ПОПРАВКА IV
Правонародунаохоронуособи, житла, паперівтавласностівіднеобґрунтованихобшуків чи затримань не повинно порушуватися, і ордери на обшук чи затримання не можуть видаватися без достатніх підстав, підтверджених присягою чи урочистою обіцянкою. Такі ордери повинніміститидокладнийописмісцяобшуку, атакожосібчимайна, щоулягаютьарештові.
ПОПРАВКА V
Ніхто не повинен притягатися до відповідальності за тяжкий чи інший ганебний злочин інакше, як за постановою чи звинуваченням, ухваленим розширеною колегією присяжних, за винятком випадків порушення справ, які стосуються суходільних і морських сил або міліції, в період, коли вона у зв’язку з війною чи небезпекою, що загрожує суспільству, перебуває на дійсній службі; ніхто не повинен двічі відповідати життям чи тілесною недоторканністю за один і той самий злочин; нікого не повинні примушувати свідчити проти самого себе в карній справі; ніхто не повинен бути позбавлений життя, свободи чи власності без належного судового розгляду; ніякої приватної власності не повинні відбирати для державного використання безсправедливого відшкодування.
ПОПРАВКА VI
У всіх випадках карного переслідування звинувачуваний має право на швидкий і прилюдний суд безсторонніх присяжних того штату й округу, де скоєно злочин, причому цей округ повинен бути заздалегідь визначений законом; звинувачуваний має право вимагати, щоб його повідомили про характер і мотиви звинувачення й дали очну ставку зі свідками, які свідчать проти нього; звинувачуваний може вимагати примусового виклику своїх свідків і користуватися допомогою адвоката для захисту.
ПОПРАВКА VII
Для судових справ, заснованих на загальному праві з ціною позову, яка перевищує двадцять доларів, зберігається право на суд присяжних, і жоден факт, що його розглядають присяжні, не повинен переглядатися будь-яким судом Сполучених Штатів інакше, як на основі положень загального права.
ПОПРАВКА VIII
Не повинні вимагатися надмірно великі застави, стягуватися завеликі штрафи, накладатися жорстокі й незвичайні покарання.
ПОПРАВКА IX
Перелік у Конституції певних прав не повинен тлумачитись як заперечення чи применшення інших прав, що зберігаються за народом.
ПОПРАВКА Х
Повноваження, не надані цією Конституцією Сполученим Штатам і не заборонені нею ж окремим штатам, залишаються відповідно за штатами або за народом.
Документ № 5
КОНСТИТУЦІЯ ФРАНЦУЗЬКОЇ РЕСПУБЛІКИ
(4 жовтня 1958 р.) (витяги)
РОЗДІЛ III. УРЯД
Стаття 20. Уряд визначає і здійснює політику Нації.
У його розпорядженні перебувають адміністративні органи і збройні сили. Він відповідальний перед Парламентом...
474
Стаття 21. Прем’єр-міністр керує діяльністю Уряду. Він несе відповідальність за національну оборону. Він забезпечує виконання законів,...здійснює регламентні повноваження і призначає на військові та цивільні посади.
Він може передати деякі зі своїх повноважень міністрам.
УразіпотребивінголовуєзамістьПрезидентаРеспублікиназасіданняхрадікомітетів...
Увиняткових випадках він може головувати замість Президента на засіданні Ради міністрів за визначеним дорученням Президента і з визначеним порядком денним.
Стаття 22. Акти Прем’єр-міністра в разі потреби скріплюються підписом міністрів, на яких покладено їх виконання.
Стаття 23. Функції члена Уряду несумісні з парламентським мандатом, з будьякою посадою професійного представництва загальнонаціонального характеру, з будьякою державною службою чи професійною діяльністю.
Органічний закон визначає порядок заміщення осіб, що володіють вищевказаним мандатом чи обіймають вищевказані посади.
РОЗДІЛ IV. ПАРЛАМЕНТ
Стаття 24. Парламент складається з Національних зборів і Сенату. Депутати Національних зборів обираються прямим голосуванням.
Сенат обирається шляхом непрямого голосування. Він забезпечує представництво територіальних одиниць Республіки. У Сенаті представлені французи, котрі проживають за межами Франції.
Стаття 25. Органічний закон визначає тривалість повноважень кожної палати, число її членів, їх винагорода, умови їх обрання, режим необрання й несумісності посад.
Він визначає також умови заміщення вакантних місць депутатів чи сенаторів аж до повного чи часткового відновлення відповідної палати.
Стаття 26. Жоден член Парламенту не може піддаватися переслідуванню, розшукам, арешту, ув’язненню чи суду за висловлені думки чи за участь у голосуванні при виконанні ним своїх обов’язків.
Жоден член Парламенту під час сесії не може піддаватися переслідуванню чи арешту за злочини чи правопорушення без дозволу палати, до складу якої він входить, за винятком випадків, коли він затриманий на місці злочину.
