Курсовая работа (т): Особливості темпераменту, які впливають на успішність підлітків

Отже, темперамент - динамічна характеристика особистості у всіх її діючих проявах і чуттєвій основі характеру. Перетворюючись у процесі формування характеру, властивості темпераменту переходять у риси характеру, зміст якого нерозривно пов'язаний зі спрямованістю особистості [4, с.487].

.2 Прояв темпераменту у трудовій і навчальній діяльності

Дитина має завжди більш слабку нервову систему, ніж дорослий. Загалом тип темпераменту найвиразніше проявляється у поведінці особистості у юності.

Темперамент людини певним чином позначається на її життєдіяльності. Зокрема типом темпераменту визначається швидкість виникнення психічних процесів та їх стійкість (наприклад, швидкість сприймання, тривалість концентрації уваги, швидкість моторних реакцій тощо); психічний темп і ритм, інтенсивність життєдіяльності (активність вольового зусилля, глибина переживань, інтроверсія-екстраверсія тощо).

Темперамент тісно пов'язаний з особливостями спілкування людини з оточуючими.

Темперамент не визначає здібностей людини, але виявляється в стилі діяльності і взаєминах в колективі, що може позначитись на професійному успіху. Кожен темперамент має свої позитивні і негативні сторони. Кінцева продуктивність праці не залежить від темпераменту - люди з різними темпераментами приходять до кінцевого результату своїм шляхом. Наприклад, сильні типи мало часу приділяють підготовчому етапу справи, а слабкі - навпаки. Слабкі краще виконують монотонну роботу, а сильні - ні.

Думаючи про свій темперамент і темперамент інших людей, треба мати на увазі дві головні обставини. По-перше, "чисті" темпераменти зустрічаються дуже рідко. Частіше у людини зустрічаються риси різних типів, хоча переважають властивості якогось одного. По-друге, не можна плутати властивості темпераменту і риси характеру. Чесним, добрим, привітним, сміливим, чи навпаки, брехливим, злим, грубим, боязким, жорстоким можна бути при будь-якому темпераменті. Правда, проявлятися ці риси у людей з різними темпераментами будуть по-різному. Крім того, на базі певних темпераментів одні риси формуються легше, а інші - важче.

При переході дітей із початкової школи в середню перед практикуючим психологом постає широке й різнобічне коло завдань. Психологічні проблеми цього періоду можуть бути пов'язані як з об'єктивними змінами в організації навчально-виховної діяльності у старших класах, так і з особистісними процесами, характерними для підліткового віку.

Вже неодноразово наголошувалося на тому, що підлітковий вік - це найбільш складний та бурхливий період у формуванні особистості дитини, який характеризується глибокими змінами зовнішніх і внутрішніх факторів розвитку. Це насамперед пов'язано з фізіологічною перебудовою організму, зміною становища дитини у відносинах з дорослими й ровесниками, з високим рівнем розвитку пізнавальних процесів. Це й досить відповідальний період, оскільки саме в цей час формуються ціннісні орієнтації, в основному закріплюються риси характеру і форми міжособистісної взаємодії, розвивається рефлексія, яка змінює перебіг і характер відносин з іншими людьми та ставлення до самого себе.

Значні зрушення відбуваються в морально-етичних поглядах підлітків. Якщо у молодшому шкільному віці регулювання взаємовідносин учнів відбувалося переважно за нормами "дорослої" моралі, то тепер на перший план виступають так звані стихійні дитячі норми, пов'язані з властивостями "справжнього товариша". Підлітки намагаються посісти певне місце у системі ділових та особистих стосунків класу; формується досить стійкий статус кожного учня в цій системі, причому часто виникає тенденція закріплення саме негативного статусу. Усвідомлення останнього, звичайно, впливає на емоційний стан підлітка і може викликати різноманітні відхилення у його навчанні та поведінці.

Суттєво змінюється й характер самооцінки підлітка. Вона тепер менше залежить від результатів навчання, а дедалі більшою мірою - від характеристик міжособистісного спілкування. Різко зростає кількість негативних самооцінок, порушується рівновага між позитивними та негативними самооцінками школярів: тобто настає криза самооцінки. Незадоволення собою у молодших підлітків поширюється не лише на сферу спілкування з ровесниками, а й на власну навчальну діяльність. Загострення критичного ставлення до себе актуалізує потребу в загальній позитивній оцінці своєї особистості іншими людьми, передусім дорослими - батьками та вчителями. Саме психолог і повинен привернути їхню увагу до цього моменту в житті підлітка, а в разі необхідності допомогти самій дитині виробити адекватну самооцінку. Досягнення позитивних результатів великою мірою залежить від того, наскільки сам підліток бажає змінити існуючий стан справ. Тільки через власне переживання підлітком розглядуваних вище проблем можливі зміни його особистісних властивостей. Тоді вимоги вчителя поступово стануть вимогами дитини до самої себе і зникнуть будь-які комунікативні бар'єри, а з ними й чимало наболілих проблем підліткового віку.

