На сьогодні український уряд та уряди країн-рецепієнтів мають низку важливих угод щодо соціального захисту наших закордонних громадян. Як приклад, можна навести двосторонні угоди про соціальне та пенсійне України з Болгарією, Естонією, Іспанією, Латвією, Литвою, Польщею, Португалією, Словаччиною, Чехією. Переговори щодо підписання відповідної угоди практично завершені з Німеччиною. На відміну від угод з країнами СНД, в основу цих домовленостей покладено принцип пропорційності, коли кожна країна несе відповідальність за свою частину страхових зобов’язань [7, 520]. У 2012 р. уряд прийняв постанову «Про затвердження Державної програми співпраці із закордонними українцями на період до 2015 року» [9], але подібна програма вже діяла раніше - «Державна програма співпраці із закордонними українцями на період до 2010 року», - однак вона не змогла повністю виконати поставлених завдань у зв’язку з відсутністю єдиного виконавчого органу [8, 527].
На сьогодні об’єднуючою організацією українців
за кордоном є Українська Всесвітня Координаційна Рада (УВКР), що була створена
у 1992 р. зусиллями громадських організацій з України та з-за кордону [9].
Вона, до речі, долучається до діалогу щодо підписання угоди про асоціацію між
Україною та ЄС, і ця робота, як наголошує голова УВКР, Михайло Ратушний, є не
менш важливою, ніж робота МЗС України.
.3 Вплив міграційних процесів на економіку
України
В умовах становлення ринкової системи господарювання і розвитку міжнародних процесів глобалізації, майже у кожній країні тією чи іншою мірою поширюються міграційні процеси, що включають міграцію висококваліфікованої робочої сили. Це, як правило, негативно впливає на економіку країн, з яких масово емігрують потенційні працівники.
Саме для нашої країни це є особливою загрозою, що можна пояснити нестабільністю економічної і політичної ситуацій, стрімким підвищенням рівня безробіття, а також етнічними, релігійними особливості та рядом інших факторів.
Для України характерним є велика кількість емігрантів, що має щорічну тенденцію до збільшення; високий освітній рівень емігрантів, що, в свою чергу, спричиняє втрату висококваліфікованої робочої сили, а також значної частини інтелігенції; наявність законодавчої бази з цього питання, що потребує вдосконалення та ін..
За період становлення України як держави, міграція набуває все більших масштабів. Так, в середньому на строк від 1 місяця до 1 року на роботу закордон виїжджають більше як 5 млн. осіб [5]. Спостерігається тенденція зростання виїзду не лише з міст, а і з сіл, особливо прикордонних областей. До цих людей, в основному, належать чоловіки у найбільш працездатному віці (30-45 років). Кожного року з приводу тимчасового працевлаштування на постійне чи тимчасове місце проживання офіційно їде 45-50 тис. осіб, тобто лише певна частка від припустимої загальної кількості емігрантів [3]. За даними Інституту соціології НАНУ, 12% домогосподарств України мають хоча б одного члена сім’ї, який працював або працює закордоном. Такі масштаби міграції українських громадян зумовлюють великі втрати робочої сили, які можуть мати в майбутньому серйозні негативні наслідки для економічного розвитку України.
Основними причинами таких тенденцій можна виділити наступні:
. Складне соціально-економічне становище (бідність, незабезпеченість робочими місцям, низький рівень реальної заробітної плати та нестабільність політичної та економічної ситуації).
. Значний розрив між рівнем розвитку України та інших країн світу (особливо це проявляється через нерівномірність процесу нагромадження капіталу в окремих країнах).
. Диференціація цін на аналогічні види товарів та послуг, зокрема, різниця між оплатою однорідної за кількісними i якісними показниками праці в різних країнах. В умовах зростаючих вимог до найманих працівників, та частина населення, яка отримала вищу освіту і ефективно застосовує свої знання у практичній діяльності, значно підвищує свою ціну на ринку праці. І тоді вони надають перевагу роботі за фахом в тих країнах, де заробітна плата буде в кілька разів вище.
. Практична відсутність перспектив застосування своїх інтелектуальних, творчих здібностей у різних сферах господарства, а також ряд причин гуманітарного, культурного, екологічного, психологічного, правового порядку, які будуть посилюватися в міру вирівнювання рівнів соціально-економічного розвитку країн.
. Існує суттєва незбалансованість між обсягами і структурою попиту на робочу силу молоді та обсягами і структурою її пропозиції. Гарантований ринок праці молоді нині занадто звужений і здійснюється в межах порівняно невеликої кількості виділених робочих місць. Велика частка молоді, яка не витримала конкурентної боротьби з представниками старших вікових поколінь, виштовхується на нерегульований ринок праці. Тому молодь знаходиться в значно гіршому становищі щодо соціального захисту від безробіття порівняно з іншими представниками робочої сили і значна її частина змушена виїжджати закордон.
