Науково-дослідний фінансовий інститут ДННУ
«Академія
фінансового управління» Міністерства фінансів України
Вплив
інноваційної глобалізації на інноваційну глокалізацію економіки України крізь
призму інституціоналізму та колаборації
кандидат економічних наук, доцент
Краус Н.М.
Анотація
У статті досліджено інституціональні аспекти інноваційної глобалізації. Запропоновано авторське розуміння економічних категорій «інноваційна глобалізація» та «інноваційна глокалізація». Розкрито можливості інноваційної глокалізації економіки України через міжнародне співробітництво та взаємовідносини в межах Рамкової програми ЄС з наукових досліджень та інновацій «Горизонт-2020». Обґрунтовано доцільності практичної реалізації електронної бізнес-платформи інновацій, яку можна покласти в основу формування українського on-line ринку інновацій.
Ключові слова: інноваційна
глокалізація, колаборація, інституціоналізація інноваційної глобалізації,
електронна бізнес-платформа інновацій, інститут узгодження, колективні інновації.
Аннотация
В статье исследовано институциональные аспекты инновационной глобализации. Предложено авторское понимание экономических категорий «инновационная глобализация» и «инновационная глокализация». Раскрыто возможности инновационной глокализации экономики Украины через международное сотрудничество и взаимоотношения в границах Рамочной программы ЕС по научным исследованиям и инновациям «Горизонт-2020». Обоснованно целесообразность практической реализации электронной бизнес-платформы инноваций, которую можно положить в основу формирования украинского on-line рынка инноваций.
Ключевые слова: инновационная
глокализация, коллаборация, институционализация инновационной глобализации,
электронная бизнес-платформа инноваций, институт согласования, коллективные
инновации.
Annotation
The institutional aspects of innovative globalization are investigated in the article. Author's understanding of economic categories as «innovative globalization» and «innovative glocalization» are offered. Opportunities of innovative globalization of economic of Ukraine are uncovered through international cooperation and relationship within Framework Program of EU of scientific research and innovations «Horizon 2020». It is substantiation of expediency of practical implementation of e-business platform of innovations, which can form the basis of formation of Ukrainian on-line market of innovations.
Keywords: innovative
globalization, collaboration, institutionalization of innovative globalization,
e-business platform of innovations, institute of coordination, collective
innovations.
Постановка проблеми. Епоха інноваційної економіки, яка проявила себе при переході до ІІІ-го тисячоліття, вплинула на всі сторони економічного та суспільного життя людини. Глобалістичний розвиток інноваційної економіки можна розглядати, як розширення бази постіндустріального суспільства. Це дозволяє досить впевнено характеризувати процеси, що відбуваються в глобальній економіці і світовому суспільстві, як прояв «парадигмального зсуву».
У зв’язку з цим, головна роль цивілізаційного прогресу належить фактору духовної природи людини, недооціненому по своїм можливостям та резервам на попередніх стадіях. До того ж даному процесу притаманні інтелектуальна і моральна складова [1, с. 61]. Разом з тим, «цивілізаційний зсув» викликаний сукупною дією трьох факторів - глобалізацією, У-ю науково-технічною революцією і ІІІ-ю (після появи мовності, а потім писемності) революцією в соціальних комунікаціях, що пов’язана з розповсюдженням Інтернет-технологій [2, с. 4]. В інституціональному відношенні, ускладнення побудови інноваційних економік пов’язане із зародженням нового методу координації зв’язків та гармонізації інтересів.
Аналіз останніх досліджень і публікацій. Із дослідженням загальних аспектів структурної перебудови в перехідних економіках та проблемами їх адаптації до глобального середовища пов’язані імена Е. Бланова, В. Геєця, А. Грінспена, І. Джажовської, Д. Катукова, Т. Кальченка, Н. Кожевнікова, В. Кулішова, П. Мазурока, Д. Нейсбіта, Б. Одягайла, Ю. Пахомова, В. Савчука, О. Сазонець, А. Томсона, Л. Федулової, А. Філіпенка, І. Хохлова, В. Черняка, А. Чухна. Але, разом з тим, значна кількість проблем, таких наприклад, як вплив інноваційної глобалізації на інноваційну глокалізацію економіки України через призму інституціоналізму, залишаються недостатньо розкритими.
