2.. У жовтні 1918 р. Австро-Угорська монархія Габсбургів припинила своє існування. 29 жовтня 1918 р. В Будапешті збройне повстання, у результаті якого влада в країні перейшла до Національної ради. 16 листопада 1918 р. Національна Угорська рада проголосила Угорщину республікою. До влади прийшла коаліція правих партій на чолі з графом Карої. Розпочалися демократичні реформи:
- запроваджено загальне, рівне, пряме, таємне виборче право;
- планувалося проведення аграрної реформи з метою зменшення поміщицького землеволодіння і передачі частини земель безземельним селянам.
. У листопаді 1918 р. утворилася Угорська компартія. На чолі став Бела Кун. У січні 1919 р. з Росії до Угорщини було таємно доставлено 18 тис. угорців, що перебували в російському полоні і були вражені комуністичною пропагандою, а з ними — 2500 кулеметів, 30 гармат та інше озброєння.
Становище молодої республіки було важким. Країни Антанти в ультимативній формі зажадали від переможеної Угорщини звільнення територій, призначених її сусідам — Чехословаччині та Румунії. Це рішення виявилось фатальним для політиків на чолі з Карої, що були зорієнтовані на країни Антанти. Комуністична партія Угорщини скористалась з цього становища, соціал-демократи і комуністи об'єдналися, створивши Соціалістичну партію Угорщини, яка проголосила 21 березня 1919 р. що бере владу у свої руки.
Робітничі загони в Будапешті захопили найважливіші пункти, і новоутворений уряд проголосив Угорщину Радянською республікою на чолі з Шандор Гарбаї. Лідер комуністів Б. Кун отримав пост народного комісара закордонних справ: утворено «Червону міліцію», утворювалась Червона Армія, проводились масові експропріації власників. Почались репресії проти незадоволених, яких ставало усе більше, застосовувався терор. Не розв'язавши жодної з соціальних проблем, угорські комуністи, виконуючи вказівки Комінтерну, вчинили агресію проти сусідньої Словаччини. У червні 1919 р. за їх допомогою там утворилась «радянська республіка» російського зразка. Комуністи розпочали впровадження у Словаччині політики «воєнного комунізму» і відкритого терору. Такі дії відвернули від них народ. 7 липня, після відступу угорських військ під натиском Антанти, це маріонеткове державне утворення припинило своє існування.
Улітку в Будапешті, Карпуварі, Калочі спалахнули повстання проти уряду. Країна перебувала в економічній блокаді, а уряд не міг контролювати ситуацію4 серпня 1919 р. румунські війська ввійшли в Будапешт. Угорська радянська республіка, що проіснувала 133 дні, була ліквідована.
3. Італія вийшла з Першої світової війни настільки послабленою, що на її територіальні претензії мало зважали, Італія отримала лише західну частину Істрії з Трієстом, Цолу, Горіцію, прикордонну територію з Австрією. Країна втратила у війні 635 тис. убитими, біля 500 тис. скаліченими та понад 1,5 млн. полоненими. 65,5 млрд. лір золотом поглинули витрати. Італія багато заборгувала союзникам.
Настрої реваншу та ураженого національного самолюбства стали важливими чинниками розвитку політичного життя в країні. Внутрішнє становище Італії характеризувалося серйозними соціально-економічними струсами. Посилювалася інфляція, курс паперової ліри стрімко падав. Державний борг досяг величезних розмірів. Солдати, що демобілізувалися з армії, не знаходили роботи. Проблема зростаючого безробіття. Активізувалися робітничий і селянський рухи, що було зумовлено також падінням довіри до уряду. Уряди Італії не змогли знайти ефективні засоби для захисту інтересів приватних власників, тому останні свої погляди та надії звертали на фашистський рух. На чолі італійського фашизму став Беніто Муссоліні (1883-1945 рр.).
Перші виступи фашистів відбулися 1919 р. У 1920 р. фашисти, що організувалися у загони чорносорочечників, почали погроми робітничих і демократичних організацій, нищення та вбивства політичних і профспілкових діячів, у країні запанували терор і насильство.
24 жовтня 1922 р. в Неаполі відкрився з'їзд фашистських союзів. Муссоліні виступив на ньому з промовою, ультимативно зажадавши від уряду надати фашистам п'ять міністерських портфелів і комісаріат авіації. 27 жовтня — загальна мобілізація фашистів, 28-го — атака на головні центри країни. 29 жовтня Муссоліні призначили прем'єр-міністром. Італійські фашисти прийшли до влади.
Закріплення вивченого матеріалу.
1. Причини революції в Німеччині.
2. Боротьба за встановлення радянської республіки в Німеччині.
3. Зміст та значення Веймарської конституції.
