МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ ТА НАУКИ
НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
“ОДЕСЬКА ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ ”
Кафедра
військової підготовки
КУРСОВА РОБОТА
З теми:
Система
військових правоохоронних органів України,їх загальна характеристика, завдання
та основні напрямки діяльності
Студента 224 н.з
Сирка Максима Станіславовича
Керівник:
Асистент Назарко А.Т.
м.Одеса
- 2012 рік
План
Вступ
Розділ 1. Загальні положення
.1 Поняття правоохоронної діяльності та правоохоронного органу
.2 Функції правоохоронної діяльності
.3 Законодавство про правоохоронні органи
Розділ 2. Система військових правоохоронних органів
.1 Військові суди
.2 Військові прокуратури
.3 Органи Служби безпеки України
.4 Органи дізнання
.5 Військова служба правопорядку у Збройних Силах України
.6 Внутрішні війська МВС
Розділ 3. Основна роль військових правоохоронних органів в нашій країні, їх проблеми та шляхи вирішення
.1 Роль та місце військових правоохоронних органів в Україні
.2 Проблеми та шляхи їх розвитку на сучасному етапі
Висновки
Список використаної літератури
Вступ
Одним із важливих напрямів державної діяльності суверенної та незалежної України є правоохоронна діяльність, яка спрямована на забезпечення верховенства права в суспільстві.
Серед завдань правоохоронної діяльності основну роль відіграє захист прав і свобод людини, її життя, здоров’я, честі, гідності, недоторканості та безпеки. Правоохоронна діяльність здійснюється уповноваженими органами і детально регламентована законодавством України. Серед правоохоронних органів України особливе місце посідають військові правоохоронні органи.
Коло військових правоохоронних органів досить широке. До них належать військові суди, військові прокуратури, внутрішні війська МВС, органи Служби безпеки, Військова служба правопорядку, розвідувальні органи, органи дізнання.
Мета даної роботи - поглибити та систематизувати знання про те, як формуються ці органи, яка їх система, які функції вони виконують, як вони взаємодіють один з одним, яке їх місце та роль в Українській державі.
Об’єктом дослідження є військові правоохоронні органи, як основні складові системи правоохоронного механізму нашої країни.
Зміст цієї роботи складається із основних знань про діяльність військових правоохоронних органів. Основну увагу приділено органам, які посідають центральне місце в правозастосовній діяльності.
На основі аналізу чинного
законодавства і теоретичних засад правоохоронної діяльності я намагався
розкрити завдання, компетенцію, повноваження та структуру основних військових
правоохоронних органів України.
Розділ 1.
Загальні положення
.1 Поняття
правоохоронної діяльності та правоохоронних органів
Поняття правоохоронної діяльності у правовій та соціально-політичній літературі застосовується широко. Проте воно не знайшло обґрунтування. Нечітко визначено в навчальній літературі ознаки правоохоронної діяльності.
Правоохоронна діяльність як багатоаспектна діяльність спрямовується політичними та управлінськими засобами на блокування соціальних відхилень, локалізацію соціальної напруги або правових конфліктів.. Правоохоронну діяльність поділяється за змістом на два види: правоохоронна діяльність у широкому та у вузькому розумінні цього словосполучення.
Змістом правоохоронної діяльності у широкому розумінні є охорона права від посягань. У цьому сенсі кожний орган держави займається правоохоронною діяльністю у межах своєї компетенції.
Правоохоронна діяльність у вузькому розумінні - це спеціалізована діяльність з правової охорони суспільних відносин, якою займаються спеціально утворені для цього органи держави - правоохоронні органи.
Таким чином, правоохоронна діяльність - це державна правомірна діяльність, що полягає у впливі на поведінку людини або групи людей з боку уповноваженої державою посадової особи шляхом охорони права, відновлення порушеного права, припинення або розгляду порушення права, його виявлення або розслідування з обов'язковим додержанням встановлених у законі процедур для цієї діяльності.
Термін „правоохоронні органи” увійшов спочатку до суспільно-політичного, а потім - і до наукового обігу понад п’ятдесят років тому. Але законодавство ще має удосконалюватися в напрямку уточнення змісту поняття „правоохоронні органи”, а в науці для їх визначення використовуються такі критерії як зміст правоохоронної діяльності та її обсяг.
Змістом правоохоронної діяльності у вузькому розумінні є:
) нагляд за виконанням правових вимог;
) дослідження обставин діянь, котрі мають ознаки неправомірності;
) вирішення по суті справ про порушення права;
) реалізація прийнятих рішень.
