Материал: Сборный конспект

- необхідно зберігати комерційну таємницю в області технології виробництва;

- комплектуючі вироби можуть бути виготовлені за існуючих виробничих потужностей.

При великому обсязі закупівлі ресурсів виправдовує себе прямий ланцюг – транзитна форма постачання, коли підприємство-споживач одержує матеріали безпосередньо від постачальника, що суттєво скорочує транспортно-заготівельні витрати і час доставки вантажу. При обсязі, який менше, ніж діючі транзитні норми поставки матеріалів, більш ефективним є ешелонований ланцюг – складська форма постачання, тобто між споживачем і постачальником діє посередник.

Для техніко-економічного обґрунтування вибору форм постачання можна застосувати методику порівняння витрат:

К С ^>_<(К С )(К К )С , (6)

де К — виробнича потреба підприємства;

С — транспортно-заготовчі витрати при складській формі постачання;

К — транзитна норма відвантаження;

С — транспортно-заготовчі витрати при транзитній формі постачання;

С — витрати на утримання одиниці запасу.

Перевагу слід надавати такій формі постачання, завдяки котрій сукупні витрати знижуються.

Коли визначена раціональна побудова логістичного ланцюга – форма постачання, слід переходити до вибору товаровласників.

Якщо підприємство вирішило, що виробляти який-небудь виріб власними силами недоцільно, то організовується пошук та оцінка пропозицій від потенційних постачальників. Найбільш поширеними та ефективними способами є конкурсні торги (тендери) та письмові переговори між постачальником та споживачем.

Фахівці з закупівельної логістики можуть самостійно знаходити товаровласників на підставі реклами й оферт, які надходять на підприємство. Основним джерелом отримання відомостей про необхідні матеріали і їх постачальників є особисті контакти з "продавцями"; оголошення, що поміщаються в рекламних журналах; опис товарів, який дається в торгових проспектах; листування, відвідування підприємств та вивчення досвіду з використання продукції, що поставляється. Інтернет також являє собою швидко зростаючий інформаційний банк даних.

В результаті аналізу всіх цих джерел складається список потенційних постачальників, що користуються довірою, при цьому враховуються якість матеріалів і послуг, що надаються, рівень цін і дотримання термінів поставки. До інших критеріїв відносяться віддаленість постачальника від споживача, терміни виконання поточних і екстрених замовлень, наявність резервних потужностей та організація управління якістю продукції у постачальника, психологічний клімат у трудовому колективі, здатність забезпечити поставку запасних частин протягом усього терміну служби обладнання, що постачається (для машинобудівної продукції), кредитоспроможність і фінансове становище постачальника і т.п. Підприємство визначає для себе найбільш значимі критерії залежно від специфіки своєї діяльності.

З метою підвищення об'єктивності оцінки потенційного постачальника фірми нерідко вдаються до послуг спеціалізованих агентств, одна з функцій яких – підготовка довідок про постачальників, в тому числі з використанням неформальних каналів (в США, наприклад, такі послуги надає фірма Dun & Bradstreet). У цих довідках дається, зокрема, оцінка фінансового стану постачальника за наступними показниками: відношення ліквідності постачальника до суми боргових зобов'язань; відношення обсягу продажів до дебіторської заборгованості; відношення чистого прибутку до обсягу продажів; рух готівки; оборотність запасів та інші. За умовами замовлення така довідка призначена для використання виключно замовником і не підлягає передачі іншим фірмам. При вирішенні завдання вибору і оцінювання постачальника використовуються експертні системи, автоматизовані програми оцінки якості роботи (наприклад, IBM Computerised Vendor Selection System), методи дослідження операцій, але остаточний вибір постачальника є в тій чи іншій мірі вольовим актом особи, що приймає рішення.

Список постачальників зазвичай складається з кожного конкретного виду матеріалів, що поставляються. Після цього залишається встановити контакт з відповідними підприємствами і отримати від них пропозиції за ціною і термінами поставки.

Використання повного списку постачальників, який постійно уточнюється, дозволяє встановити більш низькі ціни і отримати послуги, якість яких є вищою. При цьому слід здійснювати постійний пошук нових джерел надходження матеріалів і регулярно перевіряти виконання договірних зобов'язань традиційними постачальниками. Великі замовлення доцільно розміщувати між двома і більше постачальниками з тим, щоб перевірити конкурентоспроможність основного постачальника і забезпечити безумовне виконання замовлення. Деякі постачальники пропонують особливі умови співпраці: надання специфічної технічної допомоги; надання своїх програм підготовки фахівців і т.д., що робить вигідним укладання відповідних контрактів.

Оцінювання якості роботи вже відібраного постачальника проводиться за підсумками його діяльності за рік, півріччя і т.д. за участю різних зацікавлених підрозділів фірми – постачальницьких, технологічних, конструкторських. Оцінювання може проводитися обчисленням рейтингу постачальника за заздалегідь розробленою шкалою оцінок якості роботи за різними параметрами. Якщо рейтинг постачальника нижче допустимої величини, то договір поставки підлягає розірванню.