Виділення невирішених раніше частин загальної проблеми. Простір інновацій в умовах глобальних викликів потрібно розуміти та розглядати, як створення нового інституційно-організаційного формату в постіндустріальний період розвитку людських економічних взаємовідносин і ключовий механізм, що покликаний корегувати недоліки й посилювати інноваційний розвиток країни.
Формулювання цілей статті. Запропонувати авторське бачення змісту економічних категорії «інноваційна глобалізація» та «інноваційна глокалізація». Дослідити інституціональні особливості інноваційної глобалізації через механізми колективної фільтрації і колективного створення інновацій, а також реальні можливості інноваційної глокалізації економіки України на основі колаборації. Обґрунтувати доцільності практичної реалізації електронної бізнес-платформи інновацій, як основи формування українського on-line ринку інновацій.
Виклад основного матеріалу дослідження. Постіндустріальна парадигма характеризується неієрархічним порядком або так званим мережевим механізмом координації. Світова економіка та всі її підсистеми стратифікуються в кластерно-мережеві структури з горизонтальними зв’язками і механізмом колаборації (гібридна модель - гнучка та одночасно інтегрована) [2, с. 6-7].
Серед особливо актуальних сьогодні метатрендів, з позиції формування конкурентної інноваційної економіки, варто зазначити: перехід до «вільного суспільства з багатоваріантною креативною поведінкою інноваторів»; інформатизація інноваційних продуктів і технологій (XXI ст. є століттям нових технологій від Інтернету («inter» - «між») до Евернету «ever» - «будь-коли»); відмова від ієрархічних структур на користь неформальних мереж на різних рівнях економічної агрегації.
При цьому глобальна криза, яка дестабілізує бюджети більшості країн світу, «підштовхує» уряди до передачі частини своїх повноважень неформальним мережевим співтовариствам, що різко посилює процес дисагрегації держав. До 2025 року ці інституціональні зміни відбуватимуться за трьома напрямами: на мегарівні - в напрямі позасуверенних гравців; на локальному рівні - в напрямі формування внутрішньодержавних інноваційних регіонів; на глобальному рівні - офіційних міжнародних інститутів в сфері інновацій та транскордонних інноваційних макрорегіонів [2, с. 12], техносфер (штучного середовища життєдіяльності людини-інноваційної) [4, с. 213].
Особливістю техносфер є надзвичайно високий рівень розвитку технології і техніки, науки, озброєння, якість життя населення, формування нових глобально взаємопов’язаних видів і типів діяльності в сфері інновацій. Сьогодні економічними центрами інноваційних техносфер є країни ЄС, Японія, США.
Для сучасної цивілізації характерне різке зростання динамізму всіх соціально-економічних сфер життя та ріст ризиків, невизначеність розвитку всіх сторін життєдіяльності суспільства. Такий стан справ у світі був охарактеризований американським дослідником А. Грінспеном (A. Greenspan) [5] в його роботі «Епоха турбулентності».
З точки зору глобальної економіки, турбулентна теорія говорить про те, що світ у 2000 році вступив у довгу фазу структурної перебудови, деяку нову макро-інноваційну хвилю, у фазу глобалізації та фазу повсюдної зміни політичної, соціальної й економічної структури суспільства, системи управління і нового способу життя «глобальної людини».
Глобалізація - це «процес, що охоплює три стадії еволюції економічної системи, які викликані факторами виробництва, інвестиціями та інноваціями; в той же час, вона є періодом інституціоналізації світової економіки у глобальній формі або періодом переходу до постіндустріальної стадії розвитку - стадії досягнення нової якості життя (передусім, на інноваційній основі). Важливим моментом глобалізації є адаптація» [6, с. 88].
