Класичний револьвер, знайомий нам по вестернам, з'явився в першій половині XIX століття. Як відомо, знаменитий Семюел Кольт не винайшов його, а удосконалив, додавши пристрій автоматичного повороту барабана після кожного пострілу. Цей винахід разом з поставленим на потік виробництвом револьверів (з 1836 року) прирік пеппербокси на смерть, не дозволивши їм навіть по-справжньому народитися [20, с. 129].
Щоправда, як вже згадувалося раніше, багато фірм хотіли придумати щось конструктивно нове і удосконалити класичний «кольт», який на той момент був практично досконалим. Так з'явилися бундельревольвери-пеппербокси «другого покоління».
Перший капсульний пеппербокс був запатентований одночасно з першим револьвером Кольта - в 1836 році. Творцем його став масачусетський підприємець і зброяр Етан Аллен. На тих порах ще не було зрозуміло, яка концепція завоює ринок - багато обертових стволів або один ствол з обертальним барабаном. Аллен вірив у пеппербокси і на перших порах майже не помилявся.
Пеппербокс Аллена почав випускатися в 1837 році і мав успіх. Правда, не на легендарному Дикому Заході, який у той час ще тільки починали освоювати, а в східній частині країни. Власників бундельревольверів Аллена було стільки ж, скільки й озброєних класичними револьверами Кольта. Чималу роль грав грізний, важкий, незграбний вигляд цієї зброї: численні отвори стволів лякали набагато сильніше, ніж одне «жалюгідне» дуло револьвера. Тому, пеппербокси мали ще й функцію психологічного ефекту для свого власника, що не могло не покращити популярність даного виду зброї [17, с. 285].
Існувало кілька модифікацій пеппербокса Аллена - з калібрами від 31 до 36-го і різною кількістю стовбурів (до шести). Майже в один час з Алленом в Європі був запатентований інший пеппербокс - бельгійський Marriette. Європейці виявилися не настільки консервативні, як американці. Фірма Marriette робила пеппербокси з кількістю стволів від 4 до 24. Кілька примірників останнього багатоствольного пістолета збереглися до наших часів. Як утримувався в одній руці 24-ствольний пеппербокс, уявити важко: навіть звичайний автоматичний пістолет помітно тягне до землі. Крім того, щоб зарядити пістолет, зроблений за патентом Марієтта, доводилося викручувати окремо кожен стовбур і закладати в нього патрон з казенної частини. Пеппербокси Аллена були простішими у використанні: можна було зняти одночасно весь блок стволів [18, с. 37].
Крім ступеня залякування супротивника, європейці приділяли увагу дизайну. І Marriette, і інші європейські пеппербокси були прикрашені ефектними візерунками, іноді позолочені, а спуск виконувався у формі кільця, а не гачка. Власне, подібні Marriette бундельревольвери випускало дуже багато збройних майстерень, а в колекціях збереглася неабияка кількість зразків, які є схожими на модель Марієтта, але погано піддаються ідентифікації [12, с. 144].
Англійські зброярі надавали перевагу системі Аллена. Винахідник не встигав відстежувати копіїстів його розробки. Всі бундельревольвери, як і слід було очікувати, відрізнялися високою скорострільністю для свого часу (природно, з тривалою перезарядкою), але при цьому низькою точністю і поганим балансом та були придатні для стрільби лише на коротких дистанціях. Їх застосовували в якості зброї самооборони, в той час як револьвери Кольта та інших зброярів величезними партіями закуповувала американська армія [16, с. 178].
Крім Аллена і Марієтта варто згадати ще кількох провідних виробників пеппербоксів першої половини XIX століття - це англійські фірми Купера і Тернера, а також американці Блант і Сімс.
До 1870-го р. від пеппербоксів відмовилися практично всі фірми. Навіть фанат власного винаходу Аллен перейшов на виробництво револьверів класичної конструкції. Дуже мало зброярів поверталися до схеми пеппербокса, але лише з метою досягнення максимальної компактності зброї: розташування стволів прямо в барабані дозволяло скоротити пістолет на довжину дула. Але й такі випадки були поодинокими.
Популярність бундельревольверів-пеппербоксів була обумовлена окрім вогневої ще й візуальною потужністю. Шість чи більше стволів направлених на противника виглядають страхітливо і загрозливо. У такому випадку не важливо, що стріляє з цих стволів лише один. Головним був психологічний аспект, який у популярності того чи іншого типу зброї завжди відігравав чималу роль.
