3. В умовах кризи конституційно-парламентського ладу король Кароль II у лютому 1938 р. встановив свою диктатуру. Конституція 1938 р. проголошувала принцип "єдності румунської нації", надаючи румунам привілей обіймати державні посади, опозицію було ліквідовано. Королівська диктатура розправилася з опозицією "залізно-гвардійців", що розраховували усунути короля й встановити власну диктатуру, їх було звинувачено в змові, а ватажків у 1938 р. заарештовано.
У Відні 30 серпня 1940 р. відбувся так званий "віденський арбітраж". Румунія повинна була віддати Угорщині північну частину Трансільванії. Улипні 1940 р., Румунія змушена була передати СРСР Бессарабію та Північну Буковину. 30 серпня 1940 р. відбулися масові демонстрації. Демонстранти вимагали відміни угоди у Відні. Кароль II доручив формування нового уряду генералові Іону Антонеску. 6 вересня 1940 р. Кароль II підписав акт про самозречення й передав керування державою генералові Антонеску. У жовтні 1940 р. гітлерівські війська було введено до Румунії. Румунія перетворилася на плацдарм гітлерівської агресії на Балканах та проти СРСР. 23 листопада 1940 р. І. Антонеску підписав протокол про приєднання країни до Троїстого пакту. У внутрішній політиці диктатура вела курс на перетворення Румунії на легіонерську. "Залізногвардійці" розгорнули масовий терор, розправляючись зі своїми політичними супротивниками. Антонеску скасував дію конституції, ліквідував усі громадянські права. Багато підприємств було мілітаризовано, на них запроваджувалася військова дисципліна. Економіку було повністю підпорядковано стратегічним інтересам Німеччини.
4. У другій половині 30-х років внутрішню і зовнішню політику в країні почали визначати праві сили. Після приходу до влади в Німеччині Гітлера активну діяльність в Угорщині розгорнули націонал-соціалістичні групи, які 1935 р. об'єдналися в партію "Схрещені стріли". У серпні 1938 р. на переговорах Хорті з Гітлером і Ріббентропом у Берліні було досягнуто домовленість про спільний воєнний виступ проти Чехословаччини.
5. 1929 р, країну вразила економічна криза, що тривала до 1934 р. В особливо тяжкому становищі опинилися провідні галузі промисловості — текстильна, харчова, тютюнова, вугільна. Почалося різке падіння болгарського експорту, особливо сільськогосподарських продуктів. Кількість безробітних у 1932 р. становила біля 200 тис.
На виборах до Народних зборів у червні 1931 р. перемогу отримала буржуазна опозиція, об'єднана у Народний блок. Уряди Народного блоку в 1931-1934 рр. оголосили дві політичні амністії, але не здійснили обіцяної демократизації країни. У фашистському таборі також відбулися зміни. 19 травня 1934 р. - державний переворот, новий військово-фашистський уряд очолив лідер "Ланки" полковник Кімон Георгієв. Було скасовано конституцію, розпущено Народні збори, заборонено всі політичні партії та профспілки. Нове керівництво намагалося обмежити вплив царя Бориса III. Та на кінець 1935 р. царю Борису III вдалося зосередити всю повноту влади у своїх руках. Всі політичні партії та організації було заборонено, новий режим, що видавав себе за позапартійний, спирався на армію й державний апарат. У другій половині 30-х років монархо-фашистська диктатура зсуваючись до співробітництва з Німеччиною.
6. Встановлення монархічної диктатури у 1929 році збігалося із світовою економічною кризою. З жовтня 1931 р. король Олександр підписав конституцію. В травні 1934 р. Німеччина і Югославія підписали торговий договір. Однак Олександр і більша частина правлячих кіл були схильні продовжувати традиційний профранцузький курс. Тоді гітлерівці організували в жовтні 1934 р. вбивство в Марселі югославського монарха і французького міністра Л. Варту. Після вбивства Олександра королем було проголошено його 11-річного сина Петра, а на чолі регентства поставлено дядька монарха принца Павла. Укладання договорів з Болгарією та Італією 1937 р. значно загострило стосунки між державами Малої Антанти (Югославією, Чехословаччиною, Румунією). 1938 р. Мала Антанта припинила своє існування. 25 березня 1941 р. уряд Цвєтковича підписав протокол про приєднання до Троїстого пакту. Частина офіцерства і правлячих кіл, невдоволених позицією уряду, в ніч на 27 березня 1941 р. здійснила державний переворот. Новий кабінет на чолі з Д. Симовичем уклав договір про дружбу і ненапад з СРСР. 6 квітня німецькі війська вторглись на територію Югославії і окупували її.
Закріплення вивченого матеріалу.
До історії яких країн належить діяльність: Ю. Пілсудського, К. Георгієва, М. Хорті. Т. Масарика.
