ПЛАН
ВСТУП
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ДОСЛІДЖЕННЯ ПРОБЛЕМИ НЕВЕРБАЛЬНОЇ КОМУНІКАЦІЇ ЯК СКЛАДОВОЇ ПРОЦЕСЦУ СПІЛКУВАННЯ
.1 Аналіз наукової літератури з проблеми дослідження невербальної комунікації як складової процесу спілкування у вітчизняній та зарубіжній психології
.2 Спілкування та його структура
.3 Характеристика, функції та класифікація невербальних комунікацій
Висновки до розділу 1
РОЗДІЛ 2. ЕМПІРИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ПРОБЛЕМИ РОЛІ НЕВЕРБАЛЬНИХ КОМУНІКАЦІЙ В ПРОЦЕСІ СПІЛКУВАННЯ
.1 Роль невербальних комунікацій в процесі спілкування
.2 Дослідження невербальних комунікації в процесі спілкування
.3 Психологічний та статистичний аналіз результатів констатувального експерименту
.4 Практичні рекомендації щодо розвитку здатності особистості розуміти невербальні прояви
Висновки до розділу 2
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРІСТАННОЇ ЛІТЕРАТУРИ
ДОДАТКИ
ВСТУП
Актуальність дослідження. Нині на сторінках психолого- педагогічної літератури велика увага приділяється проблемі спілкування. Одним з аспектів цієї проблеми є вивчення невербального компонента. Інтерпретація невербальних аспектів міжособистісного спілкування має багатовікову історію. До неї в різний час зверталися філософи, психологи, медики, лінгвісти, мистецтвознавці. Упродовж тисячоліть проблема невербального спілкування обростала науковими і псевдонауковими фактами. Проте детально вона стала розроблятися лише в останні десятиріччя (починаючи з 60-х рр. в роботах І. Н. Горелова, М. Крічлі, В. А. Лабунської, О. О. Леонтьєва, Ч. Моріса, А. Піза, Дж. Фаста та ін.).
Ми дуже часто звертаємося до невербального способу передачі інформації, спілкуючись з друзями, родичами, діловими партнерами, і з тими, з ким лише на мить зіштовхує нас повсякденне життя. Він багато в чому визначає як нашу реакцію на оточених, так і їх відношення до нас. Невербальний компонент спілкування грає істотну роль в процесі спілкування, оскільки відомо, що засоби невербальної комунікації (жести, міміка, поза, погляд, дистанція) виявляються в деяких випадках виразнішими і дієвішими, ніж слова. Вони допомагають виявити такий істотний параметр комунікативного процесу як намір його учасників, істинні почуття і думки співрозмовника, впливати на нього. Разом з вербальною системою комунікацій ці системи забезпечують обмін інформацією, який потрібний людям для організації спільної діяльності. Невербальні засоби комунікації допомагають людям орієнтуватися в різних соціальних ситуаціях і регулювати свою поведінку, глибше розуміти один одного і відповідно будувати свої стосунки, швидше сприймати соціальні норми і коригувати свої дії. Елементи невербальної комунікації є дуже важливими складовими людського спілкування, досягнення яких дозволить проникнути у внутрішній світ співрозмовника, а також у ваш внутрішній світ.
Об'єкт дослідження - невербальна комунікація як складова процесу спілкування.
Предмет дослідження - роль невербальних комунікацій в процесі спілкування.
Мета дослідження полягає в теоретичному обґрунтуванні і емпіричному дослідженні ролі невербальних комунікацій в процесі спілкування.
Досягнення мети передбачає рішення наступний завдань дослідження:
. Проаналізувати теоретико-методологічні засади вивчення проблеми ролі невербальних комунікацій в процесі спілкування.
. Надати психологічну характеристику невербальної комунікації як складовій процесу спілкування.
. Визначити роль невербальних комунікацій в процесі спілкування
. Провести експериментальне дослідження невербальної комунікації в процесі спілкування.
. На основі результатів констатувального експерименту розробити практичні рекомендації щодо розвитку здатності особистості розуміти невербальні прояви.
