ВСТУП
Трудові ресурси - це капітал, який завжди виступає рушійною силою покращання економічної ситуації держави та добробуту суспільства. Трудовий потенціал країни накопичується поколіннями, а саме: знання, освітній рівень, професійна кваліфікація, навички, вміння і досвід роботи а також продуктивність праці визначають темпи суспільного розвитку держави. Попри певні позитивні соціально-економічні зрушення в українському суспільстві протягом останніх років на регіональному рівні залишаються невирішеними проблеми розвитку трудового потенціалу і забезпечення ефективної зайнятості, збалансованості попиту та пропозиції на ринку праці, створення нових робочих місць тощо.
Метою даної роботи є:
аналіз ефективності використання трудового потенціалу українців в умовах становлення й функціонування національного ринку праці
виявлення й аналіз проблем і перспектив розвитку трудового потенціалу
вироблення пропозицій щодо подолання кризових явищ у цій сфері.
Завданнями роботи є:
розглянути причини сучасної трудової міграції;
визначити категорії емігрантів;
з’ясувати вплив еміграції на суспільство України;
У роботі буде розкрито суть поняття «трудової міграції», «трудового потенціалу», соціально-економічна характеристика трудових ресурсів, їх аналіз. трудовий потенціал праця кризови
Актуальність дослідження полягає у важливості вивчення української трудової міграції, зважаючи на постійне збільшення її масштабів.
Тема «Трудова міграція в Україні. Використаня трудового потенціалу країни» є актуальною сьогодні, оскільки проблема трудового потенціалу, якості робочої сили, трудової мобільності й наявності трудових ресурсів у працездатному віці в Україні набула статусу проблем рівня національної безпеки держави, яка потребує негайного вирішення.
трудовий потенціал праця
кризовий
РОЗДІЛ І. СУТНІСТЬ, ОСОБЛИВОСТІ ТА ХАРАКТЕРНІ
РИСИ ПОНЯТЬ «ТРУДОВА МІГРАЦІЯ» ТА «ТРУДОВИЙ ПОТЕНЦІАЛ»
1.1 Сутність
трудового потенціалу
Трудовий потенціал (ТП) є найважливішою й найактивнішою складовою економічного потенціалу країни. Інші його складники - засоби виробництва, природні ресурси - стають реальними продуктивними силами лише за умови прикладання до них живої праці. Під трудовим потенціалом розуміють максимально можливі здібності людини до живої праці, якими володіє індивід, аконодав і суспільство. Щоб повніше й глибше зрозуміти категорію ТП, треба з'ясувати співвідношення таких понять: робоча сила - трудові ресурси - трудовий потенціал - людський капітал - людський потенціал.
Класичне визначення робочої сили дав К. Маркс: робоча сила, або здібність до праці - це сукупність фізичних і духовних сил, які людина використовує у виробництві споживних вартостей (життєвих благ). А. Маршалл доповнив ці риси робочої сили, виокремивши та підкресливши моральні сили. Сукупність індивідуальних робочих сил утворює сукупну робочу силу, носієм якої є сукупний робітник чи працівник. Категорія робочої сили виступає вихідною основою всіх подальших суміжних понять. Трудові ресурси - це працездатна частина населення, що має необхідні здоров'я, здібності, знання, навички та досвід для виконання тієї чи іншої роботи. У нашій країні до трудових ресурсів відносять людей працездатного віку: жінок 16-54 років і чоловіків 16-59 років, а також працюючих пенсіонерів і підлітків. У більшості розвинутих країн пенсійний вік становить 65-67 років незалежно від статі. Категорію «трудові ресурси» вперше в 1920-х роках увів в економічну науку й господарчу практику видатний радянський економіст С.Г. Струмилін, щоб розробити плановий баланс праці на I п'ятирічку (1928-1933 рр.).
Поняття трудового потенціалу вперше з'явилось в економічній науці в 1970 р. у збірнику праць Інституту економіки АН СРСР «Использование трудового потенциала». Це було зумовлено необхідністю повніше охарактеризувати продуктивні спроможності людини в умовах розгортання НТР і ефективніше використовувати у виробництві її інтелектуальні та творчі здібності. ТП має кількісну і якісну характеристику. У кількісному плані трудовий потенціал рівний добутку чисельності працездатного населення на законодавчо встановлену тривалість робочого дня. Кількісно ТП і трудові ресурси співпадають. Але в якісному сенсі трудовий потенціал характеризує продуктивні можливості людини повніше, ніж трудові ресурси, охоплюючи і творчість, прагнення до інноваційності, а також такі моральні властивості, як наполегливість, чесне виконання укладених угод.
