Материал: Земельне право Корнєєв

3. Суб'єкти прав на землі сільськогосподарського призначення.

В Україні відповідно до змісту національного законодавства поняття "суб'єкти прав на землі сільськогосподарського призначення" за своїм змістом та значенням майже тотожне поняттю "суб'єкт аграрного підприємництва". Такий висновок випливає зі змісту законів "Про підприємництво" (ст. 2), "Про підприємства в Україні" (ст.ст. 1, 21), "Про колективне сільськогосподарське підприємство" (ст. 1), "Про сільськогосподарську кооперацію" (ст. 1), "Про господарські товариства" (ст. 1), "Про селянське (фермерське) господарство" (ст. 1), а також зі змісту Постанови Кабінету Міністрів України № 740 від 25 травня 1998 р. "Про порядок державної реєстрації суб'єктів підприємницької діяльності", Цивільного кодексу України (2003 р.).

Згідно з цими законодавчими актами суб'єктами прав на землі сільськогосподарського призначення визначаються аграрні товаровиробники, незалежно від форм власності та організаційно-правових форм господарювання.

Відповідно до чинного законодавства всі суб'єкти прав на землі сільськогосподарського призначення за організаційно-правовими формами можна поділити на суб'єктів у сфері виробництва та у сфері сервісу. У свою чергу, за змістом суб'єкти виробничо-підприємницького та соціального спрямування включають у себе певні групи.

Першу, основну групу таких суб'єктів становлять засновані на приватній (кооперативній, корпоративній), державній та комунальній формах власності власники чи користувачі земель сільськогосподарського призначення, головним завданням і предметом діяльності яких є виробництво товарної маси продуктів харчування і сировини рослинного і тваринного походження. Саме як виробники продуктів харчування приватні аграрні підприємства кооперативного типу (сільськогосподарські підприємства, спілки селян, пайові підприємства, сільськогосподарські виробничі кооперативи тощо) і акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, державні сільськогосподарські підприємства, діяльність яких заснована на змішаній формі власності, виступають основними суб'єктами права на землі сільськогосподарського призначення як юридичні особи. До цієї групи суб'єктів входять також фермерські господарства, а також приватні підсобні господарства громадян.

Другу групу суб'єктів прав на землі сільськогосподарського призначення формують підприємці, діяльність яких заснована на різних формах власності та організаційно-правових формах, діяльність яких спрямована на забезпечення виробничо-технічної діяльності аграрних товаровиробників. До цієї групи належать підприємці, предметом статутної діяльності яких є виконання робіт з агрохімічного, меліоративного, технічного та іншого забезпечення виробничої діяльності підприємців, що безпосередньо займаються виробництвом продуктів харчування, сировини і продовольства незалежно від їх форм власності.

156

Третю групу суб'єктів прав на землі сільськогосподарського призначення становлять несільськогосподарські підприємства і організації, яким виділяються відповідні землі для виробничих цілей. Перш за все, це ті промислові підприємства, які мають підсобні сільські господарства, що вирощують продукти харчування для працівників даних підприємств. Такі підсобні господарства можуть як входити складовою частиною у підприємство, організацію, не маючи прав юридичної особи, так і зберігаючи юридичну самостійність. Певну кількість земель даної категорії займають релігійні організації, зокрема монастирі, які також займаються вирощуванням сільськогосподарських культур. Підприємства харчової і переробної галузей та фізичні особи, які займаються переробленням сільськогосподарської сировини, можуть отримувати у власність землі сільськогосподарського призначення з метою створення власної сировинної бази.

Із вище зазначеного, стосовно правового режиму земель сільськогосподарського призначення можна зробити наступні висновки, а саме правовий режим земель сільськогосподарського призначення має основні завдання і мету недопущення виведення із сільськогосподарського обігу цих земель; забезпечення збереження і підвищення їх родючості у поєднанні з найбільш ефективним господарським використанням. З урахуванням цього земельним законодавством закріплено важливий принцип про те, що землі сільськогосподарського призначення надаються перш за все для сільськогосподарських цілей.

Питання для самоконтролю

ісемінарського заняття до розділу 10.

1.Які землі належать до земель сільськогосподарського призначення?

2.Кому і з якою метою передаються у власність і користування землі сільськогосподарського призначення?

3.На якій підставі відбувається визначення земель придатних для сільського господарства?

4.В чому полягає пріоритетність земель сільськогосподарського призначення?

5.Який правовий режим земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств?

6.Який порядок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств?

7.З чого можуть складатися землі фермерського господарства?

8.Які особливості використання земельних ділянок для садівництва?

9.Які особливості використання земельних ділянок для городництва?

10.Хто є суб’єктами прав на землі сільськогосподарського призначення?

157

Словник основних понять

Адміністративна відповідальність є репресивним видом юридичної відповідальності і пов’язана із застосуванням уповноваженими державними органами і посадовими особами адміністративних стягнень до суб’єктів, винних у вчиненні адміністративного проступку у галузі земельних відносин. Адміністративна відповідальність за земельні правопорушення передбачена Земельним кодексом України та Кодексом України про адміністративні правопорушення. Наприклад, за псування і забруднення сільськогосподарських та інших угідь, знищення межових знаків тощо.

Адміністративний проступок — це діяння, не зв'язане з порушенням правил трудової діяльності, не суспільно небезпечне. За такі порушення винні особи притягаються до відповідальності спеціально уповноваженими органами — державними інспекторами, адміністративними комісіями відповідно до Адміністративного кодексу України.

Вина правопорушника — обов’язкова умова притягнення його до відповідальності. Без вини нема відповідальності. Вина може бути умисною або необережною, неумисною, недбалою. В залежності від цього встановлюються різні види покарання. Вказані вимоги, підстави та умови є обов’язковими для всіх форм власності.

