Вступ
В сучасних умовах розвитку України суттєво зростає роль економічних і соціальних факторів у перетворенні сільськогосподарського виробництва у високоефективну галузь народного господарства. Центральне місце при цьому займає перебудова аграрних відносин, яка повертає селянинові становище господаря на землі, зацікавленого у збільшенні виробництва продукції та підвищення її якості.
Ефективність виробництва - це складне і багатогранне явище. Сільськогосподарське виробництво вимагає органічного поєднання і взаємодії чотирьох факторів - робочої сили, основних засобів, предметів праці і землі. В процесі виробництва здійснюється виробниче споживання вказаних ресурсів з метою отримання певних споживних вартостей, спроможних задовольнити відповідні потреби людей. Отже, будь-яке виробництво передбачає витрати ресурсів і одержання певних результатів. Але на однакову кількість витрачених ресурсів підприємства можуть одержувати далеко не однакові за величиною результати. В такому випадку кажуть, що підприємства ведуть виробництво з різною ефективністю.
Підвищення економічної ефективності сільського господарства передбачає збільшення виробництва і підвищення якості сільськогосподарської продукції при одночасному зменшенні затрат праці і матеріальних засобів на одиницю продукції. Розв’язання цієї проблеми нерозривно пов’язане з подальшою всебічною інтенсифікацією сільськогосподарського виробництва, в процесі якої забезпечується підвищення врожайності сільськогосподарських культур.
На сучасному етапі проблема підвищення економічної ефективності виробництва є визначальним фактором економічного і соціального розвитку. Аналіз ефективності використання виробничого потенціалу рослинництва проводять за системою показників. На прикладі ТОВ «П’ятидні» ми спробуємо визначити рівень цієї ефективності.
На території Волинського району існує декілька сільськогосподарських підприємств, для кожного з них головною метою є досягнення високої ефективності виробництва продукції та отримання максимального прибутку. Не виключенням є і підприємство сільськогосподарського призначення «П’ятидні». Основними видами економічної діяльності підприємства є вирощування зернових , технічних культур, а також розведення свиней.
Звичайно для успішного розвитку цих галузей одного капіталу недостатньо, важливу роль у цьому процесі відіграють працівники підприємства, їх здатність уміло використовувати передовий досвід інших господарств, досягнення науки та техніки, ефективно та розумно використовувати виробничі ресурси підприємства.
Розділ І. Наукові основи підвищення
економічної ефективності виробництва у рослинництві
.1 Суть економічної
ефективності виробництва в рослинництві
Розвиток сільськогосподарського виробництва як найважливішої складової агропромислового комплексу України, в нинішній період спрямований на розвиток продовольчої проблеми, забезпечення надійного постачання населення продуктами харчування, а промисловості сировиною.
В агропромисловому комплексі України виробляється 95% продовольчих ресурсів і дві третини товарів народного споживання, зосереджено близько третини основних виробничих фондів, працює четверта частина зайнятих у народному господарстві. На цей важливий сектор економіки припадає майже 40% валового суспільного продукту та третина національного доходу.
Незважаючи на це, сільське господарство, як складова основна на найкращих за якістю землях мало незадовільні умови відтворення. Внаслідок цього сільське господарство не могло забезпечити достатній рівень інтенсивності розвитку галузей, надто багато витрачало ресурсів на виробництво продукції. Поглиблення впливу цих негативних чинників, призвело до різкого зниження обсягів виробництва, збільшення дефіциту продовольства і сировини.
Поставлено завдання, використовуючи принципово нові методи господарювання, наситити споживчий ринок товарами і послугами, збалансувати попит і пропозицію, підвищити рівень життя людей. Прийняті в останні роки Верховною Радою України закони про власність, підприємства, селянське (фермерське) господарство, сільськогосподарську кооперацію, про приватизацію майна державних підприємств, оренду, Земельний кодекс, постанови Верховної Ради про земельну реформу, про прискорення земельної реформи та приватизацію землі й ряд інших законодавчих актів створюють реальні можливості для докорінних перетворень у системі агропромислового комплексу України, зокрема в сільськогосподарському виробництві. Отже, створено законодавчі та правові передумови забезпечення рівномірного розвитку різних форм господарювання, підвищення заінтересованості сільських працівників у високопродуктивній праці, поліпшення використання землі, виробничого потенціалу і матеріальних ресурсів. прийняті закони передбачають широкий розвиток ринкових відносин, отже, й у сільськогосподарському виробництві.
Світова практика свідчить, що ринкова економіка змінює ставлення людини до землі, спонукає її до продуктивнішої праці, підприємництва і конкуренції. Тому перехід до ринкового господарювання в системі є позитивним кроком у напрямі радикального розв'язання проблеми забезпечення населення продуктами харчування.
