Причини, характер, періодизація Другої світової війни.
Початок війни. Бойові дії в Європі у 1939 – 1941 роках.
Створення антигітлерівської коаліції. Міжнародні відносини під час війни.
У цій війні брали участь понад 60 держав, на території яких проживало 80% населення Землі. Бойові дії точились в Європі, Азії, Африці, Океанії на площі 22 млн. км . За роки війни в армії воюючих держав було закликано 110 млн. чол.На фронтах загинуло, за різними підрахунками, від 50 до 65-67 млн. осіб, 90 млн. було поранено або покалічено. Близько половини загиблих становило мирне населення. Матеріальні витрати складали 4 трлн. дол.
Причини війни:
1. Несправедливість Версальської системи, що поставила багато народів у принизливе становище, сприяла приходу до влади сил, які прагнули до реваншу, нового переділу світу. У найбільшій мірі це проявилось у політиці Німеччини, Італії, Японії;
2. Економічна криза 30-х років загострила суперечності між країнами світу, що позбавило їх можливості об'єднати зусилля у боротьбі за збереження миру. Всю систему безпеки, створену у 20-ті роки, було зруйновано;
3. Розв'язанню війни сприяла політика урядів Англії та Франції, спрямована на "умиротворення" агресора, а також "ізоляція" США, які, прийнявши закон про нейтралітет, фактично самоусунулись від впливу на розвиток подій у світі.
Характер війни. Агресивні держави прагнули розширення власних територій, завоювання ринків збуту та джерел сировини. З їхнього боку війна була загарбницькою. Для країн, які зазнали агресії і які були окуповані, війна була справедливою. СРСР спочатку виступав у ролі агресора, приєднавши до себе значні території, які належали на той час Польщі, Румунії, Фінляндії, а також Прибалтику. Але після нападу Німеччини СРСР виніс на собі основний тягар боротьби з фашистською Німеччиною і для нього війна мала справедливий характер. її по праву назвали Великою Вітчизняною війною.
Періодизація: I. 1 вересня 1939 р.- 19 листопада 1942 р. - стратегічна ініціатива належить агресивним державам. Німеччина, Італія, Японія та їх союзники зуміли оволодіти значними територіями в Європі, Африці, Азії, Океанії.
II. 19 листопада 1942 р. - 9 травня 1945 р. - стратегічна ініціатива повністю переходить до країн антигітлерівської коаліції,війська яких розгромили війська Німеччини і її союзників у Європі і змусили їх капітулювати.
III. 9 травня 1945 р. - 2 вересня 1945 р. - завершення війни.
2. Напад Німеччини на Польщу. Польща якнайкраще підходила для випробування на практиці стратегії "блискавичної війни". Вона була плацдармом для нападу Німеччини. Вторгнення на територію Польщі розпочалось 1 вересня 1939 р. Вже в перші дні наступу організований опір польської армії було зламано. 8 вересня її головні сили були розгромлені. Значна їх частина опинилася в оточенні або була захоплена в полон. 17 вересня польський кордон перейшли радянські війська.. 22 вересня було встановлено попередню демаркаційну лінію між військами агресорів, а 28 вересня у Москві Ріббентроп за дорученням Гітлера підписав разом з Молотовим договір про дружбу і кордон і таємні протоколи про поділ сфер впливу і співпрацю між двома державами. Цей договір зафіксував розділ Польщі і уточнив лінію радянсько-німецького кордону. СРСР отримав у свою сферу впливу Зах. Білорусію, Прибалтику, Буковину, Бесарабію.. Зміни дали змогу радянському керівництву називати агресію і поділ Польщі як "визвольний похід" заради возз'єднання Західної України і Західної Білорусії відповідно з УРСР та БРСР.
"Дивна війна" на Заході. З вересня Англія, а згодом за нею й Франція, оголосили Німеччині війну. Переходити в наступ союзники не поспішали. Період війни між 3 вересня 1939 р. та 10 травня 1940 р. дістав назву "дивної війни", оскільки, формально оголосивши війну, жодна сторона її фактично не вела. Не бажаючи втягуватися у затяжні криваві бої, як це було в роки першої світової війни, союзники приступили до блокади Німеччини й СРСР.
