Реферат: Забезпечення гармонійного розвитку особистості в школі

Забезпечення гармонійного розвитку особистості в школі

Вступ

Історія цивілізації - це історія її відповідей на виклики природних і соціальних чинників. Від адекватних відповідей на ці виклики залежить доля конкретної цивілізації чи етносу. Арнольд Тойлебі

Один у другого питаєм: Нащо нас мати привела? Чи для добра? чи то для зла? Нащо живем? Чого бажаєм? І, не дознавшись, умираєм, А покидаємо діла… Тарас Шевченко

І справді, кожен з нас рано чи пізно ставить перед собою запитання: «Навіщо я живу на світі? Яке моє призначення? Яка я людина - добра чи зла?» Запитання не легкі і завжди знаходимо на них відповідь.

А відповіддю української нації на виклики сучасності має стати, перш за все, відродження духовності української людини, відновлення порушеного «зв’язку часів», роз’єднаного ланцюга міжпоколінної інформації, історичного розвитку народу, відродження національної самосвідомості й почуття причетності кожного громадянина України до свого народу, своєї землі, своєї Держави, формування не слухняних і бездушних виконавців чужих наказів, а творчих мислячих людей гуманістичної моралі, здатних орієнтуватися в життєвих ситуаціях, приймати самостійні рішення, творити не тільки власну долю, а й долю суспільства, Держави.

Дієвість цієї відповіді на виклики сучасності залежить в значній мірі від того, наскільки ефективно відбудеться реформування шкільної освіти, бо, як слушно зауважив Василь Сухомлинський, « за маленькою шкільною партою твориться народ. Творимо його ми, вчителі української словесності « наставники думки, волі, духу людини», бо наука рідної мови, літератури - наука про найголовніше : про Україну, рідну землю, її силу й красу, її минуле й майбутнє.

Саме від учителя-словесника, від його знань, його відповідальності й майстерності залежить сьогодні те, чи зростуть наші вихованці гідними громадянами Української держави, здатними примножувати її силу й багатства своєю працею та розумом, чи берегтимуть вони її найцінніші скарби, а чи поповнять ряди здичавілих, обездуховлених манкуртів, людей без коріння, без святощів, без моралі.

Структура духовного світу особистості

Духовний світ людини, її ідейне становлення в сучасному світі, формування справжніх цінностей, моральної культури - ось основні проблеми, що хвилюють сьогодні вчителя-словесника.

Категорію «духовний світ» можна розглядати за такою схемою

духовній особистість школяр мова

Гармонійний розвиток особистості - це не пропорційний розвиток його складових, а розвинення тих із них, які є визначальними для формування особистості. Для українців, зважаючи на реалії сьогодення це:

У раціональній сфері - національна самосвідомість - категорія, сутність якої полягає в усвідомленні людиною своєї належності до певної нації. Вона включає в себе і формується на основі знання мови, знання історії, знання культури, знання власної ментальності, знання ментальності інших народів, розуміння місця України, її історії, культури серед інших історій, культур.

У почуттєвій сфері - це розвиток почуттів обов’язку, патріотизму, гідності, гордості, самоповаги, честі, роль яких в часи колоніального існування України була суттєво применшена, а почасти замінена протилежними : почуття меншовартості, нехтування честю, гідністю, національними інтересами.

Ключовим серед названих почуттів є почуття обов’язку. Через розуміння особистістю категорії обов’язку відбувається формування її світогляду, усвідомлення морального ідеалу, тобто розвиток раціональної сфери. Обов’язковість виконання морального обов’язку формує волю особистості.

Через формування почуття обов’язку відбувається виховання патріотизму як прагнення принести користь рідній землі, служити її інтересам.

Важливою складовою патріотичного почуття є гордість. На основі почуття гордості ( за свою землю, її славну історію, предків) формуються почуття самоповаги, гідності, які стають надійною опорою в критичні моменти вибору, вдержують людину на правильному шляху.

Словеснику, формуючи особистість, потрібно дбати про формування почуття честі, яке є близьким до почуття гідності. І якщо гідність особистості може бути принижена як нею самою, так і оточуючими, то честь свою людина може втратити тільки сама. Про це потрібно постійно наголошувати своїм вихованцям, дбаючи про розвиток почуттєвої сфери, її духовного світу.

Цілеспрямованість, наполегливість, дисциплінованість, організованість, уміння підпорядкувати свої інтереси інтересам і волі народу є ключовими поняттями у вольовій сфері.

Формуючи волю, слід пам’ятати, що вольовому актові передує усвідомлення мети і поява мотивів, які стимулюють його. Вчитель повинен зважати на особливості українського національного характеру (переважання почуттів над інтелектом і волею). Основне завдання - спираючись на позитивні риси - послабити негативні: легку запальність та скоре вистигання, індивідуалізм, невміння підпорядкувати свої інтереси інтересам загалу.

Наступний крок на шляху до вирішення поставленого завдання - формування духовного світу особистості учня - є розуміння вчителем механізму і визначення шляхів цього формування.

