Дипломная (вкр): Стратегія організації та її планування

Стратегія організації та її планування

ВСТУП

стратегічний менеджмент управління

Найбільш інтенсивний розвиток менеджмент як наука отримав в ХХ столітті, що було зумовлено науково-технічним прогресом, розвитком суспільно-виробничих відносин та продуктивних сил, зростанням ролі людського чинника в управлінні суспільним виробництвом.

Кожне підприємство (організація) - це складна виробнича система, в якій вирішується цілий комплекс завдань. Організація такої роботи полягає у вмілому розподілі цих завдань між виконавцями відповідно до їх функціональної приналежності. Тому роль менеджменту організації, який породжує будову найбільш ефективної структури управління організацією з врахуванням напрямку її діяльності та специфіки галузі є неоціненною.

Сучасний менеджер повинен контролювати зміни у зовнішньому та внутрішньому середовищі фірми, організаційну структуру та її ефективність, фінансову сферу та вносити при необхідності певні корективи.

Таким чином стає питання про проведення аналізу системи управління підприємством для виявлення недоліків в цій системі.

Об’єкт дослідження - система менеджменту Публічного акціонерного товариства «Автотранспортне підприємство 2562» (далі - ПАТ АТП-2562) у м.Чернігів.

Мета роботи - зробити багатофакторний аналіз менеджменту підприємства, а також виявити переваги та недоліки системи управління підприємством, використовуючи математичні, статистичні методи дослідження, а також методи економічного та фінансового аналізу.

При здійсненні аналізу системи менеджменту на підприємстві ПАТ АТП-2562 будуть розглянуті такі питання:

.Загальна характеристика ПАТ АТП-2562;

.Внутрішнє середовище підприємства;

.Зовнішнього середовища та факторів впливу на діяльність АТП.

В рамках вище перерахованих етапів можна виділити слідуючи задачі:

–       проаналізувати організаційну структуру управління організації;

–       зробити опис персоналу підприємства;

–       проаналізувати фінансовий стан та маркетингову політику;

–       дослідити зовнішнє середовище, а саме: конкурентів, постачальників, ринки збуту, макроекономічні фактори;

–       вивчити законодавчу базу, яка впливає на діяльність підприємства.

Прикладне значення роботи полягає в узагальненні отриманих знань в ході теоретичних занять та отримання додаткових практичних навиків.

Наукове значення роботи полягає у проведенні аналізу менеджменту обраного підприємства, виведенні висновків і пропозицій.

РОЗДІЛ І. СТРАТЕГІЧНИЙ МЕНЕДЖМЕНТ У СИСТЕМІ ОРГАНІЗАЦІЇ

1.1    Роль та місце стратегічного менеджменту в організації

Внаслідок змін форм господарювання, удосконалення процесів, що відбуваються в зовнішньому середовищі діяльності, перед організаціями постають численні проблеми. Сьогодні виживання й розвиток організації в довгостроковій перспективі залежить від уміння своєчасно передбачити зміни на ринку й відповідно адаптувати свою діяльність, змінюючи асортимент продукції та послуг, форми обслуговування, збутову мережу, організаційну структуру, інші елементи внутрішнього потенціалу.

У країнах з розвинутою ринковою економікою спрямованість на організацію майбутнього стає необхідною складовою стратегічного мислення менеджерів сучасних організацій, а стратегічний менеджмент розглядається як обов'язковий елемент загальної системи управління організацією.

Значення стратегічно орієнтованої поведінки, що дає змогу організації виживати в довгостроковій перспективі, різко зросло для суб'єктів господарювання нашої країни в останнє десятиріччя. Всі організації за умов конкурентного середовища, що формується, мають не тільки концентрувати увагу на внутрішньому стані справ, але й розробляти довгострокову стратегію, яка дала б змогу їм встигати за змінами, що відбуваються.

Прискорення змін у середовищі діяльності, поступове насичення вітчизняного ринку, поява нових запитів і зміна позиції споживачів, зростання конкуренції за ресурси, глобалізація бізнесу, поява нових можливостей для розвитку, пов'язаних з досягненнями сучасних технологій, розвиток інформаційних мереж - ці чинники привели до зростання значення стратегічного управління й необхідності його використання в практичній діяльності вітчизняних організацій.

Таким чином, роль стратегічного менеджменту для українських підприємств визначається умовами їхньої діяльності, що кардинально змінилися в пореформений час, високим рівнем нестабільності зовнішнього середовища, інтеграційними процесами, які відбуваються, глобалізацією бізнесу. Відсутність розробленої стратегії розвитку та комплексу заходів з її реалізації гальмує розвиток організації або взагалі призводить до кризи та зникнення її з ринку.

Стратегічне управління можна визначити як систему управління організацією за умов нестабільного, швидкозмінного середовища, що забезпечує динамізм, адаптованість і конкурентоспроможність розвитку. Воно являє собою комплексний процес, який охоплює розробку стратегїі розвитку організації, реалізації стратегії, стратегічний контроль.

