Курсовая работа (т): Моделі переходу до соціально орієнтованої ринкової економіки

Моделі переходу до соціально орієнтованої ринкової економіки

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

КУРСОВА РОБОТА

З дисципліни: Основи економічної теорії

На тему: Моделі переходу до соціально орієнтованої ринкової економіки

Київ 2014

Зміст

Вступ.        Теоретико-методологічні засади соціально орієнтованої ринкової економіки

.1     Поняття, сутність соціально орієнтованої ринкової економіки

1.2    Загальна характеристика основних соціалізуючих складових ринкової економіки

II.    Аналіз сучасного стану соціально орієнтованої ринкової економіки різних країн

.1     Сучасні моделі соціально орієнтованої ринкової економіки

2.2    Досвід європейських країн. ФРН

.3      Досвід Швеції

III.   Напрямки розбудови соціально орієнтованої ринкової економіки в Україні

.1     Сучасний стан та можливості побудови соціально орієнтованої ринкової економіки України

3.2    Шляхи та напрямки перспективної моделі формації України

Висновок

Додатки

Список літератури

Вступ

Тема, яку я обрала для курсової роботи, на сьогоднішній день є досить актуальною для нашої країни, яка прагне до ринкової економіки так, як дванадцять - тринадцять років тому прагнула до комунізму.

Цілями роботи є:

o   описати сучасні моделі ринкової економіки;

o   визначити, що можна взяти для себе з досвіду інших країн (Швеція,

Німеччина);

o   показати стан нашої економіки на сьогоднішній день і викласти

деякі шляхи її становлення та оздоровлення.

Завданнями соціально орієнтованої ринкової економіки є:

o   досягнення повної зайнятості;

o   збільшення частки надання соціальних послуг через державні,

приватні установи та організації;

o   збільшення частки соціального страхування в загальних бюджетних витратах на соціальні цілі;

o   адресність соціальної політики.

.       
Теоретико-методологічні засади соціально орієнтованої ринкової економіки

.1      Поняття, сутність соціально орієнтованої ринкової економіки

У розвиненому світі склалося кілька моделей ринкового господарювання. Зокрема, виділяють моделі: вільний ринок (США), державно-керований ринок (Японія, країни Східної Азії), соціально-орієнтований ринок (Західна Європа) [4]. Критерiями класифiкацiї виступають - питома вага держвласностi, її якiсний склад, напрямки i засоби здiйснення державної полiтики, форми ринкових відносин тощо.

Соціально орієнтована ринкова економіка - це найперспективніша модель організації суспільного виробництва, яка поєднує високу ефективність ринкового механізму й орієнтацію на досягнення справедливості та рівності. Тобто це є соціалізація ринкової економіки [2].

Соціально орієнтована економіка - це діюча економічна система, головною метою економічної діяльності якої є забезпечення економічного зростання з ціллю накопичення національного багатства і створення сприятливих соціальних умов для громадян. При цьому в соціальній політиці концентруються цілі економічного зростання, а всі інші аспекти економічного розвитку починають розглядатися як засоби реалізації соціальної орієнтації економіки, яка є чинником економічного зростання [3].

З огляду на деякі особливості функціонування сучасної ринкової економіки у високорозвинених країнах можна виокремити принаймні три різновиди соціально-орієнтованої економіки.

Перша - це ринкова економіка, яка сформувалась у таких країнах, як Великобританія, Канада, Ірландія. Вона характеризується відносно невисоким рівнем участі держави у вирішенні соціальних проблем суспільства, як безробіття, пенсійне забезпечення тощо. Високий рівень вирішення соціальних питань забезпечується потужним розвитком приватного сектору у сфері надання послуг, наприклад, широкорозвиненою і добре організованою системою недержавних пенсійних фондів. Для цих країн характерною є відносно невелика частина ВВП, яка перерозподіляється через бюджет (приблизно 30-40 %).

Другий тип сучасної організації суспільного виробництва існує в таких країнах, як Німеччина, Франція, Нідерланди, Австрія, Бельгія. Тут також діє модель соціально орієнтованої ринкової економіки, але в ній акцент зроблено на досягнення за активної участі держави високих соціальних стандартів. Це потужні програми із забезпечення високого рівня зайнятості, здійснення постійних заходів щодо соціального страхування своїх громадян, розвинута система трансфертних платежів. У цій групі країн досить високою є та частина ВВП, яка перерозподіляється через державний бюджет. Вона становить майже половину валового внутрішнього продукту.

Особливий тип соціально орієнтованої ринкової економіки сформувався в скандинавських країнах: Норвегії, Данії, Фінляндії і особливо у Швеції. Цьому типу притаманна дуже активна роль держави у вирішенні соціальних проблем. Акцент в економічній політиці держави тут сфокусований навколо забезпечення високого рівня життя населення. Досягнення соціальних стандартів здійснюється за рахунок потужних перерозподільчих процесів, які здійснює держава. Через державний бюджет перерозподіляється більше половини ВВП. Для цих країн і, перш за все, для Швеції, характерним є досягнення соціального партнерства між власниками засобів виробництва і найманими виробниками. При цьому держава постійно здійснює пошук нових шляхів забезпечення соціальної солідарності в суспільстві [2].