Близьким до ТП поняттям є людський капітал. Його концепція виникла на Заході на початку 1960-х років, коли було видано перші праці засновників цієї концепції Г. Беккера (1962, 1964 рр.) і Т. Шульца (1961, 1964 рр.). Людський капітал - це нагромаджений людиною запас здоров'я, знань, умінь, навичок, мотивацій, намагань та інших продуктивних здібностей, що використовуються у виробництві товарів і послуг. Цей капітал характеризують: 1) як результат інвестицій у людину, 2) чинник продуктивності праці, 3) як джерело доходів. За умов ринково-капіталістичної економіки людський капітал є найбільш адекватною формою трудового потенціалу. Проте в історичному і логічному плані категорія ТП ширше за людський капітал. Бо трудовий потенціал притаманний як ринковій, так і неринковій економіці, як капіталізму, так і соціалізму. Тоді як людський капітал, як і будь-який інший вид капіталу, властивий лише ринково-капіталістичній системі господарювання.
У сучасних умовах постіндустріальної стадії розвитку економіки трудовий потенціал переростає в людський потенціал. Термін «людський потенціал», як і «людський розвиток», введений у широке застосування Програмою ПРООН у 1990 р. Згідно з нею головною метою суспільного аконодав є розвиток людського потенціалу, забезпечення народу тривалого, здорового й гідного життя. Розвинута людина - основа національного багатства. Людський потенціал - це сукупність фізико-біологічних, інтелектуально-культурних і духовно-моральних якостей та цінностей людини, що виступає у двоїстому значенні: як мета суспільного аконодав і як вирішальний засіб розвитку соціуму. Людський потенціал характеризує людину як самоцінність незалежно від якогось аспекту.
Узагальнюючим показником стану трудового і людського потенціалу є індекс розвитку людського потенціалу (ІРЛП). Концепція цього індексу акон розроблена відомим індійським ученим Амартією Сеном (народився у 1933р.), лауреатом Нобелівської премії. ГРЛП, у свою чергу, складається із трьох індексів, які характеризують рівень життя (індекс виробництва ВНД у розрахунку на одну особу), здоров'я нації (індекс середньої очікуваної тривалості життя), освіченості (індекс освіти). Щорічно публіковані ООН доповіді з розвитку людського потенціалу (НТЖ) - у 2010 р. видано ювілейну, 20-ту доповідь - визначають місце кожної країни за рівнем розвитку в системі світових координат. Згідно з доповіддю НІЖ (2010 р.) Україна посідає 69-те місце у світі за ІРЛП із показником, який дорівнює 0,710. Його утворили: виробництво ВНД у розрахунку на одну особу $6535 за паритетом купівельної спроможності, 11,3 років тривалості навчання та 68,6 років середньої очікуваної тривалості життя (СОТЖ). Для порівняння: 1-ше місце належить Норвегії, 4-те - США (ІРЛП - 0,902, СОТЖ - 79,6 років, ВНД на одну особу - $47 тис); Білорусь посідає 61, Росія - 65, Казахстан - 66-е місце і т.д. (докладніше див. додаток П). У порівнянні з іншими країнами, які знаходяться попереду України за ІРЛП, ми відстаємо перш за все за виробництвом ВНД на одну особу, що зумовлено низьким рівнем економічного розвитку, а також тривалістю життя. Проте Україна має відносно високий рівень освіченості населення.
Більш докладно розкриває категорію трудового потенціалу його структура. Треба відрізняти ТП на мікро- і макрорівні. Трудовий потенціал на мікрорівні достатньо розкрито спеціалістами з управління персоналом як ТП підприємства. Структура трудового потенціалу на макрорівні відрізняється від ТП на мікрорівні, на нашу думку, двома складовими: 1) галузево-регіональною структурою сукупної робочої сили, 2) їхньою мобільністю і конкурентоспроможністю.
Структуру трудового потенціалу на макрорівні складають наступні елементи:
. природно-біологічний, або демографічний - соціально-демографічна структура працездатного населення, середня тривалість життя, співвідношення робітників і службовців тощо;
. освітньо-професійний - рівень грамотності дорослого населення, частка працівників із вищою і середньою спеціальною освітою, співвідношення кваліфікованих, мало- і некваліфікованих робітників;
. соціально-економічний - продуктивність суспільної праці, рівень середніх доходів і середньої заробітної плати, характер та форми мотивації до трудової діяльності, дисциплінованість і організованість працівників;
. інтелектуально-креативний - рівень інтелектуального розвитку та інформованості працездатного населення, творчість і здатність впроваджувати інновації та ін.;
. структурний - розподіл робочої сили між сферами: промисловістю, сільським господарством і послугами, між галузями промисловості, сільського господарства та іншими видами економічної діяльності, регіональний розподіл працездатного населення, пропорція між сукупним попитом і сукупною пропозицією робочої сили, між безробітними та вакансіями робочих місць;
. конкурентоспроможність і мобільність сукупної робочої сили.
