Курсовая работа (т): Розвиток арок, зведень і отворів в архітектурі Київської Русі протягом першої половини ХІ - середини ХVIII ст.

Розвиток арок, зведень і отворів в архітектурі Київської Русі протягом першої половини ХІ - середини ХVIII ст.

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ОБРАЗОТВОРЧОГО МИСТЕЦТВА ТА АРХІТЕКТУРИ

Кафедра теорії, історії архітектури та синтезу мистецтв

КУРСОВЕ НАУКОВЕ ДОСЛІДЖЕННЯ

за темою:

“ Розвиток арок, зведень і отворів в архітектурі Київської Русі протягом першої половини ХІ - середини ХVIII ст.”

з дисципліни

«Всесвітня історія архітектури»

студентки ІІІ курсу

із спеціальності 6.120.102 - «Архітектура будівель та споруд»

Ступницької Ю.О.

(Науковий керівник - проф. О.І. Сєдак)

Київ - 2015

План

Вступ

Конструкція зведень та арок в архітектурі Київської Русі

Вікна, двері та портали в культових спорудах Київської Русі

Висновок

Використана література

Вступ

Архітектура Київської Русі виникла і розвивалася на територіях, які були об'єднанням Староруської держави Рюриковичів і мали досить розвинену культуру язичницьких слов'янських племен. Проте з прийняттям християнства головним культурним орієнтиром Київської Русі стала Візантія, плідний зв'язок з якою почався ще задовго до його офіційного введення. Відтепер Візантія стає головним імпульсом ідеологічного розвитку суспільства.

Прогресивне значення мало і те, що з прийняттям християнства з Візантії на Русь пішов широкий потік літератури, і не лише церковної, але і світської, історичної, художньої та філософської, у тому числі твори і переклади творів античних письменників.

Конструкція зведень та арок в архітектурі Київської Русі

Монументальні будівлі Древньої Русі, як правило, перекривалися зведеннями (староруський термін - "закомари"). Наявність дерев'яних балочних перекриттів можна припускати тільки в деяких палацових будівлях, наприклад в теремах, залишки яких були розкопані в Смоленську і Полоцьку. Стіни цих теремів мали набагато меншу товщину, ніж стіни навіть самих невеликих храмів.

Загальна схема зведень в усіх храмах домонгольской Русі однакова. Це чітка система арок, що сполучають між собою стовпи і стіни будівлі. У центрі храму чотири стовпи сполучені арками. Крестчатая форма стовпів точно відбиває їх функціональне призначення - служити опорою чотирьом попружним аркам. Коли з другої половини XII ст. стали досить часто застосовувати не крестчатые, а квадратні в плані стовпи, п'яти попружних арок спирали вже не на пілястри стовпів, а безпосередньо врізали в самі стовпи.

У тих випадках, коли опорні стовпи були круглими (чи многокутними), у верхній частині вони завершувалися квадратною плитою, вище за яку придбавали крестчатую або квадратну форму (полоцький Спаський собор Евфросиньева монастиря, гродненська Борисоглебская церква на Коложе).

Арки, що сполучають стовпи в центрі храму, утворюють підкупольний квадрат, над яким розміщена світлова глава, тобто купол, піднятий на барабані, що має вікна. Перехід від чотирикутного простору між попружними арками до кільця барабана здійснений за допомогою сферичних трикутників - вітрил. Гілки хрестоподібного внутрішнього простору перекриті циліндричними склепіннями.За наявності такої загальної схеми в перекритті кутових розчленовувань існують різні варіанти: тут можуть бути поставлені бічні світлові глави або розміщені зведення різної конструкції.

Слід зазначити, що конструкції завершальних частин будівель, зокрема зведень, вивчені значно гірше, ніж нижні частини і особливо фундаменти, оскільки будівель домонгольскої пори, що зберегли древні зведення, дуже мало. Крім того, навіть у вцілілих будівлях детально вивчити конструкцію зведень зазвичай вдається лише при серйозних реставраційних роботах.