Обравши саме того товаровласника, котрий заслуговує найбільшого загального рейтингу, необхідно звернути увагу на транспорт – перевізника матеріальних ресурсів. Свої послуги щодо перевезення ресурсів від постачальників до підприємства - споживача пропонують залізничний, автомобільний, річковий, морський та повітряний транспорт. Сьогодні разом з державними транспортними організаціями працюють приватні та орендні підприємства автомобільного, річкового, морського і повітряного транспорту. Перевагу слід надавати тому перевізнику, котрий надає свої послуги за нижчим тарифом, з найменшими втратами часу по транспортуванню вантажу від відправників до одержувача.

Наступний етап в логістичній діяльності підприємства – укладання договорів і контрактів з постачальниками і перевізниками. Обравши постачальника, необхідно укласти з ним договір купівлі-продажу, договір поставки чи контракт. Договір купівлі-продажу поширюється лише на наявні товари, що є у продавця. Договір поставки включає як наявні товари, так і товари майбутнього виготовлення. Якщо підприємство-споживач укладає договір з посередницькими організаціями або з постачальниками, що розташовані за межами нашої країни, договір має назву контракту.

Договори, контракти або замовлення на поставку містять обумовлені сторонами відомості про назву, асортимент і обсяг матеріальних ресурсів – об’єктів купівлі-продажу за цінами, обумовленими обома сторонами. Зазначаються умови продажу за системою Інкотермс (EXW, CPT або інші), визначено вид і порядок подальшої експлуатації тари, у якій постачальник відправлятиме матеріальні ресурси споживачеві. Доцільно заздалегідь передбачити порядок матеріалоруху – за традиційною схемою до приймального майданчика підприємства-споживача або за концепцією JIT одразу у виробництво – у цех, на робочу ділянку. Нарешті, у договорах і контрактах слід передбачити форс-мажор і відповідальність сторін за порушення взаємних зобов’язань з постачання.

Фахівці з закупівельної логістики оформлюють на кожного з постачальників картку і контролюють виконання поставок за строком, обсягом і асортиментом.

Логістика постачання неможлива без планування і організації перевезень матеріально-технічних ресурсів від постачальників до підприємства-споживача. Саме тому працівники відділу постачання повинні, виходячи з умов договору (контракту), вступати в стосунки з транспортом. Наприклад, якщо в договорі передбачено продаж матеріалів на умовах EXW, то споживач обов’язково повинен замовити залізничний, автомобільний або інший вид транспорту для перевезення вантажу до себе. Тому в більшості випадків працівники відділу МТЗ укладають угоди з транспортними організаціями і підприємствами усіх форм власності щодо переміщення потрібних матеріалів в необхідне місце з найменшими витратами часу, коштів і праці.

Розміщення замовлень. Закупівля матеріалів здійснюється по-різному в залежності від виду матеріалу та розміру замовлення. Закупівля унікальних машин та виробничого обладнання здійснюється на основі разових контрактів. Ціна, що встановлюється на обладнання, включає вартість його розробки, виробництва та монтажу. Закупівельна ціна на дешеві вироби, потреба в яких виникає доволі рідко, може перевищувати витрати, пов’язані з оформленням замовлення. У такому випадку доцільно відкрити у банку рахунок на постачальника. У разі постійного попиту на традиційно використовувані матеріали видається єдине замовлення на декілька позицій, що дозволяє відмовитися від необхідності складати індивідуальні замовлення. Контракт, що укладається на цій основі, виписується на однорідну продукцію, ціна на яку може встановлюватися один раз на рік, а поставки здійснюватися за вимогою протягом усього року. Оптимальний часовий режим поставок залежить від особливостей організації основного виробництва, тобто від моделі виробничої логістики. Зіставляючи загальні витрати, що утворюються при різних поєднаннях швидкості постачань і стабільності, визначають компромісний варіант системи постачання даного підприємства.

Аналіз замовлень. Розміри замовлень і тривалість періоду виконання цих замовлень контролюються відділом МТЗ для того, щоб встановити відповідність очікуваних строків поставок календарному плану. При цьому можливо внесення змін у календарні плани (в тому числі, і в плани-графіки випуску продукції), а в окремих випадках надається можливість зміни строків поставки матеріалів.

Виконання замовлень. Отримання замовлених матеріалів в обумовленій кількості та на прийнятних умовах – необхідна ознака завершення угоди. Після відповідного документального оформлення купівлі-продажу проводиться оплата. До кінцевої ціни можуть бути надані знижки за кількість, за готівковий розрахунок, спеціальні (за негайну оплату рахунків тощо).

4. Визначення методу закупівель. Оптимальний обсяг замовлення

Отже, в процесі планування закупівель необхідно визначити: 1) які матеріали потрібні; 2) кількість матеріалів, які знадобляться для виробництва продукту; 3) час, коли вони знадобляться; 4) можливості постачальників, у яких можуть бути куплені товари; 5) необхідні площі складських приміщень підприємства; 6) витрати на закупівлі; 7) можливості організації самостійного виробництва деяких деталей на підприємстві.

