Курсовая работа (т): Розвиток арок, зведень і отворів в архітектурі Київської Русі протягом першої половини ХІ - середини ХVIII ст.

У київській Кирилівскій церкві і в усіх новгородських пам'ятках, де верхні західні зведення повернені по лінії схід-захід, нижні теж циліндричні, але їм перпендикулярні, тобто повернені осями по лінії північ-південь. І нарешті, у володимиро-суздальских пам'ятках напряму верхніх і нижніх кутових циліндричних склепінь співпадають по лінії схід-захід.

Таким чином, наскільки можна судити по невеликій кількості прикладів, орієнтація кутових зведень в різних архітектурних школах Русі мала власні традиції. В.В. Суслов, що користувався в основному матеріалами новгородських пам'ятників, вважав, що зведення під хорами і над ними завжди мали в розпорядженні осі, перпендикулярні один одному. Він вважав, що такий прийом пов'язаний з бажанням архітекторів зменшити вплив розпору зведень .

У пам'ятниках кінця XII -начала XIII вв. у зв'язку зі зміною композиції завершальних частин храму відбувається зміна і в конструкції зведень. У кутових розчленовуваннях замість циліндричних починають використати напівциліндричні зведення, тобто зведення, що мають в перерізі чверть кола. Застосування цих зведень надає завершенню фасадів трилопатевої форми. На жаль, в справжньому виді такі зведення збереглися, і то частково, тільки в чернігівській Пятницкій церкві.

Крім того, сліди подібних зведень, що дозволяють досить упевнено судити про їх форму і конструкцію, виявлені ще в двох церквах: Михайла в Смоленську і Пятницкій в Новгороді.

У чернігівській Пятницкій церкві при реставрації будівлі після руйнування в період Великої Вітчизняної війни вдалося встановити наявність конструкції попружних арок, що ступінчасто-підвищуються, тобто арок, розташованих не нижче, а вище примикаючого зведення.

Дуже ймовірно, що в пам'ятках, що мали ступінчато-баштобразну композицію об'єму, почали застосовувати не лише напівциркульні арки, але і арки більш загострених контурів. Єдиний приклад, що зберігся, відомий в тій же чернігівській Пятницкій церкві, де середні закомари фасадів мали еліптичну трьохцентрову форму.

У усіх цегляних і кам'яно-цегляних склепіннях, в їх пазухах і вітрилах, були закладені посудини-голосники. Вони виявлені в усіх архітектурних школах Русі, окрім володимиро-суздальскої і галицької, тобто окрім тих шкіл, де зведення споруджували з тесаного каменю.

Розмір прольоту в домонгольскій російській архітектурі був порівняно невеликий. Максимальний проліт визначається шириною середнього нефу церкви і центральної поперечної нефи, тобто розмірами підкупольного простору. Цими розмірами визначається і діаметр куполу. Правда, розміри підкупольного простору і діаметру куполу не завжди повністю співпадали. Підкупольний простір часто мав не квадратну, а злегка витягнуту форму. У XI ст. переважно переважав розмір по ширині храму; починаючи з середини XII ст. - розмір по довжині храму, що стало особливо помітно до кінця XII ст. Природно, що в таких випадках за наявності тільки плану будівлі (там, де зведення не збереглися) не можна точно визначити діаметр куполу. До того ж до кінця XII ст. з'являються приклади усе більш вільного відношення будівельників до форми барабана глави. Так, в чернігівській П’ятницкій церкві цей барабан має явно виражену, овальну в плані форму.