У пам'ятках російської архітектури прадавнього етапу - першої половини і середини XI ст. - арки і зведення нам відомі по трьох будівлях, що збереглися, - київській і новгородській Софійським соборам і чернігівському Спасо-Преображенському собору.

Храми ці багатоглаві: у київському 13 глав, у новгородському і чернігівському - по 5. Крім того, в київському і новгородському соборах є галереї, теж перекриті зведеннями, контури усіх арокнапівциркульні. Кутові розчленовування храмів і розчленовування галерей мають різні перекриття: або циліндричні, або купольні на вітрилах, але без барабанів (наприклад, в київській Софії - під хорами і в першому ярусі внутрішніх галерей, в чернігівському Спасі - під хорами і над ними).У новгородській Софії в крайніх північному і південному нефах і в західному поперечному циліндричні склепіння чергуються із зведеннями, у поперечному розрізі яких - трикутні контури. В.В. Суслов називав такі зведення фронтончастими.Такі зведення не були унікальною особливістю тільки новгородського собору, оскільки в київській Софії на західному і східному торцях північної зовнішньої галереї теж відмічені арки трикутних контурів, тобто щипкового типу.У галереях новгородського собору і в зовнішніх галереях київського основу конструкції складають потужні напіварки у вигляді чверті круга, тобто типу аркбутанів. У другому ярусі південної галереї новгородського собору застосовані напівциліндричні зведення, що також мають в перерізі чверть круга. Апсиди усюди перекриті півкуполами (конхи). Можливо, що в другому ярусі внутрішніх галерей київського Софійського собору існували хрестові зведення.

Київський Софійський собор

Новгородський Софійський собор

Спасо-Преображенський собор у Чернігові

В усіх трьох згаданих пам'ятках арки і зведення зведені з цеглини в техніці з прихованим рядом. При цьому, в київському і чернігівському соборах камінь в арках і зведеннях майже не застосовували, а в новгородській Софії деякі зведення виконані з плоских каменів. Вітрила, судячи з чернігівського Спасу, були складені з горизонтальних, злегка нависаючих рядів цегли, тобто за системою несправжнього склепіння.

Куполи, складені в один перекат (у один ряд цегли), в нижніх двох третинах також виведені напуском рядів цегли з незначним, але ухилом, що усе більш збільшується догори. Верхня третина великих куполів виводилася як справжнє зведення, тобто з похилих рядів цегли. Ця верхня третина зазвичай мала дещо менший діаметр кривизни поверхні, чим нижні частини того ж куполу, така верхня частина куполу називається скуф’я.

У малих куполах після виведення нижніх частин отвір залишався настільки невеликим, що скуф’ю не робили, а заповнювали отвір вертикально поставленою цеглою. Зовні куполу покривали обмазкою і, ймовірно (судячи з Києва), спеціально вигнутими плинфами, поверх них - знову шаром обмазки.

Зведення київських пам'яток другої половини і кінця XI ст., судячи з Успенського собору Києво-печерського монастиря і собору Видубицкого монастиря, не мали істотних відмінностей від більш ранніх. У цих двох пам'ятках використовувалися циліндричні і купольні склепіння на вітрилах (як зі світловими барабанами, так і без них). Складені вони були з цегли в техніці з прихованим рядом.

Звищені склепіння Успенського собору з фальшивими попружними арками

Серед пам'ятників архітектури древнього Полоцька зведення збереглися тільки в Спаському соборі Евфросиньева монастиря. Обстеження цієї будівлі показало, що арки тут складені з цеглини в тій же техніці з прихованим рядом, а купол - з одного ряду цегли, поставленої "на ребро".

Істотні зміни в конструкції зведень відбуваються в російській архітектурі при переході до нової системи цегляної кладки - кладці з рівними слоями. Тепер арки і зведення виконують з цегли в цій новій техніці, де усі ряди цегли виходять на поверхню стіни. Міняється і набір зведень : раніше, в XI ст., застосовували купольні зведення на вітрилах і циліндричні. Як окремі випадки відоме використання напівциліндричних зведень і зведень трикутного перерізу, зрідка, можливо, хрестових.