Існує безліч методик визначення того, скільки необхідно закуповувати матеріалів для виробництва продукції і з якою періодичністю вони повинні надходити від постачальників. Вибір методу закупівель залежить від складності кінцевого продукту, складу комплектуючих виробів і матеріалів. Основними методами закупівель є:

• оптові закупівлі;

• регулярні закупівлі дрібними партіями;

• закупівлі в міру необхідності і різні комбінації перерахованих методів.

У кожного методу є свої переваги і недоліки, які необхідно враховувати, щоб зберегти час і скоротити витрати. Розглянемо найбільш часто використовувані методи.

1. Закупівля товару однією партією. Метод передбачає поставку товарів великою партією за один раз (оптові закупівлі). Його переваги: простота оформлення документів, гарантія поставки всієї партії, підвищені торгові знижки. Недоліки – велика потреба в складських приміщеннях, уповільнення оборотності капіталу.

2. Регулярні закупівлі дрібними партіями. У цьому випадку покупець замовляє необхідну кількість товарів, яка поставляється йому партіями протягом певного періоду. Переваги даного методу такі: прискорюється оборотність капіталу, оскільки товари оплачуються у міру надходження окремих партій; досягається економія площі складських приміщень; скорочуються витрати на документування поставки, оскільки оформляється тільки замовлення на всю поставку. Його недоліки: вірогідність замовлення надмірної кількості товарів; необхідність оплати усієї кількості товарів, визначеного в замовленні.

3. Щоденні (щомісячні) закупівлі за котирувальними відомостями. Такий метод закупівлі широко використовується там, де закуповуються дешеві і швидко споживані товари. Ціни за котирувальними відомостями складаються щодня (щомісяця) і включають такі відомості:

• повний перелік товарів;

• кількість товарів, що є на складі;

• необхідну кількість товарів.

Переваги даного методу: прискорення оборотності капіталу, зниження витрат на складування і зберігання, своєчасність поставок.

4. Отримання товару за мірою необхідності. Цей метод схожий на регулярне постачання товарів, але характеризується наступними особливостями:

• кількість товарів, що поставляються не встановлюється, а визначається приблизно;

 • постачальники перед виконанням кожного замовлення зв'язуються з покупцем;

• оплачується тільки поставлена кількість товару;

• після закінчення терміну контракту замовник не зобов'язаний приймати і оплачувати товари, які ще тільки повинні бути поставлені.

Переваги даного методу: відсутність твердих зобов'язань з купівлі певної кількості товарів, прискорення обороту капіталу, мінімум роботи з оформлення документів.

5. Закупівля товару з негайною здачею. Сфера застосування цього методу – купівля товарів, які нечасто використовуються, коли неможливо отримувати їх за мірою необхідності. Товар замовляється, коли він потрібен, і вивозиться зі складів постачальників. Недолік даного методу – у збільшенні витрат, пов'язаних з необхідністю детального оформлення документації при кожному замовленні, дрібними розмірами замовлень і безліччю постачальників.

В основі визначення партії постачання в закупівельній логістиці використовують показник оптимального (економічного) розміру замовлення. Цей показник виражає потужність матеріального потоку, спрямованого постачальником за замовленням споживача і, який забезпечує для останнього мінімальне замовлення суми двох логістичних складових: транспортно-заготівельних витрат і витрат на формування та збереження запасів.

Визначаючи розмір замовлення, необхідно зіставити витрати на утримання запасів і витрати на подання замовлень. Оскільки збільшення середнього обсягу замовлення спричинить збільшення середнього обсягу запасів. З іншого боку, чим більшими партіями здійснюється закупівля, тим рідше доводиться роботи замовлення, а отже, зменшуються витрати на їх подання. Оптимальний розмір замовлення повинен бути таким, щоб сумарні річні витрати на подання замовлень і на утримання запасів були найменшими за даного обсягу споживання.

Економічний розмір замовлення (economic order quantity – EOQ) визначається за формулою, отриманою Ф. У. Харрісом. Однак у теорії управління вона більш відома як формула Уілсона:

, (7)

де EOQ – економічний розмір замовлення, од.;

Со – витрати виконання одного замовлення, грн.;

Ci – закупівельна ціна одиниці товару, грн.;

S – річний обсяг продажів, од.;

U – частка витрат зберігання в ціні одиниці товару.

На практиці під час визначення економічного розміру замовлення доводиться враховувати більшу кількість факторів, ніж у базовій формулі. Найчастіше це пов’язано з особливими умовами постачань і характеристиками продукції, з яких можна отримати певний зиск, якщо взяти до уваги такі фактори: знижки на транспортні тарифи залежно від обсягу вантажоперевезень, знижки з ціни продукції залежно від обсягу закупівель, інші уточнення.