Втім, зброярі не могли зупинитися на пеппербоксах і револьверах. Кожен хотів виділитися і створити щось нове і ще більш смертоносне. Так в різний час з'являлися пістолети, які не можна було віднести до жодної з існуючих категорій. Крім того, пеппербокси активно використовувалися як «прихована» зброя - наприклад, в тростини або навіть у велосипедному кермі. Справа в тому, що схема пеппербокса дозволяла «оточити» стволами будь-яку круглу або багатогранну трубку, наприклад підставку клинка, і заховати зброю у кожному футлярі, який підходив для цього.
У наші дні пеппербокси - це частина історії (хоча і сьогодні
серійно виробляються багатоствольні ракетниці, виконані за тим же принципом).
Їх можна зустріти в кінофільмах, причому найчастіше не в вестернах, а в
жанрових стилізаціях. Це легко пояснити ефектним зовнішнім виглядом подібної
зброї. Навіть зараз пеппербокси ХІХ століття викликають певні емоції, тому що
зброя завжди залишається зброєю, як би вона не виглядала.
Необхідність подальшого вдосконалення зброї призвело до винайдення кулемета, як зброї, здатної максимально ефективно протидіяти значній кількості живої сили суперника. У другій половині XIX століття військові були надзвичайно спантеличені зниженням ефективності артилерії проти піхоти. Для звичного пострілу картеччю необхідно було підпустити ворога на 500-700 м, а нові далекобійні гвинтівки, надійшли на озброєння піхоти, попросту не дозволяли цього зробити. Однак винахід унітарного патрона позначило новий напрям у розвитку вогнепальної зброї: збільшення скорострільності. У результаті майже одночасно з'явилися кілька варіантів вирішення проблеми.
Один з перших зразків кулемета був запатентований у 1862 р. Його винахідник - Річард Гатлінг. Цей інженер винайшов багатоствольний скорострільний кулемет, який було прийнято на озброєння Армії Півночі, коли вона брала участь у громадянській війні Америки. Новизна була в тому, що патрони вільно подавалися з бункера. Це дозволяло навіть недосвідченому стрільцю у високому темпі вести стрільбу. За хвилину вдавалося зробити не менше чотирьохсот пострілів [13, с. 617].
Річард Гатлінг народився 12 вересня 1818 в окрузі Хартфорд (штат Коннектикут) в сім'ї фермера. З дитинства він захоплювався винахідництвом, допомагаючи своєму батькові лагодити сільськогосподарську техніку. Свій перший патент (на сівалку) Річард отримав у віці 19 років. Але, незважаючи на своє захоплення, він вирішив стати лікарем і в 1850 році закінчив медичний коледж в Цинциннаті. Однак пристрасть до винахідництва перемогла. У 1850-х Гатлінг винайшов кілька механічних сівалок та гребний гвинт нової системи, але найвідоміший винахід він зробив пізніше.
листопада 1862 він отримав патент за номером 36836 на конструкцію, яка назавжди вписала його ім'я в історію зброї, - Revolving Battery Gun. Проте автор смертоносного винаходу, як і належить лікарю, відчував до людства найкращі почуття. Сам Гатлінг писав про це так: «Якби мені вдалося створити механічну систему стрільби, яка завдяки своїй скорострільності дозволила б одній людині замінити на полі бою сотню стрільців, необхідність у великих арміях відпала б, що призвело б до значного зменшення людських втрат». Після смерті Гатлінга журнал Scientific American опублікував некролог, де були такі слова: «Ця людина не мав собі рівних по доброті і сердечності. Йому здавалося, що якщо війна зробиться ще жахливішою, то народи втратять нарешті бажання вдаватися до зброї». Лікар винайшов зброю, яка мала зменшити кількість солдатів у арміях, але натомість кількість загиблих у майбутніх конфліктах значно зросла [15].
Заслуга Гатлінга складалася зовсім не в тому, що він першим зробив багатоствольну зброю, - як вже було зазначено, багатоствольні системи до того часу вже не були новинкою. І не в тому, що він розташував стовбури «по-револьверному», адже така схема широко застосовувалася в ручній вогнепальній зброї. Гатлінг сконструював оригінальний механізм подачі патронів і викиду гільз. Блок з декількох стволів обертався навколо своєї осі, під дією сили тяжіння патрон з лотка надходив у стовбур у верхній точці, потім за допомогою ударника відбувався постріл, при подальшому повороті зі ствола в нижній точці знову-таки під дією сили тяжіння проводилася екстракція гільзи. Привід цього механізму був ручним, за допомогою спеціальної рукоятки стрілок обертав блок стволів і виконував стрільбу [10, с. 16]. Така схема була ще не повністю автоматичною, але вона мала ряд переваг. Механічна перезарядка була на перших порах надійнішою, ніж автоматична: зброю ранніх конструкцій постійно заклинювало. Але навіть така проста механіка забезпечувала досить великий на той час темп стрільби. Стволи перегрівалися і забруднювалися нагаром (що становило значну проблему, оскільки в той час широко використовувався димний порох) значно повільніше ніж одноствольна зброя [13, с. 618].
