Статья: Управління антикризовою фінансовою стійкістю банків

Управління антикризовою фінансовою стійкістю банків

УПРАВЛІННЯ АНТИКРИЗОВОЮ ФІНАНСОВОЮ СТІЙКІСТЮ БАНКІВ

Бриштіна В.В., Клюско Л.А.

У статті досліджується проблема забезпечення антикризової фінансової стійкості банків в умовах фінансово-економічної кризи, розглядаються наукові підходи щодо з’ясування її сутності, ролі і значення, методики оцінки її рівня та визначення перспективних напрямів підвищення ефективності її менеджменту.

Ключові слова, банківська система, фінансова стійкість банків, банківська криза, антикризовий банківський менеджмент.

антикризовий фінансовий банк криза

Бриштина В.В., Клюско Л.А.

УПРАВЛЕНИЕ АНТИКРИЗИСНОЙ ФИНАНСОВОЙ УСТОЙЧИВОСТЬЮ БАНКОВ

В статье исследуется проблема обеспечения антикризисной финансовой устойчивости банков в условиях финансово-экономического кризиса, рассматриваются научные подходы к определению её сущности, роли и значения, методики оценки её уровня и определения перспективных направлений повышения эффективности ее менеджмента

Ключевые слова: банковская система, финансовая устойчивость банков, банковский кризис, антикризисный банковский менеджмент.

Bryshtina V. V., Klyusko L.A.OF ANTI-CRISIS FINANCIAL STABILITY OF BANKSarticle examines the problem of ensuring the anti-crisis financial stability of banks in the financial and economic crisis examines the scientific approaches to clarify its nature, role and importance, the methodology for assessing its level and identify promising areas to improve the effectiveness of its management: banking system, financial stability of banks, banking crisis, anticrisis banking management.

Постановка проблеми. Рівень фінансової стійкості банків та ступінь економічного розвитку держави знаходяться у тісному взаємозв’язку та перебувають у прямо пропорційній залежності. Саме тому банківську систему вважають вершиною економічного айсберга і, водночас, вона має виступати одним з головних драйверів економіки. Особливо це є актуальним на сьогодні, коли Україна гостро потребує потужного внутрішнього стимулювання економіки, оскільки шлях постійного позичання коштів і нарощування обсягів зовнішнього боргу є хибним у контексті її розвитку. Виконати таке важливе завдання спроможні лише ті банки, які здатні протистояти викликам внутрішнього і зовнішнього середовища в умовах затяжної фінансової кризи.

Однак, сучасний стан вітчизняної банківської системи демонструє ознаки фінансової дестабілізації. Її реформа, в результаті якої протягом 2009 - 2016 років було вилучено з ринку майже половину збанкрутілих банків, допоки що не дала позитивних результатів. Коштів, отриманих ФГВФО від реалізації їх активів не вистачило навіть на відшкодування процентних витрат за урядовими кредитами, використаними на компенсацію гарантованих державою вкладів фізичних осіб. Разом з тим, така статистика свідчить, що на сьогодні в Україні відбувається природний процес очищення банківської системи від неплатоспроможних установ та банків, що відмивали кошти і не дотримувалися вимог чинного законодавства [9].

Зазначене вище вказує на недосконалість і недостатню ефективність антикризового менеджменту фінансової стійкості банків, що зумовлює необхідність пошуку нових можливостей та додаткових резервів її забезпечення і зміцнення, а також розробки нових управлінських методів та інструментів.

Для забезпечення розвитку банківського сектора загалом і на цій основі - економіки держави в цілому, необхідно об’єднати зусилля Уряду, НБУ та органів корпоративного менеджменту окремих банків.

Аналіз останніх досліджень і публікацій, виділення невирішених раніше частин загальної проблеми. Проблеми вдосконалення управління фінансовою стійкістю і стабільністю банків та антикризового управління в

банківському секторі зокрема, знайшли своє відображення у наукових працях таких провідних вітчизняних вчених, як О.І. Барановський, Г.П. Бортніков, О. Д. Вовчак, Н. І. Гавловська, О. В. Дзюблюк, Ж.М. Довгань, Г.Т.Карчева, В.В. Коваленко, О. М. Колодізєв, Р. В. Корнилюк, О.В. Крухмаль, В. І. Міщенко, С. В. Міщенко, Л. О. Примостка, Т. С. Смовженко, М. В. Сугоняко, Ю.О. Філіппова, П. М. Чуб, Н. М. Шелудько, Т. М. Шишкіна та інші.

Підкреслюючи важливість досягнутих наукових здобутків зауважимо, що на сьогодні, враховуючи незадовільний стан вітчизняної банківської системи, потребують подальшого дослідження теоретичні питання та методичні проблеми у сфері управління антикризовою фінансовою стійкістю банків. Тому, першочерговим і невідкладними завданням, яке стоїть перед банками в Україні, є визначення антикризової моделі їх функціонування та розвитку, що передбачає забезпечення їх поточної і, відповідно стратегічної фінансової стійкості.