Задачею соціального ринкового господарства є пізнання закономірностей становлення і розвитку господарського механізму, свідомо орієнтованого на вирішення соціальних проблем.

Соціально орієнтована ринкова економіка допомагає виробити правильну економічну і соціальну політику на макро- і мікрорівнях, досягти в суспільстві соціального партнерства, зберегти і збільшити суспільні цінності, забезпечити рівні умови доступу до них.

Соціально орієнтована ринкова економіка виробляє принципи, правила, форми господарювання різних суб’єктів економіки, визначає орієнтири господарської діяльності, критерії соціальної й економічної ефективності, оптимальне поводження споживачів і виробників в умовах ринкових методів господарювання і соціальної орієнтації економіки.

Основні положення, висновки і рекомендації соціального ринкового господарства використовуються при розробці соціально-економічної політики розвинутих країн.

У даний час соціально-економічна політика країн із соціально орієнтованою ринковою економікою зводиться до досягнення наступних цілей:

) економічна свобода - можливості економічних суб’єктів щодо вибору сфери діяльності та моделі економічної поведінки;

) економічне зростання - зростання економіки, яка забезпечує високий рівень якості життя;

) повна зайнятість - утримання безробіття на природньому рівні;

) стабільність цін - забезпечення фінансової стабільності, протидія інфляції;

) економічна безпека - збереження економічної рівноваги;

) соціальна стабільність - створення можливостей для деяких груп суспільства;

) справедливе оподаткування - встановлення пільг при сплаті податків для груп населення з низькими доходами.

Соціально орієнтована ринкова економіка функціонує на основі економічного і соціального порядків.

Економічний порядок - це правила, що регулюють організаційну структуру економіки, процесів, що в ній відбуваються, а також сукупність інститутів, відповідальних за управління нею і надання економіці визначеної організаційної форми.

Економічний порядок включає:

порядок, що регулює право власності;

грошовий і валютний порядок;

конкурентний порядок;

порядок, що регулює зовнішньоекономічну діяльність.

Соціальний порядок - це сукупність інститутів і норм, що визначають соціальний стан громадян і окремих груп населення, а також соціальні відносини між членами суспільства.

Соціальний порядок охоплює:

порядок у сфері праці;

порядок у системі соціального страхування і соціальної допомоги;

майновий порядок;

житловий порядок;

екологічний порядок і т.д.

Соціально орієнтована ринкова економіка характеризується соціалізованим товарним виробництвом - вища стадія товарного виробництва, що функціонує на основі соціального партнерства і соціального прогресу.

У соціалізованому товарному виробництві домінує колективна власність у формі акціонерної власності. У результаті чого, багато виробників благ одночасно є співвласниками факторів виробництва, беруть безпосередню участь в управлінні виробничим процесом. У суспільстві встановлюється соціальне партнерство, що припускає узгодження дій уряду, підприємців і найманих робітників з питань динаміки оплати праці і виплати соціальної допомоги, трансфертів. У соціалізованому товарному виробництві пануючу роль відіграють найбільші підприємства, що використовують передову техніку на базі інформаційних технологій, сучасні методи управління.

.2 Загальна характеристика основних соціалізуючих складових ринкової економіки

Основна мета діяльності держави в соціально орієнтованій ринковій економіці полягає у підтримці соціально-економічної стабільності, у забезпеченні максимально високого рівня добробуту, соціального прогресу, у збереженні суспільних цінностей на основі економічної волі, конкуренції, приватної ініціативи. У соціальному ринковому господарстві такі макроекономічні цілі, як досягнення визначеного рівня зайнятості, стабілізація цін, рівновага економіки й інші, котрі традиційно в змішаній економіці покладаються на державу, доповнюються соціальними цілями. Таким чином, економічна діяльність держави в соціально спрямованій ринковій економіці полягає в усуненні недосконалостей ринку, додання йому соціальної спрямованості, а не на ліквідацію ринкових відносин як таких.

Соціальна політика - це комплекс соціально-економічних заходів держави, підприємств, організацій, місцевих органів влади, спрямованих на захист населення від безробіття, зростання цін, знецінення трудових заощаджень і т. ін. Основними принципами проведення соціальної політики є: по-перше, захист рівня життя шляхом застосування різних форм компенсації від підвищення цін і проведення індексації; по-друге, надання допомоги найбіднішим сім’ям; по-третє, надання допомоги на випадок безробіття; по-четверте, здійснення політики соціального страхування, встановлення мінімальної заробітної плати для працюючих; по-п’яте, розвиток освіти, охорони здоров’я, навколишнього середовища переважно за рахунок держави; по-шосте, проведення активної політики, спрямованої на забезпечення кваліфікації.

Проблема соціального захисту населення по-різному розв’язується у межах тієї чи іншої суспільно-економічної формації, конкретної країни. За умов переходу України до соціально орієнтованої ринкової економіки основний тягар соціального захисту покладається на державу, але водночас посилюється роль ринкового механізму у проведенні такої політики. Відповідно до статті 25 Декларації прав людини, сучасна правова держава повинна гарантувати право на такий рівень життя, який враховує забезпечення людей їжею, одягом, житлом, медичним обслуговуванням, необхідних для підтримання здоров’я, власного добробуту та сім’ї, і право на соціальне забезпечення на випадок безробіття, хвороби, інвалідності, овдовіння, старості або інших випадків втрати засобів до існування за незалежних від людини обставин.

