Другое: Класифікація джерел та форм фінансування підприємств

Класифікація джерел та форм фінансування підприємств

Міністерство освіти і науки України

Національний університет «Львівська політехніка»

Інститут економіки і менеджменту

Кафедра фінансів

НАУКОВО-ДОСЛІДНИЦЬКА РОБОТА

з дисципліни «Фінансова діяльність суб’єктів підприємництва»

на тему:

Класифікація джерел та форм фінансування підприємств

Виконала: Барандій Н.В.

студент групи ФК-42

Прийняла: ас. Дідух О.В.

Львів - 2014

ЗМІСТ

ВСТУП

. Основні форми фінансування підприємств

. Переваги та недоліки внутрішніх джерел фінансування підприємств

. Переваги та недоліки зовнішніх джерел фінансування підприємств

ВИСНОВОК

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

Основним питанням, яке постає при функціонуванні будь-якого підприємства, установи чи організації є пошук ефективних джерел фінансування. Головним завданням фінансових служб господарюючих суб’єктів є мобілізація капіталу на найвигідніших умовах для забезпечення операційної, фінансової та інвестиційної діяльності.

Тема вибору найефективніших джерел фінансування підприємств завжди була актуальною і залишається такою до сьогодні. Питанню визначення джерел формування капіталу підприємств у вітчизняній і зарубіжній науці присвячена значна кількість робіт.

Теоретичні та практичні аспекти формування і використання фінансових ресурсів розглядали у своїх працях вітчизняні вчені: І.О. Бланк, М.Д. Білик, І.В. Зятковський, О.Д. Василик, Л.О. Лігоненко, В.М. Опарін, К.В. Павлюк, А.М. Поддєрьогін та інші. В працях багатьох економістів можна прослідкувати різноманітні думки та погляди, які домінували в різні часи в економічній практиці. Кожна класифікація різних джерел фінансування має свої переваги та недоліки, тому остаточної та єдиної думки з цього приводу немає.

Розвиток ринкових відносин сприяв значному збільшенню способів фінансування підприємств. З одного боку це стимулює розвиток ринку і конкуренції, покращує якість товарів, а з іншого - змушує підприємства шукати нові способи управління джерелами фінансових ресурсів.

Від величини фінансових ресурсів залежить фінансування процесу розширеного відтворення, виконання фінансових зобов’язань перед бюджетом, банками, страховими й іншими організаціями та соціально-економічний розвиток підприємства загалом.

Достатня наявність фінансових ресурсів, їх ефективне використання визначають фінансовий добробут підприємства: платоспроможність, ліквідність, фінансову стійкість. Інноваційний розвиток суб’єктів господарювання зумовлює необхідність всебічного дослідження проблем їх фінансування, зокрема, процесів формування та використання фінансових ресурсів як основи фінансового забезпечення господарської діяльності підприємств

1. Основні форми фінансування підприємств

Метою діяльності будь-якого підприємства є отримання прибутку, що в подальшому використовується для забезпечення поточних потреб. Для цього необхідний капітал або джерела фінансування, які можуть бути різними.

Термін «фінансування» характеризує всі заходи, спрямовані на покриття потреби підприємства в капіталі, які включають мобілізацію фінансових ресурсів (грошових коштів, їх еквівалентів та майнових активів), їх повернення, а також відносини між підприємством та капіталодавцями, які з цього випливають (платіжні відносини, контроль та забезпечення) [2, с. 24].

Виділяють різні форми фінансування підприємств. Найбільш поширена їх класифікація за Терещенком наведена рис. 1.1.

Рис. 1.1 Класифікація форм фінансування підприємств

Формування фінансових ресурсів розпочинається з моменту заснування підприємства, коли утворюється статутний капітал, який формується за рахунок коштів засновників.

При ефективній діяльності, виконанні планових завдань, постійному отриманні прибутку підприємство прагне розширити діапазон своєї діяльності. Прибуток є основним джерелом розширення основних і оборотних фондів, дієвим фактором, який стимулює до досягнення якомога вищих показників виробництва.

Метою фінансової санації є покриття поточних збитків та усунення причин їх виникнення, поновлення або збереження ліквідності й платоспроможності підприємств, скорочення всіх видів заборгованості, поліпшення структури оборотного капіталу та формування фондів фінансових ресурсів, необхідних для проведення санаційних заходів виробничо-технічного характеру. Здійснення санації передбачає наявність відповідних джерел фінансування. Основними джерелами фінансування санації можуть бути власні кошти підприємств (самофінансування) кошти власників; кредиторів та державні. Крім того, в окремих випадках держава може застосовувати непрямі методи сприяння санації суб'єктів господарювання, надаючи їм податкові пільги, створюючи особливі умови діяльності [3, с. 298].