З нападу на яку країни почалась Друга світова війна.
Назвіть багатонаціональні країни.
Назвіть країни, що виникли після Першої світової війни.
Яку подію ми називаемо «Мюнхенською змовою», чому.
Назвіть країни, що в міжвоенний час були демократичними республіками.
До складу яких країн входили українські землі в 20 – на початку 30-х років.
В якій країні недовгий час існувала радянська республіка.
Назвіть найкраще економічно розвинену країну.
Яка країна перестала існувати напередодні Другої світової війни.
Які країни добровільно увійшли до фашистського блоку.
Які країни входили до блоку Мала Антанта.
Вміти аналізувати: Наслідки Мюнхенської наради для народів Європи.
Причини вступу країн ЦСЄ до німецького блоку.
Підготувати доповіді: Проголошення Закарпатської Русі.
Література:
Ладиченко Т.В.: Всесвітня історія 10 - А.С.К., 2007
Даниленко В.М. та ін.: Всесвітня історія 10 - Ніка – Центр, 2002
Давлєтов О.Р. та ін.:Всесвітня історія 10- Генеза, 2002
Тоталітарний характер сталінського режиму.
Форсована індустріалізація.
Примусова колективізація.
Суспільно-політичне життя в 30-х роках.
1. 21 січня 1924 р. Ленін помер. Основними суперниками у боротьбі за владу виступали Й. Сталін і Л. Троцький. В січні 1925 р. Троцького було засуджено на пленумі ЦК ВКП(б), його було усунуто з поста військового наркома. 1925 р. сформувалася "нова опозиція", яку очолили Каменєв і Зінов'єв. На XV з'їзді ВКП(б) (2-19 грудня 1927 р.) було завершено розгром троцькістсько-зінов'євської групи. На початку 1928 р. Троцького та інших опозиціонерів було вислано до Алма-Ати. Згодом Троцького вислали з країни до Туреччини.
Сталіну вдалося знищити залишки внутрішньопартійної демократії й поступово затвердити свою особисту владу в партії і в країні. 1929 р. став роком остаточної перемоги Сталіна в боротьбі за владу. Цей рік був початком затвердження сталінського тоталітарного режиму в СРСР. Цьому сприяло: відсутність традицій політичної демократії в країні; низький рівень політичної культури; готовність до безмовної покори; поступове зрощування партійного і державного апаратів; монополізм політичної влади в руках однієї партії; різка деінтелектуалізація керівництва ВКП (б); переростання диктатури класу в диктатуру партії; гранично централізована система управління економікою.
Політична система, що сформувалася напр. 20-х — на поч. 30-х рр., і демократія, що зберегла всі зовнішні атрибути (з'їзди Рад, колективні органи влади тощо), фактично перетворюється на тоталітарну - режим особистої влади Сталіна. Основними методами встановлення та підтримки існування такого режиму були тотальний контроль та постійний терор проти всіх верств суспільства.
2. У 20-ті роки СРСР продовжував відставати в промисловому розвитку від країн Заходу. У грудні 1927 р. XV з'їзд РКП(б) проголосив курс на прискорення індустріалізації. За затвердженим 1929 р. першим п'ятирічним планом обсяг промислового виробництва протягом трьох років мав зрости на 37,7%. Перехід до індустріалізації відбувався водночас із запровадженням адміністративно-командних методів керівництва та директивному плануванні: централізація, організації масового виробничого змагання.
За підсумками І п'ятирічки політбюро своїм рішенням від 1 лютого 1933 р. заборонило всім відомствам публікувати будь-які цифрові дані. Країні запропонували версію Сталіна: п'ятирічку виконано за 4 роки й 3 місяці, а важка промисловість досягла рівня 108%. Проте планові показники п'ятирічки не було виконано практично за всіма напрямками., темпи розвитку промисловості впали з 23,7% в 1928 р. до 5% в 1933 р. Було введено до ладу гіганти промисловості: Дніпрогес, Туркестансько-Сибірську залізницю, тракторні заводи в Харкові та Челябінську, автомобільні заводи в Москві та Нижньому Новгороді, металургійні комбінати в Магнітогорську й Кузнецьку, "Запоріжсталь" та ін. II п'ятирічка, розрахована на 1933-1937 рр., продовжувала суперечливі тенденції.. У планах особлива увага приділялася створенню новітньої технічної бази, завершенню будівництва й освоюванню нових підприємств. Приріст промислової продукції намічався 16,5% щорічно. План передбачав програму соціальних перетворень: остаточне витіснення капіталістичних елементів і ліквідацію поділу на класи. За 1933-1937 рр. було введено до дії 4500 підприємств, швидко розвивалися легка й харчова галузі промисловості. Рівень фактичного виконання плану не перевищував 70-77%. Держава дедалі частіше використовувала інструменти примусу щодо своїх громадян. Указом від 26 червня 1940 р. встановлювався 8-годинний робочий день при семиденному робочому тижні; самовільне залишення підприємства каралося позбавленням волі до 4 місяців, прогул — до 6 місяців. Випуск неякісної продукції за указом від 10 липня 1940 р. класифікувався як прояв шкідництва. Такими засобами формувалася дисципліна в країні та на виробництві.