Виконання обов'язку в натурі — спосіб захисту прав, що характеризується тим, що порушник на вимогу потерпілого повинен реально виконати ті дії, які він повинен здійснити на виконання зобов’язання, що пов’язує сторони (наприклад, принцип земельного права, що зобов’язує привести земельні ділянки до придатного для використання стану, включаючи знесення будівель і споруд підприємствами, установами, організаціями та громадянами, які самовільно зайняли земельні ділянки).

Власність — це економічна категорія, що визначає основи суспільного і державного ладу. У соціальному житті відносини власності виступають як відносини між людьми у процесі привласнення ними матеріальних благ, здійснення обміну, розподілу та споживання для задоволення матеріальних і духовних потреб. Тому сутність відносин власності полягає в їх соціальному характері, оскільки відносини власності не можуть існувати поза суспільством.

Гарантія (франц. gагапіtіе — порука, умова, яка забезпечує щось)

— термін, який часто використовують для позначення способів забезпечення різного роду зобов’язань. У юридичній літературі їх розглядають як гарантії реалізації норм права, прав та обов’язків.

Державне управління — спосіб організації діяльності державних органів з метою забезпечення виконання правових норм і впорядкування суспільних відносин у тій чи іншій сфері.

158

Державний земельний кадастр — це єдина державна система земельно-кадастрових робіт, яка встановлює процедуру визнання факту виникнення або припинення права власності і права користування земельними ділянками та містить сукупність відомостей і документів про місця розташування та правовий режим цих ділянок, їх оцінку, класифікацію земель, кількісну та якісну характеристику, розподіл серед власників землі та землекористувачів. Земельний кадастр — це звід систематизованих науково обґрунтованих і достовірних відомостей про землі всіх категорій.

Дисциплінарна відповідальність являє собою застосування до осіб, які перебувають у трудових відносинах з підприємством, установою, організацією, винних у вчиненні дисциплінарних проступків земельноправового характеру, заходів особистого впливу у вигляді накладення дисциплінарних стягнень.

Дисциплінарний проступок — це діяння у вигляді порушення трудової дисципліни під час виконання роботи, і заходи впливу (попередження, догана, звільнення з роботи тощо) вживаються керівником підприємства стосовно працівників, які скоїли дисциплінарний проступок. Це робиться відповідно до вимог Кодексу законів про працю України, а також статутів та положень.

Договір оренди землі — угода сторін про взаємні зобов'язання, відповідно до яких орендодавець заплату передає орендареві у володіння і користування земельну ділянку для господарського використання на обумовлений договором строк.

Завдання земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель.

Засоби захисту — дії уповноваженої особи, за допомогою яких вона може вимагати здійснення захисту своїх земельних прав від посягань інших суб’єктів (наприклад, подання позову, скарги, заяви).

Захист суб’єктивного права на землю — це захист правомочностей (деяких або взятих разом) та інтересів власника земельної ділянки чи землекористувача.

Збитки — втрати, яких особа зазнала у зв’язку з пошкодженням або знищенням речі, а також витрати, які були чи будуть здійснені особою для відновлення свого порушеного права. Крім того, збитками вважають доходи, які особа могла б одержати, якби її право не було порушено.

Земельна ділянка — це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Земельне правопорушення являє собою винне, протиправне діяння (дію чи бездіяльність), що суперечить правовим нормам раціональ-

159

ного використання земельних ресурсів, перешкоджає здійсненню прав і законних інтересів власників землі та землекористувачів, порушує встановлений державою порядок управління земельним фондом як національним багатством нашої держави.

Земельні відносини — це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею.

Земельні правопорушення, як і усі інші, складаються із чотирьох елементів: об’єкта, суб’єкта, об'єктивної сторони та суб'єктивної сторони правопорушення. Відповідальність може наступати лише при наявності всіх чотирьох елементів правопорушення. Відсутність хоча б одного із них виключає відповідальність.

Об’єктом земельного правопорушення являється земельний лад, встановлений земельним законодавством. В якості конкретного об’єкта виступає земля, конкретна земельна ділянка, права власників, користувачів, орендаторів землі.

Об’єктивна сторона земельного правопорушення — це конкретне діяння порушника, що посягнув на земельні інтереси учасників земельних відносин (наприклад, знищення межових знаків, самовільне захоплення ділянки тощо).

Суб’єкти земельного правопорушення — це конкретні фізичні та юридичні особи — власники землі, які допустили порушення земельного законодавства. Суб’єктами такої відповідальності виступають також посадові особи або керівні працівники підприємств, організацій, установ, які також являються власниками чи користувачами землі.

Суб’єктивна сторона земельного правопорушення — це психічне відношення суб'єкта щодо вчиненого діяння, тобто як порушник відноситься до скоєного діяння: скоює його умисно чи по необережності, недбалості. При притягненні винних до юридичної відповідальності за земельні правопорушення необхідно дотримуватись встановлених законодавством підстав та умов відповідальності.

Земельний податок — це обов'язковий платіж, що справляється із юридичних і фізичних осіб за користування земельними ділянками.

Земельні спори — це спори, що виникають між фізичними чи юридичними особами з приводу володіння, користування чи розпоряджання земельною ділянкою, яка перебуває у них на праві власності чи користування, і які вирішують виключно суди, органи місцевого самоврядування та органи виконавчої влади з питань земельних ресурсів. Земельні спори — це особливий вид правовідносин щодо розв’язання конфлікту, який виникає у зв’язку з порушенням прав і законних інтересів власників земельних ділянок, землекористувачів, у тому числі й орендарів земельних ділянок та інших суб’єктів земельних правовідносин.

160