Окупація Німеччиною Данії, Норвегії, Голландії, Бельгії і Люксембургу. Поразка Франції. 9 квітня 1940 р. гітлерівські війська без оголошення війни напали на Данію та Норвегію. Данія капітулювала відразу після нападу, Норвегія вчинила опір агресії. Вся Норвегія була окупована гітлерівськимивійськами. 10 травня 1940 р. німецька армія вторглася в Бельгію, Голландію і Люксембург. Під впливом успіху німецьких військ війну союзникам оголосила Італія, яка прагнула взяти участь у поділі Франції. 5 червня німецькі війська розпочали наступ на південь. Спроби генерала де Голля організувати лінію оборони на підступах до Парижа успіху не мали. 14 червня німці увійшли в Париж. Уряд Франції подав у відставку. Новий глава уряду маршал Петен звернувся до німецького командування з проханням про перемир'я. 22 червня його було підписано в Комп'єнському лісі. У франції був встановлений профашистський уряд Віші.
Доля Західної України, Західної Білорусії, Північної Буковини, Бессарабії, держав Прибалтики. Тим часом, як Німеччина була зайнята на Заході, СРСР "упорядковував" свою "зону впливу". Вступ радянських військ у Західну Україну і Західну Білорусію був неоднозначно сприйнятий населенням. Частина населення привітала Червону армію як визволителя, інша сприймала її як окупантів.У 1939 р. в Західній Україні було заборонено діяльність українських національних партій, багатьох громадських, культурних, наукових, торговельних та промислових товариств і установ. Наступним об'єктом експансії СРСР стали країни Прибалтики. 28 вересня 1939 р. у Москві було підписано пакт про взаємодопомогу з Естонією, за яким СРСР одержав право ввести на її територію свої війська. Подібні договори було підписано також з Латвією і Литвою. У всіх договорах радянська сторона брала на себе зобов'язання не втручатися у внутрішні справи Прибалтійських держав. Влітку 1940 р. СРСР приступив до другого етапу територіально-політичної перебудови в Прибалтійських республіках, пред'явивши їхнім урядам необгрунтовані ультиматуми про порушення зобов'язань. Відповідно до ультиматумів на територію Литви, Латвії та Естонії увійшли радянські війська. Під наглядом окупаційних властей у країнах було проведено вибори до нових органів влади, а в серпні 1940 р. Прибалтійські республіки включено до складу СРСР. У 1940 р. ускладнилися відносини й з сусідньою Румунією. Радянські війська у червні зайняли територію Бессарабії і Північної Буковини.
Радянсько-фінська війна. Тривалий час між Фінляндією й СРСР велися переговори, в ході яких Радянський Союз вимагав від фінської сторони поступитися на його користь значними територіями в районі Ленінграда (тепер Санкт-Петербург) та узбережжям Фінської затоки в обмін на болотисті й лісисті території на півночі. Уряд Фінляндії не погодився на цю пропозицію. На світанку ЗО листопада 1939 р. сили радянських військ перейшли в наступ на фінську армію, що займала прикордонні укріплення. Похапцем розроблений план агресії і шапко-закидацькі настрої призвели до того, що окремі радянські дивізії потрапили в оточення. 30 грудня наступ радянських військ припинився. Зазнав поразки й Балтійський флот. 11 лютого 1940 р. розпочався другий наступ радянських військ. Він завершився проривом "лінії Маннергейма". радянські війська домоглися перемоги і головнокомандуючий фінською армією К.Маннергейм змушений був дати згоду на початок мирних переговорів. 12 березня СРСР і Фінляндія підписали мирний договір. Це була мала війна великою кров’ю, що не надала престижу СРСР, показала його неготовність до війни. Ліга націй виключ СРСР зі своїх членів, ускладнилися його відносини практично з усіма європейськими країнами та США.
Повітряна війна над Англією. Боротьба за Атлантику. Після поразки Франції Англія залишилась віч-на-віч з Німеччиною. 16 липня 1940 р. Гітлер підписав план операції "Морський лев", яка передбачала завоювання Англії. Німеччина вдалась до повітряного наступу на англійські міста з метою примусити Великобританію капітулювати. У бомбардуваннях взяли участь майже 2,5 тис. літаків. Повітряний наступ розпочався 15 серпня, а завершився пізньої осені. Бомбардування продовжувались і далі, але вже не мали такого розмаху. Британія вистояла, зазнавши значних матеріальних і людських втрат. Другим серйозним випробуванням для Англії була боротьба за Атлантику. Завоювання Франції, Норвегії, Данії дало можливість Німеччині перейти у рішучий наступ. Влітку 1940 р. Англія змушена була використовувати свої стратегічні резерви. Недооцінка їхньої ролі напередодні війни не дала можливості Німеччині мати необхідну кількість підводних човнів і блокувати Британські острови. Навесні1 1941 р. німецькі підводники застосували тактику "вовчих зграй" для боротьби з англійськими конвоями. Англійський флот зумів вистояти, а після вступу у війну США союзники поступово відновили контроль над Атлантикою.
