авторського права. Проблема автора переглядається в сучасній естетиці та філософії, особливо після праць Р. Барта. Так, М. Фуко, розглядаючи автора як одну з можливих позицій суб’єкта, зауважує тенденцію зникнення автора в тексті, визначає місце його зникнення як ідеологічної фігури, звертаючись до типології дискурсу як проміжного терену між ідеями, законами, теоріями та емпіричними фактами, як сфери умов мовного та пізнавального потенціалу.
Авторська мова – слова, якими автор від свого імені характеризує своїх
героїв, оцінює їх вчинки, події, обстановку, пейзаж.
Агітаційний театр – вид масового театралізованого дійства, театр-
плакат. Цілісне художнє явище, яке розкриває зміст плакатними агітаційними
засобами та через систему художніх образів, висвітлюючи певну ідею мас.
Агітаційний театр – своєрідна форма масової театралізованої культурно-
просвітницької діяльності, де висвітлюються події, явища суспільства та культури. Поширені форми агіттеатру: концерти-мітинги, композиції на історичні та злободенні теми. Вистави переважно проходять під відкритим небом: на вулицях, майданах, площах, стадіонах. Дійство будується на основі малих форм драматургії, де обов’язковим є створення художнього ансамблю та єдність всіх жанрів і форм. Характерними для таких вистав є агітаційно-
пропагандистське, критико-сатиричне, інформаційне та розважальне
спрямування.
Агітбригада – 1) постійно діючий агітаційно-художній колектив, театр малих форм, що будує свої програми на документальному (здебільшого
місцевому) матеріалі; 2) вид театралізованої вистави, що включає в себе
і програму агітбригади (агітконцерт – дивертисмент з різних номерів на місцеву тему), і агітогляд (ті ж номери на місцеву тему, але пов'язані сюжетним ходом),
і агітспектакль (від початку до кінця драматургічно розроблений),
і літературно-музичну композицію.
Агон (грец. agon, від ago – веду) – своєрідне словесне змагання між дійовими особами в еллінських комедіях, завдяки якому розкривається ідейний зміст драматичного твору. Одним із прикладів А. можна назвати суперечку між
Есхілом та Еврипідом у комедії Аристофана «Жаби». Сучасне мистецтво
(модернізм, авангардизм) завдячують нідерландському філософу Й. Гайзінгу за впровадження терміна А. у значенні гри, змагання у творчому процесі як визначального принципу, становлення світової культури.
Адміністратор (лат. administrator – управляю, заздрю) – людина,
професійна діяльність якого, спрямована на прокат вистав, концертів у театрі і на естраді.
Азарт (франц. hasard – випадковість) – запальність, запал. Сильне захоплення, прагнення. Крайнє захоплення грою.
Акробатика (грец. akrobateo – ходжу навшпиньки, лізу наверх), – 1) вид фізичних вправ типу гімнастичних; 2) жанр циркового мистецтва; 3) вид спорту
(спортивна акробатика). Жанр циркового та естрадного мистецтва:
демонстрація номерів, заснованих на майстерному володінні тілом та високому розвитку мускулатури, пластичності. Умовно акробатику поділяють на динамічну (темпову), в основі якої лежать прийоми перевертання тіла (сальто,
піруети та ін.), і статичну, яка будується на збереженні рівноваги в різних положеннях (стійки, «колони» та ін.). На практиці ці два види акробатики часто органічно поєднуються, створюючи єдину композицію.
На естрадних підмостках акробатика отримала широке розповсюдження,
набула специфічних особливостей: фронтальної побудови композицій, тяжіння до сюжетних номерів, глибокої проробки сценічних образів. У жанрі акробатики на естраді створили ряд оригінальних номерів артисти Т. і
С. Котлярови, Б. і В. Вороніни та ін.
Аксесуар (франц. accessoire – допоміжний) – дрібні предмети бутафорії та реквізиту; другорядні персонажі (accessoire rolés) або, за поясненням французького «Ілюстрованого словника театру» ХІХ ст., – «погана роль; роль,
якої не існує».
Акт (лат. actus – рух, дія; фр. acte; англ. act; нім. Akt) – закінчена частина драматичного твору, завершена подією, яка зумовлює наступний розвиток сюжету. Під час вистави А. розмежовуються антрактами. Еллінській драмі А.
невластивий. Нині п’єси мають від одного до п’яти А., як і твори римських драматургів, В. Шекспіра, класицистів і та ін.
Активізація глядачів – прагнення організаторів свята до залучення глядачів в активну особисту участь у святковій дії. Основні прийоми та засоби активізації, що є характерною особливістю та специфікою театралізованих масових дійств:
1)пряме звернення до аудиторії – це коли всі слова та дії виконавців спрямовані безпосередньо до присутніх, а не один до одного (як зазвичай у театрі). Таке пряме звертання передбачає зворотну відповідь аудиторії;
2)удавана активізація – або «виконавці серед глядачів», тобто «підсадні
особи»;
3)фізична активізація – здійснюється в тому разі, коли аудиторію спонукають до ряду нескладних фізичних дій: наприклад, передати будь-який предмет, відійти на декілька кроків, розвернутися в інший бік, перейти на інше місце, поплескати в долоні, потупотіти ногами, зробити «хвилю» тощо. Цей засіб застосовується, коли потрібно терміново переключити увагу, викликати певні почуття та уникнути небажаних емоцій;
4)вербальна (словесна) активація – це різні запитання до аудиторії,
звернення до присутніх, вікторини, загадки, спільне проголошення слоганів
(«Шайбу! Шайбу!», «Україна – чемпіон!» і т. ін.), заклики до спільної дії
(«Давайте разом заспіваємо», «Давайте покличемо діда Мороза», «Давайте покличемо Снігуроньку», «Давайте всі разом зробимо хвилю», «Шановні друзі,
я не чую вас», «Давайте всі разом скажемо, як називається сьогоднішнє свято», «Я хочу почути чи є в залі хлопці! Добре, а тепер дівчата. а тепер всі разом!..»
