товариства та фермерські господарства.
Окрему групу сільськогосподарських підприємств складають державні і комунальні підприємства, які, на відміну від інших суб'єктів аграрного господарювання, створюються в розпорядчому порядку згідно з рішенням компетентного органу державної влади чи органу місцевого самоврядування. Згідно зі ст. 1 Закону України «Про сільськогосподарську кооперацію»
сільськогосподарським кооперативом є юридична особа, створена фізичними
та/або юридичними особами, що є сільськогосподарськими товаровиробниками, на засадах добровільного членства та об'єднання майнових пайових внесків для спільної виробничої діяльності в сільському господарстві та обслуговування переважно членів кооперативу.
Основними кваліфікаційними ознаками сільськогосподарських кооперативів є:
недержавна форма власності;
відносини членства;
здійснення членами кооперативу управлінських функцій за принципом:
«один член — один голос»;
особиста трудова участь членів у спільній виробничій або іншій господарській діяльності в аграрному секторі;
об'єднання членами своїх майнових пайових внесків;
наявність інституту кооперативних виплат і виплат на паї. До кооперативних форм виробництва сільськогосподарської продукції також належать колективні сільськогосподарські підприємства, фермерські
господарства, їх об'єднання тощо.
Згідно із Законом України «Про фермерське господарство» фермерське господарство є юридичною особою. Його членами можуть бути подружжя, їхні батьки, діти, які досягли 14-річного віку, інші члени сім'ї, родичі, які об'єдналися для спільного ведення фермерського господарства і виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства, згідно із законом. Фермерське господарство, на відміну від інших сільськогосподарських кооперативів, може бути створено однією особою. Господарськими товариствами визнаються підприємства, створені юридичними особами та/або громадянами шляхом об'єднання їх майна і участі в підприємницькій діяльності товариства з метою одержання прибутку. У сфері аграрного виробництва діють переважно акціонерні товариства закритого і відкритого типів і товариства з обмеженої
відповідальністю.
Особливості правосуб'єктності аграрних підприємств. Правосуб'єктність аграрних підприємств характеризується поєднанням загальних ознак, притаманний Усім суб'єктам господарювання, і специфічних ознак, зумовлених особливостями сільськогосподарського виробництва.
Суб'єкти аграрного господарювання мають загальну цивільну правоздатність (здатність мати цивільні права та обов'язки) і дієздатність (здатність набувати цивільних прав та обов'язків). Відповідно до цього вони мають господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), відокремлене майно, рахунки в установах банків, печатку зі своїм найменуванням та ідентифікаційним кодом, відповідають за своїми зобов'язаннями своїм майном, можуть від свого імені набувати та здійснювати майнові та особисті немайнові права, дати обов'язки, бути позивачами та відповідачами в суді. Важливою ознакою суб'єктів аграрного
господарювання є також обов'язкова державна реєстрація, з моменту якої юридичні особи та фізичні особи підприємці набувають статус суб'єктів аграрного права.
Специфіка правового статусу суб'єктів аграрного господарювання полягає в тому, що всі вони, незалежно від їх організаційно-правової форми, є учасниками цивільних, земельних, трудових, організаційно-управлінських (адміністративних), фінансових та інших правовідносин. Коло і характер таких відносин різноманітні, мають індивідуальну визначеність Для кожної конкретної організації, яка зумовлюється не тільки її організаційно-правовою формою, але й спеціалізацією, іншими особливостями окремих видів сільськогосподарських юридичних осіб. Водночас зазначеній сукупності правовідносин (аграрних правовідносин) притаманні специфічні риси, які зумовлюються галузевим характером господарської діяльності сільськогосподарських товаровиробників, пов'язаної з використанням як основного засобу виробництва, а також рослин і тварин, тобто природного й біологічного чинників виробництва, які зазнають постійного впливу погодно- кліматичних умов.