Щоб забезпечити такий захист, держава повинна насамперед у законодавчому порядку встановити основні соціальні гарантії, механізми їх реалізації та функції надання соціальної підтримки.

У системі соціального захисту населення найважливішим елементом виступає соціальне страхування, до складу якого належать пенсійне, медичне, страхування від безробіття та від нещасних випадків на виробництві. У розвинутих країнах Заходу пенсійне та медичне страхування здійснюється шляхом відрахувань від заробітної плати й прибутків в однакових частках. У США, наприклад, з цією метою із заробітної плати найманих працівників вилучається 7,5%. У Швеції соціальні фонди формуються повністю за рахунок держави. В Японії платежі на соціальне страхування становлять 7% середньої зарплати робітника. Кошти з цих фондів управляються спеціальними радами, до складу яких входять представники трудящих і підприємців.

Страхування від безробіття надається із спеціальних страхових фондів. Розмір виплати залежить, по-перше, від тривалості періоду безробіття, по-друге, від специфічних умов тієї чи іншої країни. У першому випадку найбільші суми виплат (від 50 до 70% середньої зарплати) виплачуються у перші місяці безробіття на час встановленого періоду. Надалі суми виплат зменшуються.

У другому випадку до уваги беруться період зайнятості, трудовий стаж, фізична придатність до праці, термін надання допомоги та ін. Так, у Німеччині трудовий стаж повинен становити не менше 6 місяців зайнятості протягом трьох років і не менше 10 тижнів протягом останнього року перед позбавленням роботи. У Франції такою умовою є робота протягом 150 днів за рік і 91 день страхування. У Великобританії береться до уваги лише виплата внесків до страхового фонду: протягом року їх повинно бути 26.

У країнах із соціально орієнтованою ринковою економікою приділяється велика увага державному регулюванню ринку праці. Держава гарантує громадянам право вибору роду діяльності, охорону праці, правовий захист від необґрунтованого звільнення, безкоштовне сприяння у виборі придатної роботи і працевлаштування за посередництвом органів служби зайнятості.

Держава також надає безробітним громадянам певні гарантії. Вони зводяться до наступного: безкоштовна професійна орієнтація, професійна підготовка, перепідготовка і підвищення кваліфікації, забезпечення соціальної підтримки й ін. Особливу увагу держава приділяє вирішенню питань зайнятості окремих категорій громадян, зокрема інвалідів.

Сучасне державне регулювання ринку праці включає комплекс економічних, адміністративних, законодавчих, організаційних і інших заходів.

Один з важливих напрямків регулювання ринку праці формується на основі залежності між рівнем інфляції і рівнем безробіття. Англійський економіст О. Філліпс, використовуючи емпіричні дані по Англії за 1861-1957 р.р., вивів нелінійну залежність між рівнем безробіття і заробітною платою. Чим вище безробіття, тим менший приріст заробітної плати і зростання цін. І навпаки, чим нижче безробіття і вища зайнятість, тим більший приріст заробітної плати і вищі темпи зростання цін.

Так звана “крива Філліпса” використовувалась у кейнсіанскій теорії інфляції, у якій зв’язок між рівнем зайнятості й інфляцією встановлювався через динаміку заробітної плати. Разом з тим останнім часом закономірності “кривої Філліпса” не завжди спрацьовували. Істотний вплив на регулювання ринку праці робить податкова, грошово-кредитна, амортизаційна політика уряду та ін.

Важливою ланкою соціального захисту населення є програми працевлаштування та перекваліфікації. У виконанні цих програм беруть участь держава та підприємці. Щорічно американські фірми витрачають на ці заходи близько 30 млрд. дол. Держава витрачає на реалізацію програм перекваліфікації більшу частину коштів.

З метою створення нових робочих місць держава бере на себе також виконання таких суспільних робіт, як будівництво шляхів, каналізації, тощо. Під час економічної кризи держава збільшує капіталовкладення у державні підприємства. Програми працевлаштування здійснюються також шляхом пільгового оподаткування компаній, які створюють робочі місця.

У загальнонаціональному масштабі сучасна держава з метою зменшення армії безробітних намагається регулювати заробітну плату на такому рівні, щоб темпи її зростання були нижчими від зростання продуктивності праці. Для цього здійснюються “політика доходів”, активна кредитно-грошова політика тощо. Таку тактику запроваджують приватні фірми, домагаючись, щоб рівень продуктивності праці випереджав зростання оплати робочої сили.

Найбільших успіхів у цій справі досягли в США. З 1974 р. до середини 80-х років було створено 23 млн. додаткових робочих місць і прийнято на роботу 12 млн. емігрантів. Характерно, що за цей період 500 наймогутніших корпорацій Америки скоротили 3 млн. робочих місць, а дрібні створили 7 млн. таких місць.