обмеження доступу до життєвих можливостей, включно з можливістю висхідної соціальної мобільності бідних працівників і часто і їхніх дітей;
формування незацікавленості у праці, зокрема, через руйнацію зв’язку між освітньо-професійним статусом, доходами і престижем;- обмеження участі - від участі в соціальних контактах (спілкуванні, взаємодії) до участі в управлінні державними справами. Українські реалії свідчать також про те, що навіть високий рівень освіти респондентів не убезпечує сім’ї від того, щоб вони не потрапили до категорії бідних. Стати бідними мали приблизно однакові шанси респонденти незалежно від рівня їх освіти! В той же час високий рівень освіти різко знижував вірогідність потрапити до категорії злиденних, але не гарантував цього. І злиденні, і бідні присутні, причому у немалих кількостях, серед респондентів з різними рівнями освіти. Специфіка ж української бідності, як раптової і тотальної, проявляється у тому, що максимальна кількість бідних припадає на тих респондентів, котрі мають вищу та незакінчену вищу освіту. Раптово не просто освічені, а високоосвічені люди враз і у масовому порядку стали бідними: лікарі, вчителі, інженери. Видається, що схожого досвіду збідніння широких верств населення у мирний час до часу розпаду Радянського Союзу світ не знав. соціальний дохід бідність україна
Цікавими є показники 1996 року, де середня заробітна плата є меншою від середнього доходу на одного члена сім’ї на місяць. Пояснюється це тим, що респонденти, окрім заробітної плати приблизно у третині випадків, отримують додатковий доход. Розміри цього доходу у знову ж таки третини цих респондентів менші заробітної плати за основним місцем роботи (де респонденти отримують зарплату),у решти він дорівнює зарплаті або й перевищує її. Інакше кажучи, тут ми маємо справу з корегуванням ринку праці, а показники заробітної є власне проявом цієї корекції. Спад ВВП був значним і тривалим, а відповідне йому скорочення чисельності зайнятих виявилося неможливим з політичних й соціальних міркувань. Основним інструментом коректування ринку праці стало скорочення заробітної плати та її невиплата (шляхом нагромадження заборгованості по виплаті). Працівники зберігали формальні зв’язки з підприємством, але фактично на ньому не працювали і не одержували заробітної плати. Щоб вирішити проблему низької (або відсутньої) оплати праці люди переходили до самозайнятості. В Україні самозайнятість головним чином була поширена в натуральному сільському господарстві й дрібній торгівлі. У результаті цього чисельність офіційно зареєстрованих безробітних була низькою,однак рівень фактичного безробіття й неучасті в економічній діяльності був набагато вищим. У дійсності величезне скорочення обсягів виробництва при номінально меншому скороченні працюючих означало зниження продуктивності праці. У підсумку різко скоротився розмір реальної заробітної плати і значно збільшилася чисельність працюючих бідних. Як результат, різниця у матеріальному стані сімей між безробітними і працюючими виявилася невеликою, і значну частину незаможного населення склали працюючі бідні. Відзначимо, що наступне зростання ВВП у 2000-2012 рр. дещо знизило проблеми із зайнятістю, однак до радикального перелому в цьому напрямку ще далеко втому сенсі, що часто якість робочої сили не відповідала вимогам виробництва, особливо у сферах високих технологій і машинобудування. До того ж, незважаючи нате, що після подолання наслідків фінансової кризи 1998 року в Україні почалося економічне зростання, рівень безробіття залишався порівняно високим. Крім того,у результаті самозайнятості, структурних перекосів на ринку праці частина населення втратила кваліфікаційні навички і навіть маргіналізувалася. Як наслідок, попит на кваліфікованих працівників задовольнявся нелегко. Люди, що перейшли до самозайнятості на початку і в середині 90-х рр. після багатьох років безробіття або роботи в інших сферах, не пов’язаних з раніше набутою освітою чи кваліфікацією,втратили професійні навички і цінність для сучасного ринку праці у зв’язку з декваліфікацією. На початку перехідного періоду існувала думка, що економічні перетворення можуть призвести до зниження рівня доходів населення, однак зростання швидко відновиться, і рівень життя стане вищим. У дійсності ж падіння виробництва виявилося значним і стійким, і бідність також стала не тимчасовим, а довгостроковим явищем. Затяжний характер безробіття та його тісний зв’язок з бідністю дозволяють зробити твердження про формування «нижчого класу» саме в цей період. Характеристика раптової і тотальної бідності не обмежується показниками матеріального достатку домогосподарств (сімей). Вона охоплює й інші, нематеріальні аспекти добробуту, притаманні громадянам на теренах нашої країни у 1991-1999рр. Це і хронічні невиплати заробітної плати та різного роду матеріальної допомоги (або її мізерні обсяги), відсутність готівки у значної маси населення, періодичні,часто тривалі і не прогнозовані відключення світла у населених пунктах, що унеможливлювали нормальне ведення виробництва чи господарювання, погіршення транспортного сполучення, доступу до найнеобхідніших послуг - медичних, освітніх, побутових. 1991-1999 рр. - це час найбільших соціально-економічних зміну країні, що знайшли свій прояв у проведенні цілого ряду реформ.