Основна мета вивчення української мови і літератури в загальноосвітніх закладах України полягає у формуванні національно свідомої, духовно-багатої мовної особистості, яка володіє вміннями і навичками вільно, комунікативно виправдано користуватися засобами української мови, утверджувати її статус як рідної і державної.

Духовний світ особистості - це духовне життя людини в його цілісності і специфічності. Категорія «духовний світ» означає не тільки механізм психіки (воля, мислення, почуття), а й зміст людських думок, прагнень, а також спрямованість волі.

Вихідним моментом формування змісту і структури духовного світу особистості вчені називають знання. На основі знань про свої національні ознаки та ознаки інших спільнот в особистості формуються поняття «ми » - «вони», які є основою її національної ідентифікації.

Саме для національного ідеалу визначальними є риси: почуття обов'язку, гордість, гідність, самоповага, честь, а також віра в Бога, мужність, відвага, пошанування батьків і старших, любов до землі, працьовитість, волелюбність.

Формуючи духовний світ особистості, потрібно зважати на вікові особливості школярів. Підходи до вивчення рідної мови, літератури і засоби навчання мають обиратися таким чином, щоб стимулювати учнів до виконання активної мовленнєвої, розумової інтелектуальної, емоційної, естетичної, моральної, духовної діяльності. Уроки словесності повинні повернути дітям втрачену здібність до природного мовлення, дати знання законів рідної мови, її національної специфіки і водночас історії народу і його літератури, рис його національного характеру, особливостей бачення світу. Тільки для такого підходу до уроків рідної мови в школі можна забезпечити формування в людини громадянина з високою національною гідністю, національним характером, складом мислення, творити національний тип особистості.

Підбираючи дидактичний матеріал до уроків рідної мови, обираю тексти і речення, на основі яких діти не тільки вивчають мовні одиниці, а й збагачуються духовно, пізнають історію свого народу, його традиції.

Наприклад, при вивченні значущих частин слова учні читають текст «Перших козацьких гетьманів та старшину ховали на Чернечій горі над

Дніпром. Біля Канівського монастиря, кручами Дніпра, доживали віку й старі козаки. Отже, не випадково це святе місце, гори й Дніпро, так приваблювало Тараса Шевченка, який мріяв дожити тут своє праведне і страдницьке життя. Справедливо було б створити в Каневі некрополь козацтва і перепоховати на Чернечій горі тих гетьманів, яких доля розкидала по світах».

Учні виписують спільнокореневі слова, виділяють у них корінь, дають відповідь на питання (які слова називаються спільнокореневими?), за словником з'ясовують лексичне значення слова некрополь. В ході бесіди по даному тексту з'ясовую, а хто ж такі козаки, кого поховано на Чернечій горі, ким є Т.Г.Шевченко для українського народу, хто такі гетьмани. Потім учні підбирають і записують спільно кореневі слова до слів Україна, Київ, історичний, пам'ятати.

Вивчаючи в шостому класі тему «Кількісні числівники (на позначення цілих чисел, дробові, збірні) і порядкові», пропоную учням прослухати текст, визначити тему і головну думку. Подумати, чому автор так назвав цей текст. Що відбиває заголовок?

Сім поколінь

Колись в українців було звичаєве правило, що зобов'язувало кожного знати свій рід до сьомого коліна. Перше коліно - я; друге - батько й мати; в третьому - два дідусі і дві бабусі; в четвертому - чотири прадіди й чотири бабусі; в п'ятому - вісім прапрадідів і вісім прабабусь; у шостому - шістнадцять пращурів, шістнадцять пращурок; у сьомому коліні - ми нараховуємо тридцять два прапращури і стільки ж пращурок. Отже, на дереві твого роду тридцять дві гілки материнських і тридцять дві батьківських. Разом шістдесят чотири.

Діти отримують завдання виписати числівники, що вони означають? Поставивши до них запитання, з'ясувати на що вони вказують? Які числівники можна віднести до простих, до складних, а які - до складених? Відповідь аргументувати.

Використання приказок і прислів'їв як дидактичного матеріалу на уроках мови, сприяє глибшому засвоєнню учнями народної моралі. Вихованню чесності, справедливості, доброти, працелюбності.

Учні отримують завдання виписати із прислів'їв і приказок пари слів протилежного значення, пояснюють чому ж вчить те чи інше прислів'я чи приказка. Правда із дна моря виринає, а неправда потопає. Огонь добрий слуга але поганий хазяїн. У короткого розуму язик довгий. Колос повний гнеться до землі, а пустий догори стирчить. Осінь збирає, а весна з'їдає. Чим розумний стидається, тим дурний величається. Багато диму - мало тепла. Знайшов - не скач, загубив - не плач.

Для домашнього завдання пропонується написати твір-мініатюру, вибравши за тему одне з прислів'їв.