Також негативно на вітчизняному ринку праці відображається світова фінансова криза, яка поглиблює всі існуючі проблеми.
Трудова міграція, як і безробіття, є природним процесом ринкових відносин. Однак Україна стала одним із основних трудових донорів для країн Західної Європи, тоді як ринок праці самої держави потребує фахівців практично у всіх галузях економіки [4].
Отже, міграція робочої сили закордон має для України, як правило, негативні наслідки, до яких належать:
) втрата країною найбільш конкурентоздатної частини власних трудових ресурсів;
) уповільнення темпів розвитку науково-технічного прогресу в зв’язку з чисельною інтелектуальною еміграцією українських вчених за кордон;
3) поширення випадків зловживань та обман громадян приватними агентствами з працевлаштування;
5) виникнення політичних та економічних претензій до нашої країни в зв’язку із збільшенням нелегальної трудової еміграції українців та ін.
Проте, вплив міграційних процесів може і позитивно впливати на різні сфери господарювання:
. Підвищення рівня кваліфікації, освоєння нових технологій, професій, систем організації виробництва трудових мігрантів. Останнім часом поширюється думка, що міграція сприяє розвитку економіки України. Проте це можливо при веденні ефективної політики щодо спрямування праці українців за кордоном на користь України.
. Надходження в Україну додаткової іноземної валюти шляхом грошових переказів трудових емігрантів та інвестування коштів в економіку через створення спільних підприємств з іноземними засновниками.
. Значно знижує рівень безробіття на українському ринку праці.
. Сприяння інтеграції України до міжнародного
ринку праці через міждержавний обмін робочою силою тощо.
РОЗДІЛ ІІІ. ЗАХОДИ І ПРОПОЗИЦІЇ ЩОДО
НАЙОПТИМАЛЬНІШОГО ВИКОРИСТАННЯ ТРУДОВОГО ПОТЕНЦІАЛУ
.1 Розмір та напрямки впливу трудової міграції
на трудовий потенціал нашої країни
Соціально-трудовий потенціал є складним та аконодавствістам соціально-економічним утворенням. Він потребує створення науково обґрунтованих методик визначення характеру впливу об’єктивних і суб’єктивних чинників на процес його розвитку, особливо в умовах євроінтеграційних процесів.
При цьому під розвитком трудового потенціалу підприємства варто розуміти постійно повторювальний процес формування, розподілу і використання трудового потенціалу, спрямований на взаємне досягнення цілей підприємства та його працівників. Найбільшої ефективності у розвитку трудового потенціалу можна досягти під час забезпечення системного застосування таких принципів: самоврядування, особистісний підхід, колективність, єдність навчання і виховання, професіоналізм, аконодавсність, якість, пріоритетність та обов’язковість, гнучкість, самостійність, диференційність, ефективність.
Важливим показником, який характеризує розвиток трудового потенціалу, є рівень зайнятості населення. Про сучасний стан зайнятості свідчить тенденція до значного зниження її рівня та зростання масштабів незайнятого населення. Загальна кількість зайнятих у галузях економіки за останні 10 років зменшилась майже на 25%, тобто кожен четвертий працівник за доволі короткий термін зали шив сферу суспільного виробництва. Найбільших змін досягли промисловість, будівництво, транспорт і зв’язок, завдяки чому уникнено 85% загального скорочення зайнятих.
Надто високий рівень зовнішньої трудової міграції і звуження демографічної бази відтворення трудового потенціалу негативно впливає на характер розвитку трудового потенціалу суспільства України в умовах євроінтеграційних процесів. За останні кілька років за межі України з метою працевлаштування виїхало 3 млн. осіб. Це свідчить про тенденції сучасної диверсифікації зазначених обсягів міграції працівників на національному та інтернаціональному рівнях.
Основною причиною активізації міграційних процесів в Україні визначено утворення кордонів між державами, що розвиваються на пострадянському просторі, та пов’язаних з ними митних кордонів. Це призвело до різкого спаду економічних та господарських відносин, занедбаного транспортного сполучення, інформаційного чи культурного обміну та інших негараздів, що наштовхнуло багатьох людей до прийняття рішення про необхідність возз’єднання родин на своїй історичній чи етнічній батьківщині.
Дослідження впливу зовнішньої трудової міграції засвідчило, що вона поєднує у собі, поряд з негативними, також і позитивні наслідки для розвитку трудового потенціалу України, а саме:
● сприяння інтеграції України до міжнародного ринку праці через міждержавний обмін трудового потенціалу;
● надання трудовому потенціалу можливості реалізувати свої здібності за кордоном, підвищити рівень кваліфікації, поліпшити матеріальне становище, ознайомитись із світовим досвідом;
● забезпечення, завдяки іноземній робочій силі, покриття дефіциту трудового потенціалу необхідних професій та кваліфікацій в Україні;
● спрямування певної частини зароблених коштів на розвиток алого бізнесу, що забезпечує створення нових робочих місць.
