6. Дайте сутнісну характеристику поведінкової і кількісної теорій менеджменту (напрямки і цілі досліджень, внесок у розвиток науки управління, недоліки).

Поведінкова (неокласична) теорія (підхід) менеджменту. Клас. школа менеджменту визнавала значення людс. фактора в управлінні, проте приділяла йому незначну увагу (оплата та стимулювання праці, встановлення формальних відносин між керівниками та підлеглими тощо). Поведінкові теорії менеджменту виникли як реакція на недоліки клас. теорії. Тому їх часто об’єднують загальною назвою «неоклас. теорія менеджменту». Поведінкові теорії менеджменту опрацьовували Мері Паркер Фоллет, Р.Лайкерт, Д.МакГрегорі, Ф.Герцберг та інші. Поведінковий підхід до менеджменту включають в себе дві школи: а) школа людських відносин. Представники цієї школи досліджували переважно проблеми індивідуальної психології робітників організації. Їх зусилля були зосереджені переважно на вивченні поведінки індивідуума в організації, на його мотивації. б) школа організаційної поведінки. Її представники концентрували увагу на вивченні типів групової поведінки, на розумінні організації як складного соціального організму, який знаходиться під впливом певних уявлень, звичок, конфліктів, культурного оточення тощо.

Кількісний підхід (школа науки управління). Теоретики цієї школи розглядали управління як систему математ. моделей та процесів. В основу кількісної школи покладено ідею про те, що управління є певним логічним процесом, який можна відобразити за допомогою матем. символів та залежностей. В центрі уваги цієї школи знаходиться матем. модель, тому що саме за її допомогою управлінську проблему можна відобразити (передати) у вигляді основних її цілей та взаємозв’язків. Інтереси представників кільк. школи практично повністю пов’язані з застосуванням математики в управлінні. Основний внесок цієї школи в теорію управління - це ідея про спрощення управлінської реальності за допомогою матем. моделей.

Загальним для усіх ранніх теорій менеджменту було те, що вони пропонували кожна свій єдиний «рецепт» підвищення ефективності управління. Кожна з них не була помилковою та зробила важливий внесок у розуміння сутності менеджменту. Проте кожна з них одночасно обмежена з точки зору вузького погляду на багатомірність управління. Наприкінці 1961р. Гарольд Кунц опублікував статтю, у якій охарактеризував диверсифікацію підходів до вивчення менеджменту та назвав цей стан «джунглями теорій менеджменту». Він зробив висновок, що диверсифікація теорій управління є наслідком намагань кожної школи, кожного напрямку створити якусь завершену теорію менеджменту. Поведінковий та кількісний підходи не еквівалентні усьому полю менеджменту. Це скоріше інструменти, які має використовувати менеджер.

7. Дайте сутнісну характеристику інтегрованих підходів до управління: процесний, системний, ситуаційний (сутність, спільні риси й відмінності, внесок у розвиток науки управління).

Зазначені недоліки ранніх теорій менеджменту певною мірою долаються інтегрованими підходами до управління (процесний, системний, ситуаційний).

1. Процесний підхід розглядає управління як серію взаємопов’язаних дій (функцій управління), які реалізуються у такій послідовності:

 планування  організація  керування  контроль



Кожна функція управління, в свою чергу, складається з взаємопов’язаних підфункцій. Таким чином, процес управління є загальною сумою усіх функцій та підфункцій.

2. Сист. підхід. Його представ. стверджують, що орг-ію слід розглядати як систему у єдності частин, з яких вона складається та зв’язків з її зовн. середовищем. Тільки такий підхід дозволяє отримати цілісне уявлення про сутність управління. Схем. систем. підхід до управління представлений так:

Входи Трансформаційний Виходи

до організації процес з організації

Організація

     

Зовнішнє середовище

3. Ситуац. підхід визнає, що хоча загальний процес управління і є однаковим, специфічні прийоми, які використовує керівник повинні змінюватися залежно від ситуації. Сутність ситуац. підходу можна краще усвідомити у процесі співставлення принципового та ситуаційного мислення.

