ЗМІСТ
Вступ
Розділ 1. Зародження систем багатоствольного озброєння з обертальним блоком стволів
Розділ 2. Еволюція багатоствольних систем озброєння у вигляді кулемета ситсеми Гатлінга та нових варіантів мітральєза
Розділ 3. Розвиток ідей Гатлінга та нові зразки багатоствольного озброєння з обертальним блоком стволів
Висновки
Список літератури
Додатки
Актуальність теми дослідження. Уся історія людства складається із довгих періодів війн з короткими моментами миру. З огляду на важливість військової справи та засобів для ведення війни для світової історії доцільно звернути увагу саме на системи озброєння. З часу появи вогнепальної зброї військові були стурбовані підвищенням його скорострільності. Починаючи з XV століття зброярі намагалися домогтися цього єдиним доступним в той час способом - збільшенням кількості стволів.
Для нашої країни актуальність даної теми полягає у можливості вивчення даних збройних систем з подальшим розглядом у якості зразків, які можна прийняти на озброєння армією. Отже, тема дослідження є актуальною, оскільки розкриває широке коло проблем теоретичного й практичного характеру, які необхідно вирішувати науковцям, державі та населенню.
Об’єктом дослідження є багатоствольні системи озброєння з обертальним блоком стволів.
Предметом дослідження є процес виникнення і еволюції систем озброєння з обертальним блоком стволів.
Мета дослідження - проаналізувати процес створення системи багатоствольного озброєння з обертальним блоком стволів.
З метою роботи пов’язані дослідницькі завдання:
· проаналізувати історіографію та джерельну базу обраної для дослідження проблематики;
· розкрити сутність соціально-економічні, політичні та військові причини, що стали основою для розроблення БСОЗОБС;
· визначити особливості науково-технічного розвитку країн, які займалися створенням БСОЗОБС;
· показати еволюцію зброї, що належить до БСОЗОБС;
· проаналізувати вплив БСОЗОБС на військову доктрину та особливості тактики і стратегії країн, на озброєнні яких знаходилося дане озброєння;
· виявити зв’язок розвитку багатоствольних систем з важливими подіями у світовій історії, зокрема в історії військових конфліктів;
Хронологічними межами дослідження є ХІІ ст. - 1989 рр. Нижня межа ХІІ ст. - поява рібадекіна - першого зразка зброї з багатьма стволами. Саме з цього часу почався розвиток багатоствольних систем озброєння. Верхня межа - 1980 р. - рік прийняття на озброєння радянської авіаційної гармати ГШ-6-23М, яка стала останньою у сімействі багатоствольних систем.
Географічні межі дослідження Європи і США у ХІІІ-ХХ ст. Для аналізу розповсюдження систем багатоствольного озброєння, географічні межі розширено країнами Південно-Східної Азії та СРСР.
Наукова новизна роботи полягає у комплексному дослідженні процесу створення системи багатоствольного озброєння та соціально-економічних, політичних і дипломатичних причин розробки, з огляду на відсутність подібного аналізу в структурі робіт МАН.
Практичне значення роботи полягає у використанні її основних положень і результатів на заняттях із всесвітньої історії та на засіданнях історичного гуртка. Основні положення та результати дослідження можуть бути використані для подальшого вивчення зазначеної теми, написання наукових робіт.
Структура роботи. Мета і завдання визначили структуру магістерської роботи. Вона складається із вступу, чотирьох розділів, висновків, методичного розділу, списку використаних джерел і літератури та додатків.
У вступі визначено проблему дослідження, обґрунтовано його суспільну важливість і наукову актуальність, визначено об’єкт, предмет, мету та завдання дослідження, окреслено хронологічні та географічні межі, обґрунтовано наукову новизну, практичне значення роботи, наведено дані про апробацію основних положень і результатів дослідження.
Розділ 1. «Зародження систем багатоствольного озброєння з обертальним блоком стволів» присвячений аналізу початкового етапу історії досліджуваних збройних систем та ролі, яку вони відіграли у минулому.