Нарешті, щоб з'ясувати сутність людського потенціалу, треба, по-перше, розповсюдити вищезазначені риси трудового потенціалу на всі соціальні верстви та групи населення (страти), по-друге, доповнити вищенаведені складники ТП ще двома компонентами:
. соціально-ментальний елемент - рівень світогляду і загальної культури, національний менталітет, морально-етичні норми та цінності;
. громадянсько-політичний потенціал: рівень
громадянської та політичної активності, рівень патріотизму.
.2 Головні чинники виникнення трудової міграції
Трудова міграція населення - це особливий, економічного характеру, вид міграції, який обумовлений пошуком роботи, як правило, за межами країни постійного місця проживання. З широкої точки зору трудову міграцію визначають як сукупність усіх форм територіального руху населення, пов’язаного з трудовою діяльністю на території іншої країни. Вузьке трактування зводиться до вселення жителів однієї країни на територію іншої, що супроводжується їх подальшим працевлаштуванням.
Слід зауважити, що перш за все, трудова міграція - це тимчасові поїздки на роботу, або тимчасове переміщення з метою працевлаштування.
На відміну від стаціонарної міграції, для трудової міграції властиве збереження постійного зв’язку мігранта зі своєю родиною як у інформаційно-особистісних формах, так і у економічних. Варто зазначити, що трудова міграція регулюється перш за все національним міграційним аконоддавством. Крім того, деякі держави беруть активну участь у регулюванні зовнішньої трудової міграції та захисті прав своїх громадян, що працюють за кордоном. Відповідно до статті 10 ЗУ «Про зайнятість населення» громадяни України мають право займатися трудовою діяльністю за кордоном, якщо така діяльність не заборонена законодавством України та держави перебування. Права громадян України, які працюють за кордоном, захищаються законодавством України та держави перебування, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Проте трудова міграція стала в нашій державі об’єктивною реальністю та для багатьох громадян є основним джерелом доходів. Сучасний стан трудової міграції в Україні характеризується як легальним, так і нелегальним виїздом на роботу за кордон значної частини економічно активного населення держави, транзитною міграцією в Західну Європу, збільшенням кількості трудових іммігрантів.В даний час відбуваються певні зміни в системі цінностей відносно роботи. Для 92% молоді важливою є «висока оплата праці», для 79% - «цікава робота» і лише для 28% - «суспільна значущість праці», тобто для більшості молоді сенс життя полягає у матеріальному достатку. Також дослідники підкреслюють, що відбувається відчуження молоді від національної культури, незнання і небажання знати українську історію,мистецтво, літературу.
У більшості випадків основними мотивами поїздок за кордон є:
заробіток для підвищення добробуту, поліпшення житлових умов (купівля квартири чи побудова будинку), придбання машини або інших дорогих товарів тривалого вжитку;
заробіток для задоволення поточних життєвих потреб - харчування,
придбання необхідних товарів повсякденного вжитку (одягу тощо);
- нагромадження коштів для оплати навчання дітей у вищих навчальних закладах;
нагромадження стартового капіталу для створення власного бізнесу або розвитку своєї справи;
мотиви нематеріального характеру (побачити світ, здобути певні трудові навички, поліпшити знання мови тощо).
Відповідно до вищезазначених мотивів, основною ж метою будь-якого
заробітчанського мігранта є бажання заробити як можна більше коштів для себе та своєї родини, яка залишилася на батьківщині.
Нині Україна на міжнародних ринках переважно виступає як держава -
експортер робочої сили, хоча відмічається тенденція до зростання кількості
іноземних громадян, які працюють в Україні. Статистичні дані свідчать, що
кількість останніх приблизно в 10 разів менша, ніж кількість українців, які працюють за кордоном. При цьому йдеться лише про офіційну стаистику,
яка не враховує нелегальних мігрантів та біженців. Міграція робочої сили для України на даний час має переважно негативні наслідки. Найчастіше трудові мігранти - це особи з середньою та середньою спеціальною освітою, кваліфіковані спеціалісти, які за кордоном зайняті в основному на некваліфікованих роботах. Як правило, їхня заробітна плата у кілька разів нижча заробітків корінних мешканців. Мігранти практично не мають можливостей для кар`єрного зростання і перебувають в умовах, які не
відповідають засадам достойної праці. Мігрують, також, висококваліфіковані спеціалісти, але лише невеликий відсоток їх має гарантовану роботу і відповідні соціальні та трудові гарантії. Виїжджають за кордон у пошуках роботи молоді люди без певного рівня кваліфікації, які згодні на будь-яку роботу і низьку платню без усяких гарантій. Згубним для економіки країни, для формування її науково-технічного потенціалу є виїзд за кордон науково-технічних кадрів та підготовлених на сучасному рівні молодих спеціалістів. Це може негативно вплинути на темпи відновлення економіки України.
