Курсовая работа (т): Особливості темпераменту, які впливають на успішність підлітків

Особливості темпераменту, які впливають на успішність підлітків

ЗМІСТ

Вступ

Розділ 1. Темперамент у складі психічного обличчя особистості

.1 Загальне поняття про темперамент та систему його проявлення

.2 Вчення про темперамент

.3 Фізіологічні основи темпераменту

Розділ 2. Темперамент та особистість

.1 Класифікація типів темпераменту

.2 Основні властивості темпераменту

.3 Психологічні характеристики темпераменту

Розділ 3. Практична цінність знань про темперамент

.1 Зв’язок темпераменту з характером

.2 Прояв темпераменту у трудовій і навчальній діяльності

.3 Дослідження особливостей темпераменту підлітків

Висновок

Список використаної літератури

Додатки

Вступ

Щоденні спостереження показують, що одні люди відзначаються врівноваженістю, діють стримано, не виявляють своїх почуттів; інші ж при аналогічних обставинах відразу спалахують, нервуються з приводу незначних подій. Одні емоційно вразливі, все сприймають близько до серця, почуття їх виявляються сильними і довготривалими, інші ж спокійно ставляться до навколишніх подій, емоції їх менш інтенсивні, неглибокі й нетривалі.

Є люди, які легко пристосовуються до змін в умовах життя, інші ж навпаки. Деякі люди відзначаються стійкістю настроїв, а в інших вони нестійкі. Різним буває і індивідуальний темп перебігу психічної діяльності. Ці особливості людей виявляються в їх практичній і розумовій діяльності.

У нормальних умовах темперамент впливає лише на стиль діяльності і не позначається на результатах. Екстремальна ситуація, що вимагає додаткової енергії, змінює і результати діяльності (ситуації відповідальності, конкуренції, конфлікту).

Доведено, що тип темпераменту залежить від спадковості, проте окремі його показники можуть змінюватися залежно від умов навчання, виховання та життєдіяльності людини.

Під впливом зовнішнього середовища тип темпераменту загострюється чи пом'якшується. Наприклад, якщо жваві рухливі діти живуть одноманітно, безрадісно, вони можуть сформуватись боязкими, неврівноваженими, нерішучими. Спокійна обстановка зменшує природну збудливість, дратівливість, нестриманість.

Актуальність курсової роботи полягає у використанні знань про особливості впливу темпераменту на навчання для забезпечення сприятливих умов навчальної діяльності та підвищення успішності учнів-підлітків.

Метою курсової роботи є дослідження характеристик різних типів темпераменту, їх впливу на навчальну діяльність та пошук оптимальних рекомендацій для підвищення успішності підлітків.

Предмет дослідження - особливості темпераменту, які впливають на успішність підлітків.

Об’єкт дослідження - закономірності взаємозв’язку темпераменту та поведінки в навчальній діяльності учнів 11 класу КЗНСЗШ № 19.

Гіпотеза - враховуючи особливості темпераменту можна впливати на навчальну діяльність, регулюючи поведінку учнів.

Виходячи з цього були сформовані наступні завдання курсової роботи:

1.       Вивчення теоретичної суті проблеми темпераменту за допомогою літературних джерел.

2.      Вивчення та аналіз результатів досліджень типів темпераменту відомими психологами

.        Дослідження факторів, що впливають на успішність навчання підлітків.

.        Діагностичне дослідження впливу темпераменту на навчання.

.        Обробка результатів та складання висновку.

Для перевірки гіпотези було обрано наступні методики:

-                 спостереження за учнями під час занять

-       бесіда з їх викладачами

-       діагностика підлітків за методикою Айзенка на виявлення типу темпераменту (oпитувальник EPQ)

1. Темперамент у складі психічного обличчя особистості

.1 Загальне поняття про темперамент та систему його проявлення

темперамент підліток навчання

Темперамент - це сукупність типологічних особливостей людини, яка проявляється у динаміці її психічних процесів: у швидкості і силі реакцій, в емоційному тонусі і життєдіяльності.

