Зміст
Вступ
Розділ 1. Природні, соціально-економічні та історичні передумови розвитку туризму
.1 Географічне положення та загальна характеристика країни
.2 Історичні передумови
.3 Соціально-економічні фактори розвитку країни
.4 Туристичні формальності
Розділ 2. Рекреаційно-туристичні ресурси
.1 Природні ресурси
.2 Культурно-історичні ресурси
.3 Інфраструктура індустрії туризму
Розділ 3. Туристична спеціалізація Індонезії
.1 Аналіз місця країни на ринку туристичних послуг світу
.2 Туристична спеціалізація країни та її регіонів
.3 Оцінка туристичних ресурсів та інфраструктури для розвитку релігійного туризму
Висновки
Список
використаної літератури
Вступ
Проект розвитку туризму, відповідного нормам шаріату, готується представити Індонезія, яка подібним чином відповідає на збільшений прошарок гостей з мусульманських країн, які обирають для відпочинку напрямки, здатні гарантувати їм цінності ісламської культури і традицій.
Актуальність обраної теми можна пояснити у наявності в Індонезії унікальної ісламської культури, яка притягує любителів релігійного туризму в основному з мусульманських країн Азії та Океанії, таких як: Китай, Сінгапур, Малайзія, Туреччина, тощо. Але прибувають і туристи із країн Європи, яким є цікавий релігійний вид туризму у цій країні.
Необхідність дослідження релігійного туризму полягає в тому, що Індонезія порівняно з іншими молода країна, яка отримала незалежність тільки у 1949 році, але із давніх часів має дивовижну культуру і стародавні традиції.
Індонезія має непоганий потенціал для подальшого розвитку релігійного туризму та може стати одною із провідних країн у цій сфері порівняно з іншими країнами такими як: Індія, Іран, Єгипет, Лівія, Малайзія та інші, тобто ті країни у яких релігійний туризм розвинутий на гідному рівні.
У Індонезії на даний момент розташовано 8 об’єктів, що занесені в список світової спадщини ЮНЕСКО! По підсумкам 2011 року ВВП в сфері туризму становить 8% від загального об’єму.
Цей несподіваний розвиток пояснюється тим, що туристи-мусульмани в останні роки для відпочинку вибирають те, що відноситься до найбільш динамічним в економічному плані країнам, держава в Південно-Східній Азії. Саме для них уряд Індонезії розробив проект розвитку туризму, відповідного нормам шаріату.
Під час підготовки нової програми, яку планується почати втілювати в життя вже влітку цього року, міністерство економічного розвитку і туризму Індонезії вже підписало спільний Меморандум про взаєморозуміння з Радою улемів країни.
Як зазначив генеральний директор розвитку проектів MTCE Фірмансья Рахмін, шаріатський туризм слід розуміти, перш за все, як відпускний напрямок, що розвивається в рамках і з урахуванням канонів Ісламу.
Під шариатским туризмом мається на увазі схема організації поїздки і перебування в країні, яка не суперечить, а, навпаки, враховує цінності, побут і правила поведінки в суспільстві людини, що сповідує Іслам.
Слід зазначити, що так званий шаріатський туризм в останні роки набирає популярність серед все більшої кількості мусульман. Про його бурхливий розвиток свідчить зростаюча пропозиція різних сервісів, таких як халяльні спа-салони та молитовні кімнати в аеропортах, роздільні пляжі на популярних світових курортах та інші види послуг, розраховані на подорожуючих поодинці або з сім'ями мусульман.
Влада країни має намір не просто ввести галузь ісламського туризму, але і зробити його успішним і прибутковим. Завдяки туризму все, що має галузь, в тому числі і послуги, і інфраструктура, вдасться гармонійно поєднати з цінностями ісламської культури.
Мета і завдання цієї роботи полягає у вивченні культурно-історичних ресурсів, характеристика і можливість їх використання у сфері релігійного туризму.
Виконана робота буде мати теоретичне і практичне
значення для розвитку релігійного туризму в Індонезії, насамперед теоретичне це
- пошук відповідних ресурсів та їх вивчення для можливості використання.