Інноваційна глобалізація ставить перед країнами складні проблеми адаптації до динамічного процесу соціально-економічної модернізації. Глобалізація в інноваційній сфері проявляється, насамперед, у зростаючій частці іноземного фінансування наукових досліджень у більшості розвинених і нових постіндустріальних країн, у створенні все більшої кількості науково-дослідних підрозділів ТНК у сприятливих регіонах [6, с. 71].
Так, американські ТНК відкрили за кордоном більше 200 дослідних лабораторій у таких країнах як Канада, Японія, Німеччина. Країни ЄС з метою досягнення світового лідерства розбудови динамічної економіки, заснованої на знаннях, об’єднали свої національні інноваційні системи в єдину мережу, сформувавши новий світовий економічний центр. Такий центр дозволяє зосереджувати фінансові ресурси за основними напрямами науково-інноваційної діяльності, створити досконалий податковий механізм та стимули щодо розробки і виробництва інноваційної продукції [7, с. 84].
Основою інноваційної глобалізації слугує модель колективних інновацій, яка формується світовим співтовариством, що охоплює групи інноваторів, інститутів-організацій і установ інноваційного розвитку та механізми їх узгоджених дій (інститут узгодження).
З позиції інституціоналізму під інноваційною глобалізацією, ми пропонуємо розуміти процес формування міжнародних інноваційних мереж, що долучаються до колективного створення різних інновацій з врахуванням потенціалу технологій, техніки, знань й компетенцій та таких, які взаємодіють у своєрідному інституціональному середовищі, для якого притаманний процес узгодження формальних і неформальних норм, правил, законів, механізмів, взаємовідносин між НІС, ринками інновацій та інституційними одиницями щодо спільної інноваційної діяльності. Окрім того, інноваційна глобалізація характеризується формальними і неформальними взаємозв’язками через міжорганізаційні або міжособистісні інноваційні мережі та хаби.
Інноваційна глобалізація дає змогу різним інноваційним економікам не просто кооперуватися, а вступати в колаборативні відносини. Вони (інноваційні економіки) інтерактивно обмінюються явними і неявними знаннями, формуючи спільне бачення щодо заходів адаптації динамічного (гіперзмінного) середовища. Завдяки такому баченню учасники інноваційних мереж і хабів, іннотехів можуть приймати більш ефективні рішення в порівняні з індивідуальними (механізм колективної фільтрації), а також ефективно об’єднувати зусилля для спільного створення нових благ (механізм колективного створення інновацій). При цьому, спільне бачення постійно корегується під час взаємних узгоджень, формуючи основу для генерування інновацій в безперервному режимі. Синергія взаємодії, цьому виникає, надає глобальній інноваційній мережі та глобальному співтовариству здатності до саморозвитку [2, с. 15].
Слід додати, що з позиції інституціоналізму американські вчені А.-М. Томсон (A.-M. Thomson) і Дж.-Л. Перрі (J.-L. Perry) описують феномен колаборації як «процес формальних і неформальних узгоджень між автономними акторами, під час яких утворюються спільні правила й інститути-структури, які регулюють взаємодію та способи діяльності учасників, вирішуються задачі, що їх об’єднують; до того ж норми і правила діляться між всіма учасниками, приносячи їм взаємні виграші» [8, с. 23].
Завдяки виробничим агломераціям (зосередження промислових вузлів на певних територіях) та мережевим інноваційним системам країн, утворюються глобальні інноваційно-ціннісні ланцюги, що забезпечують глокалізацію ресурсообороту. Саме глокалізація, як діалектичний процес взаємодії локального і глобального, це не лише зміщення глобальних процесів на рівень локальних (тобто їх локалізація, наприклад, формування окремих національних стандартів в інноваційній економіці за міжнародним зразком), але і вихід локальних процесів на глобальний рівень (їх глобалізація, тобто перетворення в глобальні процеси) [9].