3. Гасло суцільної колективізації було проголошене на листопадовому (1929 р.) пленумі ЦК ВКП (б). Метою стало створення колгоспів для контролю над селянами та для безперешкодного вилучення сільськогосподарської продукції з метою її продажу за кордоном і вкладанням грошей в промисловість.
Основними елементами колективізації були: примусове усуспільнення землі, засобів виробництва, худоби, позбавлення селян прав розпоряджатися вирощеною продукцією через обов'язкові постачання державі за значно нижчими цінами, ніж ринкові; розкуркулення, позбавлення громадянських прав і виселення до Сибіру тих селян, що чинили опір.
У січні 1930 р. було опубліковано постанову ЦК ВКП(б) "Про темпи колективізації й про заходи допомоги держави колгоспному будівництву". Загальну колективізацію було заплановано як комунізацію з утворенням господарств максимального рівня усуспільнення. Така практика зустріла різкий опір селян. З'явилася постанова ЦК ВКП (б) "Про боротьбу з викривленнями партійної лінії у колгоспному русі". Місцевим партійним організаціям пропонувалося відмовитися від адміністративного тиску на селян. З 1930 р. вільну торгівлю фактично заборонили, однак продуктивність сільського господарства різко зменшилася через відсутність матеріальної зацікавленості.
Вирішено знищити найбільш заможний прошарок селянства. 1 лютого 1930 р. ЦВК і РНК СРСР прийняли постанову "Про заходи щодо зміцнення соціалістичної перебудови сільського господарства в районах суцільної колективізації, щодо боротьби з куркульством".
Держава постійно збільшувала плани постачання зерна, забираючи у селян від 60 до 70% зібраного врожаю. Невиконання плану каралося позбавленням окремих господарств, а то й цілих районів промислового обладнання. Посилювалася хвиля репресій проти керівників.
Політика викачування продовольства із села призвела до голоду 1932-1933 рр. в Україні, на Кубані, Волзі та Дону, від якого загинуло, за різними даними, більше 7 млн. чол.
У 1932-1933 рр. уряд посилив особисту й колективну відповідальність селян за плани хлібопостачання: указом від 7 серпня 1932 р. десятки тисяч селян було заарештовано за самовільне зрізування невеликої кількості колосся пшениці. На 1935 р. 98% всього земельного фонду СРСР перебувало в колективізованих господарствах.
4. Поширюється атмосфера страху та колективної поруки; виховання відданих режиму, бездумних виконавців; влада веде пошук «відповідальних» за свої ж прорахунки.Першими жертвами сталінського режиму стали спеціалісти — інженерно-технічні робітники з дореволюційною підготовкою. Влітку 1928 р.- "шахтинський процес" над групою спеціалістів Донецького басейну.
Піком репресій в СРСР став 1934 р. У січні—лютому 1934 р. на XVII з'їзді ВКП(б) група делегатів спробувала усунути Сталіна з поста генерального секретаря— з 1966 делегатів з'їзду більше 1100 було репресовано. 1 грудня 1934 р. в Ленінграді було вбито С. М. Кірова. Після цього розпочалися найбільші "хвилі" репресій. 28-29 грудня 1934 р. відбувся закритий процес над членами "Ленінградського центру", обвинувачених було засуджено до смертної кари. 5-16 січня 1935 р. — судовий процес у Москві за сфабрикованою справою "Московського центру". В антипартійній та антидержавній діяльності було звинувачено 19 чоловік, серед них Л. Каменєв, Г. Зінов'єв, Г. Євдокімов, Г. Федоров. 9 червня 1939 р. було прийнято закон про смертну кару за втечу за кордон. 11 червня 1937 р. —винесення закритим засіданням військового трибуналу смертного вироку звинуваченому в шпигунстві та зрадництві маршалу Тухачевському, воєначальникам Якіру, Уборевичу, Ейдеману, Путнє, Корку. Лише у 1937-1938 рр. було репресовано біля 10 млн. чол. З них 2-3 млн. знищено фізично. Внаслідок масових репресій у 30-ті роки було знекровлено інтелектуальні сили радянського суспільства: в політиці, армії, науці.
Політика й практика "великого терору" була холоднокровно продуманою й глибоко злочинною акцією. Творчі мислячі люди, здатні критично оцінювати становище в країні, ніяк не вписувалися до схеми казарменого соціалізму.
Закріплення вивченого матеріалу.