ЗМІСТ
ВСТУП
Розділ 1. ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ КРЕАТИВНОСТІ В ЮНАЦЬКОМУ ВІЦІ
1.1 Загальні психологічні особливості юнацького віку
1.2 Сутність поняття креативність та її психологічні особливості
1.3 Специфіка розвитку креативності в юнацькому віці
.4 Інтелектуальні властивості та рівень креативності
Висновки до першого розділу
Розділ 2. МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНИХ ВЛАСТИВОСТЕЙ ОСІБ ІЗ РІЗНИМ РІВНЕМ КРЕАТИВНОСТІ
2.1 Огляд і обргунтування вибору методик
2.2 Тест вербальної креативності С. Мідника (RAT)
2.3 Тест креативності (дивергентного мислення) Ф. Вільямса
2.4 Тест інтелекту Г. Айзенка (Тест IQ)
Висновки до другого розділу
Розділ 3. АНАЛІЗ ТА ІНТЕРПРЕТАЦІЯ РЕЗУЛЬТАТІВ ЕМПІРИЧНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ ІНДИВІДУАЛЬНИХ ВЛАСТИВОСТЕЙ ОСІБ ІЗ РІЗНИМ РІВНЕМ КРЕАТИВНОСТІ
Висновки до третього розділу
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
ДОДАТКИ
ВСТУП
У сучасній психологічній науці й по нині точаться суперечки про наявність чи відсутність зв’язку між показниками інтелекту і творчих здібностей. Існує, як мінімум, три основних підходи до проблем взаємозв'язку креативності та інтелекту. Інтелектуальна обдарованість виступає в якості необхідної, але недостатньої умови креативності. Головне значення в детермінації творчої поведінки мають - мотивація, цінності, особистіші риси (А. Танненбаум, А. Олох, Д.Б. Богоявленська, А. Маслоу та інші). Креативність (творча здібність) є сшостійним чинником, незалежним від інтелекту, або між ними існує незначна кореляція (Дж. Гілфорд, К. Тейлор, Г. Грубер та ін.).
Згідно концепції "інтелектуального порогу" Е. Торренса - немає креативів з низьким інтелектом, але є інтелектуали з низькою креативністю. Дослідження Торренса добре узгоджуються з даними Д. Перкінса, згідно яких кожній професії відповідає нижній допустимий рівень розвитку інтелекту. Особи, які мають IQ нижче цього рівня, не можуть оволодіти конкретною професією.
Для нас до цих пір залишається нерозгаданою загадкою - внутрішня сутність людини, з усіма її вигинами і несподіванками, тому розкрити глибини цієї таємниці - складне завдання. Навіть якщо тільки трохи вдасться прочинити двері у неосяжні глибини людської сутності, то це буде означати вийти на дорогу, на дорогу розуміння процесу становлення людини, його історичного призначення, його передісторію, і відповідно його майбутнього.
Життя ж доводить, що розумна людина - це не скільки особа, яка багато знає, скільки тон, хто вміє наявні знання застосовувати в складних буденних життєвих ситуаціях.
Адже уміння самостійно знаходити вихід у будь-якій ситуації повсякденного життя є найбільш цінним інтелектуальним вмінням людини. Про таких людей кажуть, що вони можуть творчо мислити. Тільки гармонійне поєднання характеристик інтелекту і креативності (творчих здібностей) зумовлює становлення самодостатньої особистості.
Актуальність дослідження. Проблема співвідношення інтелектуальних властивостей та креативних здібностей є дуже актуальною на даний момент. Досі точаться суперечки про наявність чи відсутність зв’язку між показниками інтелекту і творчих здібностей . Потреба своєчасного виявлення й подальшого формування творчості та обдарованості людини, розвитку її розумового та творчого потенціалу, об’єктивно зумовлена потребами сучасного суспільства. Одним з найважливіших завдань психологічної науки на сучасному етапі розвитку є вирішення проблеми формування творчої особистості, адже розвиток у людей творчого способу мислення давно перетворилося у соціальну необхідність.