Жоден член Парламенту під час парламентських канікул не може бути арештований без дозволу бюро палати, до складу якої він входить, за винятком випадків, коли він затриманий на місці злочину, коли його переслідування дозволено чи коли він остаточно засуджений.
Затримання чи переслідування члена Парламенту припиняється, якщо палата, до складу якої він входить, зажадає цього.
Стаття 27. Будь-який імперативний мандат є недійсним. Право голосування членів Парламенту здійснюється особисто.[…]
Стаття 28. Парламент збирається по праву на дві чергові сесії в рік.
Стаття 32. Голова Національних зборів обирається на термін легіслатури. Голова Сенату обирається після кожного часткового відновлення Сенату.
Стаття 33. Засідання обох палат є відкритими...
Примітка:
Документи № 1—5 використані з: Хрестоматія з історії держави і права зарубіжних країн. — К.: Ін Юре, 1998. — Т. ІІ. — С. 28—31, 31—32, 60—71, 71—73, 484—498
1.Боботов С. В. Конституционная юстиция (сравнительный анализ). — М.: ИЧП ЕАВ, 1994.
2.Бромхед Питер. Эволюция британской конституции. — М.: Юрид. лит., 1978.
3.Государственное право Германии: В 2 т. — М.: ИГП РАН, 1994.
475
4.Иванян Э. А. Белый дом: президенты и политика. — М.: Изд-во полит. лит., 1975.
5.История буржуазного конституционализма. XVII—XVIII. — М., 1983.
6.Каленский В. Г. Билль о правах в конституционной истории США. — М.: Юрид. лит.,
1983.
7.Каррі Д. П. Конституція Сполучених Штатів Америки. — К.: Веселка, 1993.
8.Кашкин С. Ю. Конституция на переломе цивилизаций: формирование глобального конституционного идеала // Государство и право. — 1992. — № 11.
9.Ковалев А. М. Современное состояние Конституции V республики во Франции: Проблема реформы Конституции // Государство и право. — 1997. — № 4.
10.Конституция США: История и современность. — М.: Юрид. лит., 1988.
11.Кострицина (Крашенинникова) Н. А. Ограничение гарантий неприкосновенности личности
ванглийском праве: Наbеаs Соrрus Асt 1679 года и чрезвычайное законодательство. — М.: Госюриздат, 1957.
12.Крутоголов Н. А. Президент Французской республики. — М.: Наука, 1980.
13.Крутоголов Н. А. Парламент Французской республики. — М.: Наука, 1988.
14.Крылов Б. С. Парламент буржуазного государства. — М.: Юрид. лит., 1963.
15.Мулукаева О. Р. Из истории формирования биллей о правах в американских штатах // Государство и право. — 1983. — № 2.
16.Николайчик В. М. «Билль о правах» и полицейское расследование. — М.: Наука, 1973.
17.Савельев В. А. Капитолий США: прошлое и настоящее. — М.: Мысль, 1989.
18.Серебренников В. П. Конституционное право Франции. — Минск: Изд. БГУ, 1976.
19.Хессе К. Основы конституционного права ФРГ. — М.: Юрид. лит., 1981.
476
ТЕМА 17. ЦИВІЛЬНЕ ПРАВО КРАЇН АНГЛО-АМЕРИКАНСЬКОЇ
ТА КОНТИНЕНТАЛЬНОЇ СВІТОВИХ ПРАВОВИХ СІМЕЙ
Як відомо, прихід буржуазії до влади був ідеологічно обґрунтований теорією природного права, що представляла не стільки юридичне, скільки загальнофілософське вчення, у рамках якого розвивалися різні погляди — від ліберально-поміркованих до безкомпромісно-радикальних. Проблемам цивільного права в них відводилось незначне місце, проте найважливіші з них зазнали на собі впливу як загальних, так і окремих установок природно-правової концепції.
1.1. Доктринальні ідеї цивільного права у природно-правовій теорії
З проблем цивільного права особлива увага була приділена праву власності. Так, Дж. Локк вважав, що власність створюється працею, а тому невіддільна від людини й у її природному стані. Ж.-Ж. Руссо, поділяючи в цілому ці погляди, пояснював утворення власності як результат розкладу природного стану людей. Ш. Монтеск’є, на відміну від них, пов’язував появу власності не з природним станом, а з державно-організованим суспільством, де держава покликана лише охороняти власність, а її використання надане цілком розсуду власника, незалежність і автономія якого мають бути гарантовані цивільним правом. Таких же поглядів на співвідношення природного і юридичного Монтеск’є дотримувався стосовно спадкоємного права, стверджуючи, що утримання своїх дітей є обов’язок за природним правом, а передача їм своєї спадщини — цивільним або державним. В основу поглядів на сімейне право ним було покладено припущення, що держава повноважна врегулювати відносини між подружжям інакше, ніж вони могли б скластися в природному стані, а це в свою чергу дозволило проголосити, у протиріччі з «природним станом», юридичну нерівність чоловіка і жінки, повновладдя батька як глави родини — те, що згодом було сприйнято буржуазними законодавцями, зокрема у Франції.