Мета дослідження - визначити напрями вдосконалення системи управління антикризовою фінансовою стійкістю банків та розробити теоретико- методичні заходи щодо їх реалізації, що сприятиме попередженню кризових ситуацій у банківському секторі, подоланню їх наслідків та стабілізації банківської системи, як основи для відновлення та розвитку економіки України.

Виклад основного матеріалу. Зважаючи на затяжну фінансову кризу вітчизняним банкам доводиться працювати в складних фінансово нестабільних умовах, оскільки вони постійно перебувають у центрі значної кількості суперечливих важко прогнозованих процесів, які відбуваються в економіці, соціальній та політичній сфері. Разом з цим, існує ціла низка ризиків і загроз, які постійно супроводжують сферу банківської діяльності.

Зокрема, це кредитні ризики. Останнім часом частка проблемних активів має тенденцію до зростання і свідченням цього є від’ємне значення процентної маржі. За таких умов більшість банків з метою очищення балансів здійснюють внутрішню реструктуризацію, що зумовлює стримування їх активності на кредитному ринку.

Недостатній рівень капіталізації банків, особливо з національним капіталом, який виявлено за результатами їх стрес-тестування. У цьому зв’язку необхідно звернути увагу на те, що найближчим часом очікується збільшення дефіциту капіталу з двох причин:

через необхідність щорічного збільшення капіталу в період до 2024 року відповідно до вимог НБУ;

через погіршення якості кредитного портфеля, зумовленого економічним спадом, банки змушені нарощувати резерв, що, відповідно, зменшує капітал.

Негативний вплив на фінансову стійкість банку спричинює девальвація гривні та жорстка політика валютного регулювання. Також існує порушення графіка кредитів від МВФ, що є негативним з точки зору поповнення золотовалютних резервів та забезпечення курсової стабільності.

Недовіра населення до банків, зумовлена масштабним закриттям збанкрутілих банків, спричинює дефіцит фінансових ресурсів.

Значним ризиком як для банківської системи, так і для всієї економіки держави залишається загроза загострення військового конфлікту.

Невідкладного законодавчого врегулювання потребують питання валютних кредитів населення, реструктуризації заборгованості корпоративних позичальників, захисту прав кредиторів, що у сукупності посилює проблеми непрацюючих боргів і, відповідно, банківської фінансової стійкості.

За таких мов банки мають оперативно реагувати на виклики постійно змінюваного економічного середовища, що потребує розробки антикризової стратегії їх діяльності та формування системи антикризового менеджменту як комплексу управлінських заходів щодо недопущення їх банкрутства та профілактики потенційних кризових впливів у майбутньому [10]. Його основним завданням є визначення реалістичної оцінки сучасних тенденцій функціонування і розвитку банківської сфери, забезпечення можливості оперативно адаптуватись банкам до можливих змін, слугувати ефективним механізмом захисту інтересів банків і бути дієвим інструментом забезпечення їх антикризової фінансової стійкості.

В рамках нашого дослідження антикризову фінансову стійкість банку будемо розглядати як його здатність відновлювати фінансову рівновагу після її порушення під деструктивним впливом фінансово-економічної кризи [1].

В залежності від того, яку мету стосовно подальшої діяльності ставить перед собою банк - чи максимально зосередити зусилля лише на відновленні досягнутого докризового рівня його функціонування, чи, з метою попередження впливу наступних кризових ситуацій, він буде орієнтуватись на подальший розвиток, доцільно розрізняти поточну та стратегічну антикризову фінансову стійкість банку.

Поточна (короткострокова статична) антикризова фінансова стійкість банку означає його здатність відновлювати і утримувати фінансову рівновагу після її порушення під деструктивним впливом фінансово-економічної кризи [1].

Рівень поточної антикризової фінансової стійкості окремого банку (Епот.) пропонується визначати на основі оцінки відхилень її показників від середніх по групі (банку-лідера), або по системі в цілому (В) за наступними формулами.

де Fпот.і - рівень поточної антикризової фінансової стійкості банку за і-тим показником;

Віj - бальна оцінка і-того показника, визначенаj-тим експертом;

і = 1,...,n - кількість показників діяльності банку, обраних в якості індикаторів її антикризової фінансової стійкості;= 1… ,m - кількість експертів.

Стратегічна (довгострокова, динамічна) стійкість забезпечує спроможність банку динамічно розвиватись і, в подальшому, уникати впливу циклічних кризових ситуацій.

