Материал: 124703

Методологія вивчення масової комунікації

Спочатку слід з'ясувати значення терміну «методологія». Незважаючи на те, що цей термін вживається вже досить давно, остаточно його зміст ще не визначений. Більшість західних дослідників вкладають у це поняття винятково утилітарний зміст. Так, у «Словнику з соціальних досліджень», виданому за редакцією З. Лазарсфельда та М. Розенберга, методологія «означає, що конкретні дослідження ретельно аналізуються з боку використаної ними техніки, зроблених передбачень і форм їх організації. У цьому значенні методологічний аналіз створює основу для майбутнього розвитку філософії соціальних наук» [251, 4]. Подібних поглядів дотримуються Г. Беккер та А. Босков: «Методологію можна визначити як принципи організації та дослідження, норми, за допомогою яких обираються та оформлюються процедура і техніка» [12, 218]. Цей підхід правильно відзначила Г. М. Андрєєва: «Для сучасних соціологів-емпіриків є характерним зведення методології до методики, до простої сукупності технічних прийомів» [3, 21]. Такі тенденції стали проявлятися і у вітчизняних дослідників. Так, у «Соціологічному довіднику» за методологію дослідження приймалася «стратегія наукового пошуку, якаспираєтьсянаусвідомленнязавдань, методучиметодівйогопроведення, програмнихнастанов, ціннісниххарактеристик, нормативів і регуляторів теорії предметної галузі, що вивчається... Методологія включаєметоди, методикуітехнікудослідження» [154, 198]. Длядослідників радянської доби більш притаманним було твердження про ширше розуміння методології пізнання. Г. М. Андрєєва вважала, що «методологія взагалі і є філософським методом осмислення дійсності» [3, 21], «застосування методів світогляду до процесу пізнання» [4, 181], В. А. Ядов писав, що «методологією називають систему принципів наукового аналізу дослідження» [187, 24], Д. Ф. Козлов

і В. К. Ліпінський дали ще коротше визначення: «Методологія — це філософське вчення про метод» [69, 28]. Як бачимо, всі ці визначення мають суперечливий характер, хоча у них є і дещо спільне. У нашій роботі ми будемо розуміти під методологією наукову теорію, яка слугує основою для проведення конкретного дослідження. При цьому маються на увазі не якісь вузькі положення, а теорії середнього рівня, які презентують достатньо узагальнені погляди на об'єкт дослідження в цілому, зв'язки у цьому об'єкті та закономірності його функціонування.

Виділяють ще поняття методу як шляху наукового пізнання. В основному, під ним розуміють «розроблений у науці спосіб пізнання дійсності» [67, 21] або «шлях пізнання, який прокладається на основі сукупності раніше отриманих знань (принципів)» [123, 4]. «Філософська енциклопедія» визначала метод як «форму практичного і теоретичного освоєння дійсності, яка виходить із закономірностей руху об'єкта, що вивчається» [163, 409]. Автори «Словникадовідника з соціології» вважають, що соціологічний метод — це «збірне поняття, що характеризує онтологічні і методологічні установки соціолога, які реалізуються в процесі соціологічного дослідження і ведуть до розширення і поглиблення сфери соціологічного знання» [41, 267].

На їхню думку, соціологічний метод складається з кількох елементів: «сфери застосування; процедури вживання методу; інструментарію (якщо він є); критеріїв оцінки правильності вживання методу і достовірності отриманих результатів» [41, 270]. Є ще декілька підходів до визначення поняття «метод». Науковим методом вважають «деяку внутрішню закономірність руху людського мислення, яке узяте як суб'єктивне віддзеркалення об'єктивного світу і свідомо? планомірно використовується як знаряддя пояснення і зміни світу» [125, 498], «своєрідний аналог законів існування, який виражає діалектико-суперечливі відносини суб'єкта і об'єкта в процесі суспільно-історичної практики. Подібно до знарядь праці, метод є, з одного боку, продуктом, з другого, засобом активної цілевідповідної (цілеспрямованої) людської діяльності» [102: 22]. Існує також погляд на метод, як на «певний шлях, спосіб, прийняття розв’язання будь-якого завдання теоретичного, практичного, пізнавального, педагогічного, побутового характеру» [2, 227]. Або як на «регулятивні

норми або правила, відповідно до яких можна автоматично діяти»

[141, 466].

М. В. Мостепаненко розглядає взаємозв'язок між методом і методологією: «Метод — шлях пізнання, який спирається на деяку сукупність отриманих раніше загальних знань (принципів)... Методологія — вчення про методи і принципи пізнання. Оскільки метод пов'язаний з попередніми знаннями, методологія, звичайно, розділяється на дві частини: вчення про вихідні основи (принципи) пізнання і вчення про способи і прийоми дослідження, яке спирається на ці основи» [115, 18].

Деякі учені, наприклад, Р. Декарт, метод визначають як систему дотримання певних правил: «Під методом... я розумію точні і прості правила, суворе дотримання яких завжди перешкоджає прийняттю брехливого за достеменнеі без надмірної витрати розумових сил, але поступово і безперервно збільшуючи знання, сприяє тому, що розум досягає дійсного пізнання всього, що йому доступно» [44, 89]. Близьке до цього визначення з «Практикуму з прикладної соціології»: «Метод — це спосіб дій, який склався у практичній діяльності» [135, 4]. Там вчені розрізняють такі групи методів: прикладних соціологічних досліджень; соціальної орієнтації; соціального проектування; навчання. Уметодівиділяєтьсятригрупиелементів: нормативна, інструментальна і процедурна. Засобом орієнтації в методі є норми. Зміст методу — це його процедури [135, 5-8].