Починаючи з 2000 року, коли в Україні відбувся перелом соціально-економічної ситуації і закінчився період десятирічної кризи із зростанням всіх макроекономічних показників, спостерігається перехід до нового типу моделі бідності - від раптової тотальної бідності до тимчасової масштабної бідності, притаманної країнам,які розвиваються. У випадку України це означає: загальне зменшення кількості бідних, у тому числі і через зменшення фактичного та зареєстрованого безробіття, вихід зі стану бідності перш за все категорій працівників, котрі виконують кваліфіковану роботу, спеціалістів, кваліфікованих робітників, зайнятих перш за все у сфері високих технологій та індустріального виробництва. Отже бідність набула іншої якості, зменшивши масштаби, але в силу значної, хоч не тотальної розповсюдженості, залишилася важливою соціальною проблемою. Кардинальна відмінність матеріального рівня життя населення України часів тимчасової масштабної бідності від часів раптової тотальної бідності полягає в наступному. Домінуючою оцінкою визначення матеріального рівня життя сімей респондентів до 2000 року було визначення його у переважній більшості випадків як «бідного», після 2000 року домінуючим стає визначення матеріального рівня житті сім’ї як «середнього». Більше того, до 1999 року спостерігалося постійне збільшення кількості бідних та злиденних сімей за рахунок зменшення кількості середніх. Починаючи з 2000 року спостерігається зворотній процес, коли збільшується кількість середніх за рівнем матеріального благополуччя сімей за рахунок скорочення кількості бідних, і не просто бідних, а перш за все злиденних. Отже, впродовж 2000-2012 рр в Україні відбувалося підвищення рівня життя населення, що супроводжувалося зменшенням кількості бідних, перш за все знедолених, і збільшенням числа громадян, що характеризували рівень матеріального благополуччя своїх сімей як середній. При цьому слід пам’ятати, що «середні» за оцінками матеріального рівня життя не є середнім класом, чисельність котрого в Україні є значно нижчою, аніж кількість «середніх» за рівнем споживання (доходу).
.3 Рівень бідності в Україні та США
На 23-му році незалежності Україна, попри великий потенціал і ресурси, залишається однією із найбідніших країн у Європі. Офіційна мінімальна пенсія в Україні нині становить 894 гривні, а середня - 1483 гривні на місяць.
Втім, пенсіонери - не єдині претенденти на звання найбіднішої верстви населення в Україні. Експерти вже не перший рік говорять про таку особливість української бідності, як Клацнути бідність серед тих, хто працює, адже середня зарплата в Україні становить 3380 гривень на місяць, тобто трохи більше ніж удвічі перевищує середню пенсію.
При цьому середня українська родина понад половину своїх доходів Клацнути витрачає на харчі, а частка доходів від зарплат практично Клацнути зрівнялася із часткою доходів від соціальних трансфертів.
І хоча ці цифри, разом зі скороченням тривалості життя і дедалі меншою доступністю якісної медицини та освіти, однозначно вказують на те, що в Україні багато бідних, науковці кажуть, що дати точні розрахунки кількості бідних та параметри бідності - не так просто.
Абсолютна бідність
Для того, аби зрозуміти місце України у світі, де є і дуже бідні, і дуже заможні країни, використовується абсолютний показник - мінімальний дохід, необхідний для виживання. Але нині він також різниться від регіону до регіону.
В країнах Африки - це 1,25 доларів на день, для європейських країн - 17 доларів. У регіоні Центральної та Східної Європи, до якого належить Україна, це 5 доларів на день. Якщо послуговуватися саме таким абсолютним визначенням бідності, то лише 2% українців живуть за її межею.[таб.2.3, додаток 2].