Система управління організації має дві основні підсистеми - стратегічне управління, пов'язане з розвитком стратегічного потенціалу організації, та оперативне управління, яке орієнтується на досягнення прибутку в короткостроковій перспективі. Ці дві підсистеми органічно пов'язані між собою та доповнюють одна одну, оскільки будь-які стратегічні плани та програми, без конкретних оперативних заходів з їх реалізації залишаються лише сподіваннями.

Разом з тим, кожна з цих підсистем має свої відмінності та особливості.

Так, основною метою стратегічного управління є вибір і забезпечення стійкої конкурентної позиції, яка забезпечить життєздатність організації в змінному середовищі, потенціал для подальшого розвитку. Оперативне управління має на меті раціонально використовувати чинну стратегічну позицію організації для забезпечення короткострокових сьогоднішніх цілей, отримання прибутку, що буде достатнім для подальшої реалізації стратегічних цілей.

Стратегічне управління орієнтується на зовнішнє середовище, тому в ролі критеріїв ефективності організації в довгостроковій перспективі розглядає досягнення балансу організації з ним. Це твердження базується на тому, що нинішня організація являє собою відкриту для впливу зовнішнього середовища соціально-економічну систему. її ефективність у довгостроковій перспективі визначається не лише конкурентною позицією на ринку, а й місцем у зовнішньому середовищі взагалі, здатністю знайти компроміс з різними складовими свого бізнес-середовища. Оперативне управління в ролі критеріїв ефективності розглядає прибутковість організації впродовж короткострокового періоду та раціональне використання наявного потенціалу організації.

Стратегічне управління вбачає в персоналі організації найбільш суттєву та цінну складову стратегічного потенціалу, джерело бізнес ідей, і стратегічних рішень. Саме завдяки персоналові організація може навчатися й розвиватися. Оперативне управління розглядає персонал як виконавців окремих робіт і завдань.

Різняться й вимоги, які висуваються до менеджерів цих двох підсистем управління. Менеджери, залучені до процесу стратегічного управління, повинні прагнути до змін, бути схильними до ризику, мати рівень компетентності й гнучкості, що відповідає рівню нестабільності зовнішнього середовища.

Менеджери, що здійснюють оперативне управління, як правило, не полюбляють ризику, обережно ставляться до змін або взагалі протидіють їм. Водночас, вони повинні бути компетентними в аналізі ситуації, вміти координувати й контролювати діяльність.

До характерних рис системи стратегічного управління належать такі:

)цілісність - усі елементи системи слугують досягненню загальних цілей, що постають перед організацією впродовж довгострокового періоду;

)адаптивність - стратегічне управління має забезпечити реакцію організації на зміни в зовнішньому та внутрішньому середовищі;

)складність - залежно від об'єкта вирізняють певні рівні стратегічного управління;

)наявність особливої методології - сукупність методів, що застосовуються в процесі розробки та реалізації стратегії;

)наявність інформаційної стратегічної інформації, що застосовується під час обгрунтування та прийняття стратегічних рішень;

)управлінський потенціал організації;

)висококомпетентні стратегічні менеджери, здатні приймати стратегічні рішення за умов швидких змін у зовнішньому оточенні;

)базування на стратегічних управлінських рішеннях, що ухвалюються з метою збереження та посилення конкурентних переваг організації;

) представляє собою еволюційний етап розвитку систем управління організацією, що охоплює певні їхні елементи.

Стратегічне управління організацією можна зобразити у вигляді моделі (рис. 1).

Рис. 1 Основні складові моделі стратегічного управління організацією

Завдяки цій моделі вирізняємо такі стадії процесу стратегічного управління:

. Стратегічний аналіз та визначення ідей, місії, цілей і пріоритетів організації;

. Визначення варіантів стратегії організації, стратегій окремих бізнесів, функціональних стратегій;

. Вибору стратегічних альтернатив та розробки програми дій щодо реалізації вибраної стратегії;

. Реалізації стратегії та внесення змін в елементи внутрішнього середовища організації;

. Стратегічного контролінгу.

Усі стадії процесу стратегічного управління взаємопов'язані, циклічні. Діє зворотний зв'язок і, відповідно, зворотний вплив кожної стадії на інші й на всю їхню сукупність. У цьому полягає важлива особливість процесу стратегічного управління.

.2 Об'єкти стратегічного управління

Стратегічне управління як система стане ефективним тільки тоді, коли застосовуватиметься на всіх рівнях управління організацією.

Система стратегічного управління охоплює три рівні: корпоративний (рівень організації); діловий (сфери бізнесу); функціональний.

Виходячи з цього, можна виокремити три групи основних об'єктів стратегічного управління: організація, стратегічні господарські підрозділи (СГП), функціональні сфери організації.

Організація як об'єкт стратегічного аналізу - відкрита соціально-економічна система, що діє в одній або декількох сферах бізнесу. Може об'єднувати сукупність стратегічних господарських підрозділів.