Фашистська агресія на Балканах. Ще 28 жовтня 1940 р. у розпал битви над Англією Муссоліні без попередніх консультацій з Гітлером розпочав наступ двох своїх армій з території Албанії на Грецію, прагнучи реалізувати плани створення середземноморської імперії. Англія була стурбована становищем у Єгипті і переживала не найкращі часи, все ж вона перекинула у Грецію та на острів Кріт деякі сухопутні й авіаційні частини і надіслала на допомогу грекам кілька кораблів. Італійський наступ дуже швидко захлинувся і грецька армія, перейшовши в контрнаступ, відкинула італійські дивізії за албанський кордон. Гітлер у січні 1941 р. мав намір надати Муссоліні допомогу в Греції. Болгарський уряд не поспішав погоджуватись на розгортання на території Болгарії німецьких військ. Тоді Гітлер вдався до дипломатичних маневрів. Під тиском з боку Німеччини Югославія підписала 25 березня 1941 р. договір про приєднання до Антикомінтернівського пакту, а також Троїстої угоди. Без затримки з території Югославії німецька армія почала наступ на територію Греції з метою оточити грецькі дивізії й англійські експедиційні сили. Грецькі армії капітулювали перед німецькими військами.
Причини успіху Німеччини:
Застосування Німеччиною стратегії «бліцкригу» (блискавичної війни), що надавала їй перевагу у воєнній силі.
• Чітка взаємодія родів військ німецької армії, особливо танків і авіації.
• Сподіваючись досягти мирних домовленостей та віддаючи перевагу оборонним діям, Англія і Франція віддали стратегічну ініціативу Німеччині.
• Німеччині вдалося уникнути війни на два фронти.
• Мобілізація усіх ресурсів Німеччини на війну.
• Постачання СРСР Німеччині стратегічної сировини
4. З перших годин нападу фашистської Німеччини на СРСР стало зрозумілим, що розрахунки Гітлера на міжнародну ізоляцію СРСР зазнали краху. 22 червня 1941 р. у звернені до нації англійській прем'єр заявив, що Великобританія надасть "Росії і російському народу всю допомогу, яку тільки зможе". Про свою підтримку СРСР заявив і президент США. Таким чином, з початком радянсько-німецької війни почала формуватися антигітлерівська коаліція. 1 жовтня між СРСР, США та Великобританією в Москві була підписана трьохстороння угода про допомогу Радянському Союзу зброєю і продовольством. В серпні 1941 р. У.Черчілль і Ф.Рузвельт підписали Атлантичну хартію, до якої приєднався і Радянський Союз (вересень 1941 р,). Атлантична хартія висунула наступні завдання: знищення нацистської тиранії, роззброєння агресора, загальне роззброєння світу.
Вступ США у Другу світову війну сприяв завершенню утворення антигітлерівської коаліції. 1 січня 1942 р. 26 держав світу на чолі з СРСР, США та Великобританією підписали у Вашингтоні Декларацію Об'єднаних націй, яка будувалась на принципах і завданнях Атлантичної хартії. У Декларації зазначалось, що повна перемога над нацизмом є запорукою захисту життя, свободи і незалежності всіх народів. Найголовнішим у взаємовідносинах між СРСР, США та Великобританією з самого початку стала проблема відкриття Другого фронту. Антигітлерівською коаліцією було проведено Московську (1941), Тегеранську (1943), Кримську (19450, Потсдамську конференції.
Закріплення вивченого матеріалу.
Запитання та завдання:
Причини та характер війни з боку усих її учасників.
Визначте періодизацію Другої світової війни.
Окупація Німеччиною країн Європи в 1919 – 1941 роках.
Зовнішня політика СРСР в 1939 – 1941 роках.
Военні дії в Північній Африці в 1940 – 1943 роках.
Военні дії в Тихому океані в 1941 – 1943 роках.
Міжнародні відносини в період Другої світової війни.
Література:
Ладиченко Т.В.: Всесвітня історія 10 - А.С.К., 2007
Даниленко В.М. та ін.: Всесвітня історія 10 - Ніка – Центр, 2002
Давлєтов О.Р. та ін.:Всесвітня історія 10- Генеза, 2002
Напад Німеччини на СРСР (22.06.1941).