Її рівень (Eстр.і) оцінюється як ступінь відхилення фактичних значень окремих показників, або інтегрального бального показника Ві від тренду за досліджуваний період. Ступінь відповідності фактичного рівня аналогічному показнику тренду (Вtr) визначається за формулою темпу приросту

Разом з цим, ступінь відповідності зміни фактичного рівня аналогічному показнику тренду (плановим або прогнозним показникам) за період ї= (0; п) описується формулою коефіцієнта еластичності

Цілком очевидно, що поточна антикризова фінансова стійкість, яка характеризує здатність банку до стабільного функціонування, і стратегічна, яка вказує на його здатність до розвитку, є взаємопов’язаними і взаємозалежними. Для того, щоб розвиватись, банк повинен функціонувати і в той же час, він не може функціонувати не розвиваючись.

Виходячи з цього, загальну антикризову фінансову стійкість банку можна трактувати як його здатність ефективно функціонувати і розвиватись в нестабільних кризових умовах, повертаючись до докризового стану, або переходити до вищого рівня рівновагового стану. Схематично її зображено нижче на рисунку 1.

Досліджуючи проблему забезпечення антикризової фінансової стійкості банку, не можна залишити поза увагою питання її менеджменту та методичного інструментарію його здійснення з позиції наглядових органів. Як свідчить зарубіжний досвід, система пруденційного нагляду насамперед має бути орієнтована на превентивне реагування і більше спрямованою на профілактику, ніж на жорсткі адміністративні заходи щодо негативних минулих подій, як це відбувається в Україні. Тому, з метою вдосконалення вітчизняної наглядової системи, необхідно в її механізмі змістити акцент з традиційного аналізу поточного стану визначальних індикаторів фінансової стійкості банків на їхвірогідні значення в майбутньому, отримані під впливом екстремальних подій, що дасть можливість завчасно підготуватись до потенційно кризових ситуацій [11].

Рис 1. Структурна характеристика загальної антикризової фінансової стійкості банку

В сучасній банківській практиці управління антикризовою фінансовою стійкістю переважно застосовуються експертно-аналітичні методи, за допомогою яких діагностуються проблеми в системі управління банківськими ризиками. Експертні підходи забезпечують можливість обирати попередній перелік факторів, а математичні - статистично визначають найважливіші з них. Найпоширенішими серед методів є такі, як стрес-тестування та система раннього попередження [9].

Стрес-тестування, за допомогою якого оцінюється ступінь потенційного шокового впливу на фінансову стійкість банків, заданих змін у вірогідних на той, чи інший період, факторах ризику, відіграє особливу роль у здійсненні превентивного антикризового управління.

НБУ визначає стрес-тестування (stress testing) як метод кількісної оцінки ризику, який полягає у визначенні величини неузгодженої позиції, яка наражає банк на ризик та у визначенні шокової величини зміни зовнішнього фактора - валютного курсу, процентної ставки тощо. Поєднання цих величин дає уявлення про те, яку суму збитків чи доходів отримає банк, якщо події розвиватимуться за закладеними припущеннями [10].

Отже, метою стрес-тестування є оцінка ризиків та визначення спроможності банків протистояти потрясінням на фінансовому ринку.

Методи його проведення, серед яких НБУ визначає тести сценаріїв, тести чутливості та тести екстремальних величин [10], базуються на кількісних та якісних складових аналізу. За допомогою кількісного аналізу визначаються можливі сценарії розвитку подій (катастрофічні коливання макроекономічних показників: ВВП, інфляція, курс національної валюти, ринкові ставки,

дохідність тощо) та оцінюється ступінь їх впливу на ефективність діяльності банку, в результаті чого вибудовуються багатомірні стресові сценарії, тобто здійснюється так званий сценарний аналіз, який на сьогодні є найбільш широко вживаним. Очевидно, що сценарії стрес-тестування є ефективними, якщо вони:

передбачають лише суттєві зміни факторів;

під час розрахунку результативних показників ураховують більшість базових факторів ризику;

дозволяють отримати правдоподібні, на думку експертів, прогнозовані події із заданою ймовірністю їх виникнення.

За допомогою якісного аналізу оцінюється спроможність капіталу банку покривати можливі збитки та визначається комплекс заходів для зниження рівня ризику, мінімізації можливих втрат і збереження та захисту капіталу.

Симбіоз кількісного та якісного аналізу, який здійснюється у рамках стрес-тестування, дозволяє зробити припущення не лише про наявність і серйозність проблем, а і дає можливість формування ефективної моделі управління, дозволяє не лише проаналізувати максимальної величини втрат, які виникають при негативному розвитку подій, а й оцінити рівень власної методики оцінки і контролю ризиків [9].

Стрес-тестування може базуватися на історичних сценаріях з використанням варіантів подій, що мали місце у минулому, або на гіпотетичних сценаріях, з використанням варіантів подій, які не відбувалися але теоретично можуть статися. При цьому, історичні сценарії не враховують усіх змін економічного середовища, які відбуваються з часом.

За наявності певного ряду історичних даних можна розраховувати вірогідний діапазон можливих змін за допомогою методу математичної статистики. Якщо історичних даних немає, то ймовірність змін доцільно визначати гіпотетично. Перевагами такого виду сценаріїв є можливості гнучкішого формулювання можливих криз [10].