Розділ 2. «Подальший розвиток у вигляді кулемета Гатлінга» дозволяє визначити тенденції й витоки нового періоду розвитку систем багато ствольного озброєння з обертальним блоком стволів.
Розділ 3. «Розвиток ідей Гатлінга та нові зразки багатоствольного озброєння з обертальним блоком стволів» дозволяє розглянути нові зразки озброєння, що були створені у ХХ столітті на основі минулих досягнень американських інженерів.
Результати дослідження відображені у висновках.
Список використаної літератури містить 25 найменувань.
Додатки представлені у формі рисунків.
З часів початку воєн, ідея вражати ціль з великої відстані завжди цікавила людей. Першими кроками людства в напрямку розвитку озброєння подібного класу став винахід різноманітної метальної зброї, такої як: луки, арбалети, пращі, і так далі. Ефективність застосування цього озброєння залежала від численних факторів. Наприклад, більшість луків було зроблено з деревини, а тому в дощову погоду вони стріляли погано - дерево намокало і втрачало свої еластичні властивості. До того ж, управлятися з луком міг далеко не кожен солдат. Лучники повинні були вміти не тільки влучно пускати стріли в ціль, але і мати добру фізичну підготовку. Частково цю проблему вирішували арбалети. Примітивні механізми полегшували взвод, а металеві роги були більш ефективні в дощ, але мокра тятива зводила нанівець всі старання інженерів того часу.
Як би там не було, але метальна зброя служила людству протягом багатьох століть і за цей час будь-яких концептуальних покращень в її конструкції не відбувалося. Відкриття пороху фактично ознаменувала нову еру в історії «дистанційного» озброєння. Спочатку, вибух і горіння пороху в бою використовували як вражаючий елемент, тобто перші прообрази сучасних гранат, які в той час застосовувалися більше для деморалізації супротивника. Потім, зброярі зрозуміли, що вибух пороху може запустити на пристойну відстань який-небудь предмет, який у свою чергу когось вб'є. Достеменно невідомо - хто першим здогадався вкласти снаряд в канал ствола гармати або пищали, але з першим вогнепальною залпом епоха метальної зброї підійшла до кінця [15, с. 184].
На відміну від особистої вогнепальної зброї, артилерія розвивалася значно швидше. Окрім альтернативи онаграм і требюшетам у якості осадної зброї, одразу з’явилася ідея використовувати гармату для знищення живої сили суперника у відкритому бою. Для цього виготовлялася артилерія, яка могла вражати не великими ядрами, а дрібною картеччю. Разом з тим, залишалася проблема скорострільності, яку й намагалися вирішити за допомогою додаткових стволів, адже на тому рівні розвитку озброєння альтернативного шляху не було. Одним із варіантів розв’язання цієї проблеми став Рібадекін. Цей зразок озброєння відіграв значущу роль у багатьох битвах, і послужив основою для майбутніх розробок багатоствольних артилерійських систем. Рібадекін - озброєння у вигляді поєднання трьох гармат, відлитих з металу. Термін «Рібадекін» вперше згадується близько 1340 року. Гармата була змонтована на колісному лафеті або візку кілька стволів, з яких можна було вести залповий вогонь. Поява рібадекіна було обумовлена невисокою скорострільністю і низькою надійністю перших зразків артилерії. При цьому технологічно вирішити ці проблеми на якісному рівні тоді ще було неможливо. Середньовічним артилеристам тільки й залишалося, що покладатися на кількість стріляючих стволів, тим більше що на малих відстанях балістичні характеристики рібадекінів не грали істотної ролі. Використання багатоствольних гармат саме в такій тактичній ролі принесло армії міста Гента перемогу в битві при Беверхуцфельді 3 травня 1382 [4, с. 341].
Озброєння було виготовлено в 1754 році, але в серію не пішло через труднощі, пов'язані з транспортуванням та обслуговуванням, а також недостатньою дальністю стрільби.