Визначальним у характеристиці правосуб'єктності суб'єктів аграрного господарювання є особливості предмета і завдань їхньої діяльності, які полягають у виробництві, переробці й реалізації сільськогосподарської товарної продукції (продуктів харчування та сировини).
Особливості правового статусу суб'єктів аграрного господарювання визначаються нормами аграрного законодавства. Так, згідно зі ст. 2 Закону України «Про сільськогосподарську кооперацію», сільськогосподарські кооперативи залежно від завдань і предмета діяльності поділяються на виробничі й обслуговуючі. Виробничі кооперативи здійснюють свою господарську діяльність на засадах підприємництва з метою одержання доходу. Обслуговуючі кооперативи спрямовують свою діяльність на обслуговування сільськогосподарського та іншого виробництва учасників кооперації. У свою чергу, залежно від виду діяльності обслуговуючі кооперативи поділяються на переробні, заготівельно-збутові, постачальницькі та інші. Здійснювані ними послуги пов'язані з виробництвом, переробкою, збутом продукції рослинництва, тваринництва, лісівництва та рибництва.
Особливість правосуб'єктності аграрних підприємств кооперативного типу полягає також у тому, що в них, на відміну від акціонерних аграрних товариств, має місце об'єднання насамперед робочої сили, а не капіталів.
Особливості правосуб'єктності сільськогосподарських підприємств накладають відбиток на всі аграрні правовідносини. Так, сезонний характер виробництва сільськогосподарської продукції обумовлює вагому роль локального регулювання режиму праці й відпочинку, норм праці та оплати праці, правил дисципліни праці та внутрішнього трудового розпорядку. Договірні правовідносини характеризуються наявністю спеціального виду договору — договору контрактації сільськогосподарської продукції, на підставі якого здійснюється державна закупівля сільськогосподарської
продукції.
Створення і ліквідація суб'єктів аграрного господарювання. Створення суб'єктів аграрного господарювання проходить низку стадій: ініціативну, організаційну та легалізаційну.
Згідно зі ст. 56 ГК суб'єкт аграрного господарювання може бути утворений за рішенням власника (власників) майна або уповноваженого ним (ними) органу, а у випадках, спеціально передбачених законодавством, також за рішенням інших органів, організацій і громадян шляхом заснування нового, реорганізації (злиття, приєднання, виділення, поділу, перетворення) дієвого (дієвих) суб'єкта (суб'єктів) господарювання. Вони можуть утворюватись також шляхом примусового поділу (виділення) діючого суб'єкта господарювання за розпорядженням антимонопольних органів відповідно до законодавства України про захист економічної конкуренції. Організаційна стадія має свої відмінності залежно від того, в якому порядку (розпорядчому чи нормативно-явочному) створюватиметься суб'єкт аграрного підприємництва. Державні унітарні аграрні підприємства утворюються компетентним органом державної влади у розпорядчому порядку. Більшість суб'єктів аграрного підприємництва утворюється в нормативно-явочному порядку, тобто на підставі спеціального закону, який визначає правовий статус тих чи інших суб'єктів підприємництва, порядок їх утворення та припинення (наприклад, Закон України «Про фермерське
господарство»).
Відповідно до ст. 87 ЦК України для створення суб'єкта аграрного господарювання його учасники (засновники) розробляють установчі документи, які викладаються письмово і підписуються всіма учасниками (засновниками), якщо законом не встановлено іншого порядку їх затвердження. Установчим документом товариства є затверджений учасниками статут або засновницький договір між учасниками, якщо інше не встановлено законом. Товариство, створене однією особою, діє на підставі статуту, затвердженого цією особою. Установа створюється на підставі індивідуального або спільного установчого акта, складеного засновником (засновниками). Установчий акт може міститись також і в заповіті. До створення установи установчий акт, складений однією або кількома особами, може бути скасований засновником (засновниками).
Суб'єкт аграрного господарювання вважається створеним із дня його державної реєстрації (ч. 4 ст. 87 ЦК України). Правила державної реєстрації не поширюються на особисті селянські господарства, які не є суб'єктами підприємницької діяльності й лише підлягають державному обліку за місцем їх розташування.
