Виходячи з цього, у віковій психології використовується поняття провідної діяльності (О.М. Леонтьєв), що характеризується особливими функціями в процесі психологічного розвитку і формування особистості людини, а саме:
це діяльність, у рамках якої виникають найважливіші психологічні новоутворення, характерні для певного вікового періоду;
це діяльність, у руслі якої здійснюються і розвиваються інші види діяльності, у тому числі й ті, що в майбутньому виконуватимуть функцію провідного виду діяльності;
це діяльність, заміна якої іншим видом провідної діяльності означає перехід від одного вікового періоду до іншого.
На підставі використання поняття "провідна діяльність" Д.Б. Ельконін побудував вікову періодизацію психологічного розвитку і формування особистості людини, за якою для кожного вікового періоду виділяється провідний вид діяльності, причому діяльність, що забезпечує переважний розвиток сфери потреб та мотивів і діяльність, що забезпечує переважний розвиток інтелектуально-пізнавальної сфери по черзі змінюють одна одну.
За цією віковою періодизацією в підлітковому віці (11-15 років) провідною діяльністю є інтимно-особистісне спілкування з однолітками, що забезпечує переважний розвиток сфери потреб та мотивів, а в період ранньої юності (15-17 років) провідна діяльність - учбово-професійна, що забезпечує переважний розвиток інтелектуально-пізнавальної сфери. Очевидно, що й у зрілій юності (18-23 років) у людей, що продовжують навчання у ВНЗі провідним видом діяльності залишається учбово-професійна. У зв'язку з цим слід відзначити найважливіші психологічні характеристики учбово-професійної діяльності. Відповідно до визнаних вітчизняною психологією позицій учбова діяльність розглядається як активна цілеспрямована діяльність по засвоєнню знань, навичок і умінь, способів їхнього набуття, форм поведінки і видів діяльності. Д.Б. Ельконін у цьому зв'язку підкреслює, що навчальна діяльність - це діяльність з усвідомленого і цілеспрямованого самозмінення і вважає її провідною в молодшому шкільному віці [1].
Однак у юності, на думку Д.Б. Ельконіна і багатьох інших психологів, провідною діяльністю знову стає учбова діяльність, але на якісно іншому рівні перетворюючись в учбово-професійну. Учбово-професійна діяльність - це учбова діяльність в нових умовах соціальної ситуації розвитку, з орієнтацією на майбутнє, й у першу чергу - на набуття обраної професії. Перш ніж продовжити розгляд психологічних особливостей учбово-професійної діяльності, відзначимо, що, за даними сучасних досліджень, ця діяльність виконує функції провідної не для всіх молодих людей 15-18 років, тому що, по-перше, не всі після 9-го класу середньої школи вирішують продовжувати навчання, а починають трудову діяльність. І, по-друге, дуже багато учнів старших класів загальноосвітніх шкіл і середніх професійних навчальних закладів навчаються в цих закладах "по інерції", тобто з неповноцінною, перекрученою мотивацією (незавершене самовизначення, примушення батьків, приклад однолітків і т.д.). Для таких молодих людей навчання не стає значущим, не перетворюється в учбово-професійну діяльність як провідну, а функцію провідного виду діяльності, як і раніше, у підлітковому віці, виконує інтимно-особистісне спілкування з однолітками, хоча його зміст і форми порівняно з підлітковим віком помітно змінюються [8].
Таким чином, учбово-професійна діяльність стає провідним видом діяльності тільки для тих юнаків і дівчат, які вважають для себе за необхідне продовження навчання з метою набуття бажаної професії. Найважливішими психологічними характеристиками будь-якої діяльності, її складовими виступають мета, мотиви і дії (орієнтуючі, виконавські, контролюючі й оцінювальні). Що ж вони являють собою в умовах учбово-професійної діяльності юнацтва порівняно з навчанням у підлітковому віці?
По-перше, істотно змінюється усвідомлення мети навчання: знання починають сприйматися як необхідна умова майбутнього самостійного життя і, зокрема, професійної діяльності. У зв'язку з цим, як відзначає багато авторів , докорінно змінюється ставлення до навчальних предметів, серед яких юнацтво уже виділяє не тільки цікаві і нецікаві, як це відбувається у підлітків, але в першу чергу потрібні і непотрібні для одержання бажаної професії (звичайно, відповідно до розуміння молодими людьми сутності цієї професії). Тому в юності багато хто ретельно і наполегливо займається тими навчальними предметами, що можуть і не викликати безпосереднього інтересу, але опосередковані інтересом до майбутньої професії (як мінімум - вступом до ВНЗ). По-друге, учбово-професійна діяльність значно змінює характер навчальної мотивації. Як будь-яка складна діяльність, учбова діяльність полімотивована і серед різноманітних мотивів відносно її мети виділяють мотиви внутрішні і зовнішні [8].
Внутрішні навчальні мотиви - це змістовні пізнавальні інтереси (як безпосередні, так і опосередковані). Зовнішні навчальні мотиви пов'язані з метою навчання не прямо, а опосередковано і тому можуть бути позитивними (обов'язок, самовизначення, самовираження, престиж, широкі соціальні мотиви, спілкування з вчителями й однолітками і т.д.) і негативними (страх покарання або глузування, підкорення примушенню, некритичне наслідування і т.д.).