До кінця XIX століття все більшого поширення отримувало озброєння з нарізними каналами ствола, з якого вести вогонь картеччю було досить складно. Армія потребувала зброї, здатної знищувати живу силу противника максимально ефективно. Своєрідним вирішенням проблеми, в 1851 році стала поява мітральєза - першого озброєння з багатьма стволами, що дозволяло бійцям вести залповий вогонь патронами для гвинтівок. За весь час існування, було створено три види мітральєза, серед яких найбільшого поширення набуло озброєння, сконструйоване за системою Реффі. Це була 25-ствольна гармата, що дозволяла вести як залпову, так і одиночну стрільбу [19].
Дещо пізніше за артилерію на шлях еволюції стала особиста зброя. З'явилися пістолети типу «качина лапа», двостволки, багатоствольні кулемети.
Іще в часи Гуситських воєн і англійського короля Генріха VIII в арміях багатьох країн з'являються так звані «стріляючі палиці» - 5, 6, 7 стволів, поєднаних між собою металевими обручами і закріплених на дерев'яній рукоятці. Її затискали під пахвою, і, повертаючи однією рукою, іншою підносили до них гніт, що дозволяло стріляти по ворогу вже справжньою «чергою». Потім, щоб їх не перезаряджати з такою зброєю йшли в рукопашну, тому що вона була надзвичайно витривалою для зовнішнього силового впливу [2, с. 85].
У Генріха VIII така зброя перебувала у його особистому користуванні і називалася «кропилом», а ось у знаменитого підкорювача Сибіру Єрмака Тимофійовича на озброєнні була «сорока» - двоколісний лафет із закріпленими на ній сімома стволами одночасно, які також стріляли по черзі. Незабаром фантазія майстрів зброї зовсім дозволила створити так звані «органні» гармати, які представляли собою малокаліберні стволи на рамах, які мали 20,40 і навіть 60 стволів. Вагомим недоліком можна назвати неможливість припинити стрільбу після її початку. Крім того, швидкість зарядження теж була надзвичайно низькою, а прицілюватися взагалі було дуже складно.
У Музеї Армії в Парижі є артилерійське знаряддя з дев'ятьма каналами, просвердленими в одному стволі. Причому той канал, що знаходиться в середині має більший калібр, ніж 8 бічних. Застосовувалася ця «диво-гармата», у два етапи: спочатку з неї стріляли точно так само, як зі звичайної артилерії, а коли супротивник опинявся поблизу, починали стріляти з усіх цих додаткових каналів [20, с. 130].
Одночасно з «органами» на озброєння прийняли так звану «еспіньоль». У цієї зброї ствол був всього один, але зате заряди розміщувались в ньому при зарядженні один за іншим, а підпалювалися з боку ствола за допомогою запального шнура. Після цього постріли слідували один за іншим без зупинки. Однак таке «некерована зброя» виявилася досить небезпечною, оскільки порохові гази дуже часто розривали ствол. Вимагалося якось ізолювати заряди один від одного, тому з'явилися системи, в яких заряди і кулі знаходилися в спеціальному барабані, а підпалювалися або ґнотом, або звичайним кремінним замком [6, с. 246].
Один з винаходів у цій галузі було зроблено англійським юристом з Лондона Джеймсом Паклом, котрий запатентував в 1718 році «рушницю Пакла». Це був поставлений на триногу ствол з 11-зарядним барабаном-циліндром. Кожен новий постріл проводився при повороті барабана, як в револьвері. Після того, як боєзапас був витрачений, використаний циліндр замінювався на новий, що дозволяло виробляти до дев'яти пострілів на хвилину. Бойовий розрахунок становив кілька чоловік, причому свою «рушницю» Пакл пропонував використовувати на кораблях для обстрілу ворожих абордажних команд [9, с. 22].
Цікаво, що він розробив два варіанти своєї зброї: з звичайними для тих років сферичними свинцевими кулями і з кулями кубічної форми, які, як вважалося, повинні були завдавати більше пошкоджень, і застосовуватися виключно проти ворогів-мусульман (у тому числі турків). Однак творіння Пакла на сучасників враження не справило і подальшого розвитку не отримало.