Теоретико-методологічну основу дослідження складають: теоретичні положення психології щодо ролі спілкування і його особливостей (Б. Ф. Ломов, А. В. Брушлинський); емпіричне дослідження щодо мови жестів (Ч. Дарвін, А. Піз); дослідження щодо невербальних засобів спілкування (І. Н. Горелов, Г. А. Ковальов, В. А. Лабунська, О. О. Леонтьєв).
Методи дослідження :
аналіз наукової літератури з проблеми дослідження ролі невербальних комунікацій в процесі спілкування;
спостереження;
бесіди;
тестування (методика експертної оцінки невербальної комунікації А. М. Кузнецова; діагностика рівня невербальної креативності; визначення рівня перцептивно - невербальної компетентності Г. Я. Розена);
методи обробки даних.
Теоретичне значення дослідження полягає в розширенні і уточненні знань відносно ролі невербальних комунікацій в процесі спілкування; у з’ясуванні особливостей взаємозв’язку між креативністю особистості та її здатністю розуміти невербальні прояви у спілкуванні.
Практичне значення отриманих результатів. Дані
дослідження можуть бути використані психологами, педагогами, батьками для
розвитку комунікативних навичок взагалі, і особливо навичок розуміння
невербальних проявів особистості, а також в процесі психодіагностичної роботи і
при наданні психологічної допомоги.
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ
ДОСЛІДЖЕННЯ ПРОБЛЕМИ НЕВЕРБАЛЬНОЇ КОМУНІКАЦІЇ ЯК СКЛАДОВОЇ ПРОЦЕСЦУ СПІЛКУВАННЯ
.1 Аналіз наукової літератури з проблеми
дослідження невербальної комунікації як складової процесу спілкування у
вітчизняній та зарубіжній психології
Виступаючи однією із сторін існування, спілкування є найважливішим поняттям сучасної психології. Поза спілкуванням неможливе саме існування людської психіки. Б. Ф. Ломов стверджує, що особливу роль спілкування грає в організації спільної діяльності, взаєморозумінні людей, розвитку міжособистісних стосунків [15].
Невербальна комунікація є найважливішим, разом із звуковою мовою, засобом спілкування і взаєморозуміння людей. Б. Ф. Ломов назвав проблему спілкування «базовою категорією, логічним центром загальної системи психологічної проблематики», вказавши неодноразово на її недостатню розробленість в психології, у тому числі і в плані невербальних засобів спілкування. В процесі спілкування реалізуються такі специфічні людські властивості і суб'єктивні особливості людей як мислення і мова, формування, актуалізація і діагностика здібностей [16].
Фізіогномікою займалися Піфагор, Арістотель, видатні лікарі Цельс і Гален. Перший словник жестів належав римському риторові Квинтиліану (I ст. до н.е.).
В середні віки окремі погляди фізіономістів розділяли Ібн Сіна і ряд провідних алхіміків. В епоху Відродження - Леонардо да Вінчі, в XVI - XVII повіках - видатний німецький лікар-хірург Парацельс, Джон Балівер, який присвятив свої книги мові жестів людини, швейцарський фізіономіст Лафатер, який вивчає подібності характеру з виразу людського обличчя, австрійський лікар Франс Галь [25].
Класичним прикладом осмислення ролі і значення жестів, міміки, інтонації в житті людей можна рахувати працю Жан-Батиста Дюбо - французького філософа-просвітника XVIII ст. «Критичні роздуми про поезію і живопис», де автор пристає на думку про те, що здавна існує наука «німа», яка, не розмикаючи вуст, говорить руками і деякими рухами тіла.
Найбільш впливовою роботою, яка розглядає мову жестів, була книга Ч. Дарвіна «Вираження емоцій тваринами і людиною», опублікована в 1872 році. Ця робота вплинула на усі сучасні дослідження в області «мови тіла», а багато ідей Ч. Дарвіна і його спостереження визнані сьогодні дослідниками всього світу [22].
З 1900 по 1979 роки англійською мовою було видано шість великих монографій про жести. Найбільший інтерес у всьому світі викликали роботи Д. Ефрона, М. Кричлі, Ч. Моріса.
Інтерес до невербальних засобів спілкування в ХХ повіці так виріс, що виділилася особлива область досліджень - кінесика (від англ. кinesics), яка вивчає жести, міміку, пози, погляд. Основи вивчення цієї області психології закладені в 50-х рр. роботами шведського ученого К. Бердвистла.
