Материал: idpzk

Обвинувальні повноваження надано й адміністративним відомствам у справах про злочини, які торкаються їх інтересів. Так, управління пошт переслідує винних у злочинах, передбачених законом про поштову службу, тощо.

Кримінальні справи в Англії розглядають такі суди: магістратські, Суд Корони, кри-

мінальне відділення Апеляційного суду, Апеляційний комітет палати лордів. Магістратські суди називають також судами малих сесій або судами сумарної

юрисдикції. Вони розглядають кримінальні справи без участі присяжних. Крім того, вони проводять попереднє судове розслідування у справах, які суд повинен слухати з участю присяжних, перевіряючи при цьому достатність доказів і здійснюючи процедуру віддання до суду для передачі до Суду Корони.

Суд Корони — вищий кримінальний суд присяжних, котрий входить до Верховного суду. Справи в ньому розглядають окружні судді, рекордери та судді з відділення королівської лави Високого суду. Призначення того чи іншого судді залежить від категорії кримінальної справи.

Кримінальне відділення Апеляційного суду розглядає апеляції на вироки та апеляцій-

ні постанови Суду Корони.

Апеляційний комітет палати лордів — вища й остаточна апеляційна інстанція. Голова — лорд-канцлер. Судовий склад для розгляду справ — від трьох до п’яти лордівсуддів із числа довічних членів палати (професійних юристів).

Обвинуваченому дається право самому вирішувати, в якому суді має розглядатися його справа — магістратському чи суді присяжних.

Провадження у справах, які розглядаються в Суді Корони, починаються з подання мировому судді (магістратові) графства заяви про обвинувачення. Ця заява може бути подана особою, котрій відомі факти, про які вона повідомляє, незалежно від того, чи є ця особа потерпілою. Заява може бути зроблена в будь-якій формі, за винятком випадків, коли вимагається арешт правопорушника. У цьому випадку одразу ж подається письмова заява про обвинувачення, котра має бути підтверджена під присягою.

Обвинувачений може бути викликаний до суду трьома способами:

1)наказом про виклик (судовою повісткою), який надсилається або вручається обвинуваченому й містить наказ з’явитися до суду в певний час. Перш ніж видати судовий наказ, магістрат повинен пересвідчитись у тому, що він має на це право і у справі є достатньо доказів проти особи, названої в заяві про обвинувачення;

2)наказом про арешт, коли є достатньо підстав та одного лише виклику буде недостатньо для забезпечення явки обвинуваченого. Цей наказ адресується поліції або — за певних обставин — приватним особам. У ньому міститься пропозиція арештувати обвинуваченого й доставити його до суду;

3)арешт без наказу, коли це дозволено законом. Арештованою може бути особа, котра раніше не засуджувалася, але скоїла такий злочин, за яким на підставі закону може бути позбавлена волі на п’ять і більше років, а також будь-який злочин, покарання за який точно визначене законом, або ж замах на злочин однієї з цих категорій.

Попередній судовий розгляд (процедура перед суддями, котрі допитують) провадиться магістратським судом стосовно будь-якого злочину, скоєного особою, викликаною або доставленою до суду. Попередній допит може мати місце й перед одним суддею. Засідання суду, на якому ведеться допит, закрите.

Суд (або один суддя) визначає, чи достатньо підстав для віддання обвинуваченого до суду, а також вирішує питання: яке обвинувачення він повинен висунути обвинуваченому; до якого місця знаходження Суду Корони має бути надіслана справа; чи слід брати обвинуваченого під варту, чи можна залишити його на волі, віддавши на поруки; чи буде зроблено «попередження про алібі»?

Після віддання обвинуваченого до суду суддя повинен надіслати в суд, у якому слухатиметься справа, свідчення свідків та заяву обвинуваченого. Обвинувачений має право за плату отримати копію протоколу свідчень.