Природні процеси інноваційного розвитку спрямовані як на, інноваційну глобальність, так і на інноваційну локальність. Глокалізація, при цьому, призводить до того, що інноваційна «глобальність виявляється не якимось одномірним простором, а транслокальностю, стаючи мірою зростаючого зближення полюсів» [10, с. 111] інноваційної глобальності й інноваційної локальності. Відповідно економічна категорія «інноваційний глокалізм» характеризуватиме стратегію поєднання глобальних і локальних інноваційних інтересів та орієнтирів в економіці, в рамках девізу Римського клубу «Мислити глобально, діяти локально».
Характерними особливостями інноваційної глокалізації є всепроникність, миттєвість, багаторівневість, зворотність інформаційних і енергетичних зв’язків від інноватора до планетарного рівня. Глокалізація охоплює великі та різні за характером регіональні макроструктури (наприклад ЄС, АТЕС, НАФТА), а також різні міжрегіональні відносини, і окрім того, внутрішню структуру кожного окремого макрорегіону та регіональні мікроструктури всередині країн [10, с. 112].
Україна поступово долучається до інноваційної глобалізації через міжнародне співробітництво та взаємовідносини на базі реалізації Рамкових програм. 20 березня 2015 року ЄС підписав з Україною угоду про її участь в Рамковій програмі ЄС з наукових досліджень та інновацій «Горизонт-2020». Діяльність, в рамках даного напряму, націлена на зміцнення і розширення переваг наукової бази ЄС та консолідації Європейського дослідного простору для того, щоб наукові дослідження та інноваційна система в Європі були конкурентоспроможними в глобальному масштабі. Бюджет програми складає €80 млрд. Цей проект відкриває для українських вчених нові можливості. Вони на рівні з європейськими колегами, зможуть претендувати на «грантовий гаманець» і фінансувати власні наукові та інноваційні розробки. Розподіляє і надає гранти Європейська дослідницька рада (ERC).
Завдяки програмі «Горизонт-2020» Україна увійшла до 11 провідних наукових країн світу, які визначені стратегічними партнерами ЄС. Вступний внесок України має пільгу в розмірі 90%, а це дає змогу українським вченим долучатись до міжнародного наукового проекту [11, с. 18].
Відповідно до даної програми, українські науковці мають право подавати заявки для участі у програмах мобільності та отримувати стипендії із загальним фінансуванням близько €6 млрд. В попередній угоді - Сьомій Рамковій програмі, інноваційний глобалізація міжнародний глокалізація
Україна взяла участь у 126 наукових проектах на загальну суму фінансування €26,5 млн.
Окрім активно працюючої Європейської дослідницької ради, до реалізації даного проекту залучений потужний європейський інститут - «Європейська мережа підприємств». Зі сторони України такою інституційною структурою є «Національний інформаційний центр зі співробітництва з ЄС у сфері науки і технологій». Даний інститут в рамках проектів IncoNet EaP та IncoNetCA долучався до розробки грантової схеми для розширення участі представників країн Центральної Азії та Східної Європи в інформаційних доходах ЄС з темою, орієнтованою на пріоритетні напрями програми «Горизонт-2020». На рівні Міністерства освіти і науки України питаннями наукового співробітництва з іншими країнами займається Управління міжнародного співробітництва та європейської інтеграції. Всі спільні проекти України і ЄС регулюються документом - «Угода між Україною та Європейським Співтовариством про наукове і технологічне співробітництво» [12].
Програма «Горизонт-2020» є фінансовим інструментом реалізації флагманської ініціативи ЄС з метою зміцнення конкурентоспроможності Європи у глобальному вимірі, її економічного зростання та створення нових робочих місць. «Горизонт-2020» об’єднує Рамкову програму з досліджень та інноваційного розвитку (РП), Рамкову програму конкурентоспроможності та інновацій (СІР) та Європейський інститут інновацій та технологій (ЕІТ).