Я кщо X Тоді Y

Принциповий підхід

Я кщо X Тоді Y

З алежить від Z

Об’єктом досліджень ситуаційного підходу виступають найбільш значущі в управлінні ситуаційні зміни, зокрема у сферах лідирування, побудови організаційних структур, кількісних оцінок тощо.

9. Дайте визначення поняття “прийняття рішень” в менеджменті. Охарактеризуйте сутність класичної, поведінкової, ірраціональної моделей прийняття рішень.

У науковій літературі зустрічається як розширене, так і вузьке розуміння процесу прийняття рішень в управлінні. Розширене розуміння охоплює не тільки процес прийняття рішень, але і його виконання та контроль результатів його реалізації. Але це не відповідає уявленню, що кінцевим результатом прийняття рішення є саме рішення. У вузькому розумінні прийняття рішень розглядається лише як вибір кращого рішення з чисельних альтернатив. У процесі аналізу вузького розуміння необхідно враховувати, що альтернативні варіанти не виникають самі собою. Процес прийняття рішень складається не тільки з вибору кращого варіанту, але й з пошуку альтернатив, встановлення критеріїв оцінки, вибору способу оцінки альтернатив тощо. Зважаючи на це можна запропонувати таке визначення: прийняття рішення – це процес, який починається з констатації виникнення проблемної ситуації та завершується вибором рішення, тобто вибором дії, яка спрямована на усунення проблемної ситуації.

В теорії управління виділяють три основні моделі прийняття рішень: 1) класична модель; 2) поведінкова модель; 3) ірраціональна модель. Клас. модель спирається на поняття “раціональності” в прийнятті рішень. Передбачається, що особа, яка приймає рішення повинна бути абсолютно об’єктивною і логічною, мати чітку мету, усі її дії в процесі прийняття рішень спрямовані на вибір найкращої альтернативи. Отже, осн. характеристики клас. моделі такі: особа, яка приймає рішення, має чітку мету прийняття рішення; особа, яка приймає рішення, має повну інформацію щодо ситуації прийняття рішення; особа, яка приймає рішення, має повну інформацію щодо всіх можливих альтернатив і наслідків їх реалізації; особа, яка приймає рішення, має раціон. систему впорядкування переваг за ступенем їх важливості; мета особи, яка приймає рішення, завжди полягає у тому, щоб зробити вибір, який максимізує результат діяльності орг-ції. Отже, клас. модель передбачає, що умови прийняття рішення повинні бути достатньо визначеними. Маючи повну інформацію, менеджери можуть вибирати альтернативу, яка щонайкраще відповідає потребам організації.

Проте на практиці на процес прийняття рішень впливають чисельні обмежуючі та суб’єктивні фактори. Сукупність таких факторів у процесі прийняття рішень враховує поведінкова модель. На відміну від класичної, поведінкова модель має такі основні характеристики: особа, яка приймає рішення, не має повної інформації щодо ситуації прийняття рішення; особа, яка приймає рішення, не має повної інформації щодо всіх можливих альтернатив; особа, яка приймає рішення, не здатна або не схильна (або і те, і інше) передбачити наслідки реалізації кожної можливої альтернативи. Враховуючи ці характеристики Г.Саймон сформулював два ключових поняття поведін. моделі: 1) поняття “обмеженої раціональності”, яке означає, що люди можуть тільки намагатися прийняти рац. рішення, але їх раціо-ність завжди буде обмеженою (теоретично завжди існує рішення краще за прийняте); 2) поняття “досягнення задоволеності”. Оскільки досягти “повної раціональності” неможливо, менеджери бажають аби їх “страх” щодо прийняття не найкращого рішення пересилив намагання досягти оптимального рішення. Саме такий стан (той момент, коли приймається рішення) Г.Саймон охарактеризував як “досягнення задоволеності”, розуміючи під цим вибір, який є достатньо добрим за даних умов.

Ірраціональна модель ґрунтується на передбаченні, що рішення приймаються ще до того, як досліджуються альтернативи. Іррац. модель найчастіше застосовується: а) для вирішення принципово нових, незвичайних рішень, таких, які важко піддаються вирішенню; б) для вирішення проблем в умовах дефіциту часу; в) коли менеджер або група менеджерів мають достатньо влади, аби нав’язати своє рішення.