У смоленській церкві архангела Михайла вдалося визначити, що діаметр барабана помітно звужений по відношенню до підкупольного простору за рахунок напуску кладки в рівні верху вітрил. Тому, знаючи, як правило, точні розміри тільки підкупольного простору, про діаметр куполів можна судити лише приблизно. У храмах середньої величини цей розмір дорівнював приблизно 3 -5 м. Серед пам'ятників XII ст. найбільш великі куполи мали Успенський собор у Володимиро-Волинському (розмір підкупольного простору 7.45 х 8.0 м), Успенські собори в Галичі (розмір сторін підкупольного квадрата близько 7 м) і у Володимирі (приблизно 6.5 м). Великі куполи можна відмітити в деяких пам'ятках епохи Київської Русі; наприклад, розмір підкупольного простору Десятинної церкви 6.5 х 7.2 м, а центрального куполу новгородської Софії - близько 6.2 м. У ряду пам'ятників XI ст. були ще більші куполи. Так, діаметр центрального куполу київської Софії і чернігівського Спасу близько 7 м, а у Борисоглебскому соборі Вишгороду розмір сторін підкупольного квадрата дещо більше 8 м. Дуже великий купол в домонгольском архітектурі мав Успенський собор Києво-печерського монастиря - діаметр досягав майже 8.6 м. Можливо, що ще більше був купол Київського собору, бо якщо погодитися з одним з варіантів реконструкції його плану, то ширина підкупольного простору дорівнювала 9.5 -9.7 м (при опорі куполу на вісім стовпів за допомогою тромпів).

Окрім звичайної конструкції куполу, що спирається за допомогою вітрил на чотири опори, що окремо стоять, в російській архітектурі застосовувалася і безстовпна конструкція перекриття храмів, де замість стовпів опорами служили виступи в кутах приміщення. У справжньому виді така конструкція збереглася тільки в одному екземплярі - в чернігівській Іллінській церкві. Ця конструкція є як би вирізаною центральною частиною звичайного чотирьохстопного храму.

У Переяславльскій землі уціліли залишки декількох невеликих храмів, що мали по два стовпи. Тут, мабуть, попружні арки виділяли в центрі будівлі більш менш квадратний простір, який теж перекривався куполом на вітрилах. Проте існують, правда, досить рідкісні приклади, коли староруські храми мали якусь іншу систему перекриття. Так, в Смоленську були розкопані залишки безстовпної церкви в Детинці.

Вона поза сумнівом була покрита зведеннями, про що свідчать її товсті стіни і потужний фундамент, що проходить по східній стороні основного приміщення храму, в гирлі апсид. Внутрішні розміри приміщення цієї церкви 10.45 х 8.25 м. Таке приміщення не могло бути перекрите куполом, до того ж зовнішні стіни церкви розчленовані лопатками (кожен фасад на три поля), що унеможливлює покриття храму куполом в усю ширину будівлі.

Очевидно, в цьому пам'ятнику використовувалася якась система звуження внутрішнього простору за допомогою додаткових арок, що ступінчасто підвищуються або перехрещуються. Дуже ймовірно, що конструкція перекриття подібного типу мала досить широке поширення.

Абсолютно особлива форма зведень була застосована в притворах церкви Спасу на Берестові. Тут зведення мало трилопатевий контур і в місцях перелому кривизни спирався на дерев'яні балки.

У Спаській Церкві Евфросиньева монастиря в Полоцьку циліндричні склепіння мали нормальний напівкруглий переріз, але згори на них були зроблені підвищення з битої цегли на розчині. Таку ж форму мали в цій будівлі кокошники, що примикали до барабана, і бровки над вікнами другого ярусу. Підвищення в Спаській церкві уціліли лише тому, що зведення тут впродовж декількох віків були прикриті пізнішою кроквяною покрівлею і, отже, захищені від дії негоди.

Можливо, що подібні деталі колись існували і в інших пам'ятниках, але не збереглися. Дуже невеликі підвищення чисто декоративного характеру є в арках, що завершують фасади притворів в пізніх пам'ятках володимиро-суздальскої архітектури (собор в Суздалі, Георгіївський собор в Юрьеве-польському).

Вікна, двері та портали в культових спорудах Київської Русі

русь храм зведення архітектура

Вікна і двері в пам'ятниках староруської архітектури перекривали арки напывциркульного контура. Виняток становлять вузькі щілиновидні перемички. У дверних отворів була зазвичай плоска дерев'яна перемичка, а їх тимпан заповнювався кладкою, тому арка над порталом служила обрамленням ніші. Якщо ж заповнення тимпану робилося в усю товщину стіни, арка виявлялася цілком втопленою в неї і ставала, таким чином, розвантажувальною. У володимиро-суздальській архітектурі, де дверні отвори, мабуть, не мали плоских перемичок, над аркою отвору часто робили ще додаткову розвантажувальну арку.