Але між розумінням проблеми і практичним втіленням у навчальному процесі спеціалізованих програм з розвитку креативності виникають труднощі, пов’язані насамперед з недостатньою визначеністю теоретичних питань, що врешті викликає значну кількість практичних ускладнень.
Об’єктом дослідження є креативні та інтелектуальні здібності.
Предметом дослідження є інтелектуальні властивості осіб з різним рівнем круативності.
Мета дослідження - дослідити особливості функціонування інтелектуальних властивостей особистості в залежності від її рівня розвитку креативності.
Завдання дослідження:
1. Здійснити теоретичний аналіз проблеми розвитку інтелектуальних властивостей в залежності від рівня креативності особистості.
2. Обґрунтувати теоретичні й методичні підходи до вивчення даної проблеми.
3. Виявити психологічні особливості функціонування інтелектуальних властивостей в поєднанні з креативністю особистості.
4. Розглянути основні підходи до розвитку інтелекту та креативності в психолого-педагогічній теорії і практиці.
5. Теоретично обгрунтувати методичну процедуру дослідження .
. Дослідити особливості інтелектуальних властивостей осіб з різним рівнем креативності.
Гіпотеза.
Методи дослідження. Для визначення рівня розвитку інтелектуальних здібностей та креативності використовуються такі методи, як тестування, проблемні завдання й експеримент. За тривалістю проведення методу експеримент набагато триваліший, ніж тестування. За позитивного рішення тесту чи проблемної завдання випробовуваний виявляє лише розумові здібності, які вимагає завдання. Тести і завдання обмежують прояв креативності. З допомогою експерименту дослідник може виявити справжній рівень креативності людини. Експеримент є інформативним методом оцінки креативності.
Отже, з оцінки інтелектуальних властивостей та креативності використовуються такі методи: тестування, метод проблемної завдання й експеримент. Для побудови експерименту необхідно дотримуватись трьох принципів: відмовитися від зовнішнього побудника, позбавити випробуваного від обмежень під час вирішення завдання, зробити експеримент тривалим. Він є найбільш інформативним, оскільки дозволяє людині виявити свої здібності без обмежень у часі, без інструкцій.
Емпірична база дослідження.
Дослідження проводилося на базі ПНПУ ім.. В.Г. Короленка м. Полтава. Вибірку складали 30 студентів (вік 17 - 18 років). Дослідження проводилося у груповій формі, на стандартизованих бланках, за стандартними інструкціям, в денний час, у аудиторних кабінетах. При проведенні дослідження всі досліджувані були спокійні, виявляли помірний інтерес, уважно слухали інструкції, виконували запропоновані завдання.
Структура та обсяг роботи. Робота
складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел,
що нараховує 22 найменування, та 3 додатків. Робота викладена на 57 сторінках
друкованого тексту, вміщує 4 таблиці.
Розділ 1
ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ КРЕАТИВНОСТІ ТА
ІНТЕЛЕКТУАЛЬНИХ ЗДІБНОСТЕЙ В ЮНАЦЬКОМУ ВІЦІ
.1 Загальні психологічні особливості
юнацького віку
У вітчизняній психології прийняте розуміння психологічного вікового періоду як певного якісно своєрідного етапу онтогенетичного розвитку, який характеризується умовами життя, навчання і виховання, закономірностями формування організму та має конкретно-історичне походження (Л.С. Виготський, О.М. Леонтьєв, Д.Б. Ельконін, І.С. Кон та ін.). Відповідно до цього центральними особливостями будь-якого вікового періоду є: соціальна ситуація розвитку; провідний вид діяльності; новоутворення у сфері свідомості. Поняття соціальної ситуації розвитку у віковій психології відбиває місце людини в системі суспільних відносин. Соціальна ситуація розвитку - це специфічна для кожного вікового періоду система відносин особистості в соціальній дійсності, яка відображена у свідомості людини та має реалізацію в діяльності і спілкуванні [19].