4. Причини встановлення радянської республіки в Угорщині.
5. Характер радянських перетворень в Угорщині.
6. Наслідки Першої світової війни для Італії.
7. В чому причина поширення реваншистських настроїв в Італії та Німеччині.
8. Яким шляхом було встановлено фашистську диктатуру в Італії.
Вміти аналізувати: Причини встановлення фашистської диктатури в Італії.
Підготувати доповіді: Політичний портрет Б. Муссоліні.
Література:
Ладиченко Т.В.: Всесвітня історія 10 - А.С.К., 2007
Даниленко В.М. та ін.: Всесвітня історія 10 - Ніка – Центр, 2002
Давлєтов О.Р. та ін.:Всесвітня історія 10- Генеза, 2002
Революція в Туреччині.
Національно – визвольний рух в Китаї.
Національно – визвольний рух в Індії.
1. На початку 1919 р. турецька влада була обмежена військами Антанти, що окупували чимало територій імперії і ввели свій флот до проток. Турецька армія була демобілізована, постало питання про розчленування країни західними державами, що викликало широкий опір різних політичних сил. У 1919 р., в липні в Ерзерумі, а у вересні в Сівасі, відбулися два конгреси політичних товариств, на яких було обрано Представницький комітет на чолі з генералом Кемаль-пашою, що закликав країну до боротьби за незалежність. В жовтні було скликано парламент, що прийняв "Національну обітницю" (Декларацію незалежності Туреччини). У відповідь на цю Декларацію держави Антанти в березні 1920 р. окупували Стамбул і розігнали парламент, султан змушений був підкоритися, а його новий уряд офіційно виступив проти Представницького комітету і Кемаля-паші.
В квітні 1920 р. у Анкарі було обрано новий меджліс — Великі Національні Збори Туреччини (ВНЗТ. Головою ВНЗТ став Мустафа Кемаль-паша. Турки почали успішну воєнну кампанію, що завершилася восени 1922 р. вигнанням інтервентів. На конференції у Лозанні було визнано незалежність Туреччини в її сучасних кордонах. Ще до того, 1 листопада 1922 р., ВНЗТ прийняли закон про ліквідацію султанату, після чого восени 1923 р. Туреччину було проголошено республікою.
Конституція 1924 року декларувала демократичні права і свободи. Держава відділена від релігії. Жінки були зрівняні у правах з чоловіками. Спеціальні закони передбачали перехід на європейський одяг, європейський календар і літочислення. Вводився громадянський шлюб, було ліквідовано багатоженство. Латинізована абетка замінила арабську. Встановлювалося світське судочинство за європейським зразком. У галузі економіки державне регулювання поєднувалося зі створенням умов для приватнопідприємницької діяльності.
2. Версальський мирний договір, що санкціонував право Японії на німецькі володіння у Шаньдуні, викликав бурю обурення у Китаї. 4 травня 1919 р. студенти вийшли демонстрацією протесту з вимогою анулювати поступки Японії ("Двадцять одна вимога"). Виступ студентів був підтриманий широкими колами китайської молоді та інтелігенції й супроводжувався рухом за "нову культуру", наслідком якого стало створення нової письмової мови "байхуа", відповідної розмовній. Це була культурна й літературна революція, що дала змогу залучити до писемності та освіти багатьох китайців. У Шанхаї та інших містах відбулися демонстрації, політичні страйки, бойкотувалися японські товари. Китайський уряд був змушений заявити про відмову підписати Версальський мирний договір і зняти з посад прояпонськи налаштованих сановників.
3. Перша світова війна загострила суперечності між Індією та Великою Британією й сприяла новому піднесенню визвольного руху. Причини: англійці обмежували підприємницьку діяльність індійських капіталістів; політичне безправ'я; расова дискримінація; у містах зростала вартість життя; селяни придушені тягарем податків і боргами лихварів. Учасники: підприємці, робітники, селяни, інтелігенція, дрібні власники. Приводом до визвольного руху 1919-1922 рр. були реформи Монтегю-Челмсфорда (розширення складу виборців до центральної та законодавчої асамблеї країни (до 3%),індійцям надавались місця у виконавчих радах для отримання постів міністрів охорони здоров'я, освіти й інших другорядних посад, англійці контролювали фінанси, армію, поліцію; виборча система за релігійними куріями), що закріплювали колоніальний стан країни, а також закон Роулетта (право заарештовувати, ув'язнювати і судити за закритими дверима всіх підозрюваних у революційній діяльності).