Тепер уже в самих ранніх пам'ятках, виконаних в цій техніці, окрім куполів і циліндричних склепінь, застосовані хрестові, а в кутових розчленовуваннях - під хорами

У Кириллівской церкві в Києві ці кутові розчленовування перекриті циліндричними склепіннями з такими великими розпалубками, що практично вони майже перетворюються на хрестові зведення. Розчленовування ж, розташовані на захід від кутових, перекриті чисто хрестовими зведеннями. Подібний набір форм зведень характерний і для пам'яток середини XII ст.

Так, в церквах Георгія в Каневі, Петра і Павла в Смоленську під хорами розміщені циліндричні склепіння з великими розпалубками, а в Успенському соборі у Володимиро-Волинському, судячи з п'ят, що збереглися, зведення були хрестовими.

Таким чином, поза сумнівом, що хрестові зведення в цей час набувають поширення, тоді як в попередній період вони або зовсім не застосовувалися, або застосовувалися дуже рідко. На відміну від хрестових купольні зведення без барабанів стали використовувати значно рідше, майже виключно над каплицями (такі глухі купольні зведення над каплицями в другому ярусі Спаського собору Евфросиньєва монастиря в Полоцьку).

У XII ст., мабуть, вільніше стали відноситися до форми підкупольного кільця. Так, в соборі монастиря Єльця, а потім в чернігівській Борисоглебскій і київській Кирилівскій церквах кільце під барабаном явно не кругле, а чотирикутне з кутами, що округляють. Перехід від такого кільця до круглого барабана в Кирилівскій церкві зроблений за допомогою введення додаткової арки шириною 60 см, що примикає до західної попружної арки.

Київ. Кирилівська церква. Аксонометричний розріз

Усі арки як і раніше мають, як правило, напівциркульну форму, проте за наявності дещо витягнутого підкупольного простору деякі з них, щоб зберегти на одній висоті п'яти і замки, робили пологішими. Зведення виводили, як правило, завтовшки в одну цеглину. Теж в один перекат (завтовшки в одну цеглину) робили переважно і арки. Втім, попружні арки іноді робили і в два перекати (завтовшки в дві цеглини).

Там, де циліндричне склепіння спиралося на попружну арку, утворювалася, таким чином, арка в два або навіть в три перекати. Вітрила як і раніше викладалися напуском цегли, тобто у вигляді несправжнього склепіння.

Дещо інший характер мають арки і зведення в пам'ятниках новгородської архітектури. У зв'язку з переходом до нової системи кладки, що включає окрім цеглини, місцеву вапнякову плиту, останню стали застосовувати і в кладці арок і зведень. Зрідка арки виводили цілком з плоских плит (деякі арки в соборі Антонієва монастиря), але зазвичай плити чергувалася з цеглою. При цьому ряди плит трохи відступали від поверхні і були затерті розчином, завдяки чому зовнішні арки набували характеру цегляної кладки з прихованим рядом.

Зведення мали товщину в одну цеглину, як і арки, які також робили в один перекат (тобто в один ряд цегли). Там, де циліндричні склепіння спиралися на попружні арки, створювалася загальна товщина, рівна двум цеглинам. Зовнішні поверхні зведень іноді обкладали плинфами, укладеними навзнаки (Георгіївський собор в Старій Ладозі). Кількість типів зведень в новгородській архітектурі украй обмежена: тільки циліндричні склепіння, куполи на світлових барабанах і півкуполи на апсидах.

Про конструкцію арок і зведень в галицькій архітектурі ніяких відомостей немає, оскільки зведення не збереглися ні в одній пам'ятці цієї архітектурної школи. Судячи з повної відсутності в залишках споруджень цеглини, ясно, що зведення тут були кам'яними. Так само, цілком кам'яними, були зведення і у володимиро-суздальскій архітектурі, де кладка арок і зведень виконана із спеціально обтесаних клинчастих каменів.

