Материал: Словник режисера естради та масових свят

УДК 792; 792.05; 7.091.01; 792.01

Рекомендовано до друку Вченою радою Київського національного університету культури і мистецтв

08 вересня 2017 р., протокол № 02

Словник режисера естради та масових свят

/ укл. Крипчук М.В., Мельник М.М.; Київський національний університет культури і мистецтв. Київ : Вид. центр КНУКіМ, 2017. 176 с.

У словнику розглянуто спеціальні терміни театрального та естрадного мистецтва, які використовуються в режисерській практиці під час постановки масових театралізованих вистав та естрадних видовищ.

Видання розраховане на театрознавців, практиків сцени, студентів вищих і середніх профільних навчальних закладів, а також на широке коло шанувальників театрального та естрадного мистецтв.

ISBN 978-966-602-205-2

©М.В. Крипчук, М.М. Мельник

©КНУКіМ, 2017

ПЕРЕДМОВА

Основні засади, на яких базується режисура естрадних програм, театралізованих заходів, масових свят, ґрунтуються на фундаментальних законах побудови видовища та практиці вітчизняної, світової режисури у галузі видовищного мистецтва. Такі закони побудови видовища включають основні елементи теорії драматургії за Аристотелем та сучасні поняття світової режисури.

В результаті теоретичного досвіду та театральної практики великих режисерів минулих століть, їхніх творчих та експериментальних доробків, виникають професійні терміни та поняття. У практичній роботі та творчих пошуках певні терміни видозмінюються, уточнюються, доповнюються. Тому виникла потреба в упорядкуванні,

систематизації та тлумаченні професійних термінів, понять у режисурі, використовуючи досвід майстрів театрального мистецтва, мистецтва естради та масових свят.

Головною метою словника режисера естради та масових свят є висвітлення основних етичних та естетичних принципів режисури в їх розвитку, в їх русі, в процесі формування режисерських шляхів і методів здійснення постановок. У цьому словнику укладачі дають чітке пояснення широковживаних понять і словосполучень у професії режисера,

висвітлюють основну суть термінів, якими режисер естради, масових свят, театралізованих видовищ і концертів керується у реалізації своїх творчих здібностей, професійно застосовує на практиці та у своїх індивідуальних творчих пошуках.

Запропоновані матеріали, лексичні формулювання відображають поняття, які є загальновживаними у сучасному сценічному мистецтві. Автори словника будуть вдячні користувачам за всі зауваження, пропозиції та побажання, які будуть враховані у подальшій роботі.

Мельник М. М.

кандидат мистецтвознавства, доцент кафедри режисури естради і масових свят КНУКіМ

Крипчук М. В.

кандидат мистецтвознавства, доцент кафедри режисури естради і масових свят КНУКіМ

А

Абстракція (лат. abstractio – відволікання) – спосіб художнього мислення та побудови образу. Цей спосіб передбачає відволікання від другорядного, несуттєвого в інформації про об’єкт, акцентування істотних значущих моментів.

Абсурд (лат. absurdus – безглуздий) – нісенітниця, безглуздя. Термін у цьому значенні вживається істориками літератури і критиками, які аналізують поведінку персонажів художніх творів з позицій правдоподібності (культурно-

історична школа, реальна критика). Термінологічного статусу абсурд набуває у словосполученнях «література абсурду», «театр абсурду», які використовуються для умовної назви художніх творів (романів, п’єс), що змальовують життя у вигляді начебто хаотичного нагромадження випадковостей, безглуздих, на перший погляд, ситуацій (творчість Е. Іонеско,

С. Беккета, окремі твори Ж. П. Сартра, А. Камю). Підкреслений алогізм,

ірраціоналізм у вчинках персонажів, мозаїчна композиція творів, гротеск і буфонада у засобах їх творення – характерні прикмети такого мистецтва. Тому термін «література абсурду» зберігає значення передусім у цій системі і може вживатися для її характеристики. Більш нейтральним щодо оцінного навантаження може бути термін «абсурдистська література».

Авангардизм (фр. avant-garde – передовий загін) – термін для позначення низки художніх течій у літературі й мистецтві, що зародилися на поч. XX ст. й рішуче порвали з реалістичною традицією. З-поміж них найбільший резонанс викликали експресіонізм, дадаїзм, сюрреалізм, футуризм та ін. Вихідним пунктом естетичного пошуку митців-авангардистів було прагнення зламати усталені принципи побудови художнього твору й «норми» смаку публіки. Авангардистське мистецтво характеризують життєбудівничий пафос, ствердження позиції соціального активізму, загострена емоційність, що нерідко набуває форм відвертого епатажу, настанова на руйнування

естетичного канону, сміливі експерименти з художньою формою та поетичною

мовою.

Автобіографія (грец. autds – сам, bios – життя, grapho – пишу) –

літературний жанр, головним героєм якого (в літературному сенсі) є сам автор;

основа автобіографістики, що включає, крім автобіографії, мемуари (спогади),

щоденники, почасти й листування, а також автобіографічні художні твори. Усе це разом можна означити терміном «автобіографізм», тобто тією особливістю,

що полягає в наповненні твору фактами з власного життя письменника. Як жанр, автобіографія у світовій літературі дуже поширений і має давню історію

(Юлій Цезар, Ж.-Ж. Руссо, Й. В. Гете, О. Герцен, Л. Толстой). В українській літературі родовід автобіографії започатковується «Поученієм» Володимира Мономаха. XIX ст. дало чимало видатних творів, починаючи від невеликого нарису Т. Шевченка (1860) і “Автобіографії” П. Куліша (1867), а також

самобутнього авторства як категорії, відповідної творчій, неординарній особистості, виникло у зрілий період еволюції мистецтва, на стадії переходу від фольклорно-колективного чину до індивідуального. Проблема автор набуває особливої наукової гостроти, коли йдеться про необхідність встановлення адекватного імені митця, що при вірогідній варіативності часто лишається нез’ясованим, як-от у випадку з явищем києво-руської літератури – «Словом про Ігорів похід». У художній практиці неодноразово траплялися випадки, коли певний твір приписувався іншому автору Наприклад, вірш «Ще не вмерла Україна», котрий став гімном України, приписувався Т. Шевченкові, хоч був написаний П. Чубинським. У такій ситуації досить корисну роботу виконує текстологія, покликана ідентифікувати авторство твору. У критичній рецепції поняття автор застосовується і в значенні суб’єкта, який інтегрує стильову єдність художньої діяльності. Уживається воно і в юридичному аспекті