Серйозним дослідженням мови жестів з кінця 70-х рр. XX ст. почав займатися австралійський вчений Алан Піз, який є визнаним знавцем психології людського спілкування і автором методики навчання основам комунікації. У своїй книзі «Мова рухів» він дав тлумачення мови жестів, міміки і рухів тіла людини [22].
Сучасні представники цієї наукової області (Дж. Фаст, Джон Ниренберг) розкривають закономірності впливу невербальних способів спілкування на встановлення контактів і взаєморозуміння між партнерами.
У нашій країні дослідженням невербальних засобів людського спілкування займалися І. Н. Горелов, Г. А. Ковальов, В. А. Лабунська, О.О. Леонтьєв і інші учені [7; 13; 14]. До досліджень невербальних засобів комунікації вітчизняних психологів відносять праці Є. А.Петрової, В. В. Мироненко, М. Битянової [3; 20].
Ученими були виявлені і зареєстровані більше 1000 невербальних знаків [22]. З кожним роком все більше стає переконання учених в тому, наскільки значимими виявляються невербальні засоби в ході взаємодії людей.
Альберт Мейерабіан встановив, що передача інформації відбувається за рахунок тільки слів на 7%, за рахунок звукових засобів (включаючи тон голосу, інтонацію) - на 38%, і за рахунок невербальних засобів на 55%. К. Бердвістл, виконавши аналогічні дослідження відносно долі невербальних засобів в спілкуванні людей, виявив, що в середньому людина говорить словами тільки упродовж 10-11 хвилин в день, і що кожна пропозиція в середньому звучить не більше 2,5 секунд.
Ці дані красномовно говорять про визначальне
значення невербалики для психології спілкування і взаєморозуміння людей,
звертають особливу увагу на значення жестів і міміки людини [23].
.2 Спілкування та його структура
Неможливо уявити розвиток людини поза спілкуванням з іншими людьми. Спілкування виступає необхідною умовою існування людей, без якого неможливе повноцінне формування не лише окремих психічних функцій, процесів і властивостей людини, але і особи в цілому. Ось чому вивчення цього складного психічного феномену як системної освіти, яка має багаторівневу структуру і тільки йому властиві характеристики, є актуальним для психологічної науки [4].
У філософській літературі проблему спілкування досліджує ряд учених. М. Н. Ночевник вважає, що спілкування включає різноманіття духовних і матеріальних форм життєдіяльності людини і є його насущною потребою [18]. О. О. Леонтьєв, розуміючи спілкування як соціальний феномен, підходить до нього як до умови будь-якої діяльності людини : «Спілкування - система цілеспрямованих і мотивованих процесів, які забезпечують взаємодію людей в колективній діяльності, які реалізовують громадські і особисті, психологічні стосунки і використовують специфічні засоби» [14, с. 49].
О. О. Бодальов пропонує розглядати спілкування як «взаємодію людей, змістом якої є обмін інформацією за допомогою різних засобів комунікації для встановлення взаємовідносин між людьми [4].
Близька до визначення О. О. Бодальова і трактування цього терміну Н. І. Конюховим: «Спілкування - ця здійснювана знаковими засобами взаємодія суб'єктів, викликана потребами спільної діяльності і спрямована на значиму зміну в змозі, поведінці і особисто-смислових освітах партнера» [11, с. 124].
Суб'єктами спілкування є живі істоти, люди. Взагалі спілкування характерне для будь-яких живих істот, але лише на рівні людини процес спілкування стає усвідомленим, пов'язаним вербальними і невербальними актами. Людина, яка передає інформацію, називається комунікатором, а та, що одержуює її - реципієнтом.
У спілкуванні можна виділити ряд аспектів: зміст, мета і засоби. Розглянемо їх детальніше [1].
Зміст спілкування - інформація, яка в міжіндивідуальних контактах передається від однієї живої істоти іншій. Змістом спілкування можуть бути відомості про внутрішній мотиваційний або емоційний стан живої істоти. Одна людина може передавати інший інформацію про існуючи потребі, з розрахунку на потенційну участь в їх задоволенні. Через спілкування від однієї живої істоти до іншої можуть передаватися дані про їх емоційні стани (задоволеність, радість, гнів, печаль, страждання і тому подібне), орієнтовані на те, щоб певним чином настроїти іншої живої істоти на контакти. Така ж інформація передається від людини до людини і служить засобом міжособистісного налаштування. По відношенню до розгніваної або людини, яка страждає, ми, наприклад, поводимося інакше, ніж по відношенню до того, хто налагоджений доброзичливо і переживає радість.