Внутрішнє фінансування здійснюється за рахунок власних доходів підприємства і передбачає використання таких джерел, як нерозподілений прибуток, амортизаційні відрахування та надходження від реалізації (обміну) частини майна підприємства.

Зовнішнє фінансування передбачає використання не власних, а залучених від інших інвесторів активів. Зовнішніми джерелами є: надходження від емісії акцій, розміщення боргових зобов'язань і збільшення кредиторської заборгованості.

Власний капітал може бути сформований за рахунок внесків власників підприємства або шляхом реінвестування прибутку. В іноземних літературних джерелах фінансування за рахунок нерозподіленого прибутку та амортизаційних відрахувань досить часто позначають також як Cash-flow-фінансування. Позичковий капітал, як і власний, може бути мобілізований із зовнішніх та внутрішніх джерел

Терещенко О.О. відобразив структурно-логічні взаємозв’язки між окремими формами фінансування у вигляді матриці, наведеної на рис. 1.2.

Рис. 1.2 Матриця форм фінансування

Формування з різних джерел фінансових ресурсів дає можливість підприємству вчасно інвестувати кошти в нове виробництво, забезпечувати розширення й технічне переозброєння діючих основних засобів, фінансувати наукові дослідження, розробки та їхнє впровадження [4, с. 55].

2. Переваги та недоліки внутрішніх джерел фінансування підприємств

Внутрішні джерела фінансування підприємств формуються в процесі господарської діяльності і відіграють значну роль в житті будь-якого підприємства, оскільки визначають його здатність до самофінансування. Очевидно, що підприємство, здатне повністю або в значній мірі покривати свої фінансові потреби за рахунок внутрішніх джерел, отримує значні конкурентні переваги та сприятливі можливості для зростання за рахунок зменшення витрат по залученню додаткового капіталу і зниження ризиків.

У науково-практичній літературі можна зустріти дві основних концепції трактування сутності та класифікації внутрішніх джерел фінансування. Перший підхід зорієнтований на фінансові результати, другий - на рух грошових потоків. Це зумовлено тим, що не завжди доходи та витрати підприємства, відображені у звіті про фінансові результати, збігаються з грошовими надходженнями (видатками) в рамках операційної та інвестиційної діяльності відповідного періоду. Наприклад, величина виручки від реалізації продукції, відображена у звітності, може не збігатися з грошовими надходженнями від реалізації в тому ж періоді. З іншого боку, не всі витрати, які враховуються при визначенні фінансових результатів певного періоду, пов’язані з грошовими видатками.

До внутрішніх джерел фінансування відносять наступні:

1. Чистий прибуток (самофінансування);

2.      Амортизаційні відрахування;

.        Забезпечення наступних витрат і платежів.

Основним внутрішнім джерелом фінансування є самофінансування, яке пов’язане з реінвестуванням прибутку у відкритій чи прихованій формі.

Самофінансування передбачає покриття витрат на розвиток виробництва за рахунок отриманого прибутку та залучених кредитів, які, в свою чергу, також погашаються за рахунок прибутку. За рахунок самофінансування забезпечується раціональне використання зароблених і залучених джерел, адже мета самофінансування полягає не в тому, щоб просто самостійно витратити певну суму коштів, а в тому, щоб отримати певний ефект. Результатом такого вкладання коштів має бути приріст прибутку. Ефект самофінансування виявляється з моменту одержання доходу до моменту визначення чистого прибутку, розподілу та виплати дивідендів, оскільки отриманий протягом року прибуток вкладається в операційну та інвестиційну діяльність. Рішення власників підприємства про обсяги самофінансування є одночасно і рішенням щодо розміру дивідендів, які підлягають виплаті [6, с. 106]

Самофінансування підприємства залежно від відображення внутрішніх джерел фінансування у фінансовій звітності має такі форми:

1. Відкрите самофінансування (тезаврація прибутку) ;

2.      Приховане самофінансування.

Тезаврація прибутку - це спрямування його на формування власного капіталу підприємства з метою фінансування інвестиційної та оперативної діяльності.

Величина тезаврації (тезаврованого прибутку) відповідає обсягу чистого прибутку, який залишився у розпорядженні підприємства після сплати всіх податків і нарахування дивідендів.

Приховане самофінансування здійснюється за рахунок прибутку до оподаткування, тобто має місце відтермінування оплати податків і виплати дивідендів.

Приховане самофінансування здійснюється за рахунок формування прихованих резервів. Приховані резерви - це частина власного капіталу підприємства, яка жодним чином не відображається в його балансі.

Приховані резерви виникають як:

різниця між фактично створеними забезпеченнями наступних витрат та платежів та їх обґрунтованою розрахунковою величиною, тобто їх переоцінка. Джерелом самофінансування ця різниця стає у випадку, коли на завищення забезпечень зростають відпускні ціни підприємства і в момент використання забезпечень (виплат) виникає додатковий прибуток;

додаткові кошти для поточної діяльності внаслідок відстрочення термінів виплат дивідендів.