Темперамент є однією з найбільш значущих властивостей особистості. Інтерес до даної проблеми виник більше двох з половиною тисяч років тому. Він був викликаний очевидністю існування індивідуальних відмінностей, які обумовлені особливостями біологічної й фізіологічної будови й розвитку організму, а також особливостями соціального розвитку, неповторністю соціальних зв'язків і контактів. До біологічно обумовлених структур особистості відноситься насамперед темперамент. Темперамент визначає наявність багатьох психічних відмінностей між людьми, у тому числі по інтенсивності й стійкості емоцій, емоційної вразливості, темпу й енергійності дій, а також по цілому ряду інших динамічних характеристик [1, с. 394].

Б.М.Теплов дає наступне визначення темпераменту: «Темпераментом називається характерна для даної людини сукупність психічних особливостей, пов'язаних з емоційною збудливістю, тобто швидкістю виникнення почуттів, з одного боку, і силою їх - з іншого»(Теплов Б.М.,1985)

Можна виділити наступні важливі компоненти, що визначають темперамент:

. Загальна активність психічної діяльності й поведінка людини виражається в різному ступені прагнення активно діяти, освоювати й перетворювати навколишню дійсність, проявляти себе в різноманітній діяльності. Вираження загальної активності в різних людей розрізняється.
Можна відзначити дві крайності: з одного боку, млявість, інертність, пасивність, а з іншого боку - велика енергія, активність, пристрасність і стрімкість у діяльності. Між цими двома полюсами розташовуються представники різних темпераментів.

. Рухова, або моторна, активність показує стан активності рухового й моворухового апарату. Виражається у швидкості, силі, інтенсивності м'язових рухів і мови людини, її зовнішньої рухливості (або, навпаки, стриманості), балакучості (або мовчазності).

. Емоційна активність виражається в емоційній вразливості (сприйнятливість і чуйність до емоційних впливів), імпульсивності, емоційній рухливості (швидкість зміни емоційних станів, початок й припинення їх). Темперамент проявляється в діяльності, поведінки й вчинках людини та має зовнішнє вираження. За зовнішніми стійкими ознаками можна говорити про деякі властивості темпераменту [7, с. 429].

.2 Вчення про темперамент

Творцем вчення про темперамент вважається давньогрецький лікар Гіппократ (прибл. 460-377 р. до н.е.). Він стверджував, що люди відрізняються співвідношенням чотирьох основних «соків організму» - крові, флегми, жовтої жовчі й чорної жовчі. Співвідношення цих «соків організму» з грецької позначалося словом «красис», що пізніше замінили латинським словом temperamentum - «помірність», «правильна міра». Опираючись на вчення Гіппократа, інший знаменитий лікар античності Клавдій Гален (прибл. 130- 200 рр.) розробив типологію темпераментів, яку виклав у відомому трактаті «De temperamentum». Відповідно до його вчення, тип темпераменту залежить від переваги в організмі одного із соків. Їм були виділені 13 типів темпераменту, але потім вони були зведені до чотирьох. Ці чотири назви типів темпераменту нам добре відомі: сангвінік (з лат. sanguis- кров), флегматик (з грец. phlegma - слиз, мокротиння), холерик (від греч. сhоle - жовч) і меланхолік (від грец. melaina сhо1е - чорна жовч). Ця концепція має величезний вплив на вчених протягом уже багатьох сторіч. Підтвердженням цього є той факт, що дотепер запропоновані Галеном назви типів темпераменту є найпоширенішими.