Згідно зі ст. 104 ЦК України суб'єкт аграрного господарювання припиняється у результаті передання всього свого майна, прав та обов'язків іншим господарюючим суб'єктам — правонаступникам (злиття, приєднання, поділ, перетворення) або в результаті ліквідації. Порядок припинення суб'єктів аграрного господарювання у процесі відновлення їх платоспроможності або банкрутства встановлюється Законом України «Про
відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».
Суб'єкт аграрного господарювання ліквідується за рішенням його учасників або органу суб'єкта господарювання, уповноваженого на це установчими документами, в тому числі у зв'язку із закінченням строку, на який було створено суб'єкт аграрного господарювання, досягненням мети, для якої його створено, а також в інших випадках, передбачених установчими документами; за рішенням суду про визнання судом недійсною державну реєстрацію суб'єкта аграрного господарювання через допущені під час його створення порушення, які не можна усунути, а також в інших випадках, встановлених законом.
Ліквідація суб'єкта аграрного господарювання здійснюється ліквідаційною комісією, яка утворюється власником (власниками) майна суб'єкта господарювання чи його (їх) представниками (органами), або іншим органом, визначеним законом, якщо інший порядок її утворення не передбачений ГК. Ліквідацію суб'єкта господарювання може бути також покладено на орган управління суб'єкта, що ліквідується (наприклад, на правління господарського товариства).
Ліквідаційна комісія після закінчення строку для пред'явлення вимог кредиторами складає проміжний ліквідаційний баланс, який містить відомості про склад майна господарюючого суб'єкта, що ліквідується, перелік пред'явлених кредиторами вимог, а також про результати їх розгляду. Проміжний ліквідаційний баланс затверджується учасниками господарюючого суб'єкта або органом, який прийняв рішення про його ліквідацію.
У разі ліквідації платоспроможної юридичної особи вимоги її кредиторів задовольняються за такої черговості:
у першу чергу задовольняються вимоги щодо відшкодування збитків, завданих каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, та вимоги кредиторів, забезпечені заставою чи іншим способом;
у другу чергу задовольняються вимоги працівників, пов'язані з трудовими відносинами, вимоги автора про плату за використання результату його інтелектуальної, творчої діяльності;
у третю чергу задовольняються вимоги щодо податків, зборів (обов'язкових платежів);
у четверту чергу задовольняються всі інші вимоги (ст. 112 ЦК України).
Вимоги однієї черги задовольняються пропорційно до суми вимог, що належать кожному кредитору цієї черги.
Вимоги кредиторів, які не визнані ліквідаційною комісією, якщо кредитор у місячний строк після одержання повідомлення про повну або часткову відмову у визнанні його вимог не звертався до суду з позовом, вимоги, у задоволенні яких за рішенням суду кредитору відмовлено, а також вимоги, які не задоволені через відсутність майна суб'єкта аграрного господарювання, що ліквідується вважаються погашеними.
Після завершення розрахунків із кредиторами ліквідаційна комісія складає ліквідаційний баланс, який затверджують учасники господарюючого суб'єкта або орган, що прийняв рішення про його ліквідацію.
Майно суб'єкта аграрного господарювання, що залишилося після задоволення вимог кредиторів, передають його учасникам, якщо це не встановлено установчими документами суб'єкта аграрного господарювання або законом.
Суб'єкт аграрного господарювання є ліквідованим із дня внесення до єдиного державного реєстру запису про його припинення.
Поняття державного регулювання сільського господарства.
Органи державного регулювання сільського господарства.
Органи Державного контролю та інспекції в сільському господарстві.
Поняття державного регулювання сільського господарства. Державне регулювання сільського господарства — це основана на законодавстві одна з форм державного впливу на агропромисловий комплекс України шляхом встановлення та застосування державними органами правил, спрямованих на коригування економічної діяльності суб'єктів аграрного господарювання з метою досягнення сільським господарством максимальної ефективності для задоволення потреби населення у продуктах харчування, а промисловості — у сировині.