Соціальна ситуація розвитку являє собою органічну єдність трьох взаємопов'язаних складових:
соціальні, політичні, економічні, культурні й інші об'єктивні умови розвитку особистості;
соціальний статус віку в даному суспільстві, його історико-культурні і хронологічні характеристики;
соціальні ролі, що реалізують загальну соціальну позицію особистості через систему її відносин, переживань, установок, сприйняття референтної групи і т.д.
На рівні окремої особистості соціальна ситуація розвитку реалізується через систему спілкування і відносин особистості з однолітками та з представниками старших (а для певних вікових періодів і молодших) поколінь. Охарактеризуємо основні особливості соціальної ситуації розвитку юнацтва, у разі необхідності виділяючи окремо ранню юність. Юнацький вік - це період завершення фізіологічного дозрівання організму, формування зовнішнього тілесного вигляду дорослої людини. Одночасно з цим уже в ранній юності офіційно, юридично підтверджується дорослість людини: вона одержує паспорт, виборчі права, можливість працювати за наймом, право на укладання шлюбу, починає нести повну кримінальну відповідальність. Більшість психологів вважають факт офіційного визнання дорослості молодих людей одним із найважливіших моментів соціальної ситуації розвитку в юності. Крім того, рання юність хронологічно збігається з завершальним етапом середньої освіти, і вже в 15 років у молодих людей з'являється можливість (а часом і необхідність) вибирати свій шлях: одержувати загальну чи професійну середню освіту [1].
Ще більш гостро проблема вибору життєвого шляху постає по закінченні загальноосвітньої школи, тобто на межі ранньої і зрілої юності. Тому більшість вітчизняних психологів вважають, що найважливішою проблемою, суттю соціальної ситуації розвитку в юнацькому віці є оптимальне особистісне і професійне самовизначення. Недарма Л.І. Божович дуже влучно назвала юнацтво "людьми, що дивляться в майбутнє", тому що перед ними вже сьогодні постають найважливіші питання: "Хто я?", "Який я?", "Що я можу?", "Що я хочу?" і т.д., - від відповідей на які безпосередньо залежить майбутнє доросле життя. У зв'язку з цим І.С. Кон характеризує юність як період "відкриття Я" , усвідомлення свого внутрішнього світу, своїх психологічних якостей і можливостей. І самого себе, і все, що навколо відбувається, юнацтво усвідомлює, осмислює й оцінює з погляду перспектив подальшого самостійного життя, яке виявляється в спілкуванні і взаєминах зі старшими й однолітками, у ставленні до навчання і навчальних предметів [19].
Як свідчать різноманітні дослідження вітчизняних і зарубіжних психологів провідною тенденцією в спілкуванні і взаєминах юнацтва зі старшими є завершення емансипації від дорослих у дитячій, підлітковій ролі й одночасно входження в соціально-культурний світ дорослих як самостійна незалежна особистість. У цьому зв'язку І.С. Кон виділяє три види емансипації: поведінкову, емоційну і нормативну, - що тісно взаємопов'язані, але мають власну логіку При цьому автор підкреслює, що емансипація від дорослих є не тільки потребою, але й правом юнацтва. Поведінкова емансипація являє собою потребу і право молодих людей самостійно вирішувати питання, які стосуються їх особисто, і тому передбачає, зняття жорсткого регулювання старшими поведінки молоді, особливо у сфері дозвілля[10].
Емоційна емансипація є потребою і правом молодих людей мати власні уподобання, які обрані незалежно від старших і у зв'язку з цим в якій мірі значимі емоційні контакти зі старшими порівняно з контактами з однолітками. Нормативна емансипація являє собою потребу і право молодих людей на власні погляди і наявність таких. Протікання всіх трьох видів емансипації відбувається по-різному, але має глибокі корені, що пов'язані з підлітковою кризою.