Дослідження навчальної мотивації юнацтва показали значне зниження ролі негативної мотивації і, відповідно, зростання ролі позитивної мотивації, серед якої провідні місця посідають мотиви саморозвитку, самоствердження і пізнавальних інтересів. Третя особливість учбово-професійної діяльності полягає в удосконаленні навчальних дій, що насамперед стосується дій цілевстановлення, контролю й оцінювання (хоча вони ще й далекі від ідеалу) [1].
Інакше кажучи, юнацтво починає опановувати самостійною навчальною діяльністю, робить перший крок по шляху формування уміння вчитися самостійно. І, нарешті, четвертою, непрямою, але дуже важливою особливістю учбово-професійної діяльності є її вплив на характер спілкування з вчителями і відносини з ними, що виявляється в значному зростанні вимогливості до професіоналізму, наукового і методичного рівня педагогів ("що вони нам можуть дати?") і більшої терпимості порівняно з підлітками до "дивацтв" і "нестандартності" вчителя. При цьому високі вимоги до доброзичливості, довіри, тактовності і поваги в спілкуванні вчителів з юнацтвом зберігаються[21].
Отже, для юнаків і дівчат, що визначилися в необхідності оволодіння конкретною професією, провідним видом діяльності стає учбово-професійна діяльність, яка істотно змінює усвідомлення мети навчання, навчальної мотивації, навчальних дій і характер взаємин з педагогами. Учбово-професійна діяльність, як будь-яка провідна діяльність, стає вирішальним (але, звичайно, не єдиним!) фактором формування центральних психологічних новоутворень даного віку. З питання сутності центральних новоутворень свідомості в ранньому юнацькому віці у вітчизняній психології немає єдиної думки, що затвердилася. Так Р.С. Нємов вважає, що такими новоутвореннями є формування і розвиток моралі, становлення світогляду і моральне самовизначення [10].
І.С. Кон, як уже зазначалося, найважливішими новоутвореннями свідомості юнацтва вважає розвиток самосвідомості - "відкриття Я". І.В. Дубровіна, як таке новоутворення виділяє психологічну готовність до життєвого самовизначення [21].
І.Ю. Кулагіна і В.Н. Колюцький , А.В. Скрипченко, Л.В. Долинська й ін. центральним новоутворенням свідомості в ранній юності називають самовизначення. Г.С. Абрамова вважає юнацький вік періодом збільшення сили "Я", його здатності не втратити, зберегти своє "Я" і виявити свою індивідуальність в умовах групової діяльності і товариських відносин [1].
Західні психологи не користуються поняттям "центральні новоутворення свідомості", але, описуючи юнацький вік, називають явища, по-суті дуже близькі до названого. Е. Еріксон найважливішим явищем психологічного розвитку в період отроцтва і юності вважає формування ідентичності особистості як психосоціальної тотожності, що дозволяє особистості усвідомлювати себе у всьому багатстві своїх відносин до навколишнього світу і визначає систему цінностей, ідеалів, життєвих планів, соціальних ролей особистості з відповідними формами поведінки. На думку українських психологів, ідентичність особистості з повною підставою можна вважати аналогом самовизначення особистості. Л. Колберг із юнацьким віком пов'язує третій рівень розвитку моралі - автономну мораль, коли моральні норми і принципи стають надбанням особистості, тобто внутрішніми нормами і принципами [20].
Незважаючи на удавану
різноманітність підходів і точок зору, практично всі психологи єдині в думці
про те, що найважливішим новоутворенням свідомості в цьому віці є готовність до
оптимального особистісного і професійного самовизначення, яке являє собою
утворення інтегративне та в першу чергу передбачає розвиток самосвідомості і
формування світогляду як системи переконань. Таким чином, нами розглянуті
найбільш загальні особливості юнацького віку (соціальна ситуація розвитку,
провідний вид діяльності і центральні новоутворення свідомості), які виділені
відповідно до теоретичних підходів, що затвердилися у вітчизняній психології,
до вікової періодизації (Л.С. Виготський, О.М. Леонтьєв, Д.Б. Ельконін і ін.) і
необхідні для розгляду психологічних особливостей юнацтва [1].
.2 Сутність поняття креативність та
її психологічні особливості
У сучасному світі кожна людина намагається бути індивідуальною, чимось відмінною від інших. Бути креативним і творчо розвиненим - найкращий спосіб показати і презентувати себе у соціальному середовищі. Сьогодні цінують творчих, креативних людей. Здатність нестандартно мислити необхідна кожній сучасній людині, тому проблема креативності є сьогодні актуальною як в теоретичному, так і в практичному аспекті.
Аналіз літератури показав, що вивченням творчості, креативності займались Я.О.Пономарьов, Дж. Гілфорд, Е.П.Торренс, М.Арнаудов, В.М.Пушкін, Д.Б.Богоявленська та ін.