В цілому економічні і соціальні наслідки еміграції робочої сили за
кордон мають, безумовно, як позитивний, так і негативний ефект. До
найважливіших переваг цього явища слід віднести зменшення напруги на ринку праці, значні обсяги інвестицій, які отримує країна завдяки заробітчанству, підвищення платоспроможного попиту завдяки надходженню коштів від заробітчан. Крім того, зовнішня трудова міграція є джерелом досвіду, знань, міжособистісних контактів, школою бізнесу та ринкової поведінки.
Разом з тим, трудові мігранти в найбільш
продуктивний період свого життя не беруть жодної участі у створенні
національного доходу. Масова трудова міграція не сприяє наповненню пенсійного і
соціальних фондів через відсутність відчислень від заробітної плати мігрантів.
Держава ж втрачає свій кращий трудовий потенціал. Відтік молоді на роботу за
кордон має негативні демографічні наслідки, руйнує сімейні відносини.
.3 Основні види, масштаби та центри міжнародної
міграції робочої сили
Міжнародну міграцію робочої сили можна класифікувати за такими шістьма ознаками:
. За характером переміщення населення:
а) внутрішня міграція - переміщення населення в межах однієї країни;
б) зовнішня міграція - переміщення населення за межами своєї країни;
в) інтеграційна міграція - переміщення населення всередині держав інтеграційного об'єднання - ЄС, ЄАСТ тощо.
. За часом:
а) остаточна (незворотна) міграція - виїзд населення в іншу країну на постійне місце проживання;
б) тимчасова (зворотна) міграція - виїзд населення в іншу країну на певний період часу;
в) сезонна міграція - це виїзд населення в іншу країну в певний період часу на певний термін, наприклад, для проведення сільськогосподарських робіт;
г) маятникова міграція, яка часто повторюється. Вона передбачає, що працівники живуть в одній країні, а працюють постійно або тимчасово в іншій країні. Це характерно для населення прикордонних районів.
. За напрямком руху:
а) еміграція - виїзд населення за межі своєї країни;
б) імміграція - в'їзд населення в країну;
. За організацією:
а) добровільна міграція - непримусове переміщення населення;
б) самодіяльна міграція - нелегальне переміщення населення за межі своєї країни (наприклад, в Албанії, В'єтнамі тощо);
в) організована міграція - переміщення населення, яке здійснюється відповідно до національного законодавства;
г) примусова міграція - виселення громадян із своєї країни на основі рішення судових органів.
. За професійним складом:
а) міграція робітників;
б) міграція спеціалістів;
в) міграція представників гуманітарних професій.
. За якісним складом:
а) міграція робочої сили низької кваліфікації;
б) міграція робочої сили високої кваліфікації;
в) міграція вчених (тобто «відплив інтелекту»).
Як показує практика, напрямки міжнародних міграційних потоків змінювалися і продовжують змінюватися. У першій третині XX ст. більше половини всіх емігрантів прямували до США. Решта мігрантів приблизно порівну ділилася між британськими домініонами (Канада, Австралія, Нова Зеландія, Південно-Африканський Союз) і країнами Латинської Америки (Аргентина, Бразилія та ін.).
Після Другої світової війни збільшення масштабів міграції супроводжувалося істотною зміною її пріоритетних напрямків. Поряд із СІЛА і Канадою міграційні потоки почали спрямовуватися до Західної Європи і особливо до країн ЄЕС[5, c. 65-66].
В останні десятиріччя сформувалися нові ринки робочої сили внаслідок не тільки міжконтинентальної, а й внутрішньоконтинентальної міграції населення. Перший центр тяжіння мігрантів сформувався в Західній Європі. Тут тільки у країнах Європейського Союзу нараховується 13 млн мігрантів та членів їхніх сімей. Основну частину іммігрантів приймають Німеччина, Франція, Велика Британія, а також Бельгія, Нідерланди, Швеція та Швейцарія.