Практичне значення полягає у будуванні відповідної туристичної інфраструктури
та залучення туристів до проведення туристичної діяльності.
Розділ 1. Природні, соціально-економічні та
історичні передумови розвитку туризму
.1 Географічне положення та загальна
характеристика країни
Індонезія,офіційна назва - Республіка Індонезія - країна в Океанії <#"798796.files/image001.gif">
Рис.1.1. Політична карта Індонезії
.2 Історичні передумови
На території Індонезії знаходиться один з найбільш ранніх ареалів розселення стародавніх людей. Зокрема тут, в центральній частині острова Ява <#"798796.files/image002.gif">
Рис.1.2. Карта
адміністративно-територіального поділу
У 2011 році внутрішньополітична ситуація в Індонезії продовжувала залишатися стабільною. Сформована розстановка політичних сил дозволяла говорити про деяке ослаблення позицій нинішнього президента, що втрачав популярність у суспільстві через низку корупційних скандалів з членами його « Демократичної партії».
В кінці 2011 року негативний вплив на національну економіку і внутрішньополітичну ситуацію в Індонезії почав надавати європейська боргова криза, уповільнивши зростання ВВП країни і загостривши проблеми в експортно-орієнтованих галузях економіки. Також негативний вплив на стабільність політичної системи зіграло загострилося в 2011 році протистояння Комісії по боротьбі з корупцією з різними органами виконавчої влади країни.
На тлі соціальних і економічних складнощів також загострилися наявні в країні міжетнічні та міжконфесійні уповільнені конфлікти. У 2011 році в Індонезії значно зросла активність ісламських екстремістських організацій . У цьому контексті влада країни різко активізували свою антитерористичну роботу, розгорнувши масштабні операції з пошуку та знищення ісламських екстремістів. Це певним чином зміцнило авторитет індонезійського керівництва в місцевому суспільстві, підтвердило його здатність ефективно протистояти серйозним внутрішнім викликам, зробило позитивний вплив на інвестиційний клімат в країні.
У цілому аналіз подій, що сталися впродовж року: політичних, економічних і соціальних подій в Індонезії дозволяє говорити про сталий стані політичної системи.
Економічна характеристика
Економіка Індонезії відноситься до аграрно-індустріального типу. За рівнем національної конкурентоспроможності в 2010 році займала 44 місце у світі. Індонезія належить до категорії найбільш перспективних в економічному плані країн, що розвиваються - так званої групи одинадцяти. Обсяг ВВП за 2012 рік склав 1,212 трильйона дол. США - 16 місце в світі і перше - у Південно-Східній Азії ( близько 5000 дол. США на душу населення - 155 місце в світі). Темпи економічного зростання , зафіксовані в 2012 році , - близько 6 % ( 50 місце в світі). Дохідна частина державного бюджету за 2011 рік - 119,5 млрд. дол. США , видаткова - 132,9 млрд. дол. США , дефіцит бюджету - 13,4 млрд. дол. США .
Грошова одиниця - індонезійська рупія, усереднений курс за 2010 рік - 9170 рупій за 1 долар США. Розмінна одиниця - сен, одна сота рупії. Емісія грошей здійснюється центральним банком країни - Банком Індонезії.
Темпи інфляції за підсумками 2012 року - 4,5% ( 151 місце у світі). Обсяг зовнішнього боргу на 2010 рік - 196,1 млрд. дол. ( 30 місце у світі). Обсяг національних золотовалютних резервів на липень 2011 року склав 122,7 млрд. дол.
Для економіки характерна активна роль держави: вона володіє приблизно 140 великими підприємствами в різних секторах національного господарства, а також контролює ціни на ряд товарів, включаючи базові продукти харчування та паливно-мастильні матеріали. В обсязі ВВП частка промислового виробництва на 2010 рік становить 47%, сфери послуг - 37,6%, сільського господарства - 15,4 %. При цьому в промисловості зайнято 12,8 %, в сільському господарстві - 38,3 % і у сфері послуг - 48,9 % працюючого населення. Загальна чисельність працездатного населення - 116 500 000 осіб (5 місце у світі), рівень безробіття - 7,1 % ( 70 місце в світі).