Протягом наступних століть дослідники, спостерігаючи значну розмаїтість поведінки, що збігається з розходженнями в статурі й фізіологічних функціях, намагалися впорядкувати і якимось чином згрупувати ці розбіжності. У результаті виникли численні концепції й типології темпераментів. В основу цих концепцій були покладені найрізноманітніші риси особистості. У ряді концепцій властивості темпераменту розумілися як спадкоємні, або вроджені, й пов'язувалися з індивідуальними відмінностями в особливостях статури. Такі типології одержали назву конституціональних типологій. Серед них найбільше поширення одержала типологія, запропонована Е. Кречмером, що в 1921 р. опублікував свою знамениту роботу «Будова тіла й характер». Головна його ідея полягає в тому, що люди з певним типом статури мають певні психічні особливості. Е.Кречмер провів безліч вимірів частин тіла людей, що дозволило йому виділити чотири конституціональних типи: астенік, пікнік, атлетик, диспластик.

мал.2.1       мал.2.2    мал.2.3      мал.2.4

1. Астенік - характеризується тендітною статурою, високим зростом, пласкою грудною клітиною, вузькими плечима, довгими й худими нижніми кінцівками (мал.2.1).

. Пікнік - людина з вираженою жировою тканиною, надмірно гладкий, характеризується малим або середнім зростом, тулубом з великим животом і круглою головою на короткій шиї (мал.2.2)

. Атлетик - людина з розвинутою мускулатурою, міцною будовою, характерні високий або середній зріст, широкі плечі, вузькі стегна (мал.2.3).

. Диспластик - людина з безформною, неправильною будовою. Індивіди цього типу характеризуються різними деформаціями статури (наприклад, надмірний зріст, непропорційна статура) (мал.2.4).

З названими типами будови тіла Кречмер співвідносить три виділених ним типи темпераменту, які він називає: шизотимік, іксотимік і циклотимік. Шизотимік має астенічну статуру, замкнутий, піддається коливанням настрою, упертий, не схильний до зміни установок і поглядів, важко пристосовується до оточення. На відміну від нього іксотимік має атлетичну статуру. Це спокійна, невразлива людина зі стриманими жестами й мімікою, з невисокою гнучкістю мислення, часто дріб'язковий. Пікнічну статуру має циклотимік, його емоції коливаються між радістю й сумом, він легко контактує з людьми й реалістичний у поглядах [4, с.485].

Теорія Кречмера одержала найбільше поширення в Європі. У США в 40-х рр. XX в. найбільшу популярність придбала концепція темпераменту У.Шелдона. В основі його концепції лежить припущення про те, що тіло й темперамент - це два взаємозалежних між собою параметра людини. На думку автора, структура тіла визначає темперамент, що є його функцією. Шелдон виходив з гіпотези про існування основних типів статури, описуючи які, він запозичив терміни з ембріології.

Ним були виділені три типи:

) ендоморфний (з ендодерми утворюються переважно внутрішні органи);

) мезоморфний (з мезодерми утворюється м'язова тканина);

) ектоморфний (з ектодерми розвивається шкіра й нервова тканина).

Людям з ендоморфним типом властиво відносно слабка статура з надлишком жирової тканини, для мезоморфного типу характерні струнке й міцне тіло, велика фізична сила, а для ектоморфного - тендітна статура, пласка грудна клітина й довгі тонкі кінцівки зі слабкою мускулатурою. За Шелдоном, цим типам статур відповідають певні типи темпераментів, названі ним залежно від функції певних органів тіла: вісцеротонія (від лат. viscera - внутрішності), соматотонія (від греч. sота - тіло) і церебротонія (з лат. cerebrum - мозок). Осіб з домінуванням певного типу статури Шелдон називає відповідно вісцеротоніками, соматотоніками й церебротоніками й вважає, що кожна людина має всі названі групи властивостей. Однак відмінності між людьми визначаються перевагою тих або інших властивостей.

В сучасній психологічній науці більшість конституційних концепцій піддається гострій критиці через недооцінку в них ролі середовища й соціальних умов у формуванні психічних властивостей людини. Більш серйозної уваги заслуговують концепції, засновані на розгляді особливостей функціонування нервової системи, що виконує домінуючу й керуючу роль в організмі. Теорія зв'язку деяких загальних властивостей нервових процесів з типами темпераменту була запропонована І.П.Павловим і одержала подальший розвиток і експериментальне підтвердження в роботах його послідовників. Проведені Павловим дослідження заслужено розцінюються як найбільш значимі для розуміння фізіологічних основ темпераменту.