Причини поразки Червоної Армії у 1941р.
Основні битви на німецько-радянському фронті (1941—1945).
22 червня 1941 р. почалась гітлерівська навала на СРСР. Відповідно плану "Барбаросса" німецькі війська на Східному фронті ставили за мету здійснення блискавичної війни - "бліцкрігу". За два тижні вермахт планував за допомогою раптових комбінованих ударів танкових і механізованих військ та авіації оточити і знищити головні сили Червоної армії в західних районах СРСР, просуваючись вглиб країни. Почалась Велика вітчизняна війна.
Група армій "Центр" повинна була оточити і знищити радянські війська в Білорусії і розпочати наступ на Москву.На київському напрямку була розгорнута група армій "Південь" На території Норвегії і в Фінляндії була розгорнута німецька армія "Норвегія" і 2-а фінська армія. Армія "Норвегія" повинна була оволодіти Мурманськом і Полярним, а фінські війська - сприяти групі армій "Північ" в захопленні Ленінграду. Загальна кількість німецьких військ та військ її союзників нараховувала 5,5 млн. солдат і офіцерів, Внаслідок важких боїв з переважаючими силами ворога радянські війська, зазнавши великих втрат, відступили. Німецько-фашистські війська за кілька тижнів боїв просунулись на різних ділянках фронту на 300-600 км. В ході напружених прикордонних боїв 22-29 червня 1941 р. ворог поніс великі втрати і змушений був ввести в бій резерви. Могутні контрудари радянських механізованих корпусів, героїчні зусилля всіх військ
Південно-Західного фронту дали досить вагомі оперативні результати: вони загальмували наступ німецько-фашистських військ на Київському напрямку. Героїчна оборона Києва (17 липня - 19 вересня 1941 p.), Одеси (5 серпня - 16 жовтня 1941 p.), Севастополя (ЗО жовтня 1941 р. - 4 липня 1942 p.), Ленінграду (10 липня 1941 р. - січень 1944 p.), Смоленська битва (10 липня - 10 вересня 1941 р.) зірвали плани блискавичної війни.
Але втрати радянських військ були величезними. Орієнтовно тільки в перший місяць війни вони перевищили 1 млн. чол. Радянське керівництво докладало чимало зусиль, щоб організувати відсіч ворогу. 29 червня 1941 р. з'явилась директива РНК СРСР і ЦК ВКП(б) про надзвичайні заходи у боротьбі з ворогом. 23 червня 1941 р. була організована Ставка Головного Командування (з 8 серпня Ставка Верховного Головнокомандуючого, очолювана Й.Сталіним) - вищий орган стратегічного керівництва збройними силами. Вся повнота влади в країні перейшла до створеного ЗО червня 1941 р. Державного Комітету Оборони (ДКО).Проте суттєво змінити ситуацію на фронтах не вдалося. Вермахт одержував важливі перемоги.
Причини поразок Червоної армії влітку-восени 1941 p.:
- при всіх обставинах, політичних і військових, напад фашистської Німеччини на СРСР носив раптовий характер;
- військовий потенціал гітлерівської Німеччини та її союзників напередодні війни перевищував потенціал СРСР; тільки в Європі нацистами був захоплений арсенал, яким можна було озброїти 200 дивізій (наприклад, у Франції агресор захопив 4930 танків, 3000 літаків, французьким автотранспортом було забезпечено 92 дивізії німців);
- німецькі війська мали значну чисельну перевагу: в 1,8 рази в живій силі, за сучасними танками і літаками відповідно в 1,5 та 3,2 рази;
- вермахт мав дворічний досвід ведення війни в Європі і переважав радянські війська у професійній підготовці.
- боротьба між різними угрупованнями в Червоній армії загальмувала переозброєння військ новою технікою;
- помилковою виявилась військова доктрина про "війну малою кров'ю на території ворога";
- було допущено грубі прорахунки у визначенні часу війни, оперативній побудові і розташуванні військ в три ешелони, що дало можливість вермахту завдати удару по кожному угрупованню окремо;
- напередодні війни Сталін відмовився привести війська західних округів в бойову готовність, хоч мав точні дані про початок війни від розвідки та військових;
- репресії 1937-1938 pp. знищили кращі офіцерські і командні кадри Червоної армії.