і т. п.). Цей засіб дає можливість учасникам дійства через слово виявити своє ставлення до того, що відбувається, дати свою оцінку та вихід емоціям;
5) гра є важливим засобом святкового спілкування, це й ігри на сцені з залученням учасників з залу, ігри в форматі народного гуляння , і особливо,
масові ігри з аудиторією, в основі яких – фізична та вербальна активізація;
6)повна дійова активізація – досягається всім арсеналом художніх засобів
усукупності згаданими вище засобами активізації.
Актор (лат. actor – діючий, виконавець, декламатор) – той, хто діє,
виконує роль, стає дійовою особою драматичного твору на сцені театру і в кіно.
Актор – живий зв’язок між текстом автора, задумом режисера і сприйняттям публіки.
Акторський штамп – прийом сценічної гри раз і назавжди зафіксований актором у своїй творчості. Готові механічні прийоми актора, які входять у звичку і стають його другою натурою, яка замінює на підмостках людську природу.
Акторське мистецтво – мистецтво створення сценічних образів; вид виконавського мистецтва. Матеріалом для роботи актора над роллю служать власні природні дані: мова, тіло, рухи, міміка, спостережливість, уява, пам’ять тобто його психофізика. Особливістю акторського мистецтва є те, що процес творчості в кінцевій стадії відбувається на очах у глядача, у процесі спектаклю.
Акторське мистецтво знаходиться в тісному зв’язку з мистецтвом режисера.
Актуальність художнього твору (лат. actualis – дійовий, справжній,
нинішній) – суголосність художнього твору (передусім, його тематики,
проблематики) з сучасністю, його відповідність потребам і смакам читачів того часу, коли твір написаний, опублікований або перебуває у процесі читання
(рецепції). А. х. т. – один із критеріїв його оцінки в соціологічній критиці.
Проте актуальність у мистецтві не конче пов’язана безпосередньо з життєвим матеріалом, проблемами, які потребують негайного розв’язання в суспільстві
(політичними, економічними, моральними, релігійними). За умов жорстокої цензури, духовного гніту А. х. т. виражається завуальовано з допомогою езопової мови, параболічності, алюзій тощо. Твори на історично віддалені від часу написання теми стають гостро актуальними («Неофіти» Т. Шевченка,
драматургія Лесі Українки, «Четвертий вимір» Р. Іваничука). Довершені художні твори, виповнені загальнолюдським змістом, зберігають актуальність для читачів різних епох здатністю збуджувати естетичну насолоду.
Акцент режисерський (лат. accentus – наголос, інтонація, підвищення голосу; фр. accent; англ. emphasis, point) – режисерський прийом, що полягає у підкресленні, висуненні на перший план за допомогою різноманітних засобів сценічної виразності наскрізної дії та надзавдання вистави. Засобами акцентування можуть бути мізансцени, світло, колір, музика, зміни темпоритму, стоп-кадр, крупний план тощо. Відповідно до поставлених завдань акценти можуть бути: ідейними, сюжетними, тематичними і фабульними;
полікомпонентними і моно-компонентними; одноразовими і багаторазовими;
статичними і динамічними; прямими, контрастними, контрапунктними та ін.
Акціонізм (лат. actіon – дія, вчинок) – загальний термін на позначення динамічних, процесуальних мистецьких дійств, у яких роль мистецького твору відведено елементарному жесту (гепенінг, перформенс, флуксус, мистецтво процесу, мистецтво демонстрації, боді-арт, бум, енвайромент тощо) – один із напрямів авангардного мистецтва, що отримав поширення в Західній Європі та США у 1950–1960-х рр.; інколи вживаються узагальнені терміни actіon або actіon art (мистецтво дії), де художній твір замінюється спровокованою подією й акцент переноситься з твору на сам процес арт-діяльності.
Алегорія (грец. allegoria, від alios – інший і agoreuo – говорю – інакомовлення) – спосіб двопланового художнього зображення, що ґрунтується на приховуванні реальних осіб, явищ і предметів під конкретними художніми образами з відповідними асоціаціями з характерними ознаками приховуваного.
Наприклад: незборимий царизмом Кавказ – Прометей (поема «Кавказ» Т. Шевченка), сваволя можновладців над беззахисною людиною – Вовк та Ягня
(однойменна байка Л. Глібова), борці за волю України – каменярі (однойменна поезія І. Франка). Двоплановість алегоричного зображення переважно з цензурних мотивів маскується під езоповою мовою, наприклад, фантазія – сатира на 2 дії В. Самійленка «У Гайхан-бея». У драматичній поемі Лесі Українки «Оргія» під виглядом турецької провінції, окупованої римлянами Греції, зображено поневолену Україну. А., на відміну від метафори, ґрунтується не на перенесенні зовнішніх ознак і властивостей на інший предмет чи явище, а