Правоохоронні органи відрізняються від інших державних органів. Вони також відрізняються й від інших установ та організацій, які здійснюють правоохоронну діяльність, але при цьому не є державними органами. Для того, щоб певний державний орган був віднесений до правоохоронного, він має відповідати низці ознак.
По-перше, правоохоронний орган - це державний орган, спеціально створений для охорони норм права від будь-яких порушень.
По-друге, організація та діяльність правоохоронного органу регламентується спеціальним законодавчим актом (чи низкою актів).
По-третє, правоохоронний орган здійснює свої повноваження не довільно, а з додержанням встановлених законом процедур (процесуальна форма діяльності).
По-четверте, правоохоронний орган наділений державно-владними повноваженнями, тобто його діяльність має владний характер, що виявляється у праві видання юридичних актів, які тягнуть юридичні наслідки, а його законні та обґрунтовані рішення є обов’язковими для виконання на всій території держави.
І, по-п’яте, правоохоронний орган наділяється повноваженнями з застосування певних заходів юридичного впливу.
Отже, правоохоронний орган - це
державний орган, основним (або головним) предметом діяльності якого є
законодавчо визначені функції або завдання з охорони права, відновлення
порушеного права або організація виконання покарання, захист національної
(державної) безпеки, підтримання правопорядку, забезпечення стану законності.
1.2 Функції правоохоронної діяльності
правоохоронний військовий правопорядок безпека
Чинне законодавство не містить визначення таких понять як «правоохоронні функції» і «правозастосовчі функції». А, у законах, які визначають правовий статус тих чи інших правоохоронних органів, відсутній єдиний підхід щодо розуміння суті такого загального поняття як «функція»; функції таких органів визначаються за різними критеріями, вони плутаються із повноваженнями, завданнями, компетенцією цих органів, а в окремих випадках взагалі не визначаються. В літературі підхід до питання про зміст правоохоронних функцій часто буває надто спрощеним і при цьому надто широким. Наприклад, на думку І. Лавринчук, правоохоронна функція передбачає охорону кожного члена суспільства від несправедливого поводження з боку інших осіб. Але це є не функцією, а, скоріше, одним із завдань правоохоронних органів.
Безперечно, функціональний критерій треба визнати основним при визначенні діяльності того чи іншого державного органу як правоохоронної діяльності. Але при цьому важливо провести класифікацію правоохоронних функцій. Так за їх значенням усі правоохоронні функції слід поділити на:
) головні;
) другорядні та допоміжні.
До головних правоохоронних функцій відносяться ті, що безпосередньо пов'язані з боротьбою зі злочинністю та правопорушеннями. Боротьба із злочинністю передбачає три основні напрямки:
) загальна організація боротьби;
) профілактика злочинності;
) власне правоохоронна діяльність.
Загальна організація боротьби із злочинністю звичайно включає в себе певну інформаційно-аналітичну діяльність, кримінологічне прогнозування, визначення стратегії і тактики, прийняття, реалізацію програм боротьби із злочинністю, координацію цієї діяльності, прийняття законів у сфері боротьби із злочинністю.
Правоохоронна діяльність у сфері боротьби зі злочинністю, на думку Мельник М. Л., включає застосування передбачених законом примусових заходів до осіб, що вчиняють суспільно-небезпечні діяння, і заходів з відновлення порушених в результаті їх вчинення прав і законних інтересів юридичних і фізичних осіб.
Взагалі до другорядних та допоміжних правоохоронних функцій слід віднести такі:
) дозвільна (надання дозволів на здійснення певної діяльності);
) правороз'яснювальна (у тому числі функція подання правової допомоги);
) аналітична та або методична;
) інформаційна (інформування інших державних органів, у т. ч. правоохоронних);
) нормотворча (з правом видання актів міжвідомчого характеру);
) координаційна.
На мою думку до правоохоронних
органів може бути віднесено лише такий державний орган, виконання яким, поряд з
профілактичною, однієї чи кількох інших головних правоохоронних функцій є визначальним
у його діяльності. При цьому виконання другорядних (допоміжних) правоохоронних
функцій до уваги може не братися, хоча звичайно їх виконують майже усі
правоохоронні органи.
Розділ 2.