В умовах переходу до ринкових відносин у сфері агропромислового комплексу України мається на меті здійснити такі основні економічні заходи, як докорінне перетворення відносин власності на землю та інші засоби виробництва, формування ринків засобів виробництва і продовольчих товарів, удосконалення системи ціноутворення, податкової системи, фінансових відносин з підприємствами. Важливо також для стимулювання розвитку сільськогосподарського виробництва створити сприятливі умови за допомогою кредитних, податкових пільг, державного інвестування та інше.
З метою реалізації заходів, передбачених Земельним кодексом України й іншими законодавчими актами, в країні здійснюється земельна реформа, яка є центральною ланкою всіх аграрних перетворень. Головне завдання реформи - створення багатоукладної економіки на основі різних форм власності та господарювання, ефективно працюючого агропромислового комплексу.
Після прийняття Верховною Радою в 1992р. Закону України „Про форми власності на землю" вперше була визнана приватна власність на землю.
Серйозний поштовх розвитку потенціалу земельної реформи було надано після прийняття указів Президента України „Про невідкладні заходи щодо прискорення земельної реформи у сфері сільськогосподарського виробництва" (1997р.) та „Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям" (1995р.). На 01.01.2000р. практично у всіх було проведено паювання землі. Загальна площа розпаювання земель становить 26 млн. га або 62% від усіх сільгоспугідь України.
Власниками сертифікатів на право на земельну частку стали понад 6 млн. селян, в тому числі близько 3 млн. селян-пенсіонерів. Середній розмір паю становить 4,3 га.
В 1997 р. Президентом України був започаткований наступний етап земельної реформи. Мається на увазі Указ Президента України „Про оренду землі" (1997р.) . з того часу, за 3 роки в оренду передано 6 млн. га земель, або 24%.
Реальний економічний інтерес до власності з'явився після введення Указом Президента України „Про гарантування захисту економічних інтересів та поліпшення соціального забезпечення селян-пенсіонерів, які мають право на земельну частку обов'язкової платності оренди землі.
Аграрна реформа має давати реальну віддачу. Інакше вона не сприймається соціально. Потрібно ефективніші заходи з підтримки приватного сектора, який нарощує обсяги виробництва і відіграє стабілізуючу роль у кризовій ситуації.
В 1999р. виданий Указ Президента України „Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки". Цим указом було поставлено завдання здійснити реформування колективних сільськогосподарських підприємств на засадах приватної власності на землю та майно; підтримати розвиток особистих підсобних господарств громадян та селянських господарств; забезпечити протягом 2000-2002 років видачу в установленому порядку державних актів на право приватної власності на землю усім бажаючим власникам сертифікатів на право на земельний пай; прискорити формування необхідної інфраструктури аграрного ринку, в тому числі товарних бірж, оптових ринків та ярмарків.
При реформуванні колективних сільськогосподарських підприємств передбачається на засадах приватної власності на землю і майно запровадження організаційно-правових форм, які використовують землю в сільськогосподарських цілях.
Найбільш прийнятими вважаються такі форми господарювання:
Товариство з обмеженою відповідальністю - вважається товариство, що має статутний фонд, розділений на частини, розмір яких визначається установчими документами. Учасники товариства несуть відповідальність у межах їхніх вкладів.
Із досвіду створення і роботи ТОВ вимагається, щоб засновниками товариства було не більш як 10 власників майна і землі. Решту майна і земель товариство бере в оренду з обов'язковим укладанням відповідних договорів, угод.
Приватне підприємство з орендними відносинами. Власник землі і майна бере в оренду землю і майно в інших членів, що реформується, з обов'язковим укладанням договору, де визначаються розмір плати за оренду майна і землі та право і обов'язки сторін.
Сільськогосподарський виробничий кооператив - підприємство, створене для спільного виробництва продукції сільського, рибного і лісового господарства з обов'язковою трудовою участю членів колективу в його діяльності.
Рекомендується, щоб засновниками виробничих сільськогосподарських кооперативів була невелика кількість власників майна і земель (в межах 10 осіб), що є ефективніше. Решта майна землі береться в оренду, на відповідних договірних умовах.
Селянське (фермерське) господарство. У нього є власна земельна ділянка, а також земля у користуванні, воно бере в оренду земельні і майнові паї в інших власників на відповідних договірних умовах.
Указом передбачено також право громадян та селянських (фермерських) господарств вільного викупу земельних ділянок, які перебувають у їхньому користуванні (понад норму, що приватизуються безплатно). Передбачається підтримка розвитку особистих підсобних господарств громадян та селянських (фермерських) господарств.