Ще одним дуже важливим джерелом самофінансування підприємств служать амортизаційні відрахування.

Вони відносяться до витрат підприємства, відображаючи знос основних і нематеріальних активів, і надходять у складі грошових коштів за реалізовані товари та послуги. Їх основне призначення - забезпечувати не тільки просте, але й розширене відтворення.

Перевага амортизаційних відрахувань як джерела коштів полягає в тому, що він існує при будь-якому фінансовому становищі підприємства і завжди залишається в його розпорядженні.

Величина амортизації як джерела фінансування інвестицій багато в чому залежить від способу її нарахування, як правило, визначається і регульованого державою.

Обраний спосіб нарахування амортизації фіксується в обліковій політиці підприємства та застосовується протягом усього терміну експлуатації об'єкта основних засобів.

До внутрішніх джерел фінансування належать також створені підприємством забезпечення (резерви) для відшкодування майбутніх витрат, збитків, зобов’язань, величина яких є невизначеною. У складі забезпечень наступних витрат і платежів (розділ 2 пасиву балансу) відображаються нараховані у звітному періоді майбутні витрати і платежі, величина яких може бути визначена тільки на основі прогнозних оцінок, а також залишки коштів цільового фінансування і цільових надходжень.

Забезпечення створюється при виникненні внаслідок минулих подій зобов’язання, погашення якого ймовірно призведе до зменшення ресурсів. Забезпечення використовуються для відшкодування лише тих витрат, для покриття яких вони були створені. Забороняється створювати забезпечення для покриття майбутніх збитків від діяльності підприємства [3, с. 178]

Ефект фінансування за рахунок забезпечень проявляється завдяки існуванню часового розриву між моментом їх формування та використання. До основних видів забезпечень, які можуть створюватися на підприємствах, належать такі:

§ забезпечення виплат персоналу;

§  додаткове пенсійне забезпечення;

§  виконання гарантійних зобов’язань;

§  реструктуризація;

§  виконання зобов’язань за ризиковими (обтяжливими) контрактами тощо.

Внутрішні джерела фінансування підприємств мають свої переваги та недоліки. До переваг можна віднести:

.  Відсутність витрат, пов’язаних із залученням капіталу;

2.      Отримані кошти не потрібно повертати і сплачувати відсотки за користування ними;

.        Відсутність кредитного забезпечення;

.        Відсутній контроль за кредитоспроможністю та вплив третіх осіб;

.        Збереження контролю за діяльністю підприємства з боку власників;

.        Підвищення фінансової стійкості і більш сприятливі можливості для залучення коштів із зовнішніх джерел.

До недоліків внутрішніх джерел фінансування відносять:

.  Обмежений обсяг та зміна внутрішніх джерел фінансування;

2.      Оскільки на фінансування спрямовується чистий прибуток, попередньо він підлягає оподаткуванню, у результаті чого вартість цього джерела фінансування збільшується;

.        Обмежені можливості контролю за внутрішнім фінансуванням знижують вимоги до ефективного використання коштів;

.        Недостатня гнучкість.

Незважаючи на переваги внутрішніх джерел фінансування, їх обсяги, як правило, недостатні для розширення масштабів господарської діяльності, реалізації інвестиційних проектів, впровадження нових технологій. Тому існує потреба у залученні зовнішніх джерел фінансування підприємств.

фінансовий операційний інвестиційний господарюючий

3. Переваги та недоліки зовнішніх джерел фінансування підприємств

В умовах ринкової економіки зовнішні джерела фінансових ресурсів мають величезне значення: підприємство на практиці не може обійтися без залучення позикових коштів. Використання позичкового капіталу дозволяє суттєво розширити обсяги господарської діяльності підприємства, забезпечити реалізацію додаткових проектів, підтримувати платоспроможність і, як наслідок, - підвищити ринкову вартість підприємств. Різноманіття каналів залучення позикових ресурсів створить можливість використовувати їх у різних ситуаціях. Проте залучення позикових коштів пов’язане з деякими труднощами оформлення кредитної угоди, необхідністю застави у вигляді матеріальних цінностей або гарантій третіх осіб.

Всі витрати <http://vns.lp.edu.ua/mod/glossary/showentry.php?courseid=10867&eid=95520&displayformat=dictionary> підприємств, пов’язані із залученням та обслуговуванням позичкового капіталу, відображаються за статтею «Фінансові витрати <http://vns.lp.edu.ua/mod/glossary/showentry.php?courseid=10867&eid=95520&displayformat=dictionary> » у «Звіті про фінансові результати». Найважливіші параметри позичкового капіталу підприємства наведені в табл. 3.1.