Обвинувачений, щодо котрого складений обвинувальний акт (подається до Суду Корони проект обвинувального акту, який стає законним документом і перетворюється

567

на обвинувальний акт лише тоді, коли його підписує відповідний чиновник Суду Корони), повинен особисто з’явитися до суду для висунення йому обвинувачення. Якщо обвинувачений був відпущений на поруки, то він мусить з’явитися до суду й буде направлений у спеціальну камеру, щоб чекати там початку судового розгляду. У разі неявки обвинуваченого суд видає наказ про його арешт, проводить стягнення з його поручителів і подовжує на невизначений час зобов’язання обвинувачів та свідків щодо явки до суду.

Упроцесі судового засідання у випадку, якщо обвинувачений визнав себе винним, адвокат обвинувачення коротко викладає факти й викликає поліцейського чиновника, котрий вів справу, для того, щоб той схарактеризував обвинуваченого та обставини справи. Потім захисник подає аргументи на користь пом’якшення покарання. Інколи його виступ підкріплюється свідченнями свідків і самого підсудного. Після цього підсудному надається можливість виступити перед судом, а потім виноситься вирок.

Якщо підсудний не визнав себе винним у висунутому обвинуваченні або в будь-якій його частині, то тим самим він визначив характер суперечки, яка виникла між ним і короною. Ця суперечка має бути вирішена судом — малим журі з 12 присяжних засідателів, котре формується за відповідними правилами.

Вердикт присяжних оголошується у відкритому судовому засіданні у присутності всіх присяжних і підсудного. Він не є остаточним, оскільки суд може запропонувати присяжним переглянути його. Лише після того, як суддя схвалить вердикт і дасть клеркові розпорядження занести його до протоколу, він вважається остаточним.

Після винесення обвинувального вердикту суддя постановляє вирок. Перед проголошенням вироку він надає можливість обвинувачеві та захиснику висловити свої міркування щодо міри покарання і знайомиться з довідкою поліції про наявність попередніх судимостей в обвинуваченого, його репутацію та обставини його життя. Підсудному надається можливість зробити всі заяви, які він бажає, в доповнення до промови захисника про пом’якшення вироку. Вироки в англійських судах не мотивуються.

Якщо присяжні винесуть виправдувальний вердикт, то суддя постановляє виправдальний вирок, яким звільняє підсудного від обвинувачення і з-під варти.

Упорядку сумарного (спрощеного) провадження розглядаються справи про малозначимі діяння, а якщо обвинувачений згоден, то й деякі справи про злочини, котрі переслідуються за обвинувальним актом. Як правило, розгляд справи в суді сумарної юрисдикції займаєвсього кілька хвилин: цісуди розглядають до98 відсотків кримінальнихсправ.

Сполучені Штати Америки. За своєю формою кримінальний процес США є обвинувальним, або змагальним, як і в Англії. Порушувати кримінальне переслідування й підтримувати обвинувачення в суді може потерпілий від злочину. До їх послуг у США існують численні приватні розшукові бюро, які за плату проводять розшуки на користь того, хто до них звертається. У більшості випадків кримінальне переслідування у США порушується і здійснюється поліцією, федеральним бюро розслідувань (ФБР) та органами атторнейської служби.

Основним органом розслідування є поліція, до складу котрої входять численні установи, які створюються різними владами. Прийнято розрізняти поліцію федеральну, поліцію штатів та місцеву поліцію.

Федеральна поліція включає і ФБР. Воно підпорядковується міністрові юстиції (ге- нерал-атторнею) США. ФБР розслідує найнебезпечніші злочини, що переслідуються за федеральними законами. Характер діяльності інших федеральних органів розслідування в межах поліції визначений федеральним законодавством з урахуванням їх належності до тієї чи іншої галузі виконавчої влади.

Компетенція органів розслідування, які входять до структури поліції кожного зі штатів, визначається законодавством штатів, їх територіальна юрисдикція обмежена штатом. Начальник поліції підпорядковується губернаторові.

