Важливою складовою суспільного виробництва є також його організація й управління. Не потребує доведення те, що будь-який економічний процес має бути певним чином організований. Причому за умов посилення усуспільнення виробництва, поглиблення поділу праці, спеціалізації та кооперування значення чіткої організації всіх ланок економіки зростає.
Суспільна організація виробництва має відповідати передусім таким загальним вимогам:
а) створювати широкі можливості для природно-історичного процесу економічного розвитку, не допускати волюнтаристського втручання у виробництво;
б) забезпечувати науково-технічний прогрес і бути адекватною досягнутому рівню реального усуспільнення виробництва.
Лише за цих умов організація виробництва сприятиме економічному розвитку, підвищенню його ефективності.
Аналіз закономірностей розвитку сфери послуг в Україні з огляду на світові тенденції і виходячи із завдань побудови соціально орієнтованої економіки, має враховувати специфіку її історичного розвитку. Оскільки Україна усе ще перебуває на індустріальній стадії свого розвитку і матеріальне виробництво (промислові галузі, сільське господарство, гірничий видобуток, будівництво) відіграє вирішальну роль в її економіці, науково-технологічне удосконалення за інноваційним типом розвитку в галузях матеріального виробництва лишатиметься певний час прерогативою економічного зростання [1, c. 68-69].
Помилковою слід вважати точку зору, за якою Україна беззастережно має керуватися у своєму історичному поступі загальновідомою тенденцією зниження частки матеріального виробництва з відповідно швидким збільшенням її невиробничої сфери, тобто “сектору послуг”. Стратегія розбудови соціально орієнтованої ринкової економіки має враховувати концепцію “технологічних укладів”. Вчення про технологічні уклади характеризує закономірні ступені у розвитку стадій соціально-економічного розвитку.
Стратегічним завданням на довгострокову перспективу є реалізація тих конкурентних переваг, які Україна традиційно мала і які потрібно невпинно нарощувати. У системі національних пріоритетів не стоять завдання пригнічення тих чи інших галузей економіки (сільського господарства чи чорної металургії). Йдеться про якісно новий рівень їхнього розвитку, який би відповідав вимогам ХХІ століття. Долаючи своє історичне відставання у ряді галузей, зокрема “сектору послуг”, Україна може і повинна скористатися найновішими досягненнями людства на цих провідних напрямах. Тут може прислужитися стратегія “технологічного прориву”. Це особлива форма економічного розвитку, коли усі сили і ресурси країни підпорядковуються досягненню єдиної мети і концентруються на одному напрямі. Таким напрямом на початку XXI століття стали "проривні" наукові технології, які перетворюють країну в "суспільство знань та інформатизації". По-справжньому "проривними технологіями" для України найближчих і наступних років є розвиток інформаційно-комунікаційних технологій як провідних напрямів сервісної діяльності. Оскільки рівень розвитку країни оцінюється за рівнем її загальної інформатизації, а інформаційні технології та Інтернет прямо впливають на економічне зростання країни, найпріоритетнішими завданнями для нашої країни є включення в системи “Е-торгівлі” і розвиток “Е-комерції” в усіх сферах економічної діяльності. Розвиток електронної комерції і торгівлі щонайтісніше пов'язаний із зростанням Інтернет-економіки. Вона в Україні представлена галузями комп'ютерної техніки і комунікаціями, рекламою і медіа-індустрією, програмними продуктами, офшорним програмуванням, ІР-телефонією, Інтернет-послугами тощо. До галузей технологічного прориву слід віднести сучасну (ІТ-індустрію) та “Е-уряд”, які увібрали в себе десятки галузей, здебільшого послугової діяльності. В галузях розробки спеціалізованого ПЗ, надання послуг ІТ-консалтинга і аутсорсінга Україна може претендувати на провідні позиції у світі. Для цього потрібна продумана державна політика.