У різних словниках дається різнє трактування цього поняття. Наприклад, у великому тлумачному психологічному словнику під редакцією Артура Ребера дається таке визначення:
Креативність - це розумові процеси, які ведуть до рішень, ідеям, осмисленню, створенню художніх форм, теорій чи будь-яких продуктів, що є унікальними і "новими [18].
У стислому психологічному словнику під редакцією Петровського А.В. і Ярошевского М.Г. дана наступнє трактування цього поняття:
Креативність - це рівень творчого обдарування, здатність до творчості, що становить стійку характеристику особистості[15].
У словнику під редакцієюКопорулиной В.М. я знайшла інше визначення:
Креативність - здатність породжувати незвичні ідеї, відхилятися від традиційних схем мислення, швидко вирішувати проблемніситуации[11].
Наколаева Є.І. дає своє трактування поняття «креативність»:
Креативність - це творчі можливості (здібності) людини, що потенційно можуть виявлятися в мисленні, почуттях, окремих видах діяльності[13].
Креативність - загальна особливість особистості (здатність, диспозиція, межа - в термінології автори розходяться) і впливає на творчу продуктивність незалежно від сфери прояву особистої активності (Гілфорд, Торренс).
Під креативністю ми розуміємо здатність породжувати незвичайні ідеї, відхилятися в мисленні від традиційних схем, швидко вирішувати проблемні ситуації. Креативність охоплює деяку сукупність розумових і особових якостей, необхідних для становлення здібності до творчості.
Концепція креативності як універсальної пізнавальної творчої здатності набула популярності після робіт Дж.Гілфорда. Автор виділив чотири основні параметри креативності: 1) оригінальність; 2) семантична гнучкість; 3) образна адаптивна гнучкість; 4) семантична спонтанна гнучкість.
Однією з останніх за часом виникнення є концепція креативності, запропонована Стернбергом і Д. Лавертом. Автори вважають креативною людину, яка прагне і здатна займатися невідомими, невизнаними або малопопулярними ідеями [7].
У вітчизняній психології одним з перших проблему креативності розглядав Я.О.Пономарьов. Автор вважав, що для творчої людини найбільшу цінність мають побічні результати діяльності, щось нове і незвичайне; для нетворчої - важливі результати по досягненню мети, а не новизна[17].
Також креативність досліджував В.М.Дружинін. Результати його досліджень показали, що розвиток креативності проходить, як мінімум, дві фази:
) розвиток "первинної" креативності як загальної творчої здатності, неспеціалізованої по відношенню до певної області людської життєдіяльності. Сензитивний період цього етапу, за даними ряду авторів, наступає в 3-5 років. В цей час наслідування значущому дорослому як креативному зразку є основним механізмом формування креативності;
) підлітковий і юнацький вік. У цей період на основі "загальної" креативності формується "спеціалізована" креативність: здібність до творчості, пов'язана з відповідною сферою людської діяльності, як її "зворотня сторона", доповнення і альтернатива. На цьому етапі особливу значущу роль грає "професійний" зразок, підтримка сім'ї і однолітків[7].
С.Д. Максименком креативність розглядається в якості одного з принципів побудови генетико-моделюючого методу дослідження особистості. Автор зауважує, що «…вже сама по собі особистість є результатом та продуктом творчості. І нужда, втілена у ній, має величезний креативний потенціал». В.М. Дружинін, розглядаючи роботу психіки як єдиної системи, що переробляє наявну інформацію, виділяє креативність (загальну творчу здібність) як здібність до перетворення знань (зв’язане із уявою, фантазією і т.п.) [7].
Б.І. Додонов вказує на те, що «…ступінь напруженості почуттів, динамічності, їх звичне зростання або спадання у відповідь на визначені життєві ситуації та , наприкінець, охоплюючий особистість потяг до тих чи інших емоційних станів та до ситуацій, що їх викликають, та видам діяльності - все це разом створює неповторний емоційно-духовне обличчя кожної конкретної людини та визначає особливості її світосприйняття та життєдіяльності» [6].
В.І. Андрєєв, розглядаючи складові творчих здібностей особистості, виокремлює багатопланову ієрархію здібностей особистості до самокерування, саморегулювання у творчій діяльності, що описується та оцінюється наступним чином: цілеспрямованість, здібність до розгорнутого планування, здібність до самоорганізації, здібність до самоконтролю, адекватність самооцінки, здібність та рефлексії та перелаштування, відповідальність.На думку Я.О. Пономарьова, із здібністю до творчості спряжена така особистісна якість, як інтенсивність пошукової мотивації. Крім того, як важлива якість особистості, що сприяє процесу творчості він виділяє силу творчої мотивації, що підтримує прагнення людини до пошуку нового у достатньо невизначеній, тобто психологічно фрустраційній ситуації. Дана мотивація втримує людину від швидкого виходу зі стану творчості до стану конкретності та визначеності [17].
У емпіричних дослідженнях прояву
творчої активності, що проводилися Л.Б. Єрмолаєвою-Томіною, було виявлено, що
експериментальна група з високим рівнем креативності демонструє значну більшу
варіативність та неповторність у сполученні індивідуальних особистісних
якостей, ніж група з низьким рівнем креативності [7].