Система Гатлінга зазвичай налічувала від 4 до 10 стволів калібру 12-40 мм і дозволяла вести вогонь на відстань до 1 км зі скорострільністю близько 200 пострілів на хвилину. За дальністю стрільби і скорострільністю вона перевершувала звичайні артилерійські озброєння. До того ж система Гатлінга була досить громіздкою і зазвичай ставилася на лафети від легких гармат, тому вважалася артилерійською зброєю, і її часто не зовсім коректно називали «картечницею» (насправді цю зброю правильно називати кулеметом). До прийняття Петербурзької конвенції 1868, яка заборонила застосування розривних снарядів вагою менше 1 фунта, існували системи «Гатлінга» і великого калібру, що стріляли розривними снарядами і шрапнеллю [8, с. 604].
При цьому, основна мета створення багатоствольної зброї - монополія на скорострільність протрималася недовго - незабаром назва «кулемет» закріпилася за автоматичною зброєю, яка працювали на принципах використання порохових газів і віддачі для перезарядки. Першою такою зброєю став кулемет Хайрема Максима, який використовував бездимний порох. Цей винахід відсунув «Гатлінга» на другий план, а потім і зовсім витіснив з армії. Нові одноствольні кулемети мали значно більшу скорострільність, були простішими у виробництві і менш громіздкими [7, с. 303].
Крім Гатлінга інші винахідники також працювали над багатоствольними системами. У 70-і роки 19 ст. свою мітральєза запропонував норвезький зброяр Торнстен Норденфельд, причому вона вирізнялася простотою конструкції, компактністю, і високою скорострільністю, а постачання патронів здійснювалося з одного загального магазину ріжкового типу для всіх її п'яти нерухомих стволів. Стволи в ній були встановлені горизонтально в один ряд і стріляли по черзі, а досконалість її була такою, що на якомусь етапі вона навіть становила серйозну конкуренцію новому кулемету уже згаданого Хайрема Максима, що з’явився у 1883 р [24].
У той же час американцем Бенджаміном Гочкісом, була розроблена ще одна п’ятиствольна мітральєза калібру 37-мм, але вже з обертальним блоком стволів. Перший «Гочкіс» - багатоствольна зброя з обертальними стволами - часто описують як різновид «Гатлінга», хоча пристрої різнилися досить сильно. Сам Гочкіс емігрував до Франції із США, де і створив своє власне виробництво «револьверних озброєнь» [29, с. 44].
Його перша гармата була продемонстрована в 1873 р, і прекрасно себе зарекомендувала, хоча й стріляла значно повільніше, ніж його конкурент - чотириствольний «Норденфельда». Ця мітральєза калібром в один дюйм (25,4-мм) стріляла 205-грамовими сталевими снарядами, і могла робити до 216 пострілів на хвилину, тоді як 37-мм «револьвер» Гочкіса, який стріляв чавунними снарядами вагою 450 грамів (1 фунт) або ще важчими чавунними снарядами, начиненими вибухівкою, не більше 60-ти, а реально була ще менше. багатоствольний обертальний кулемент гатлінг
При цьому влаштована вона була так, що з кожним поворотом рукоятки відбувався один постріл, причому самі стовбури здійснювали при цьому п'ять переривчастих поворотів, а снаряд, що потрапив в патронник з розташованого зверху магазину, вистрілювали після кожного третього повороту, а гільза викидалася між четвертим і п'ятим. За результатами випробувань на озброєння прийняли відразу обидва зразка, але так як розміри міноносців весь час зростали. Загалом, п’ятиствольна система Гочкіса була настільки ефективною, що навіть на початку ХХ ст. все ще зберігалася на кораблях, де її використовували для боротьби з швидкохідними міноносцями противника. Але на суші мітральєза програла кулеметам за всіма показниками, хоча окремі їхні екземпляри перебували на озброєнні в арміях різних країн аж до 1895 р [19].