галузь суспільний нематеріальний
Матеріальне виробництво є сферою суспільного виробництва, в якій виробляються: а) матеріальні блага: вугілля, цемент, метал, папір, будівлі, одяг, взуття, машини, обладнання, сільськогосподарська продукція, хімічні вироби, електроенергія, тепло, холод тощо; б) матеріальні послуги: вантажний транспорт, оптова торгівля, обслуговування і ремонт техніки, обладнання виробничого призначення тощо.
Нематеріальне виробництво - це сфера суспільного виробництва, в якій виробляються: а) нематеріальні послуги: роздрібна торгівля, громадське харчування, пасажирський транспорт та зв'язок (що обслуговує населення), побутове обслуговування, охорона здоров'я тощо; б) духовні цінності: освіта, культура, мистецтво тощо.
Сфера послуг - традиційно одна з найдискусійніших областей економічної науки в теоретико-методологічному плані. Порівняльний аналіз процесів, зумовлених специфікою “постсоціалістичних країн” (України в тому числі) потребує узгодження традиційної класифікації (ЗКГНГ) із класифікацію, прийнятою в усьому світі (КВЕД). Перехід країни до міжнародної класифікації та застосування методики і світового досвіду доцільне з наукової і з практичної точок зору. Аналізувати економіку України, види економічної діяльності, професійні зрушення доцільно за класифікацією, прийнятою у міжнародній теорії і практиці.
Сфера послуг - соціальна за своєю суттю. Структура послуг цілком і повністю визначається характером системи: країни “соціально-орієнтованих економік” самою своєю природою спрямовані на задоволення різноманітних і все зростаючих потреб населення, найперше в послугах.
Важливою і визначальною закономірністю економічного розвитку стало суттєве переважання “неречових” нагромаджень над “речовими”. Сталося це внаслідок того, що потреби у матеріально-речових ресурсах мали тенденцію неухильного зменшення. Можна вважати доведеним (і це увійшло до надбань економічної науки), що головним фактором відтворення нині стає нагромадження не матеріальних благ, а досвід, уміння, кваліфікація, здоров’я, рівень інтелектуального і фізичного розвитку людей, отже, усі форми діяльності, які так чи інакше є обслуговуючими.
1. Дзюбик С. Основи економічної теорії: Навчальний посібник/ Степан Дзюбик, Ольга Ривак,. - К.: Знання , 2006. - 481 с.
. Дратвер Б. Основи економічної теорії: (Матеріали для вивчення курсу): Навчальний посібник на допомогу студентам-заочникам/ Борис Дратвер, Наталія Пасічник,; Мін-во освіти і науки України, Кіровоградський держ. пед. ун-т ім. В.К.Винниченка . - Кіровоград: Імекс-ЛТД, 2002. - 87 с.
. Крупка М. Основи економічної теорії: Підручник/ Михайло Крупка, Петро Островерх, Сергій Реверчук,; Львівський нац. ун-т ім. І.Франка. - К.: Атіка, 2001. - 343с.
. Основи економічної теорії: Політекономічний аспект: Підручник / Відповідальний ред. Г.Н. Климко - 5-те вид. виправлене. - К.: Знання-Прес, 2004. - 614 с.
. Основи економічної теорії: Підручник/ В.Г. Федоренко, Ю.М. Ніколенко, О.М. Діденко и др.; За наук. ред. В.Г. Федоренка; М-во освіти і науки України. - К.: Алерта, 2005. - 510 с.
. Основи економічної теорії: Навч. посібник/ Авт. кол.: В'ячеслав Алєксєєв, Ольга Андрусь, Марина Вербицька та ін.; За заг. ред. Петра Круша, Валентини Депутат, Світлани Тульчинської,. - К.: Каравела, 2007. - 447 с.
. Рудавка С.І. Основи економічної теорії: Навчальний посібник/ С. І. Рудавка, Л.Б. Ольшевський; За ред. С.І. Рудавки. - 3-є вид. перероб. і доп.. - Вінниця: Тезис, 2003. - 340 с.
. Уразов А. Основи економічної теорії: Навчальний посібник/ Анатолій Уразов, Петро Маслак, Ірина Саух,; Міжрегіон. академія управління персоналом, Житомирський ін-т МАУП . - К.: МАУП, 2005. - 323 с.