Змістом спілкування може стати інформація про стан зовнішнього середовища, яке передається від однієї живої істоти до іншої, наприклад, сигнали про небезпеку або про присутність десь поблизу позитивних, біологічно значимих чинників, скажімо, їжі. У людини зміст спілкування значно ширший, ніж у тварин. Люди обмінюються один з одним інформацією, яка являє знання про світ, багатий, прижиттєво придбаний досвід, знання, здібності, уміння і навички. Людське спілкування багатопредметне, воно найрізноманітніше за своїм внутрішнім змістом.
Мета спілкування - це те, заради чого у людини виникає цей вид активності. У тварин метою спілкування може бути спонукання іншої живої істоти до певних дій, попередження про те, що необхідно утриматися від якої-небудь дії. Мати, наприклад, голосом або рухом попереджає дитинча про небезпеку; одні тварини в стаді можуть попереджати інших про те, що ними сприйняті життєво важливі сигнали.
У людини кількість цілей спілкування збільшується. У них окрім перелічених вище включаються передача і отримання об'єктивних знань про світ, навчання і виховання, узгодження розумних дій людей в їх спільній діяльності, встановлені і прояснені особистих і ділових взаємовідносин, багато що інше. Якщо у тварин мета спілкування зазвичай не виходять за рамки задоволення актуальних для них біологічних потреб, то у людини вони є засобом задоволення багатьох різноманітних потреб: соціальних, культурних, пізнавальних, творчих, естетичних, потреб інтелектуального зростання, морального розвитку і ряду інших [10].
Засоби спілкування - способи кодування, передачі, переробки і розшифровки інформації, яка передається в процесі спілкування від однієї істоти до іншої. Кодування інформації - цей засіб її передаваності. Інформація між людьми може передаватися за допомогою органів чуття, мови і інших знакових систем, писемності, технічних засобів запису і зберігання інформації.
У людини, окрім усіх цих даних від природи засобів передаваності інформації, є немало таких, які винайдені і вдосконалені нею самою. Це - мова і інші знакові системи, писемність в її різноманітних видах і формах (тексти, схеми, малюнки, креслення), технічні засоби запису, передачі і зберігання інформації (радіо - і відеотехніка; механічна, магнітна, лазерна і інші форми записів). По своїй винахідливості у вибиранні засобів і способів внутрішньовидового спілкування людина набагато випередила все відомі нам живі істоти, які мешкають на планеті Земля [17, с. 512-513].
Залежно від змісту, цілей і засобів спілкування можна розділити на декілька видів. За змістом воно може бути представлене як матеріальне (обмін предметами і продуктами діяльності), когнітивне (обмін знаннями), кондиційне (обмін психічними або фізіологічними станами), мотиваційне (обмін спонуканнями, цілями, інтересами, мотивами, потребами), діятельністне (обмін діями, операціями, уміннями, навичками). При матеріальному спілкуванні суб'єкти, будучи зайнятими індивідуальною діяльністю, обмінюються її продуктами, які, у свою чергу, служать засобом задоволення їх актуальних потреб. При кондиційному спілкуванні люди роблять вплив один на одного, розрахований на те, щоб привести один одного визначений фізичний або психічний стан. Наприклад, підняти настрій або, навпаки, зіпсувати його; розбудити або заспокоїти один одного, тобто зробити певну дію на самопочуття один одного. Мотиваційне спілкування має своїм змістом передачу один одному певних спонукань, установок або готовності до дій в певному напрямі. Як приклад такого спілкування можна назвати випадки, коли одна людина бажає добитися того, щоб в іншого виникло або зникло деяке прагнення, щоб у кого-небудь склалася певна установка до дії, актуалізувалася деяка потреба. Ілюстрацією когнітивного і діяльністного спілкування може служити спілкування, пов'язане з різними видами пізнавальної або учбової діяльності. Тут від суб'єкта до суб'єкта передається інформація, яка розширює кругозір, який удосконалює і розвиває здібності [5; 15].