Компетенція федеральних органів розслідування й відповідних органів у штатах чітко не розмежована, оскільки відповідальність за деякі злочини може бути передбачена і федеральним законом, і законом штату.

568

Атторней — особа, котра здійснює правозастосовчу діяльність від імені та в інтересах довірителя. Таким довірителем може бути, наприклад, федеральний уряд, уряд штату або орган місцевого самоврядування. Один із основних обов’язків атторнея — проведення розслідування порушень закону й висунення обвинувачення у кримінальних справах.

Хоча в літературі термін «атторней» нерідко перекладається як «прокурор», становище атторнея в системі органів влади, сфера діяльності та його повноваження значно більші, ніж у країнах, де існує інститут прокуратури. Він може виступати як адвокат у цивільній справі та обвинувач у кримінальній справі, як урядовий юрисконсульт з тех- ніко-юридичних питань і як радник із широких проблем політики тощо.

Органом розслідування в США, як і в Англії, є також коронер. Він встановлює причини смерті в тих випадках, коли вони не відомі або коли є підстави припускати, що смерть була насильною, проводить розслідування з участю присяжних, число яких встановлене процесуальним законодавством штатів. Висновки коронерського розслідування називаються вердиктом. У ньому вказується, чи мало місце вбивство, яка медична причина смерті, коли, де і яким чином було скоєно вбивство, а також ім’я винного, якщо воно встановлене.

Цей вердикт не є актом віддання до суду. Відповідно до встановленого у штаті порядку, він направляється окружному атторнею, котрий складає обвинувальний акт і передає його до органу віддання до суду — великого журі, якщо законом штату воно передбачене, або безпосередньо до суду. Якщо велике журі відмовляється винести вердикт, справа проти обвинувачуваного припиняється. Після винесення несприятливого для обвинувачуваного вердикту йому офіційно повідомляють про висунуті обвинувачення і про день суду.

Якщо обвинувачуваний незаможний, то судом йому призначається адвокат. Органами розслідування в США є також різного роду комітети й комісії, створювані

органами виконавчої влади (наприклад, комітетзрозслідуванняорганізованої злочинності). Формально вважається, що дані, зібрані органами розслідування, не мають доказової ваги і призначені як матеріал для підтримання обвинувачення, а не для суду. Поліцейські та співробітники ФБР виступають як свідки в суді з приводу виявлених ними обставин, а також подають суду заяви допитаних осіб. Після закінчення розслідування

справа передається до суду. Потерпілий може звернутися до суду й безпосередньо. Офіційно вважається, що процесуальною стадією розслідування кримінальної спра-

ви є попереднє слухання справи в суді. Тому теоретично першим кроком кримінального процесу в США є доставка до мирового судді (магістрату) заарештованої за підозрою у скоєнні злочину особи для з’ясування питання про обґрунтованість порушення кримінального переслідування і про запобіжний захід. У разі, якщо обвинувачений відмовився від попереднього розслідування (він має на це право), суддя висуває йому обвинувачення й вирішує питання про те, відпустити його під заставу або взяти під варту. У протилежному випадку — суддя може надати обвинуваченому певний термін для запрошення захисника та для виклику свідків.

Заслухавши свідчення й пояснення, суддя вирішує питання про те, чи достатньо підстав для притягнення обвинуваченого до кримінальної відповідальності. Якщо таких підстав немає, він постановляє припинити справу, у протилежному випадку притягує обвинуваченого до кримінальної відповідальності і, якщо справа йому підсудна, в тому ж засіданні вирішує справу по суті й виносить вирок. Якщо справа йому не підсудна, нижчий суд направляє її до того суду, котрому вона підсудна.

Традиційною рисою американського кримінального судочинства є те, що підсудний має право на суд присяжних, якщо йому загрожує більше ніж 6-місячний термін ув’язнення. Журі присяжних у більшості американських штатів складається з 12 чоловік, відібраних із представників різних прошарків суспільства.