Стратегічний господарський підрозділ (СГП) - самостійна структурна одиниця організації, що орієнтується на певні стратегічні зони господарювання (сфери бізнесу), має коло конкурентів, ресурси, самостійно визначену стратегію розвитку, яка адекватна загальній стратегії організації, її очолює керівник, що цілком відповідає за розвиток підрозділу.

Функціональна сфера організації - царина діяльності, яка ґрунтується на виконанні певних функцій структурними підрозділами організації - маркетингу, виробництва, управління персоналом та ін.

Стратегічні рішення - управлінські рішення, що визначають ринки, товари та канали, які матимуть найбільшу цінність для організації в майбутньому. Стратегічні рішення спрямовані в майбутнє та пов'язані із великою невизначеністю, масштабним залученням ресурсів, закладають основу для прийняття оперативних рішень. До стратегічних рішень на рівні організації належать, наприклад, рішення про вихід на нові ринки збуту, придбання, злиття, продаж, перепрофілювання тих чи інших стратегічних господарських підрозділів.

На рівні стратегічних господарських підрозділів - це рішення щодо впровадження нової продукції, нових технологій, утворення збутової мережі та стосовно взаємодії з постачальниками, клієнтами.

На рівні функціональних сфер організації стратегічні рішення охоплюють рішення щодо нових форм організації та оплати праці, добору кадрів, придбання ліцензій, за початкування нових напрямів досліджень, переходу на нові види сировини, матеріалів для виготовлення продукції.

Характерною рисою стратегічних рішень на всіх рівнях стратегічного управління є високий ризик і неможливість абсолютно точно с прогнозу вати майбутні результати.

Стратегічне управління як система управління є результатом еволюції системи загально-корпоративного управління. Слід виокремити такі системи управління, що передували системі стратегічного управління:

управління на основі бюджетно-фінансового контролю;

управління на основі довгострокового планування;

управління на основі стратегічного планування.

Стратегічний менеджмент пов'язаний з досягненням стратегічних результатів: нових ринків, нових товарів, нових технологій. У стратегічному менеджменті, крім економічних і технологічних змінних, враховуються психологічні, соціальні та політичні фактори. Стратегічний менеджмент складається із формування стратегій, розвитку ділових спроможностей організації, управління впровадженням стратегій та розвитком здатностей.

Система стратегічного управління організації залежить від таких чинників:

. сфера діяльності організації, її галузева належність;

. розмір організації;

. специфіка виробництва;

. наявний потенціал організації;

. архітектоніка організації;

. спроможність персоналу організації.

Стратегічне управління є формою реалізації цільового підходу, оскільки орієнтується на визначення, обгрунтування та реалізацію довгострокових цілей організації за допомогою розробки стратегії.

Це проявляється у принципах стратегічного управління: цілеспрямованості, теоретико-методологічній обгрунтованості форм і методів; системному, комплексному підході до розробки стратегії; унікальності систем стратегічного управління; використанні майбутньої невизначеності як стратегічних можливостей; гнучкій адекватності систем стратегічного управління, зміні умов функціонування організації; результативності та ефективності.

Впровадження стратегічного управління можливе тільки тоді, коли організація стратегічно зорієнтована. Характерними рисами такої організації є стратегічне мислення персоналу; застосування системи стратегічного планування; поточна діяльність підпорядкована досягненню стратегічних цілей; успіх базується на винахідливості та передбаченості (формування) потреб споживачів. Система стратегічного управління об'єднує підсистеми стратегічного аналізу та вибору (планування) стратегії організації, а також управління стратегічними проблемами в реальному масштабі.

Практика свідчить, що найчастіше намагаються впровадити стратегічне управління організації, які дотримуються підприємницької поведінки на ринку.

1.3 Стратегія організації. Процес планування стратегії

Одним із продуктів стратегічного управління є стратегія організації. Поняття стратегії досить багатогранне. Загалом можна визначити стратегію як довгострокову модель розвитку організації, яка ухвалюється для досягнення стратегічних цілей і враховує обмеження внутрішнього та зовнішнього середовища організації.

Стратегії організації притаманні певні характерні риси:

процес розробки стратегії не завершується негайними діями, а, як правило, закінчується встановленням загальних напрямів, рух за якими забезпечить зростання та зміцнення позицій організації;

стратегія має використовуватися для розробки стратегічних проектів, при цьому не беруться до уваги напрями, несумісні зі стратегією;

в розробці стратегії використовується узагальнена, неповна й неточна інформація, тому неможливо передбачити всі можливості, які виникають у майбутньому;

з появою більш повної та точної інформації виникає потреба в перегляді та своєчасному визначенні нової стратегії;

стратегія втрачає свою важливість відразу після того, як організація досягає поставленої мети.

Якісно розроблена стратегія утворює стабільні конкурентні переваги та підвищує інтенсивність діяльності організації. Розроблення стратегії організації є циклічним процесом з постійною корекцією початкових цілей відповідно до уточнення інформації, що надходить із зовнішнього та внутрішнього середовища.