Завдяки дослідженням Павлова у вітчизняній психології склалося уявлення про темперамент як властивість особистості, значною мірою обумовленої вродженими характеристиками людини. Наприклад, Б.Г.Ананьєв вважав, що основні властивості людини як представника виду Ното sарiепs проявляються не тільки в задатках, але й у темпераменті.

Найбільший внесок у розвиток теорії темпераменту у вітчизняній психології вніс Б.М.Теплов. Його роботи, присвячені вивченню властивостей темпераменту, визначили не тільки сучасний погляд на проблему темпераменту, але й стали основою для розробки подальших експериментальних досліджень темпераменту. Теплов відносив до властивостей темпераменту стійкі психічні властивості, що характеризують динаміку психічної діяльності. Індивідуальні особливості темпераменту він пояснював різним рівнем розвитку тих або інших його властивостей. Відповідно до них традиційна психофізіологічна оцінка темпераменту змінилася й замість двох параметрів - активності й чутливості, були виділені вже 4 компонента: витривалість, пластичність, швидкість і чутливість. Відповідно до двох основних видів людської діяльності - предметною діяльністю й спілкуванням - кожна з виділених властивостей темпераменту повинна розглядатися окремо, оскільки передбачається, що в цих видах діяльності вони проявляються по-різному.

Збудливість, гальмування і лабільність характеризують швидкість виникнення й припинення того або іншого пізнавального процесу або його перемикання з одного об'єкта на іншій. Наприклад, деякі люди повільно включаються в інтелектуальну діяльність або перемикаються з однієї теми на іншу. Інші швидко запам'ятовують або згадують інформацію. Більшість авторів у значній мірі зв'язують властивості темпераменту і їх прояв з фізіологічними особливостями організму [5, с.222].

.3 Фізіологічні основи темпераменту

І.П.Павлов, вивчаючи особливості виникнення умовних рефлексів у собак, звернув увагу на індивідуальні відмінності в їх поведінці й у протіканні умовно-рефлекторної діяльності. Ці розбіжності проявлялися насамперед у таких аспектах поведінки, як швидкість і точність утворення умовних рефлексів, а також в особливостях їхнього затихання. Ця обставина дала можливість висунути гіпотезу про те, що зазначені розбіжності не можуть бути пояснені тільки розмаїтістю експериментальних ситуацій і що в їх основі лежать деякі фундаментальні властивості нервових процесів. На думку Павлова, до цих властивостей відносяться сила збудження,

Павлов розрізняв силу збудження й силу гальмування, вважаючи їх двома незалежними властивостями нервової системи. Сила збудження відбиває працездатність нервової клітини. Вона проявляється у функціональній витривалості, тобто в здатності нервової системи витримувати тривале (або короткочасне, але сильне) збудження, не переходячи при цьому в протилежний стан гальмування. Сила гальмування розуміється як працездатність нервової системи при реалізації гальмування й проявляється в здатності до утворення різних гальмівних, умовних реакцій, таких, як вгасання.

Говорячи про врівноваженість нервових процесів, Павлов мав на увазі рівновагу процесів збудження й гальмування. Людина є неврівноваженою, коли сила одного із цих процесів перевершує силу іншого. Четверта властивість нервової системи - рухливість нервових процесів - проявляється у швидкості переходу одного нервового процесу в іншій. Ця властивість проявляється в здатності до зміни поведінки відповідно до змін умов життя. Мірою цієї властивості нервової системи є швидкість переходу від однієї дії до іншого, від пасивного стану до активного, і навпаки, протилежністю рухливості є інертність нервових процесів. Прийнято вважати, що нервова система тим більш інертна, чим більше часу або зусиль потрібно, щоб перейти від одного процесу до іншого.