Для населення характерно значне соціально - економічне розшарування, доходи найбільш імущих 10% майже в 11 разів перевищують доходи найбідніших 10% індонезійців. Більше 13 % проживає нижче рівня бідності.
Серйозною проблемою економіки є корупція - в рейтингах, що складаються організацією « Транперенсі інтернешнл », Індонезія тривалий час займає місця на початку другої сотні.
Промисловість В обробній сфері на 2009 рік було зареєстровано понад 25 тисяч підприємств, які мають статус великих або середніх і більш 3,2 мільйонів малих підприємств і надомних виробників. Найбільш значущими галузями є харчова промисловість, хімічна промисловість, текстильна промисловість, тютюнова промисловість, виробництво машин та устаткування, автомобільна промисловість, целюлозо - паперова промисловість, виробництво готового одягу.
Велика частина малих підприємств і надомних виробників діють у різних галузях легкої та харчової промисловості, включаючи традиційні ремесла: виробництво батіка, кераміки, плетіння циновок, виготовлення різьблених виробів з дерева і кістки, іншої затребуваною сувенірної продукції.
У добувній промисловості діють в основному великі національні компанії, значна частина з яких належить державі, а також західні сировинні корпорації. Найбільшою з національних компаній є державна монополія «Pertamina », що контролює видобуток і переробку нафти.
Видобуток нафти ( на 2009 рік) становила понад 1,02 млн. барелів на день (37 місце у світі), природного газу - 85,7 млрд. кубометрів за рік (8 місце у світі). Також в промислових масштабах видобуваються всі мінеральні ресурси.
Сільське господарство - історично основна галузь місцевої економіки - даючи трохи більше 14% національного ВВП, забезпечує зайнятість досить значної частини населення - понад 38%. При цьому його частка і в структурі ВВП, і з точки зору зайнятості поступово знижується.
Основною сільськогосподарською галуззю є землеробство. Оброблювані землі становлять близько 13% території країни - таким чином, за їх площі Індонезія займає 7-е місце в світі. Близько 1/3 оброблюваних земель зрошувані. З виробництва багатьох сільськогосподарських культур країна займає лідируючі місця в світі.
Основні харчові культури: рис ( збір у 2009 році - 64,4 млн. т, 3-е місце в світі, в кінці 1980- х років досягнуто стабільне самозабезпечення цим ключовим продуктом харчування ), касава, кокоси, кукурудза, банани, батат. У великих обсягах вирощуються олійна пальма, сагова пальма, цукрова тростина, какао-боби, кава, тютюн, чай, гвоздика, перець. З технічних культур найбільше значення мають каучуконоси .
Тваринництво розвинуто у меншій мірі. Загальне поголів'я великої рогатої худоби на 2010 рік становить 15,23 млн. голів, у тому числі 13,5 млн. - м'ясні корови, 530 тис. - молочні корови і 1,2 млн. - буйволи, використовувані головним чином як тяглова худоба. До 2014 року планується вийти на самозабезпечення яловичиною (у 2010 році національне виробництво забезпечувало 97,5 % потреб населення). За даними на 2008 рік, поголів'я кіз становило 15,8 млн. голів, овець - 10,3 млн. голів, свиней (вирощуються переважно не мусульманським населенням ) - 5,5 млн. голів. Основною домашньою птицею є курка: у 2008 році було 68 млн. курей-несучок, було вироблено більше 1,2 млрд. бройлерних курчат, більше 1 млн. т яєць.
Величезне значення історично має рибальство: за обсягом вилову риби та морепродуктів за 2009 рік - більше 5,1 млн. т - Індонезія посідає третє місце у світі , основні промислові види : тунець, макрель, сардина, морський окунь, групер, креветки. При цьому за обсягами виробництва з ним практично зрівнялося інтенсивно розвивається рибництво: з вилову штучно розведеної риби та морепродуктів за 2009 рік - понад 4,7 млн. т - країна займає друге місце в світі. Основні розводяться види: тилапія, короп, гурамі, креветки, широко практикується розведення перлів.
Найважливішою галуззю є лісове господарство: у 2009 році в Індонезії було заготовлено 98,7 млн. м ³ деревини (8- е місце у світі), з яких 36,4 млн. м - колоди промислового призначення. Серйозною проблемою в цій галузі є незаконна вирубка лісу і контрабандний вивіз коштовних порід деревини.