У той же час на початку 19 ст. в Європі почалася технічна революція, з'явилися верстати з паровим приводом, а точність виготовлених на них деталей різко зросла. До того ж були створені унітарні патрони, які об'єднали порох, капсуль і кулю в єдиний боєприпас, і ось все це в сукупності призвело до появи мітральєза або картечниці. Назва ця походить від французького слова, що позначало картеч, але необхідно зауважити, що самі картечниці стріляли не картеччю, а кулями. Щоправда, назва закріпилася від самого початку, оскільки найпершу мітральєзу, яку в 1851 році придумав бельгійський фабрикант Джозеф Монтіньї Франція прийняла на озброєння своєї армії.
Слід зауважити, що Монтіньї проявив велику винахідливість, оскільки створена ним зброя вирізнялася для того часу дуже хорошими бойовими якостями та оригінальністю пристрою. Стволів калібру 13 мм. у неї було рівно 37, причому всі вони заряджалися одночасно за допомогою спеціальної пластини-обойми з отворами для патронів, в яку вони вставлялися. Пластину разом з патронами потрібно було вставити в пази позаду ствола, після чого спеціальним важелем всі вони вставлялися в стволи, а сам затвор замикався при цьому намертво.
Щоб почати стріляти, потрібно було крутити рукоятку встановлену праворуч збоку, а та через гусеничну передачу опускала вниз особливу пластину, що закривала собою бойки, встановленими перед капсюлями патронів. При цьому спеціальні підпружинені стрижні били по бойкам, через що постріли слідували один за іншим у міру того, як пластина опускалася. Досвідчений екіпаж міг замінити пластину на нову протягом п'яти секунд, що дозволяло домогтися скорострільності 300 пострілів на хвилину. Але навіть і більш скромний показник в 150 пострілів на хвилину на ті часи був відмінним. В іншому варіанті цієї мітральєзи конструкції Вершера де Реффі, кількість стволів було зменшено до 25, але її скорострільність при цьому не змінилася [22, с. 139].
Мітральєза використовувалися французами під час війни з Пруссією в 1871 р, проте без особливого успіху, оскільки ця зброя була новою, і в армії просто не вміли її правильно застосовувати [9, с. 21].
У підсумку еволюція прийшла до багатозарядної одноствольної зброї, але існувала в ній ще одна гілка, породження якої були не надто функціональні, але набули певного поширення. Називалися ці зразки зброї пеппербокси. У перекладі з англійської мови це слово означає «ящик з перцем», або «перечниця». Це слово застосовувалося на перших порах до будь-яких багатозарядних пістолетів - навіть до звичайних одноствольних револьверів. Але прижилося воно саме стосовно незвичайних зразків, що нагадують величезний револьвер або маленький кулемет.
Пеппербокс - це багатосвтольний пістолет з обертальним блоком стволів. Барабана як такого у нього немає, але половину револьвера укріплено на шарнірі. Заряджалися пеппербокси зазвичай з боку дула - як старовинні крем'яні пістолети, але згодом з'явилися конструкції, ближчі до револьверу, з відкидним механізмом. Пеппербокси з'явилися у Великобританії і США приблизно в 1780-1800 роках і досить швидко поширилися по всьому світу. Майже кожна фірма, що займається виробництвом зброї має у своїй історії хоча б одну модель типу «пеппербокс». Причому багато приватних підприємців, намагаючись перевершити конкурентів, створювали такі конструкції, що мали незвичайний вигляд та ряд технічних особливостей, які вирізняли їх з-поміж інших моделей зброї даного виду [11, с. 10].
За традиційною схемою пеппербокс мав шість коротких стволів, загвинчених в обертовий блок. Спільними були система зарядження і кремінний замок. Природно, на перших порах самостійно блок ствола не провертався, тому його обертали рукою (причому в рукавичці, оскільки щойно «відпрацьований» ствол мав вельми високу температуру). Більше того, кожен раз доводилося підсипати на зарядну полицю пороху, що зводило функціональність пеппербокса в порівнянні зі звичайними двоствольними пістолетами практично нанівець.
Кремінний замок серйозно обмежував можливості пеппербоксів. А ось поява капсульного замка дало новий поштовх цьому напрямку. У першу чергу проторевольвер (часом пеппербокси називають і так) з капсульного замком мав перевагу безперервної стрільби [1, с. 46].