У найбільш загальному вигляді можна з упевненістю стверджувати: якщо негативні прояви підліткової кризи не були вчасно подолані, вони не тільки будуть ускладнювати емансипаційні процеси, але й можуть перейти в "хронічну форму" і мати місце в ранній і навіть у зрілій юності. Однак не слід розглядати юнацьку емансипацію від старших як безнадійний "розрив поколінь". Процеси емансипації найбільш гостро і бурхливо відбуваються у сфері проведення дозвілля, спілкування з однолітками, естетичних критеріїв і прихильностей у галузі мистецтва, юнацької субкультури і т.д. Однак, за свідченням багатьох дослідників , у сфері принципових, життєво важливих світоглядних питань молодь багато в чому орієнтується на старших, у першу чергу батьків, звертається до них за допомогою і порадою. Спілкування і взаємини юнацтва з однолітками дуже різноманітні і за формою, і за змістом, докладному аналізу яких присвячено багато досліджень [21].
Ми лише в найбільш загальному вигляді окреслимо основні тенденції спілкування сучасного юнацтва. По-перше, це широта і різноманітність спілкування і контактів з однолітками: від численних галасливих приятельських компаній до вузьких, звичайно парних, інтимно-особистісних відносин. При цьому перші з них пов'язані переважно з так званим «видовищним спілкуванням», що характеризується, на думку А.В. Мудрика, певними негативними психологічними і соціально-культурними особливостями , але при цьому досить поширеними в сучасному молодіжному середовищі. Другі з названих відносин спрямовані на пошук людини, стосунки з якою можуть бути побудовані на рівні максимальної довіри, "сповідальності" , на рівні дружби і взаєморозуміння [10].
Другою, винятково важливою особливістю міжособистісних стосунків з однолітками в юнацькому віці необхідно назвати виникнення першої любові і сексуальної прихильності. Психологічному аналізу цього винятково важливого феномена життя і взаємин юнацтва присвячено багато досліджень , більшість яких показують, що почуття першої любові надзвичайно сильні, яскраві, значимі в житті юнацтва, але водночас ці почуття найчастіше характеризуються нестійкістю, залежністю від ситуації, поверховістю. Інакше кажучи, перші любовні прихильності юнацтва, які найчастіше виникають у ранній юності, "на шкільній лаві", більше схожі на закоханість, ніж на глибоку, сильну, перевірену любов (хоча немає правил без винятків!), і тому одержали назву "шкільні закоханості" [10].
У зрілій юності зміст і прояв любовних почуттів значно змінюються. Нарешті, третє значне явище у сфері спілкування юнацтва з однолітками представлено юнацькою субкультурою, що, на думку І.С. Кона , являє собою єдність того, що і як юнацтво сприймає і засвоює з культурної спадщини минулих поколінь, і того нового, що кожне молоде покоління створює самостійно.
Найбільше яскраво юнацька субкультура виявляється в сфері дозвілля (ставлення до літератури, театру, кіно, музичні смаки), молодіжної моди і молодіжного сленгу. Усі ці прояви юнацької субкультури різноманітні, багатогранні і мінливі, але їх поєднує загальний соціально-психологічний зміст, що відбивається на особистісному рівні: вони виконують сигнальну, знакову функцію; сприяють згуртованості молодіжної спільності і виникненню в окремих особистостей почуття належності до цієї спільності, почуття "ми"[21].
Таким чином, специфіка соціальної ситуації розвитку юнацтва, що полягає, як зазначалося, у необхідності життєвого самовизначення та безпосередньо відбивається на спілкуванні і взаєминах як зі старшими, так і з однолітками. Така психологічна орієнтація молодих людей на майбутнє самостійне життя не могла не відбитися ще на одній істотній особливості психологічного вікового періоду - на провідному виді діяльності. У вітчизняній психології затвердився принцип діяльнісного підходу, відповідно до якого, зокрема, діяльність розглядається як необхідна умова формування і прояву особистості. Однак у той чи інший проміжок часу, протягом певного вікового періоду людина включена у кілька різноманітних видів діяльності, кожний з яких вносить свій, своєрідний, більший чи менший внесок у формування особистості.