13 квітня1919 р. в Амрітсарі було розстріляно мирний мітинг. У грудні 1920 р. на сесії Індійського Національного Конгресу вирішено розпочати кампанію громадянської непокори (ненасильницькі дії): бойкотування англійських товарів, відмова від праці в англійських установах, мітинги, демонстрації. 1922 р. у містечку Чаурі-Чаура жителі вбили 22 поліцаїв. Керівництво Національного конгресу, збентежене виходом антианглійської боротьби за межі ненасильства, прийняло рішення про припинення кампанії громадянської непокори.
Лідером визвольного руху стає Махатма Ганді, який сформулював основні принципи соціально-політичного й філософсько-релігійного вчення гандізму, що стало основою боротьби:
досягнення незалежності Індії шляхом залучення до боротьби широких народних мас при дотриманні ними ненасильництва;
засудження класової боротьби;
визнання гармонії класових інтересів і вимога вирішення всіх конфліктів шляхом арбітражу, виходячи з концепції опіки селян поміщиками, а робітників — капіталістами;
прагнення об'єднати в боротьбі за незалежність всіх індійців, незалежно від релігій, національностей, каст і класів під керівництвом ІНК.
Закріплення вивченого матеріалу.
1. Причини національно – визвольного руху в Туреччині.
2. Наслідки національно – визвольного руху в Туреччині.
3. Причини національно – визвольного руху в Китаї.
4. Причини національно – визвольного руху в Індії.
5. Особливості проведення кампанії громадянської непокори.
2. Вміти аналізувати: Наслідки Першої світової війни на піднесення національно – визвольного руху
.
3. Підготувати доповіді: Політичний портрет М. Кемаля.
Релігійно – філософські погляди М. Ганді.
Література:
Ладиченко Т.В.: Всесвітня історія 10 - А.С.К., 2007
Даниленко В.М. та ін.: Всесвітня історія 10 - Ніка – Центр, 2002
Давлєтов О.Р. та ін.:Всесвітня історія 10- Генеза, 2002
Особливості повоєнного розвитку США.
Особливості стабілізації у Великій Британії.
Особливості стабілізації у Франції.
1. Перша світова війна надала потужного поштовху економічному розвитку США й посилила їхній політичний вплив у світі. У США не було руйнації виробництва, вступила у війну в квітні 1917 р., людські втрати склали 50 тис. вбитих й близько 250 тис. поранених; еміграція; виступали постачальником військових матеріалів, харчів і сировини країнам, прибуток американських монополій склав 33,6 млрд. доларів. Гігантські кошти забезпечили капіталовкладення в американську економіку. Відбувається модернізація виробництва.На початку 20-х років Сполучені Штати забезпечували майже половину світового видобутку кам'яного вугілля, близько 3/5 світового виробництва чавуну та сталі, 2/3 світового видобутку нафти, 85% світового виробництва автомобілів. США перетворилися на найбільшого кредитора (11,1 млрд. доларів) Нью-Йорк став індустріально-фінансовим центром світу.
Різке зростання частки США в міжнародній економіці створило умови для їхнього вторгнення у сфери світової політики: "14 пунктів" Вільсона, домагалися міжнародного визнання принципів "відчинених дверей" і "рівних можливостей" з метою послаблення позицій європейських держав та посилення американського впливу в країнах Азії, Африки та Латинської Америки.
20-ті роки були для Сполучених Штатів роками процвітання. На кінець 20-х років США виробляли стільки ж промислової продукції, скільки весь інший світ. Надзвичайно швидкі темпи економічного зростання пояснювалися політичною стабільністю, фінансовою міцністю, величезними резервами внутрішнього ринку, протекціоністською політикою держави. Відбувалося докорінне оновлення основного виробництва, зводилися нові фабрики та заводи. Стрімко розвивалися нові галузі промисловості (1929 р. випущено 5/6 світового виробництва авто).
Збільшення національного доходу - за1923-1929 рр. зріс з74,3 млрд. до 86,8 млрд. доларів.
На виборах 1920 р. до влади прийшли республіканці (Уоррен Гардінг, 1924 р. Кальвін Кулідж) які відкидали концепцію державного регулювання соціально-економічних стосунків.
2. Велика Британія досягла здійснення своїх інтересів за підсумками війни: усунуто конкурента — Німеччину, отримано частину репарацій, захоплено більшість німецьких колоній, зміцнено позиції в Африці та на Близькому Сході. Однак перемога дісталася дорогою ціною. її людські втрати становили 743 тис. вбитих й 1693 тис. поранених. Промислове виробництво скоротилося на 20%, видобуток вугілля — на 21%, суднобудівництво — на 32%. Велика Британія втратила біля третини національного багатства, близько 40% торговельного флоту. Британська імперія втрачала колишню могутність: домініони домоглися більшої самостійності. Зростання державного боргу.
На політичній арені діяли три найбільші політичні партії: консервативна, ліберальна, лейбористська партія.