Процедура судового розгляду кримінальних справ детально розробляється законодавством штатів і федерацією, а в деяких випадках випливає з прецедентів загального права.

569

Судове засідання починається з загальної інструкції, яку дає суддя присяжним; потім обидві сторони у процесі дають короткий виклад своєї позиції. Американське судочинство послідовно дотримується принципу змагальності. Суддя в основному залишає свободу дій за сторонами процесу. Останні ніби ведуть між собою боротьбу шляхом несподіваного представлення доказів, виклику свідків для допиту, а також мають право на перехресний допит. Основна увага в ході судового розгляду приділяється усним виступам (свідків, експертів, прокурора, адвоката, обвинувачуваного тощо).

Однією з особливостей американського змагального процесу є те, що протягом усього судового розгляду діє презумпція невинності підсудного. Тягар доведення провини обвинувачуваного лежить на стороні обвинувача, який має переконати у своїй правоті колегію присяжних. При цьому велику роль відіграє правило про припустимість і неприпустимість доказів, встановлене за рішенням у справі Меппа (1961 р.), згідно з яким забороняється використовувати в судовому процесі докази, отримані незаконним шляхом.

Велику роль у розвитку правила припустимості доказів відіграли також рішення Верховного суду 60—70-х років: зокрема, у справі Міранди, про обов’язковість попередження обвинуваченого перед допитом про те, що він має право на мовчання, а також дати згоду на свідчення у присутності адвоката. Обвинувачуваний може зажадати виключення будь-яких визнань, отриманих, приміром, шляхом незаконного стеження.

Заключною стадією кримінального процесу є рішення головного питання про вин-

ність або невиннітість обвинувачуваного. Право вирішувати це питання належить журі присяжних, а не судді. У деяких штатах присяжні визначають не тільки винність обвинувачуваного, але й міру покарання. Вердикт (вирок), що його виносить журі, має бути одноголосним. Якщо такої одноголосності не вдається досягти і суддя не може вплинути на позицію присяжних, то він визнає суд недійсним через відсутність одноголосності присяжних.

У більшості штатів винесення вироку здійснюється суддею. Суддя має велику свободу у виборі закону і, згідно з обставинам справи, — міри покарання. Для останніх десятиліть характерна тенденція до деякого скорочення свободи суддівського розсуду.

Лише невелика кількість кримінальних справ розглядається й вирішується на основі суду присяжних. Значна більшість справ у штатах розглядається суддею одноосібно у спрощеному порядку. Це так зване сумарне судочинство дозволяє розглядати справи без дотримання жорстких формальних правил, у прискореному порядку. Вирішальне значення по таких справах мають протоколи й рапорти поліції, а також свідчення самих поліцейських як свідків обвинувачення. Терміни покарання по таких справах не перевищують 5 років.

Кримінальний процес у країнах континентальної правової сім’ї Франція

Франція. Кримінально-процесуальне право Франції являє собою форму змішаного або континентального процесу. Для неї характерні такі чинники: наявність самостійної стадії попереднього розслідування, чітке розмежування розслідування і стадії судового розгляду кримінальної справи по суті. При цьому, на відміну від попереднього розслідування, судовий розгляд заснований на принципах гласності, усності, безпосередності та змагальності у веденні процесу.

Порушення кримінального переслідування, а також керівництво судовою поліцією,

нагляд за розслідуванням і підтримання обвинувачення в суді, забезпечення виконання судових рішень покладено на прокуратуру, система органів котрої представлена: прокурором Республіки, генеральним прокурором при апеляційному суді, генеральним прокурором при Касаційному суді.

Прокурор Республіки приймає скарги та повідомлення про злочини й вирішує відповідно до своїх повноважень, які заходи щодо них ужити.

570

Попереднє розслідування у французькому кримінальному процесі має дві форми:

попереднє слідство й дізнання.