Зведення робили з одного ряду каменів, причому для полегшення їх ваги переважно застосовували пористий камінь - туф (церква Покриву на Нерлі Дмитрівський собор).

Арки і вітрила складені з щільнішого вапняку, блоки якого обтісували дуже ретельно. Зовні кам'яні склепіння, як і цегляні, покривали шаром вапняної обмазки. Разом з куполами на світлових барабанах, напівкуполами на апсидах і циліндричними склепіннями у володимиро-суздальскій архітектурі застосовували і хрестові зведення. Такі зведення у вежі і переході Боголюбовского комплексу, а також в двох розчленовуваннях бічних нефов Успенського собору у Володимирі. У Успенському ж соборі є своєрідне рішення переходу від витягнутого прямокутника до барабана куполу кутових східних глав шляхом введення додаткової арки.

Звертає на себе увагу абсолютно унікальний в староруській архітектурі зразок облаштування системи переходу від квадрата попружних арок до кільця барабана центральної глави Успенського собору : тут по краях кожного сферичного вітрила розміщено по дві невеликі арочки (типу тромпів). Форма арок у володимиро-суздальскій архітектурі, як і в усіх інших староруських архітектурних школах, напівциркульна, але зустрічаються і незначні відхилення.

Наприклад, в соборі Переславля-Залеського попружні арки барабана глави побудовані з двох центрів: симетричні криві бічних сторін проведені з центру, що лежить в рівні п'ят арок, а середня частина кривої - з центру, підведеного дещо вище за п'яту. Таким чином, попружні арки отримали ледве помітну підвищенність. Можливо, що злегка еліптичну форму мають арки Дмитрівського собору; питання про їх форму залишається доки невирішеним.

Певні закономірності можна бачити в розташуванні циліндричних склепінь, що займають кутові розчленовування храмів. Торець зведення тут утворював закомару фасаду, тоді як сусідня закомара на примикаючому фасаді виявлялася неправдивою, оскільки відповідала не торцю зведення, а його бічній стороні або розпалубки. На жаль, напрям осей кутових циліндричних склепінь відомий в дуже невеликій кількості пам'яток. В Успенському соборі Києво-печерського монастиря західні кутові зведення були розташовані осями упоперек храму, тобто по лінії північ-південь. У соборі монастиря Єльця так само розташовані і західні, і східні кутові зведення, а в чернігівському Борисоглебскому - тільки західні, тоді як східні повернені осями уздовж храму, тобто по лінії схід-захід. У київській Кирилівской церкві кутові зведення були повернені осями уздовж храму. Значить, в київо-чернігівській групі пам'яток орієнтація кутових зведень, мабуть, не мала правил встановлення. Судячи з одиничних прикладів пам'яток, де зведення збереглися, в Смоленську (церква Петра і Павла) і на Волині (Успенський собор у Владимире-Волынском) кутові зведення орієнтовані упоперек будівлі. У декількох архітектурних школах можна говорити про певну систему.

Так, у Володимиро-суздальскій землі (Дмитрівський собор і церква Покриву на Нерлі) і в Новгородській (собори Николо-Дворищенский, Антониева і Юрьева монастирів, церква Спаса-Нередицы; у Ладозі - Успенська і Георгіївська церкві) усі кутові зведення, повернені осями уздовж храму. Виключенням в Новгородській землі є тільки псковський Івановський собор, де одне кутове зведення (північно-західний) повернене упоперек храму у зв'язку з облаштуванням тут виходу на покрівлю.

Показовим є співвідношення західних кутів зведень із зведеннями, що лежать під ними, на які спираються хори. Так, в чернігівському соборі Єльця і Борисоглебскій церкві, в смоленській церкві Петра і Павла, де верхні західні кутові зведення повернені віссю по лінії північ-південь, зведення під хорами або хрестові, або циліндричні з великими розралубками, що і робить їх близькими до хрестових.