Сфера послуг традиційно займає досить важливе місце в індонезійській економіці (включаючи колоніальний період), однак початок її інтенсивного цілеспрямованого розвитку відноситься до періоду економічної модернізації 1970-х - 1980-х років. До 2010 року частка сфери послуг у ВВП склала 37,6%, вона забезпечувала зайнятість практично половини (48,9%) працездатного населення. При цьому ефективність і конкурентоспроможність цього сектора в порівнянні з індонезійської економікою в цілому залишається невисокою, зокрема, в силу технологічної та інфраструктурної відсталості, нестачі кваліфікованих кадрів.
У 2010 році урядом прийнято програму прискореного розвитку сфери послуг. Основними завданнями, поставленими в її рамках, є планомірне підвищення її частки в економіці - до 55% ВВП до 2025 року, а також якісна модернізація її основних секторів: охорони здоров'я (див. розділ «Охорона здоров'я»), транспорту та зв'язку (див. розділ « Транспорт і зв'язок »), банківського, торговельного, туристичного секторів, енергетики.
Туризм Індонезійська влада традиційно докладає активні зусилля для розвитку в країні індустрії туризму. Ставка при цьому робиться насамперед на максимізацію припливу закордонних візитерів, більш перспективних з економічної точки зору. З 1980-х років значні кошти вкладаються в модернізацію і розширення готельного фонду та іншої відповідної інфраструктури, а також у популяризацію національних туристичних об'єктів. Позитивну роль в цьому плані відіграє наявність значної кількості як історико-культурних, так і природних пам'яток, в тому числі, що мають світове значення. Зокрема, на 2012 рік у країні було 8 об'єктів, включених до списку Всесвітньої спадщини (за їх кількістю Індонезія займає перше місце серед держав Південно-Східної Азії).
Разом з тим, соціально-економічна криза, політичні потрясіння, ескалація напруженості на і сплеск тероризму, що мали місце наприкінці 1990-х - початку 2000-х років, суттєво знизили ефективність вжитих заходів. Стабільне зростання кількості відвідують країну іноземних туристів почався тільки в 2007 році, при цьому динаміка відповідних надходжень до бюджету залишається досить нестійкою. За підсумками 2011 року прогнозується їх помітне зростання - з 7,7 до 8,3 млрд. дол. (близько 8% ВВП). Серед візитерів більшу частину традиційно складають громадяни країн - сусідів Індонезії по Азіатсько-Тихоокеанському регіону: Сінгапуру, Малайзії, Австралії, Китаю, Японії.
Характеристика населення
Населення Індонезії стало швидко збільшуватися з початку XIX ст. За даними переписів, у 1930 р. у країні проживало 60,6 млн. людей, у 1961 р. - 97 млн., у 1971 р. - 119,2 млн., у 1980 р. - 147,5 млн. людей і в 1990 р. - 179,3 млн. Чисельність населення Індонезії наприкінці 1990-х років зростала приблизно на 3 млн. людей на рік. Згідно з оцінкою на 2004 р., в Індонезії проживало 238,4 млн. осіб. За цим показником країна посідає четверте місце в світі після Китаю, Індії та США. Збільшення чисельності населення відбувається за рахунок природного приросту, що характеризується високою народжуваністю і смертністю, яка поступово знижується. Щорічні темпи приросту в 1963-1970 роках оцінювалися в 2,8% на рік, у 1970-1980 роках - 2,34%, у 1985 році - 2,9%, але завдяки успішному здійсненню програми планування сім'ї в 1990-1995 роках знизилися до 1,7%. Зараз приріст населення становить 1,5%. Народжуваність з розрахунку на 1000 людей становить 21,49 люд. Рівень смертності 6,26 на 1000 людей. Середня тривалість життя 68,94 років.
На відміну від інших мусульманських
країн в Індонезії приблизно рівна кількість чоловіків і жінок. Вікова структура
населення - люди до 14 років - 29,7%, з 15 до 64 років - 65,4%, старші 65 років
- 4,9%.