Якщо ж брати за абсолютний показник прожитковий мінімум, то тут частка бідних в Україні коливається від 9% до 15%, залежно від того, чи зроблені розрахунки на основі доходів або витрат.
з 5 жителів США до старості чекає незавидна доля: безробіття, злидні і залежність від державної допомоги, а до 2030 року 85% відсотків населення країни можуть втратити економічну захищеність, йдеться у дослідженні американського соціолога.
Згідно з офіційними даними Бюро перепису населення США, 50 мільйонів або 16 відсотків працездатного населення США живуть за межею бідності (рекордний показник з 1965 року), однак у подальшій перспективі число жебраків і безробітних американців може значно зрости - такі підсумки дослідження професора Університету Вашингтона (Washington University ) в Сент-Луїсі Марка Ранка (Mark Rank), витримки з якого наводить The Associated Press.
Офіційна статистика із бідності наводить лише часовий зріз, і за ним неможливо встановити ризик перебування у злиднях для економічно активного населення. За даними Ранка, за новітніми даними 4 з 5 американців вже зараз живуть у злиднях або приречені ще там опинитися.
Відзначається, що 90 відсотків економічно вразливих американців складають темношкірі та латиноамериканці, проте збільшується і частка білих, які перебувають за межею бідності. Через світову економічну кризу, починаючи з 2000 року їх кількість зросла з 3 до 11 відсотків, причому очікується, що відсутність роботи і залежність від державних субсидій на тому чи іншому етапі свого життя припаде пережити 76 відсоткам білого населення. Крім того, вперше з 1975 року число білих матерів-одиначок, які живуть у бідності, перевищило аналогічний показник серед темношкірих.
Як зазначає The Associated Press із посиланням на торішнє соціальне дослідження Чиказького університету (University of Chicago), більше половини американців (55%) не вірять у те, що стан справ в економіці США дозволить їм покращити свій добробут.
«Бідність - вже більше не проблема для «них», це проблема для «нас». Лише коли бідність розглядається як загальне явище, а не невдачі «латиносів» і темношкірих, ми можемо почати широку підтримку програм із визволення людей з убогості», - зазначив Ранк, коментуючи результати дослідження.
Оцінюючи існуючі тенденції в області розриву доходів між багатими і бідними, Ранк прогнозує, що до 2020 року майже 85 відсотків усіх працюючих американців зіткнуться з економічною незахищеністю.
Таким чином, розрив у доходах, а також скорочення добре оплачуваних робочих місць у виробничому секторі, прямо вказують на те, що «американська мрія», плекана США, стає все менш досяжною для більшості американців. Неможливо виправити ситуацію і президентові Бараку Обамі, який у своїх промовах неодноразово заявляв, що потрібно «заново побудувати сходи можливостей» і скоротити розрив між багатими і бідними. У червні 2013 року Обама заявив, що створить нові робочі місця, наприклад, за рахунок розвитку галузі екологічно чистої енергетики, але при цьому він сам зазначив, що «перехід на чисту енергетику займе час».
Як припустили оглядачі The Associated Press, Республіканська партія США перед президентськими виборами 2016 р. може переманити значну частку білого робітничого класу на свій бік за рахунок обіцянок щодо поліпшення його добробуту.
У лютому 2013 року газета USA Today повідомляла про різке зростання крайньої бідності у США: кількість родин, змушених жити менше ніж на 2 долари на день, зросла з 636 000 у 1996 році до 1,5 мільйона у 2011 році. Економісти відзначали, що у світі зростає соціальне розшарування. У січні 2013 року Міжнародна організація праці (МОП) при ООН опублікувала доповідь, в якій найбільш тривожною була названа ситуація навколо молодіжного безробіття.
Проблема бідності - одна з ключових у сучасному світі. Для України ця проблема є однією з найболючіших у суспільному житті країни. Навіть, успішне проведення політики економічного зростання не може забезпечити ефективне впровадження відповідної соціальної політики у разі, якщо остання не є досконалою і комплексно розробленою.