Однак ідея багатоствольної зброї з обертальним блоком стволів не зникла. З’ясувалося, що підвищувати скорострільність одноствольного кулемета неможливо вище певної межі, тому конструктори і згадали про мітральєзи. З поширенням електроенергії обертання блоку стволів здійснювалося за допомогою електродвигуна, що дозволило досягти фантастичних результатів у порівнянні з ручним приводом.
Слід зауважити, що новий етап розвитку систем
багатоствольного озброєння мав досить великий вплив на військову справу та
інженерію, адже нові часи ставили нові завдання, які і виконувалися
винахідниками.
З розвитком науки та техніки можна було очікувати відходу від ідей Гатлінга та інших винахідників, але цього не сталося. Завдання, що стояли перед військовими та винахідниками могли бути реалізовані різними шляхами, але шлях збільшення кількості стволів залишався одним із найвигідніших.
Незважаючи на розвиток технологій і матеріалів, принцип дії гармати Гатлінга не зазнавав змін. Той самий блок стволів розкручується зовнішнім приводом. До речі, саме через те, що, на відміну від своїх предків, сучасні «Гатлінги» працюють від електромотора (або іншого двигуна), їх використання в якості зброї піхоти є дуже непрактичним.
За іронією долі, реванш «Гатлінга» над одноствольними автоматичними кулеметами відбувся більше ніж через півстоліття, під час війни в Кореї, яка стала справжнім полігоном для випробування реактивної авіації. Незважаючи на свою запеклість, бої між F-86 і МіГ-15 показали низьку ефективність артилерійського озброєння нових реактивних винищувачів, які перекочували з поршневих предків. Літаки того часу озброювалися цілими батареями з декількох стволів калібром від 12,7 до 37 мм. Все це було зроблено заради збільшення секундного залпу: адже ворожий літак, що безперервно маневрує, тримався в прицілі лише долі секунди і для його ураження потрібно було за короткий час створити велику щільність вогню. У той же час одноствольні гармати практично підійшли до «конструкційної межі» скорострільності - ствол занадто швидко перегрівався. Несподіване рішення знайшлося сама по собі - американська корпорація General Electrics ще наприкінці 1940-х почала експерименти зі старовинними гарматами Гатлінга, взятими з музеїв [27, с. 36]. Блок стволів розкручувався електромотором, і озброєння 70-річної давності відразу видало скорострільність більше 2000 пострілів на хвилину (цікаво, що існують дані про установку електроприводу на гармати Гатлінга ще наприкінці XIX століття; це дозволяло досягти скорострільності в кілька тисяч пострілів на хвилину - але в той час подібний показник виявився нікому не потрібним). Розвитком ідеї стало створення гармати, що відкрила цілу епоху в збройовій справі, - M61А1 Vulcan [25].
Вулкан - це шестиствольна гармата масою 190 кг (без боєкомплекту), довжиною 1800 мм, калібром 20 мм і скорострільністю більше 6000 пострілів на хвилину. Автоматика «Вулкана» працювала за рахунок зовнішнього електроприводу потужністю 26 кВт. Живлення боєприпасами - безланкове, здійснюється з барабанного магазину ємністю 1000 снарядів зі спеціального рукава. Стріляні гільзи повертаються назад в магазин. Таке рішення було прийнято після інциденту з літаком F-104 Starfighter, коли викинуті гарматою стріляні гільзи були відкинуті повітряним потоком назад і сильно пошкодили фюзеляж літака. Величезна скорострільність гармати також приводила до непередбачених наслідків: коливання, що виникали при стрільбі змусили змінити темп стрільби, щоб виключити резонанс всієї конструкції. Віддача гармати теж піднесла сюрприз: в одному з випробувальних польотів нещасливого F-104 під час стрільби, Вулкан зірвався з лафета і, продовжуючи стріляти, розірвав снарядами всю носову частину літака, льотчик при цьому лише дивом зумів катапультуватися. Однак після виправлення цих недоліків військові США отримали легку і надійну зброя, яка перебуває на озброєнні не одне десятиліття. Гармати М61 використовуються на багатьох літаках і в зенітному комплексі Мk. 15 Phalanx, призначеному для ураження літаків і крилатих ракет. На основі М61А1 був розроблений шестиствольний скорострільний кулемет М134 Minigun калібром 7,62 мм, завдяки комп'ютерним іграм і зйомкам у численних фільмах став найвідомішим серед всіх збройних систем з обертальним блоком стволів [21]. Кулемет призначений для встановлення на вертольотах і кораблях. Пізніше, ці системи озброєння пройшли успішне випробування у польових умовах під час війни у В’єтнамі [1, с. 46].