10. Дайте порівняльну характеристику інтуітивної та раціональної технологій прийняття рішень (сутність, основні переваги та недоліки, сфери застосування).

Найпростішою технологією прийняття рішень є інтуїтивна. Спрощений схем. вигляд: реєстрація змін → селекція рішень, які містить пам’ять суб’єкта управління → прийняття рішень. Зміна стану висуває проблему, необхідність позбавитися якої і вимагає прийняття рішення. За інт. техн. досвід прийняття рішень в анал. (подібних) ситуаціях, що накопичив даний суб’єкт управління й визначає саме рішення. Отже, якщо у минулому накопиченому досвіді суб’єкта управління не було прийнято аналог. рішень, імовірність прийняття помилкового рішення зростає. Перевага інт. технології полягає у швидкості прийняття рішень, а основний недолік – у значній імовірності помилки.

Спрощена модель раціональної технології прийняття рішень: діагноз проблеми → накопичення інформації з проблеми → розробка альтернативних варіантів→оцінка альтернативних варіантів→прийняття рішення. У наведеній моделі представлена логіка реалізації рац. технології прийняття рішень, але не відображено конкретний порядок проходження окремих етапів. У процесі підготовки рішення часто виникає необхідність уточнення або коригування результатів попередніх етапів. Розглянемо докладніше зміст кожного з етапів, концентруючи увагу тільки на ключових аспектах їх реалізації. 1. Діагноз проблеми включає наступні підетапи: – виявлення та опис проблем. ситуації; – встановлення мети вирішення проблем. ситуації; – ідентифікація критеріїв прийняття рішення. 2. Накопичення інформації про проблему означає збирання й обробку різноманітних відомостей щодо проблеми, яка розглядається. Якість вирішення проблеми залежить від якості інформації про неї. Якість інформ. матеріалів у свою чергу оцінюється за допомогою таких критеріїв: 1) об’єктивність, 2) лаконічність, 3) актуальність; 4) своєчасність; 5) комунікативність. 3. Розробка альтернат. варіантів означає розробку, опис та складання переліку усіх можливих варіантів дій, що забезпечують вирішення проблем. ситуації. 4. Оцінка альтернат. варіантів. Зміст цього етапу полягає у перевірці кожної знайденої альтернативи за критеріями: реалістичність; відповідність ресурсам, які має у своєму розпорядженні організація; прийнятність наслідків реалізації альтернативи. 5. Прийняття рішення. На цьому етапі здійснюється порівняння альтернатив за очікуваними ефектами їх реалізації та вибір кращої альтернативи на закладі критеріїв, ідентифікованих на етапі діагнозу проблеми. При цьому слід зауважити, що на етапі прийняття рішення суб’єкт управління має доповнити результат формалізованого аналізу (найкращий варіант) неформальними знаннями про об’єкт управління. Ці знання випливають з досвіду та інтуіції суб’єкта управління.

11. Дайте змістовну характеристику основних етапів раціональної технології прийняття рішень (діагноз проблеми, накопичення інформації, опрацювання альтернатив, оцінка альтернатив, прийняття рішень).