Словесна творчість є могутнім стимулом духовного життя людини, високо ефективним засобом духовного розвитку, надійним засобом самовираження, самоствердження. Видатний педагог В. Сухомлинський підкреслював, що однією з причин слабкого духовного розвитку окремих учнів є недостатня робота з розвитку їхнього мовлення. Шкільні твори - це яскравий сплеск духовного прозріння особистості. Уроки словесності допомагають дітям через рідне слово пізнати самих себе в своїй природній індивідуальності, полюбити рідне слово усвідомити мову в цілісності буття народу, його національної природи, розвинути відчуття особистої відповідальності за рідну мову.

Завдання педагога - вчити спостерігати життя, помічати людську доброту, жертовність, мужність, а також безсердечність, жорстокість, байдужість. Не треба ідеалізувати світ, заплющувати очі на лицемірство, нещирість, недоброзичливість. Лише в казках добро завжди перемагає, тож не варто втокмачувати дітям, що людина народжена тільки для щастя. І вічного щастя не буває, і життя не лише суцільний комфорт.

Великі можливості у вихованні в учнів людяності, благородства милосердя знаходимо в процесі роботи над творами на морально-етичні теми. Можна вдатися до різних жанрів: творів-роздумів, оповідань про випадки із життя, повідомлень про якусь подію, творів-роздумів про вчинки людей. Прикладом таких творів бувають роздуми учнів про жорстокість, лицемірство, доброту і людяність. Чи варто радити писати дітям про випадки байдужості, підлості? Наше життя, радіо- і телепередачі підказують, що робити це потрібно.

Дослідник народних традицій у вихованні й навчанні М. Стельмахович наголошував, що за народною педагогікою, «знання без людяності нічого не варті». Тому й виховання починається там, де вихователь ставиться до вихованця з повагою до його особистості, а завершується, коли учень стає справжньою надбань.

Тільки той вчитель, що сам є особистістю, здатен сформувати особистість учня як суб’єкта життєтворчості, тільки така особистість здатна виконувати місію збереження нації та її цивілізованих

Уявлення про рідну літературу закладається в школі. Пізніше людина читає те, на що її спрямовували в дитинстві, і дуже рідко сама дошукується правильної стежки до творчості письменника.

Сьогоднішніх дітей треба найперше навчити мислити, роздумувати над історією свого народу, його минулим і сучасним, над місцем людини у світі, сенсом життя і ще над багатьма життєво важливими проблемами, які необхідно їй розв'язувати в майбутньому. Це не просто, бо мистецтво взагалі, а література зокрема, значною мірою несе в собі емоційне, суб'єктивне начало, особливо це стосується поезії, яка в українців більш розвинена, ніж проза. Література спонукає читача до співпереживання, активізує його внутрішній світ. Не применшуючи значення емоційного впливу художніх творів на наших дітей, сьогоднішній день вимагає від нас, щоб за нас не думали інші. Тільки розумна думаюча особистість сьогодні спроможна на вагомі зрушення в нашому суспільстві, здатна зробити самостійний вибір. А починається ця особистість вже тоді, коли вона самостійно аналізує художній твір і переконливо аргументує власні думки на уроці літератури. Розширювати, збагачувати досвід дитини завдяки духовному досвідові втіленому в художніх творах, ведучи її від особистісного, обмеженого віком сприймання життєвих проблем до розуміння, і відтак і усвідомлення загальнолюдських моральних норм та світоглядних категорій, що існують одвічно і є основою людського буття - одне з основних завдань викладання літератури в школі.

На межі тисячоліть чи не найважливішим є питання про те, має чи не має часові межі людство і яке місце окремої людини у всесвітніх процесах?

Кожна людина, як конкретна особистість має свій вік, у межах якого повинна максимально реалізуватися. Різні перспективи прогнозуються для сучасної людини. Вони зумовлені не тільки природним довкіллям, а й створеним самою ж людиною світом, заручником якого вона стала.

Прогрес, безумовно, не зупинити. Але людина може як безоглядно мчати вперед, захоплена прогресом, так і спробувати врівноважити цей процес. Тож викладання літератури у школі має бути спрямоване передовсім на те, щоб рятувати травмоване покоління. Сьогодні вже ніхто не ризикне заперечувати значну втрату сучасним поколінням емоційного сприйняття, почуття співпереживання чужому болю. Тай інтелектуальні здібності дітей турбують людей у всьому світі. Сучасний «клопітливий» потік інформації навряд чи торкнеться душі або серця людини. З дітьми ще складніше, бо для того, щоб відчувати, переживати, треба мати відповідний емоційний життєвий досвід, якого школярі позбавлені внаслідок вікових обмежень і накопичення якого їм найбільшою мірою може забезпечити з-посеред усіх шкільних предметів.

На літературних заняттях проблема кількості і якості інформації має бути спрямована не тільки на збагачення інтелекту, а передовсім на формування дитини, як людини з високорозвиненою сферою емоцій, Божим творінням.

Духовний світ, духовна краса... Що це? Кожен з нас відповість по різному і неоднозначно. Але із силою духу не зрівняється ніяка інша.