Попереднє слідство є обов’язковим лише у справах про злочин. В окремих випадках воно може провадитися й у справах про делікти та проступки.

Проведення попереднього слідства є прерогативою слідчого судді, а у справах про діяння неповнолітніх — судді у справах неповнолітніх.

Слідчий суддя може проводити слідство лише на підставі вимоги прокурора Республіки, в тому числі й у випадку явного проступку або делікту. Розслідуючи справу, він має право висунути обвинувачення будь-якій особі, але у скоєнні діяння, вказаного лише у вимозі прокурора. Якщо ж у ході розслідування стало відомо про діяння, не вказані у вимозі прокурора, він зобов’язаний негайно повідомити його про скарги, що надійшли до нього, або передати йому протоколи, в яких вони зафіксовані.

Слідчий суддя проводить усі слідчі дії, які він вважає за необхідні для встановлення істини, пояснює обвинуваченому його права.

Затриманий обвинувачений має право після першої ж явки до слідчого судді вільно спілкуватися зі своїм захисником, допит здійснюється у його присутності. Матеріали справи повинні бути передані захисникові обвинуваченого та представникові цивільного позивача не пізніше, ніж за 24 години до кожного допиту обвинуваченого або цивільного позивача.

Слідчий суддя може, залежно від обставин, видати мандат про явку, на приведення, на затримання або арешт обвинуваченого. Мандати підлягають виконанню на території всієї Республіки в чітко визначені терміни.

Взяття під варту — винятковий запобіжний захід. Він не може перевищувати чотирьох місяців. Але якщо необхідно надалі тримати обвинуваченого під вартою, слідчий суддя має право подовжити цей термін ще до чотирьох місяців спеціальною мотивованою постановою, заснованою на матеріалах справи, а також за мотивованою вимогою прокурора Республіки.

Після закінчення слідства матеріали направляються прокуророві Республіки, котрий зобов’язаний повідомити слідчому судді свої вимоги не пізніше триденного терміну.

У більшості випадків попереднє розслідування провадиться у формі поліцейського дізнання. До складу судової поліції входять посадові особи, чиновники й агенти. Посадовими особами судової поліції є: мери та їх помічники, офіцери, чини жандармерії й окремі жандарми, поліцейські комісари, офіцери та деякі чини державної безпеки, комісари поліції, їх помічники й офіцери поліцейської префектури. Вони проводять усі необхідні дії з дізнання і мають право арештувати обвинуваченого. Про всі відомі їм злочини вони зобов’язані негайно інформувати прокурора Республіки, а після закінчення дізнання направити йому матеріали справи.

Органом віддання до суду є обвинувальна камера. Вона складається з голови і двох членів апеляційного суду, які на своєму засіданні вирішують питання про те, чи достатньо зібрано доказів проти обвинуваченого.

Якщо обвинувальна камера приходить до висновку, що діяння обвинуваченого не містить складу злочину, ні делікту, ні проступку, або коли особа, котра вчинила діяння, залишилася невідомою, або якщо немає достатніх доказів проти обвинуваченого, вона оголошує про припинення кримінального переслідування, у протилежному — розпоряджається про направлення справи відповідно до виправного або поліцейського трибуналу. Якщо діяння обвинуваченого містить склад злочину, обвинувальна камера виносить постанову про віддання обвинуваченого до суду присяжних.

Обвинувальна камера може за клопотанням генерального прокурора, однієї зі сторін або з власної ініціативи дати розпорядження про проведення додаткових слідчих дій, які вона вважає необхідними. Додаткове розслідування провадиться одним із членів обвинувальної камери або слідчим суддею, вповноваженим нею для цієї мети.

Розгляд кримінальних справ за першою інстанцією відбувається: в судах присяжних (справи про злочини); у виправних трибуналах (справи про делікти); у поліцейських трибуналах (справи про проступки).

571