Спрощена модель рац. технології прийняття рішень: діагноз проблеми → накопичення інформації з проблеми → розробка альтернативних варіантів→оцінка альтернативних варіантів→прийняття рішення. У наведеній моделі представлена логіка реалізації рац. технології прийняття рішень, але не відображено конкретний порядок проходження окремих етапів. У процесі підготовки рішення часто виникає необхідність уточнення або коригування результатів попередніх етапів. Розглянемо докладніше зміст кожного з етапів, концентруючи увагу тільки на ключових (принципово важливих) аспектах їх реалізації. 1. Діагноз проблеми включає наступні підетапи: – виявлення та опис проблем. ситуації; – встановлення мети вирішення проблем. ситуації; – ідентифікація критеріїв прийняття рішення. 2. Накопичення інформації про проблему означає збирання й обробку різноманітних відомостей щодо проблеми, яка розглядається. Якість вирішення проблеми залежить від якості інформації про неї. Якість ін форм. матеріалів оцінюється за допомогою таких критеріїв: 1) об’єктивність – це інтегральний критерій, який поєднує у собі наступні часткові критерії: - повноти інформації (визначається наявністю відомостей, включаючи суперечливі, які необхідні та достатні для прийняття рішення); - точності інформації (ступінь відповідності інформації оригіналу); - несуперечливості інформації (окремі частини однієї і тієї самої інформації не мають суперечити одна одній); - переконливості інформації (доведеність інформації, яка примушує вірити у її достовірність); 2) лаконічність – це стислість та чіткість викладення інформації (досягається за рахунок високої згорнутості інформації без втрати її необхідної повноти); 3) актуальність – це відповідність інформації об’єктивним інформаційним потребам; 4) своєчасність – це здатність задовольняти інформаційну потребу у прийнятний для виконання строк; 5) комунікативність – це властивість інформації бути зрозумілою для того, кому вона адресована. 3. Розробка альтернат. варіантів означає розробку, опис та складання переліку усіх можливих варіантів дій, що забезпечують вирішення проблемної ситуації. В процесі розробки альтернатив з метою обмеження їх кількості необхідно враховувати наступні вимоги до них: - взаємовиключеність альтернатив – випливає з визначення категорії “прийняття рішення” як акту вибору. Однозначний вибір можливий лише за умови, коли альтернативи виключають одна одну; - забезпечення однакових умов опису альтернатив (аби забезпечити можливості порівняння альтернатив, їх необхідно описувати в одних і тих самих умовах: часових, ресурсних, зовнішніх обмежень тощо). Дотримання цієї вимоги має гарантувати однакові “стартові” умови для кожної альтернативи та врахування усього комплексу результатів їх реалізації. 4. Оцінка альтернат. варіантів. Зміст цього етапу полягає у перевірці кожної знайденої альтернативи за критеріями: 1) реалістичність - можливість її здійснення взагалі з урахуванням зовнішніх обставин, не залежних від самої організації. Зовн. чинники часто обмежують кількість прийнятних альтернатив. До таких, зокрема, відносяться: юрид. обмеження; можливості існуючих технологій; моральні та етичні норми тощо; 2) відповідність ресурсам, які має у своєму розпорядженні організація; 3) прийнятність наслідків реалізації альтернативи. Результат реалізації альтернативи у загальн. випадку – це багатомірне явище. Реалізація альтернативи призводить до наслідків як пов’язаних, так і не пов’язаних з досягненням встановленої мети. Якщо в процесі прийняття рішення не прийматимуться до уваги такі наслідки, можна отримати результат, який повністю нейтралізує очікуваний ефект. Тому в процесі виявлення можливих наслідків реалізації кожної альтернативи необхідно враховувати: - не тільки основні (пов’язані з досягненням мети), але і побічні результати; - не тільки безпосередній період реалізації альтернативи, але і майбутні періоди. 5. Прийняття рішення. На цьому етапі здійсн. порівняння альтернатив за очікуваними ефектами їх реалізації та вибір кращої альтернативи на закладі критеріїв, ідентифікованих на етапі діагнозу проблеми. При цьому слід зауважити, що на етапі прийняття рішення суб’єкт управління має доповнити результат формалізованого аналізу (найкращий варіант) неформальн. знаннями про об’єкт управління. Ці знання випливають з досвіду та інтуіції суб’єкта управління. В практиці прийняття рішеннь часто виникає питання про доцільність застосування груп. або індивід. підходу до процедури прийняття рішень. Модель, спрямована на вирішення цього питання, розроблена Ріком Роскіним. Модель Ріка Роскіна має форму дерева рішень, яке містить 4 змінних фактори: часовий фактор; ступінь довіри менеджера до підлеглих; важливість прийняття прав. рішення; важливість отримати згоду підлеглих виконати рішення.

12. Опишіть послідовність оцінки альтернативних варіантів в процесі прийняття управлінських рішень.