Звичайно, головна функція шкільного психолога полягає не в тому, щоб "гасити пожежу" різноманітних конфліктів між учителями та учнями, і навіть не в усуненні смислових бар'єрів на шляху оволодіння знаннями і взагалі цілісного розвитку особистості учня. Найголовніше й найобтяжливіше його завдання - це кропітка і довготривала просвітницька робота серед учителів, батьків та підлітків, націлена на глибоке розкриття особливостей взаємодії всіх учасників навчально-виховного процесу.

Певне сполучення властивостей темпераменту, що проявляється в пізнавальних процесах, діях і спілкуванні людини, визначає її індивідуальний стиль діяльності. Він являє собою систему залежних від темпераменту динамічних особливостей діяльності, що містить прийоми роботи, типові для даної людини.

Індивідуальний стиль діяльності не зводиться до темпераменту, він визначається й іншими причинами, включає вміння й навички, що сформувалися під впливом життєвого досвіду. Індивідуальний стиль діяльності можна розглядати як результат пристосування вроджених властивостей нервової системи й особливостей організму людини до умов виконуваної діяльності. Це пристосування повинне забезпечити досягнення найкращих результатів у діяльності з найменшими витратами.

Те, що ми, спостерігаючи за людиною, сприймаємо як ознаки її темпераменту (різноманітні рухи, реакції, форми поведінки), часто є відображенням не стільки темпераменту, скільки індивідуального стилю діяльності, особливості якого можуть збігатися й розходитися з темпераментом [12, с. 558].

.3 Дослідження особливостей темпераменту підлітків

Дослідження особливостей типу темпераменту та його впливу на успішність навчальної діяльності учнів-підлітків проводилося серед учнів 11 класу КЗНСЗШ № 19.

Всього приймали участь 28 учнів віком 16 - 17 років. З них 8 хлопців, 20 дівчат.

Дослідження проводилось за допомогою методів спостереження за учнями під час занять, бесіди з їх викладачами та застосуванням методики Айзенка на виявлення типу темпераменту (див. додаток 1).

Крім того для перевірки гіпотези була проаналізована успішність кожного з учнів.

Результати дослідження за методикою Айзенка (опитувальник EPQ) на виявлення типу темпераменту зведені у таблицю 3.1.

Таблиця 3.1.

За результатами дослідження з 28 учнів виявилось: 8 холериків, 4 меланхоліка, 6 флегматиків і 10 сангвініків.

Успішність навчання всіх учнів проаналізована за середнім начальним балом та зображена у вигляді діаграми 3.2.

Діаграма 3.2.

Успішність представників різних типів темпераменту представлені на графіку 3.3.

Графік 3.3

Таким чином, якщо порівняти результати успішності з типом темпераменту учнів, то можна зробити висновок, що тип темпераменту не впливає на успішність учнів. Чотири учні, які отримають золоту медаль після закінчення школи - представники усіх чотирьох типів темпераменту. Але, враховуючи особливості темпераменту, можна впливати на навчальну діяльність, регулюючи поведінку учнів.

За результатами бесіди з батьками та вчителями було з’ясовано, що холерики отримують позитивні оцінки, здебільшого здійснюючи тиск на вчителів. У них, поряд з високою активністю на уроках і організаторськими здібностями, виникають певні проблеми з поведінкою. Саме батьки холериків найчастіше опиняються в кабінеті директора.

Жодного випадку виклику батьків флегматиків не зафіксовано за 10 років навчання в цьому класі. Щодо оцінок, то вони не прагнуть отримати найвищі бали, лише для двох з них оцінки були важливішими за знання.

Здавалося б, така сама ситуація мала скластися серед меланхоліків, але вчителі скаржаться на трьох з них. Пасивні, часто чимось засмучені меланхоліки іноді поводяться дуже грубо, ображаються. Однокласники вважають їх егоїстами. В них спостерігаються як позитивні, так і негативні оцінки. Вчителі відмітили, що з меланхоліками дуже важко: кожна спроба витягнути з них хоча б слово наштовхується на одну й ту саму фразу: «Що вам від мене потрібно?». Всі вони визначили оцінки важливішими за знання.