Зовні портали були оформлені уступами, зазвичай одним, але іноді декількома. Уступи, як правило, були прямокутними в перерізі, і лише в пам'ятниках кінця XII- початку XIII ст. зустрічаються портали, в яких разом з прямокутними розчленовуваннями також використовувалися і ті що округляють, по типу колонок (наприклад, в церкві Василя в Овручі). Такі многоуступчасті отвори в якійсь мірі нагадують перспективні портали, хоча справжні романські перспективні портали відомі тільки в галицькій і володимиро-суздальскій архітектурних школах.

Вікна застосовувалися виключно однопрольотні, без проміжних колонок. Єдиним виключенням є романське трьохпрольотне вікно у вежі Боголюбовского ансамблю. Краї вікон зазвичай були паралельними, але мали уступ, що оформляв вікна зовні. Окрім такого типу вікон застосовували також вікна з амбразурами, що розширювалися як всередину, так і назовні, тобто що представляли в плані як би дві трапеції, обернені назовні довгими сторонами. При цьому зовнішні розширення вікон в пам'ятниках володимиро-суздальскої архітектури починаючи з 60-х рр. XII ст. зазвичай відзначалися складною профілізацією.

Висновок

Староруська архітектура за наявності великої монументальності характеризується надзвичайною пластичністю форм, якимсь особливим відчуттям їх спокою і непорушності, сумірністю з розмірами людини, його масштабами і потребами.

Таким чином, наскільки можна судити по невеликій кількості прикладів, орієнтація кутових зведень в різних архітектурних школах Русі мала власні традиції. Зведення під хорами і над ними завжди мали в розпорядженні осі, перпендикулярні один одному, такий прийом пов'язаний з бажанням архітекторів зменшити вплив розпору зведень. Зведення і арки міняють свою структуру і форму протягом декількох віків у зв'язку з розвитком будівельних технологій. Істотні зміни в конструкції зведень відбуваються в російській архітектурі при переході до нової системи цегляної кладки.

Використана література

Кресальний М.И. Софiйський заповiдник у Киевi. Киiв, 1960. С. 224.

Михайловский И.Б. Архитектурная терминология // Проблемы архитектуры. М., 1937. Т. 2, кн. 1. С. 8;

Холостенко Н.В. Новые данные о Кирилловской церкви в Киеве // Памятники культуры. М., 1980. Т. 2. С. 16.

Раппопорт П.А., Штендер Г.М. Спасская церковь Евфросиньева монастыря в Полоцке // ПКНО: Ежегодник 1979. Л., 1980. С. 459

Штендер Г.М. Трехлопастное покрытие церкви Спаса на Берестове // ПКНО: Ежегодник 1980. Л., 1981. С. 534.

Логвин Г.Н. Архитектура храма на Клове // Исследование и охрана архитектурного наследия Украины. Киев, 1980. С. 72.

Суслов В.В. О сводчатых перекрытиях в церковных памятниках древнерусского зодчества // Тр. II съезда русских зодчих. М., 1899. С. 140

Асеев Ю.С., Тоцкая И.Ф., Штендер Г.М. Исследования галерей киевского Софийского собора // Строительство и архитектура. Киев, 1980. № 7. С. 26.

Штендер Г.М. К вопросу о декоративных особенностях строительной техники Новгородской Софии // Культура средневековой Руси. Л., 1974. С. 203. Рис. 1,8.

Моргилевський I. Спасо-Преображенський собор у Черниговi // Чернигiв i пiвнiчне Лiвобережжя. Киiв, 1928. С. 178.

Штендер Г.М. Восстановление Нередицы // Новгородский исторический сборник. Новгород, 1961. Вып. 10. С. 169-205.

Подъяпольский С.С. Церковь архангела Михаила // Воронин Н.Н.

Чиняков А. Архитектурный памятник времени Юрия Долгорукого // Архитектурное наследство. М., 1952. Т. 2. С. 56.

Столетов А.В. К истории архитектурных форм Дмитриевского собора в г. Владимире. С. 140.

Штендер Г.М. Разметка архитектурных форм древними зодчими // Памятники культуры. М., 1959. Т. 1.С. 71.