Оцінка альтернат. варіантів. Зміст цього етапу полягає у перевірці кожної знайденої альтернативи за критеріями: 1) реалістичність - можливість її здійснення взагалі з урахуванням зовнішніх обставин, не залежних від самої організації. Зовн. чинники часто обмежують кількість прийнятних альтернатив. До таких, зокрема, відносяться: юридичні обмеження; можливості існуючих технологій; моральні та етичні норми тощо; 2) відповідність ресурсам, які має у своєму розпорядженні організація; 3) прийнятність наслідків реалізації альтернативи. Результат реалізації альтернативи у заг. випадку – це багатомірне явище. Реалізація альтернативи призводить до наслідків як пов’язаних, так і не пов’язаних з досягненням встановленої мети. Якщо в процесі прийняття рішення не прийматимуться до уваги такі наслідки, можна отримати результат, який повністю нейтралізує очікуваний ефект. Тому в процесі виявлення можливих наслідків реалізації кожної альтернативи необхідно враховувати: - не тільки основні (пов’язані з досягненням мети), але і побічні результати; - не тільки безпосередній період реалізації альтернативи, але і майбутні періоди.

Послідовність оцінки альтернативних варіантів у процесі прийняття рішень: 1. Чи є альтернатива реалістичною? 2. Чи відповідає вона можливостям організації? 3. Чи є прийнятними наслідки її реалізації? 4. Зберігається для розгляду. Якщо відповідь “Ні” – варіант виключається, якщо “Так” – переходимо до наступного пункту.

13. Охарактеризуйте модель Ріка Роскіна для вибору стилю прийняття рішення (форма моделі, фактори, що впливають, методика врахування впливу таких факторів на вибір стилю прийняття рішень).

Прийняття рішення. На цьому етапі здійснюється порівняння альтернатив за очікуваними ефектами їх реалізації та вибір кращої альтернативи на закладі критеріїв, ідентифікованих на етапі діагнозу проблеми. При цьому слід зауважити, що на етапі прийняття рішення суб’єкт управління має доповнити результат формалізованого аналізу (найкращий варіант) неформальними знаннями про об’єкт управління. Ці знання випливають з досвіду та інтуіції суб’єкта управління.

В практиці прийняття рішень часто виникає питання про доцільність застосування групового або індивідуального підходу до процедури прийняття рішень. Модель, спрямована на вирішення цього питання, розроблена Ріком Роскіним. Модель Ріка Роскіна має форму дерева рішень, яке містить 4 змінних фактори: часовий фактор; ступінь довіри менеджера до підлеглих; важливість прийняття правильного рішення; важливість отримати згоду підлеглих виконати рішення. Модель вимагає від менеджера зважити кожну з цих змінних і визначити в залежності від цього стиль прийняття рішення: індивідуальний чи груповий. Коли критичним фактором є час, рішення повинно бути прийнято індивідуально у формі наказу. Менеджер самостійно приймає рішення та повідомляє підлеглим про його зміст. Коли час не є критичним фактором, необхідно прийняти до уваги наступний фактор – ступінь довіри менеджера до підлеглих: - якщо він є достатньо високим, менеджер може використати стиль “консультації”, тобто демонструвати зацікавленість у думках підлеглих щодо вирішення проблеми; - якщо ступінь довіри є низьким, тоді необхідно брати до уваги відразу два наступні фактори: потрібної якості рішення і ступеня згоди підлеглих виконувати рішення.

Механізм вибору стилю прийняття рішення: 1. Коли якість вирішення більш важлива, ніж наявність згоди його виконувати. – Стиль вирішення проблеми Наказ. Рішення приймається начальником незалежно від інших з використанням інформації, яка у нього є. 2. Коли згода виконувати рішення більш важлива, ніж його якість. - Стиль вирішення проблеми Консенсус. Групове прийняття рішення з використанням інформації та ідей усіх членів групи. 3. Коли якість та згода однаково важливі. - Стиль вирішення проблеми Консультації. Рішення приймається начальником, який використовує думки підлеглих. 4. Коли ні якість, ні згода не є критично важливими. – Стиль вирішення проблеми “Штампування рішень”. Рішення приймається найбільш легким та швидким способом – за суттю “штампується”.