Функції державного регулювання сільського господарства здійснюють державні органи виконавчої влади, що визначають стратегічні цілі і завдання агропромислового виробництва, забезпечують матеріально-фінансову підтримку аграрного сектора, здійснюють контроль і нагляд за дотриманням аграрного законодавства.
Цілі, основні завдання і напрямки аграрної політики держави сформульовані в Національній програмі відродження села на 1995-2005 рр., схваленій Постановою Верховної Ради України від 4 лютого 1994 р. Програма передбачає проведення аграрної реформи, створення економічного механізму ринкового типу, формування багатогалузевої виробничої сфери села на сучасній технологічній основі, вдосконалення структури виробництва в агропромисловому комплексі, відновлення родючості землі, відпрацювання державної структури управління розвитком села.
Державне регулювання сільського господарства здійснюється із застосуванням спеціальних методів і форм регулятивно-управлінської діяльності. Під методами будь-якої діяльності розуміють способи, прийоми, засоби, які використовують для досягнення поставленої мети. Методи державного регулювання сільського господарства поділяють на економічні й адміністративні.
Економічні методи — це такі способи впливу на поведінку суб'єктів аграрного господарювання, які ґрунтуються на застосуванні сукупності важелів економічного стимулювання (податки, кредити, пільги, ціни тощо), і
викликають зацікавленість у виконанні певної роботи, у підвищенні продуктивності праці.
Адміністративні методи — це засоби впливу на діяльність суб'єктів аграрного господарювання шляхом прямого встановлення їх обов'язків шляхом припису, що спирається на владні повноваження державного органу і забезпечується можливістю застосування примусу.
В умовах ринкових перетворень в аграрно-промисловому комплексі пріоритет належить економічним методам регулювання сільського господарства. У практичній діяльності органів державного регулювання сільського господарства економічні й адміністративні методи доповнюють один одного, забезпечуючи ефективне виконання поставлених завдань.
На необхідності оптимального поєднання економічних і адміністративних методів державного регулювання підприємництва з метою забезпечення досягнення балансу інтересів суб'єктів господарювання, громадян та держави наголошувалося в указах Президента України “Про лібералізацію підприємницької діяльності та державну підтримку підприємництва” від 12 травня 2005 р. № 779/2005 і “Про деякі заходи щодо забезпечення здійснення державної регуляторної політики” від 1 червня 2005 р. № 901/2005. Під формою регулятивної діяльності розуміють зовнішньо виражену дію — волевиявлення державного органу, здійснене для досягнення певної мети. Виділяють такі форми державного регулювання сільського господарства: правотворча, правозастосовна, правоохоронна, організаційна. Правотворча форма (діяльність) полягає у виданні органами державної влади нормативно-правових актів, спрямованих на правове закріплення державної аграрної політики, визначення правового статусу суб'єктів аграрного господарювання, розвиток в агропромисловому комплексі ринкової інфраструктури, забезпечення раціонального використання землі і
природних ресурсів тощо.
Правозастосовча діяльність полягає у виданні актів індивідуального характеру, за допомогою яких закони та інші правові норми застосовуються до конкретних обставин у сфері державного регулювання сільського господарства. Такі акти містять точно визначені і персоніфіковані юридично владні приписи.
Правоохоронна діяльність полягає у здійсненні органами державної влади контролю та нагляду за дотриманням аграрного законодавства суб'єктами аграрного господарювання, проведенні перевірок того, як контрольований суб'єкт виконує покладені на нього завдання і реалізує свої функції, а також у вживанні заходів щодо захисту прав і законних інтересів суб'єктів господарювання.
Організаційна діяльність здійснюється для забезпечення чіткого й ефективного функціонування системи управління аграрною галуззю. До організаційних дій належать: проведення нарад, зборів, семінарів, конференцій, поширення позитивного досвіду тощо.