У світлі природно-правової доктрини всебічному аналізу був підданий договір. Так, Гуго Гроцій, розмірковуючи над природою цивільно-правового договору, розглядав його як акт обміну, який відрізняється від акту добродійності, оскільки має відплатний характер. Ним були обґрунтовані основні принципи договору: рівність, обов’язковість виконання, ціннісна еквівалентність. При цьому рівність, на його думку, виражається не тільки в загальній рівноправності сторін, що укладають договір, але й у ціннісній еквівалентності прийнятих ними на себе обов’язків. Виконання договірних обов’язків, а також таких, що виникають унаслідок заподіяння шкоди, розглядалисяним як велінняприродногоправа.
Таке розуміння не тільки договірних, але і взагалі зобов’язальних відносин, цілком відповідало тій загальності, що товар і властиві йому форми придбали із затвердженням капіталізму. І хоча теорія природного права не була суто правовою, а тим більше циві- льно-правовим вченням, як ідеології висхідного капіталізму їй фактично вдалося сформулювати найбільш істотні початки (автономія власника, рівність і воля учасників договору ін.), що стали на тривалий час фундаментальними і непорушними для буржуазного цивільного права.
1.2. Доктринальні ідеї цивільного права в історичній школі права
Безпосередньою реакцією на теорію природного права як відображення ідей фран-
цузької буржуазної революції, з’явилася історична школа права, положення якої роз-
кривали специфіку німецького процесу взаємного пристосування інтересів феодальних юнкерів, з одного боку, і буржуазних власників, з іншого.
477
Найбільш відомі її представники Ф. Савіньї і Г.Ф. Пухта виходили з того, що законодавець не може створювати право, що, подібно мові, право виникає і розвивається поступово, у результаті органічного розгортання «народного духу» і що завдання законодавця у фіксуванні за допомогою законодавчих норм тих результатів, до яких народ уже прийшов і які одержали відповідний духовний прояв. З цього погляду найбільш розробленою формою права є право звичаєве, котре несе в собі правові переконання народу, які існують об’єктивно і незалежно від законодавця, законодавство ж має представляти собою ніщо інше, як спосіб закріплення звичаєвого права. З практичнополітичної точки зору ці ідеї протиставляли непорушність сталих феодальних юридичних інститутів загальним, природженим і рівним правам і передбачали лише поступові їх модифікації, а не негайну зміну, до чого прагнула буржуазія.
1.3. Цивілістичні теорії періоду промислового капіталізму
Зрозуміло, що такі установки не могли зберігати актуальність упродовж тривалого часу, і в XIX ст. поступилися новому напрямку, що сформувався в буржуазній цивілістиці — вольовій теорії (яскравим представником є Виндшейд), в основі якої лежала ідея трактування права як осередку волі, сфери вільного її прояву. Автономія власника, воля договору, зведення державних функцій до чисто охоронної діяльності з перенесенням центра ваги на життєву активність учасників економічного обороту — усе це цілком укладалося в рамки вольової теорії і логічно випливало з її змісту.
На тому ж ґрунті складалася і догматична цивілістика, представники якої виходили з того, що якщо право — не більш ніж границя дозволеної волі, окреслена законом, то вивчаюча його наука не повинна робити нічого іншого, крім аналізу, систематизації й опису правових норм із єдиною метою виявити вольові рамки, ними змальовані. Тим самим відтиналася від права його соціальна основа, що утримувала його класовий фундамент. Але саме це цілком улаштовувало буржуазію, особливо в умовах, коли їй вдалося привести у відповідність зі своїм економічним пануванням своє політичне панування. Чим більше, однак, таке панування усталювалося, тим гостріше перед його носієм ставилося питання: що важливіше — автономія правосуб’єктної особистості чи можливість державного втручання в її правову сферу?
В умовах набуття капіталізмом нової якості вольова концепція поступилася цивілістичній концепції періоду промислового капіталізму — теорії інтересу. Її родоначальник Р. Ієринг, на противагу Ф. Савіньї, стверджував, що право створюється не окрім, а за допомогою розумової творчості людини, не в результаті мирної еволюції, а в процесі запеклої боротьби. Але оскільки результат усякої боротьби визначається перевагою однієї із сил, що борються, то і право не могло б восторжествувати, не спираючись на силу. Критикуючи вольову концепцію, він заявляв, що якщо ціль права в суб’єктивному змісті складається у владі волі, то позбавлені волі не можуть мати права. Але права за ними визнаються, що означає, імовірно, що управомочним є не той, хто може претендувати на володіння, а той, хто може претендувати на користування. На цій підставі робиться висновок, що не воля, а інтерес складає мету і передумову права, і права — це юридично захищені інтереси.
2.1. Джерела цивільного права і процесу країн англо-американської правової сім’ї
Цивільне право як галузь права є однією з провідних і найбільш сталих галузей у системі права будь-якої держави. Щодо Англії, то відсутність тут розподілу права на публічне і приватне зумовила значною мірою й умовне застосування терміна «цивільне
478