Сангвініки - «найприємніші однокласники». Серед них лише два учні не встигають в навчанні, інших же відзначили, як «запальних, веселих, компанійських, завжди готових допомогти». Невдачі в навчанні у сангвініків трапляються найчастіше через неуважність, втому, або якщо предмет їх не цікавить.

Навчатися на «відмінно» можуть представники будь-якого типу темпераменту, але для цього в них мають бути певні здібності, які темперамент не визначає.

Висновок

Навчальна діяльність висуває вимоги не лише до знань і рівня розумового та емоційно-вольового розвитку особистості, а й є умовою проявлення типологічних особливостей особистості стосовно темпераменту людини.

Залежно від змісту та умов діяльності сила, врівноваженість і рухливість нервової системи як показники властивостей особистості виявляються по-різному, відіграють позитивну або негативну роль. Там, де потрібна значна працездатність, тривалість, краще проявляє себе сильний тип нервової системи, а де слід виявити співчутливість, лагідність, відповідним є слабкий тип нервової системи.

Неврівноваженість холерика шкодить там, де потрібно виявити стриманість, терплячість. Надто повільний темп рухів, повільне, монотонне мовлення флегматика не сприяє успішності діяльності, де потрібно виявити рухливість, швидкість впливу на інших. Слабкість збудливості та гальмівні дії, що властиві меланхоліку, спричиняють боязкість, нерішучість, перешкоджають встановленню контактів з іншими. Схильність сангвініка до захоплення новим, до нудьги при одноманітній, хоча й важливій діяльності знижує активність у цій діяльності, постійно викликає потяг до нового, інноваційного, розвиваючого.

Дослідженнями доведено, що на основі однакових властивостей вищої нервової діяльності можна сформувати істотно різні динамічні особливості особистості: у слабкого типу нервової діяльності - силу дій, у неврівноваженого - врівноваженість, у інертного - жвавість, рухливість. Такі зміни настають під впливом змістовної сторони діяльності. Шляхом управління можна досягти певного рівня гальмування, слабкості, інертності чи нестриманості рухів, але утворені в такий спосіб позитивні дії - сила, врівноваженість, рухливість - не усувають повністю природженої слабкості, неврівноваженості або інертності нервової діяльності. В екстремальних умовах звичне здебільшого втрачає силу, у дію вступають природні особливості типу нервової системи, властивої людині: слабкість, гальмівність, збудливість, які виявляються в розгубленості, стопорному стані, безпорадності, надмірній збудливості, втраті самовладання.

За даними дослідження та перевірки гіпотези курсової роботи можна зробити висновок, що гіпотеза була повністю підтверджена: враховуючи особливості темпераменту можна впливати на навчальну діяльність, регулюючи поведінку учнів.

Так, наприклад, якщо вчитель має на меті заохотити до навчання меланхоліка, слід мати на увазі, що конкуренція у класі та постійний виклик можливостям і здібностям учня не матимуть належного результату, навпаки, дитина ще більше замкнеться в собі, тоді як з холериком саме такі методи і спрацюють. Сангвініку ж необхідно надати можливість самому обирати метод підготовки, заохочувати до творчості, пошуку нового та цікавого саме для нього у предметі, що вивчається. А щоб «розворушити» флегматика, можна дати йому чітке завдання за планом: послідовність та витримка представників цього типу темпераменту у процесі виконання такого завдання може перейти у справді творчу площину.

Список літератури

1.    Маклаков А.Г. Общая психология. Учебник для вузов. - СПб.: Питер, 2006 - 583с.

2.      Немов Р.С. Психология. В 3-х кн.. Кн.. 1.: учеб. для студ. высш.пед. учеб. Заведений. - 5 -е узд. - М.: Гуманит. изд. Центр ВЛАДОС, 2006. - 450 с.

.        Н. Обозов, Г. Щёкин. Психология работы с людьми. - К.: МАУП, 1999.

4.      О.П. Елисеев. Практикум по психологии личности. - 2-е изд., СПб: Питер, 2005. - 569 с.

5.      Практикум по общей, экспериментальной и прикладной психологии /Ред. А.А.Крылов. - СПб., 2000. - 390 с.

.        Практический курс психологии, или Как научиться работать и добиваться успеха: Учебное пособие для высшего управленческого персонала/ Автор-сост. Кашапов Р.Р. - Ижевск.: Изд-во Удм. ун-та, 2001.