Органи державного регулювання сільського господарства. Систему державних органів, які здійснюють регулювання сільського господарства,
становлять: Міністерство розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства, обласні та районні управління сільського господарства і продовольства, Державне агентство земельних ресурсів. Правовий статус Міністерства визначається Положенням про нього де передбачено, що Міністерство є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади з питань формування та забезпечення реалізації державної аграрної політики, продовольчої безпеки держави, державного управління у сфері сільського господарства, садівництва, виноградарства, харчової промисловості, рибного господарства, переробки сільськогосподарської продукції.
Згідно з цим актом Міністерству належать такі повноваження:
забезпечення згідно із законодавством здійснення на підприємствах всіх форм власності державного контролю за якістю вироблюваної ними сільськогосподарської продукції та сировини, їх зберіганням і реалізацією, в тому числі під час здійснення експортно-імпортних операцій;
координація спільно зі спеціально уповноваженим органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів проведення земельної реформи, моніторингу земель сільськогосподарського призначення та відновлення їх продуктивної цінності, визначення основних напрямів державної політики у сфері використання й охорони земель сільськогосподарського призначення;
здійснення аналізу діяльності, макроекономічного прогнозування та нормативного планування розвитку галузей агропромислового виробництва з урахуванням попиту і пропозицій на продовольчі товари;
здійснення в межах своєї компетенції державного контролю за додержанням законодавства про захист рослин, пестициди і агрохімікати, забезпеченням безпечного використання результатів росту рослин;
розроблення і здійснення заходів щодо розвитку ринкової інфраструктури в АПК (аграрні біржі, аукціони худоби, оптові продовольчі ринки, обслуговуючі сільськогосподарські кооперативи, кредитні спілки, страхові компанії, виставки та ярмарки тощо);
розроблення пропозицій з охорони і раціонального використання земель сільськогосподарського призначення, підвищення родючості ґрунтів, участь у розробленні та в установленому порядку затвердженні умов експлуатації меліоративнивної системи у разі приватизації майна сільськогосподарських підприємств які мають у своєму користуванні меліоративні землі. Обласні та районні управління сільського господарства та продовольства діють на підставі Типового положення про Головне управління сільського господарства і продовольства обласної Севастопольської міської державної адміністрації, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 12 жовтня 2000 р. Головне управління є підзвітним та підконтрольним голові
відповідної держадміністрації і Мінагрополітики.
Обласні та районні управління сільського господарства та продовольства реалізують державну аграрну політику на місцевому рівні. Відповідно до цього вони наділені повноваженнями стосовно організації розроблення і здійснення заходів щодо гарантування продовольчої безпеки держави, участі у формуванні та реалізації соціальної політики на селі, сприяння формуванню інфраструктури аграрного ринку та розвитку підприємництва в галузях агропромислового виробництва.
Державне агентство земельних ресурсів (Держагзем) діє на підставі Положення про Державне агентство земельних ресурсів України , затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 серпня 2014 р. №. До компетенції Держагмзему входять: участь у підготовці пропозицій щодо формування державної політики у сфері регулювання земельних відносин, використання, охорони та моніторингу земель, впровадження державного земельного кадастру та забезпечення реалізації цієї політики; координація проведення земельної реформи в Україні; здійснення державного контролю за використанням і охороною земель; здійснення реєстрації земельних ділянок, нерухомого майна та прав на них, договорів оренди земельних ділянок, ведення Державного реєстру прав на землю та нерухоме майно, організація в установленому законодавством порядку в єдиній системі державних органів земельних ресурсів; надання громадянам і юридичним особам додаткових платних послуг у сфері землеустрою та використання даних державного земельного кадастру за переліком, що визначається Кабінетом Міністрів України; розроблення та участь у реалізації державних, галузевих і регіональних програм з питань регулювання земельних відносин, раціонального використання, охорони та моніторингу земель, відновлення родючості ґрунтів, ведення державного