Близький до цього і такий погляд: «Метод... — це сукупність принципів, яких потрібно дотримуватися для здобуття нового знання про існуючу дійсність» [104, 8]. Виділяють такі основні методи збору первинних даних: опитування, спостереження, дослідження змісту документів, експеримент [33, 15-19; 122, 17-19; 143]. Розвитокметодунеєсамоціллю. Вінслугуєрозв’язаннюнауковихзавдань і саме при цьому відбувається процес його вдосконалення [106, 5]. Є різні міркування і про роль методу, включаючи іронічні. Наприклад, Дж. Бернал писав, що «вивчення наукового методу відбувається значно повільніше, ніж розвиток самої науки. Учені спочатку знаходять щось, а потім вже — зазвичай безрезультатно — міркують про способи, якими це було відкрито» [16, 21].

В. Г. Гречихін так побудував ряд «метод—методика— техніка—процедура»: «Метод... — це спосіб побудови і обґрунту-

вання системи знання. Методика соціологічного дослідження — це сума окремих прийомів, яка дає змогу застосувати той чи інший метод до даної специфічної предметної області з метою накопичення і систематизації емпіричного матеріалу. Техніка соціологічного дослідження — це сукупність спеціальних прийомів, мета яких — найбільш раціональне використання того чи іншого методу... Процедура соціологічного дослідження — це послідовність усіх пізнавальних і організаційних дій, спосіб організації дослідження» [42, 31].

Є. П. Прохоров виділив два методи — вивчення і виклад. Метод вивчення, з його точки зору, — «це система прийомів пізнання явищ дійсності, при вживанні яких публіцист приходить до розуміння явищ, які розглядає, в сутнісних межах і властивостях, розкриває його природу, закономірні межі його функціонування і розвитку, зв'язкиівідносинизіншимиявищами... Методвикладу— цесистема прийомів представлення аудиторії матеріалу, який отриманий в ході пізнання» [138, 9]. Інший дослідник журналістики, Г. В. Лазутіна визначала метод як «систему науково обґрунтованих дій, спрямованих на розв’язання певних завдань» [80, 41].

Окремо потрібно сказати про методику і техніку досліджень. Вони не є «автономною сферою наукової діяльності» [35, 6], і їх вибір залежить від мети, глибини розробки, ресурсів дослідження. Методику зазвичай визначають, як сукупність прийомів [77, 11; 72; 59, 13-14] або ще точніше «сукупність прийомів і засобів, за допомогою яких здійснюється певна робота, в т.ч. процес пізнання» [103, 75]. У словниках вказується, що методика — це «засіб адаптації загальних теоретичних і методологічних принципів соціологічного дослідження до унікальних особливостей конкретної дослідницької ситуації...» [99, 163]. Або як «застосування методу до конкретного питаннядослідження» [67, 21]. Завданняметодики— «розробкадеякогоалгоритмудослідницькоїдіяльностівконкретнихумовах, зпевним об'єктом, з використанням обумовленої системи засобів і тому подібне» [52, 15-16]. Вона повинна відповідати набору правил: «1. Результат, досягнутий при аналізі, може бути відтворений іншим дослідником. 2. Всі вихідні дані, припущення і оцінки представляються в наочній формі і доступні для перевірки. 3. Правила мають бути досить надійні і з великою достовірністю забезпечувати отримання результату. 4. Правила мають бути економними, здатними давати

результат із найменшими витратами засобів і часу» [47, 132]. Болгарський дослідник Н. Стефанов розділяє методику і техніку таким чином: «Якщо методика представляє систему правил, які регулюють порядок, тобто черговість і послідовність здійснення відповідних операцій і вживання того чи іншого технічного прийому, то техніка

— це сукупність самих прийомів, за допомогою яких проводиться дослідження» [157, 148]. А Дж. Маккіні писав, що «техніка відрізняється від процедури як спеціальна операція встановлення фактів або маніпулювання ними, яка виділена з основної процедури» [12, 219].

Виділяють ще поняття техніки як «сукупності операцій зі встановлення фактів і маніпуляції ними», процедури як «загальної форми або системи дій при дослідженні» [3, 15], виміру як «процедури приписування чисел значенню ознаки» [126, 9]. Якщо говорити про загальні наукові принципи збору інформації, то до них звичайно належать: «а) правильне розуміння специфіки соціальної інформації, б) науковий підхід до джерел інформації, в) системний характер збору, г) вираження соціальній інформації в показниках і індикато-

рах» [105, 130].

Мирозглянемоосновнітеоріїмасовоїкомунікації. Щеразпідкреслимо, що маються на увазі саме теорії середнього рівня, а не «робоче позначення набору емпіричних знань і експериментальних даних та гіпотез, які у більшості випадків не перевірені і не створюють систему» [140, 287], як визначив теорію масової комунікації Я. Пруха. [140, 287], або «набір ідей, різних за статусом і походженням, які можуть пояснити або інтерпретувати будь-яке явище» [272, 4; за 9, 7]. Приступаючи до аналізу різноманітних теорій масової комунікації, потрібно відразу погодитися із зауваженням Ю. А. Сорокіна: «Основні поняття теорії масової комунікації залишаються погано визначеними і багатозначними» [152, 49].

Якщо говорити про методологію як про складну систему теорій, то потрібно розділити два види теорій. Це, по-перше, когнітивні абометатеоріїпротіабоіншіаспектипізнавальногопроцесувнауці. Цітеоріїскладаютьгносеологічнийнапрямуметодологіїконкретної науки. По-друге, теорії про об'єкти, які не входять у процес людського пізнання. Це онтологічний напрям у методології.

Значення методології полягає в тому, що вона дає загальний напрямок проведення конкретного дослідження, є його теоретичною