Восени 1941 р. ситуація на фронтах набула для Радянського Союзу трагічного характеру. 24 вересня командуючий групою армій "Центр" фон Бок скорегував план наступу і захоплення Москви ("Тайфун"). Перший етап німецького наступу на Москву тривав з 30 вересня по початок листопада 1941 p.; другий етап - з 15-18 листопада до початку грудня 1941 p.; третій етап - від 5 грудня 1941 p., коли розпочався контрнаступ радянських військ, до весни 1942 р. У ході контрнаступу радянських військ під Москвою група армій "Центр" зазнала великих втрат: було знищено 38 дивізій (170 тис. чол.). Поразка під Москвою назавжди поховала міф про непереможність німецьких армій, завдала остаточного удару по планах блискавичної війни.
Не дивлячись на поразку під Москвою в грудні 1941 p., стратегічна ініціатива залишалась у вермахту. Влітку 1942 р. розпочався наступ німецьких військ з метою захопити райони Кавказу, Дону, Кубані, Нижньої Волги, розгромити війська Червоної армії, заволодіти запасами нафти, а після цього завдати вирішального удару в напрямку Москви. Успіху нового наступу гітлерівських армій сприяли три важливі обставини: прорахунки Ставки і особисто Й.Сталіна у визначенні напрямку головного удару ворога (таким вважався московський напрямок); поразки радянських військ у Криму (липень 1942 р., падіння Севастополя) та під Харковом (Сталін прийняв авантюрне рішення про наступ радянських військ в районі Харкова в травні 1942 р,); відсутність Другого фронту в Європі.
В середині липня 1942 р. сили вермахту вийшли до р.Дон і розгорнули наступ на Сталінград. Розгорнулась Сталінградська битва (17 липня 1942 - 2 лютого 1943 p.). 23 серпня 6-а армія фон Паулюса вийшла до Волги і одержала можливість тримати місто під ураганним вогнем. 14 жовтня німецькі війська після потужної авіаційної та артилерійської підготовки пішли на штурм міста. Почались жорстокі вуличні бої. Обидві сторони зазнали важких втрат. 14 листопада німці почали останній штурм міста, їм вдалося на окремих ділянках пробитися до Волги, але це був їхній останній успіх. У відповідності з планом "Уран" 19 листопада 1942 р. радянські війська силами трьох фронтів - Південно-Західного, Сталінградського і Донського - перейшли в контрнаступ. У вирішальний момент Сталінградської битви перевага в живій силі і техніці вже була на боці радянської армії. Щоб прорвати оточення і допомогти армії Паулюса, група армій "Дон" (командуючий генерал-фельдмаршал Манштейн) завдала потужного танкового удару в грудні 1942 р. в районі м.Котельниково, але була відкинута радянськими військами. Після відмови фон Паулюса капітулювати почалось знищення німецьких військ, деморалізованих, змучених голодом і холодом. 2 лютого 1943 р. 100 тис. із 330 тис. оточених німців здалися в полон, інші загинули.
Перемога під Сталінградом мала велике історичне значення:
Вона поклала початок корінного перелому в ході Великої Вітчизняної та Другої світової війни;
Розгром ворога завдав удару по військовій машині третього рейху, престижу німецької армії, моральному духу вермахту;
Почався загальний наступ радянських військ від Ленінграда до Кавказу;
Було нанесено удар по фашистському блоку загалом. Японія і Туреччина відмовились вступити у війну проти СРСР. Керівництво Румунії та Італії (їх армії були серед тих, хто був розгромлений під Сталінградом), а також Угорщини і Фінляндії почали шукати виходу із війни;
Поразка фашистів та їх союзників стала могутнім імпульсом для антинацистського та національно-визвольного рухів, сприяла консолідації сил антигітлерівської коаліції.
Навесні 1943 р. німецьке верховне командування вирішило знову заволодіти ініціативою. Відповідно до плану "Цитадель" гітлерівське керівництво ставило завдання розгромити радянські війська на Курському виступі і завдати удару Москві.
5 липня 1943 р. почалася Курська битва. 12 липня 1943 р. під Прохоровкою німці зазнали тяжкої поразки в ході найбільшої танкової битви в історії Другої світової війни. 23 липня німецький наступ було зупинено по всьому фронту, а 3 серпня радянські війська перейшли в контрнаступ по лінії Орел-Курськ-Бєлгород. До 23 серпня було звільнено Орел, Бєлгород, Харків. В ході Курської операції було знищено 500 тис. солдат і офіцерів вермахту, 1,5 тис. танків та іншої військової техніки.