Система органів виконавчої влади України
.1 Загальна
характеристика системи органів виконавчої влади нашої держави
Численні та різноманітні органи виконавчої влади утворюють відповідну систему, ефективність діяльності якої залежить від ступеня упорядкованості, організованості, злагодженості в усіх ланках. В єдину систему їх об'єднує зміст діяльності -виконавчо-розпорядчий та спільна основа заснування (утворення) - державна власність. Кожний орган виконавчої влади - від центрального до місцевого - виступає суб'єктом права державної власності, наділяється статусом юридичної особи і водночас вирішує різні питання оперативного управління та охорони цієї власності.
Отже, органи виконавчої влади - не просто спільність однорідних одиниць, а цілісна система, тобто така сукупність, в якій усі складові частини (окремі органи та їх структурні підрозділи) є взаємопов'язаними і водночас складають самостійні підсистеми з своїми особливостями структури, функцій, компетенції.
Побудова цієї системи грунтується на засадах єдності та цілісності державної території, поєднання принципів централізації та децентралізації, збалансованості соціально-економічного розвитку регіонів залежно від адміністративно-територіального устрою країни. Система органів виконавчої влади утворюється з урахуванням забезпечення державного суверенітету і економічної самостійності України, проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики, політики у сферах праці і зайнятості населення, соціального захисту, освіти, науки, культури, охорони природи, екологічної безпеки природокористування, а також здійснення загальнодержавних програм економічного, науково-технічного, соціального та культурного розвитку України.
Побудова та удосконалення системи і підсистем органів виконавчої влади відбуваються з урахуванням необхідності єдиного центру керівництва економічними та соціальними справами на підставі планування, ринкових відносин, рівності усіх форм власності, поєднання галузевого і територіального принципів управління, їх централізації з відповідною самостійністю регіонів та окремих адміністративно-територіальних одиниць, господарською самостійністю підприємств, об'єднань та інших суб'єктів.
Утворення органів виконавчої влади, формування їх системи та її функціонування здійснюються згідно з принципами демократизму і законності. Конституція України надає громадянам право брати участь в управлінні державними справами, у всеукраїнському та місцевих референдумах, вільно обирати і бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Громадяни користуються рівним правом доступу до державної служби, а також до служби в органах місцевого самоврядування.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ч. 2 ст. 19 Конституції України). Організація і діяльність органів виконавчої влади, основи державної служби визначаються законами України.
Важливою особливістю побудови та функціонування органів виконавчої влади є організаційні зв'язки структурних одиниць системи, що виявляються в розпорядництві, підпорядкованості, підконтрольності, підзвітності та координації.
Розпорядництво одного органу управління відносно інших виявляється перш за все в обов'язковості для них його наказів. У свою чергу воно обумовлене підпорядкованістю тих чи інших органів тому, хто розпоряджається. Так, Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов'язковими до виконання міністерствами та іншими органами виконавчої влади, роботу яких він спрямовує і координує.
Підконтрольність означає, що вся діяльність органів або якийсь їх обсяг перевіряються вищими органами або органом, спеціально створеним для здійснення контролю чи нагляду.
Підзвітність виражається в обов'язку органу інформувати про свою роботу вищий орган, який, керуючись даними звітів, оцінює діяльність підзвітного в цілому чи за окремими напрямками. Так, місцеві державні адміністрації підзвітні і підконтрольні органам виконавчої влади вищого рівня.
Координація виявляється в об'єднанні координуючим органом підпорядкованих або підконтрольних йому органів для виконання певних завдань.
Як вже зазначалося, система органів виконавчої влади має свої підсистеми, ланки та окремі органи, які відрізняються між собою за певними критеріями. Найбільш важливими з них є обсяг компетенції та територіальний масштаб діяльності. Система органів виконавчої влади включає структурні ланки трьох організаційно-правових рівнів;
. Вищий рівень - Кабінет Міністрів України.
. Центральний рівень - міністерства, державні комітети, центральні органи виконавчої влади прирівняні до державних комітетів та центральні органи виконавчої влади зі спеціальним статусом.
. Місцевий, або територіальний, рівень, на якому діють;
• органи виконавчої влади загальної компетенції - Рада Міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, районні. Київська і Севастопольська міські державні адміністрації;
• органи спеціальної - галузевої та функціональної - компетенції, які безпосередньо підпорядковані центральним органам виконавчої влади або перебувають у підпорядкуванні водночас і центральному, і місцевому органу виконавчої влади.
Система та підсистеми органів виконавчої влади мають відповідні організаційні структури, які відображують взаємозв'язки між окремими ланками системи і підсистем, субординацію по вертикалі та горизонталі, стосунки з вищими органами, підпорядкованими і підконтрольними об'єктами. Оптимальність організаційних структур цієї системи є одним із чинників підвищення ефективності виконавчої влади