Як зазначено в Програмі Кабінету Міністрів України "Назустріч людям" зусилля Уряду, насамперед, має бути спрямовано на подолання бідності в країні. Дієва політика подолання бідності повинна спиратися на створення економіко-правових умов для збільшення доходів, підвищення економічної активності населення та зменшення його розшарування за рівнем доходів. Реалізація Урядової політики повинна забезпечити перехід від використання дешевої праці до висококваліфікованої з належною оплатою через:
удосконалення законодавства щодо порядку та критеріїв визначення мінімальної заробітної плати та законодавчого забезпечення запровадження мінімальної погодинної заробітної плати як державного соціального стандарту;
зменшення навантаження на фонд оплати праці шляхом перерозподілу між роботодавцями і працівниками платежів та зборів і розширення бази оподаткування;
залучення необхідних інвестицій у виробництво та людський капітал;
забезпечення захисту права працівників на своєчасне та у повному розмірі отримання заробітної плати, а також погашення заборгованості, що накопичилася;
істотне зменшення питомої ваги населення, яке пересуває за межею бідності, та зміцнення позицій середнього класу.
Наша країна залишається далеко позаду європейських країн за рівнем оплати праці; відставання за цим показником суттєво перевищує відставання за продуктивністю праці. Заробітна плата в Україні знецінена. Низькі стандарти оплати праці та відсутність безпосереднього зв'язку між заробітками та ефективністю праці впливають на зниження економічної та трудової активності. Посилення розшарування населення не відповідає вимогам наближення України до європейських стандартів рівня життя. В Україні формується розподіл населення за доходами, характерний не для країн Європейського Союзу, а для латиноамериканських країн, де основна частина населення концентрується в групі з низькими доходами, а розрив між багатими та бідними постійно зростає. Бідність залишається важкою економічною і соціальною проблемою суспільства.
Щодо прожиткового мінімуму, то за Законом України «Про прожитковий мінімум» - це вартісна величина набору продуктів харчування непродовольчих товарів та послуг, необхідних для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я, задоволення соціальних та культурних потреб особистості. На відміну від межі малозабезпеченості, прожитковий мінімум розраховується для основних соціальних та демографічних груп населення: працездатних осіб, осіб, які втратили працездатність, дітей віком до 6 років та від 6 до 18 років.
Бідність не можна подолати лише шляхом підтримки нужденних, потрібні комплексні підходи, орієнтовані як на бідних, так і на відносно забезпечені верстви населення. Міжнародний досвід доводить, що найбільших успіхів на постіндустріальному етапі розвитку досягають країни, які надають першість стратегічним пріоритетам розвитку людського капіталу - творчого, професійного, освітнього, трудового, фізичного потенціалу громадян.
Нагальною необхідністю є перенесення акцентів з допомоги соціально вразливим верствам суспільства на розвиток ринку праці й максимальне розширення зайнятості, забезпечення гідної винагороди за працю, на заохочення економічної активності. Політика доходів повинна бути спрямована у напрямі стимулювання зростання легально сплачуваної заробітної плати як обов'язкової передумови фінансової спроможності системи загальнообов'язкового соціального страхування, передусім пенсійного. Ефективна трансформація політики доходів забезпечить істотне підвищення рівня життя широких верств населення та формування соціальної структури, наближеної до європейської.
Важливим напрямом трансформації політики доходів є удосконалення порядку встановлення мінімальної заробітної плати, поступове підвищення її рівня до прожиткового мінімуму для осіб працездатного віку.
Потрібні певні корективи у політику подолання безробіття, адже в Україні це більш складне явище, ніж може здаватися на перший погляд виходячи з офіційних даних (значна частка безробітних взагалі не потрапляє до статистичної обробки). Найвищий рівень безробіття постійно фіксується в західних регіонах, де практично відсутні великі промислові об'єкти. Тому, на нашу думку, політика держави повинна бути спрямована на створення умов для розвитку малого і середнього бізнесу. Малий та середній бізнес повинен стати реальним фактором подолання бідності.
Необхідні ефективні реформи у сфері освіти, охорони здоров'я, житлової політики, які значною мірою будуть опиратися на грошові внески працівників і забезпечувати соціальну підтримку непрацездатних.
Ключовою складовою є розвиток системи пенсійного страхування, зокрема, шляхом забезпечення фінансової стабілізації солідарної системи, поступового переводу пенсій, що призначаються на пільгових умовах або за вислугою років, із солідарної системи до недержавних пенсійних фондів, якнайшвидшого запровадження обов'язкової накопичувальної системи та прискореного розвитку недержавного пенсійного забезпечення.