Дозволяється приєднання земельних паїв при виході до присадибних земельних ділянок без створення юридичної особи. Це надає пільги по податках та забезпечує вільну індивідуальну господарську діяльність. Поблизу населених пунктів із земель запасу та резервного фонду створюватимуться громадські пасовища для випасу худоби.
Указом Президента „Про заходи щодо забезпечення захисту майнових прав селян у процесі реформування аграрного сектора" від 19 січня 2001р. затверджено комплекс організаційних заходів щодо розпаювання майна.
Постановою Кабінету Міністрів України „Про врегулювання питань щодо забезпечення захисту майнових прав селян у процесі реформування аграрного сектору економіки України" від 28 лютого 2001р. затверджено методику уточнення складу і вартості пайових фондів майна членів колективних сільськогосподарських підприємств, у тому числі реорганізованих.
У рахунок погашення майнових паїв селянам, що виходять із земельними паями, застосовується еквівалентна видача худоби, техніки і обладнання, окремих будівель та споруд, знарядь праці тощо.
Передбачається виділення в натурі (на місцевості) індивідуальних земельних ділянок власникам права на земельну частку (пай) у разі виходу їх. Вартість виготовлення документації для видачі державного акта на право приватної власності на землю не перевищуватиме п'яти неоподаткованих мінімумів заробітної плати.
З метою підтримки господарств приватного сектора передбачається забезпечити їм однакову бюджетну та іншу підтримку нарівні з іншими господарюючими суб'єктами. Все це має здійснюватися на конкретних засадах.
Реформування колективних сільськогосподарських підприємств в ринкові формування з приватною формою власності на землю і майно, передбачене Указом Президента України „Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки" практично завершено.
Внаслідок реформування не стало значного подрібнення земельно-майнових комплексів. Тільки 7% земель, що підлягають реформуванню, виділено з масивів, передано в оренду або приєднано до присадибних ділянок селян.
При створенні у процесі реорганізації приватних підприємств управління власністю на землю та майно передано, в основному, колишнім керівникам господарств. Так, у реформованих сільськогосподарських структурах 75% приватних формувань очолили колишні голови колгоспів, 19% фахівців-аграріїв і тільки 6% - фермери.
На базі реформованих сільськогосподарських підприємств протягом січня - квітня 2001 р. було створено 429 селянських (фермерських) господарств (4,5% від кількості колишніх), 2261 приватне підприємство (21,3%), 4963 господарських товариств (47,5%), 2745 сільськогосподарських виробничих кооперативів (26,4).
Майже дві третини нових господарств стали правонаступниками попередніх підприємств. Значна частина новостворених організаційно-правових структур не стали правонаступниками колишніх, що висуває проблему боргових зобов'язань.
Усі форми власності є рівноправними. На їхній основі розвиваються і мають однакові права різні форми господарювання. В умовах переходу до ринкових відносин в процесі роздержавлення і приватизації власності, всі підприємства стають вільними виробниками.
Сільськогосподарське підприємство, що базується на будь-якій формі власності, повинне бути справжнім господарем на землі, який в умовах ринкових відносин має право вибору виду діяльності, а також вибору партнерів, може самостійно організовувати виробництво, розпоряджатися виробленою продукцією й одержанням доходу. Важливими обов'язками підприємства при цьому повинні бути своєчасна оплата податків, виконання договірних зобов'язань, найраціональніше використання землі та інших засобів виробництва.
Ринковий механізм має виявити найефективніші форми господарювання. Водночас ринок вимагає певного регулювання, яке полягає в прийнятті антимонопольного законодавства, відповідної податкової системи, цінової політики держави.
Розвиток підприємства в умовах переходу до ринку сприяє створенню малих підприємств, особливо з первинної переробки сільськогосподарської продукції, торгівельної діяльності.
Ринкові відносини вимагають нових підходів до організації та планування виробництва на сільськогосподарських підприємствах, матеріально-технічного постачання і виробничого обслуговування. В цьому плані важлива роль відводиться антимонопольним заходам, які необхідно, насамперед, здійснити у галузях, що виробляють засоби виробництва для обслуговування.
Для розв'язання проблеми матеріально-технічного постачання важливо створити ринок засобів виробництва для. Його насиченню сприятиме включення в ринковий оборот запасів матеріально-технічних засобів у споживачів, виробників, створення комерційних об'єднань, акціонерних товариств по виробництву, постачанню і використанню засобів виробництва. При цьому важливе значення буде мати організація конкуруючих виробництв, проведення конкурсів на одержання економічно вигідних держзамовлень.