії, Індії, Швейцарії) виник дещо змінений різновид американської моделі конституційної юстиції, за яким функції конституційного контролю належать не всім судам, а лише вищому судові в системі судів загальної юрисдикції. Таким чином, володіючи правом тлумачити конституцію, своїми рішеннями суди вищезазначених країн створювали т.зв. «живу» конституцію.

Наступний етап еволюції системи конституційної юстиції почався після закінчення Першої світової війни. У 1920 р. в Австрії вперше у світі був створений спеціалізований орган конституційного контролю — конституційний суд. Велику роль у його створенні відіграв відомий австрійський юрист Г. Кельзен. Однак Конституційний суд Австрії був, швидше, винятком із правил, і між двома світовими війнами конституційні суди не набули значного поширення.

Третій етап бере свій початок з часу закінчення Другої світової війни. Основний закон ФРН 1949 р. передбачив наявність особливого органу — конституційного суду. Тим самим конституційна юстиція була «піднята» на велику висоту, а конституційний суд став одним з найважливіших державних органів. Після цього почалося повсюдне поширення конституційної юстиції в Європі та світі.

У процесі історичного розвитку сформувалися три основні системи конституцій-

ної юстиції:

•«американська», в котрій немає спеціалізованих Конституційних Судів, а тлумачити конституцію й вирішувати інші конституційно-правові питання мають право всі суди на чолі з Верховним судом;

•«австро-німецька», в якій питання конституційної юстиції входять до компетенції спеціалізованого органу — конституційного суду. Ця система є найбільш поширеною (у тому числі сприйнята багатьма країнами СНД) і видається найбільш оптимальною для континентальної правової системи, оскільки для розв’язання питань конституційної юстиції необхідні особлива кваліфікація та широкі пізнання в галузі права і насамперед конституційного;

•«французька», в котрій справи конституційно-юридичного характеру вирішуються не судами загальної юрисдикції, не конституційним судом, а квазісудовими (судовоподібними) державними органами (Конституційна і Державна ради у Франції, подібні органи в інших країнах). Суттєва відмінність цієї системи полягає в тому, що питання конституційної юстиції вирішують не обов’язково судді і без суворої юридичної процедури.

467

У цілому слід зазначити, що конституційний контроль у зарубіжних країнах визнаний як одна з реалій їх державно-політичного життя. Він покликаний забезпечити виконання приписів основного закону. При цьому найсуттєвішого значення набувають якості самої конституції, зокрема чіткість і визначеність її положень.

ЗАВДАННЯ ДЛЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ

Виконайте такі завдання:

Завдання 1. Продовжте роботу над складанням словника основних понять та те-

рмінів з історії держави і права зарубіжних країн. Розкрийте зміст таких понять та термінів, вкажіть, де і коли вони мали місце:

Завдання 2. Продовжте роботу над складанням хронологічної таблиці за про-

понованою раніше формою.

Завдання 3. Використовуючи текст:

документів № 1—2:

а) визначте основні права і свободи, закріплені англійським парламентом у 70— 80 рр. ХVІІ століття;

б) з’ясуйте історичні причини, що обумовили закріплення саме цих прав і свобод.

документа № 4:

а) визначте основні права і свободи, що були закріплені в перших десяти поправках Конституції США (Білль про права 1791 р.), та класифікуйте їх;

б) виділітьтіправатасвободи, котрістосуютьсяпроцесуальнихгарантійгромадянСША. документа № 3, визначте конституційно-правовий статус глави держави у Сполу-

чених штатах Америки; документа № 5, визначте конституційно-правовий статус: а) Уряду V республіки у Франції;

б) Парламенту V республіки у Франції.

Перевірте себе

Завдання 4. Продовжте думку:

1.На відмінну від науки цивільного або ж кримінального права, наука конституційного права склалася як самостійна дисципліна............................

2.Наука конституційного права формувалася, виходячи з об’єктивної потре-

би...............................................

3.Становлення науки конституційного права максимальною мірою визначалося її практико-прикладною функцією:..........................................

468