До характерних рис міжнародної міграції трудового потенціалу належать такі:
) міжнародна економічна інтеграція створює цілі регіони, де переміщення трудового потенціалу через кордони держав, з метою заробітку, повністю відкриті;
) міжнародна трудова міграція потенціалу є важливим об’єктом державної економічної політики;
) міжнародне переміщення трудового потенціалу працездатного віку має щодо зростання;
) грошові перекази трудового потенціалу збільшується зі зростанням міграції, що є важливою частиною платіжних балансів та валютних надходжень;
) продовжується переселення на постійне проживання у країни, які приймають емігрантів, а акон: Австралія, США, Нова Зеландія, Канада, Іспанія, Італія та ін.;
) з’являються держави, що одночасно відправляють трудовий потенціал за кордон і приймають його на своїх ринках праці.
Загалом, міграція є доволі складним явищем, яке може мати як позитивні, так і негативні наслідки для тих чи інших ТСС. Для України (як аконокономічної ТСС) найчастіше вона ототожнюється з цілою низкою ризиків, серед яких особливо небезпечними є такі:
− ризик дезінтеграції економічного простору держави. Згідно спеціальних обстежень в Україні існує три групи інтенсивних міграційних потоків робочої сили, які слід особливо відстежувати й регулювати, а саме потік переселенців із сусідніх постсоціалістичних країн, котрі осідають у східних та південних регіонах держави; осіб, що мігрують у пошуках праці з гірських районів Карпат у регіони з більш сприятливими економічними умовами зайнятості; біженців з віддалених країн, котрі локалізуються на тривалий час (хоча й у статусі тимчасового мігранта) у прикордонних населених пунктах держави. Кожна з груп здійснює додаткове навантаження на територію, на регіональні ринки праці;
− ризик деградації соціального простору держави. Українська трудова еміграція «розмиває» середовище формування середнього класу у власній країні. Вона порушує структурні співвідношення між «включенням» та «виключенням» різних груп населення з соціальних та економічних процесів у процеси розвитку суспільства, між ринком та державою, між розвитком економіки та станом навколишнього середовища, між збереженням національної самобутності українського етносу й поширенням ідей «світового громадянства»;
− ризик декомпозиції простору держави. Мова йде про явища, так званої, детонації процесів маятникової міграції між українськими містами та селами, внаслідок чого зростає депопуляція сільських поселень, вибірково урбанізуються великі населені пункти - перш за все, у зоні впливу ринку праці столичного регіону й окремих східних центрів великої індустрії, поширюються норми специфічної (девіантної) поведінки серед молоді. Розвинені країни, беручи до уваги, що система розселення не може бути раціональною, якщо в її структурі більше третини становить частка сільського населення, пропонують власні шляхи вирішення регіональних проблем у частині регулювання маятникової міграції (зокрема, обґрунтовується, що процес перекачування робочої сили має конкретні межі: він припиняється, якщо рівні оплати праці в місті та на селі вирівнюються, а сільське господарство модернізується. Чисельність міського населення стабілізується, коли його частка в загальному населенні країни доходах досягає 75%. Це призводить до скорочення міграції з села в місто);
− ризик деформації демографічного простору держави. Увагу привертають проблеми деконцентрації людських ресурсів та зростання дефіциту робочої сили на регіональних ринках праці
України, що в свою чергу є результатом не так
явища демографічного переходу країни до нового типу відтворення населення
(звуженого), як зонального «вимивання» осіб репродуктивного віку за межі
території постійного проживання й розбалансування на цій основі статево-вікової
структури мешканців.
.2 Можливості оптимального використання та
подальшого розвитку трудового потенціалу України
Ситуація у сучасній Україні свідчить про те, що за роки незалежності у населення значно зросли аконодавствіста для розвитку власної особистості. Поряд з цим спостерігають наступні тенденції руйнування потенціалу України [6]:
скорочення населення працездатного віку та зростання долі старших вікових груп у його структурі;
зниження можливостей набуття якісної освіти та кваліфікації: якість професійно-освітньої підготовки
трудового потенціалу та існуючої пропозиції робочої сили не відповідають сучасним вимогам ринку праці, а сфера освіти, нажаль, ще не достатньо орієнтована на кадрове забезпечення інноваційної стратегії;
погіршення стану здоров’я населення країни, а також якості безкоштовних медичних послуг, що надаються.
Враховуючи ситуацію, що склалася, на сьогоднішній день аконодано розробити чітку програму дій щодо розвитку трудового потенціалу України. Метою стратегії розвитку трудового потенціалу є забезпечення умов для якісного формування, ефективного використання та розвитку ресурсів праці, подолання і запобігання ризиків руйнування трудового потенціалу, зростання рівня конкурентоспроможності національної робочої сили, накопичення людського капіталу, трудової, підприємницької та інноваційної активності, забезпечення можливостей трудової самореалізації людини][8].