В останнє десятиліття XVIII століття на танцювальну культуру надзвичайно впливала естетика Просвітництва. У цей час з’являється новий танець - вальс, що змінив структуру й характер балу. Моду на вальс порівнювали з модою на куріння тютюн: всі засуджували «вульгарний» танок, проте всім хотілося спробувати хоч раз. У близькості танцювавших і в з’єднанні їх рук проглядували аморальність. Досить непристойними для XVIII століття були довгі повороти, що вважалися недолугими, принижуючими жінку, оскільки партнер притримував даму за талію й стояв до неї обличчям у анфас. І, хоча Катерина ІІ незлюбила вальс, він був допущеним на бали як дань новому часу, витіснивши великосвітську урочистість, на зміну якій приходили природність у поведінці, свобода й розкутість почуттів [17].
Таким чином, бальна культура поступово перетворилася на розважальний захід. На думку Ю.М. Лотмана, вальс підходив для цієї цілі найкраще: «Вальс створював особливо зручні умови для ніжних пояснень: близькість танцюючих сприяла інтимності, а дотики рук дозволяли передавати записки» [21]. Ще однією новизною вальсу було підкорення дами кавалеру, в той час як у церемоніальних танцях партнерша грала ведучу роль.
В 19 столітті бальний етикет лише ускладнився, а танці, навпаки, зробилися простішими, тому співати їх могла навіть людина, що зовсім не вчилася танцювати. Танцювали мазурку, вальс, польку, а зі старовинних танців - полонез і французьку кадриль. В різні роки виконувалися також лансьє, краков’як, міньйон, проте вони швидко відходили в минуле. Більшість танців XIX століття були швидкими, що пояснювалося в тому числі й змінами жіночого костюму: відмова від жорсткого корсету й важкого каркасу для спідниць.
.3 Внесок правителів Російської
імперії на розвиток балу
Вперше бали з’явилися в Росії ще на початку XVII століття, саме тоді відбувся перший бал, присвячений весіллю Лжедмитра та Марини Мнішек. Його учасниками були лише найближчі люди, ті, хто має безпосередній зв’язок із Кремлем. Проте через швидке падіння Лжедмитра з престолу таким заходам не вдалося вкоренитися і про них було забуто майже на століття [19].
Керівним початком у житті людей допетровського часу була ідея аскетизму, відкидала мирське задоволення. Народна музика, пісня, танець, казка, яка-небудь гра були відкинуті, як дійства ідолослужіння. До того ж, допетровська Русь жила за «Домострой» - зводу правил суспільної поведінки - і в її громадському житті було багато відсталості.століття стало переломним моментом у історії Російської імперії. Саме про цей період говорять як про боротьбу традиційної та петровської Росії. Вона розвивалася відповідно до загальних закономірностей провідних європейських країн. І надзвичайна заслуга в цьому належить саме Петру I (Додаток Р), який активно слідкував за розвитком тих країн, котрі значно перевершили Росію в соціально-економічному розвитку на початку XVII ст. Закордонні традиції згодом стають своєрідним еталоном, якого прагнуть досягти. Саме таким став бал, започаткований Петром I у вигляді асамблей. Хоча до цього часу немає єдиної думки, були асамблеї саме балами чи лише їх прототипами. Але поняття «асамблея» ширше за поняття «бал». Термін «асамблея» у перекладі з французької означає «загальні збори якоїсь організації» «бал, громадське зібрання в епоху Петра I». У першій половині XVIII століття асамблеї проводилися в багатьох європейських країнах, ідею організації асамблей Петро I привіз із Франції, де він в 1717 році познайомився з пристроєм паризьких громадських зібрань [27].
листопада 1718 року був оприлюднений Указ про асамблеї, в якому цар звелів придворним веселитися й давати бали й зібрання під назвою асамблеї, на яких сходилися б чоловіки й жінки. Перша асамблея відбулася у генерал-адмірала Апраксіна, друга - у таємного радника Толстого. Такі зібрання продовжувалися всю зиму, тричі на тиждень. Спочатку танці сприймалися як повинність, тому Петро I особистим прикладом намагався заохотити дворян прийняти новий спосіб спілкування й робив це з притаманною йому енергійністю й завзятістю, відвідуючи майже кожну асамблею й часто розпоряджаючись танцями. Кожна кімната господарського дому була присвячена окремому заняттю: в одній влаштовувалися танці, в другій грали в шашки та шахи, в третій готувалися столи з трубками, тютюном і дерев’яними скіпами.
року Петро I постановив, щоб на асамблеї з’являлися всі чиновники, а також дворяни, купці, корабельні майстри з їх жінками та підрісшими дітьми. Проте кожна соціальна група мала окремий одяг та характерну зачіску. Наприклад, дворяни одягалися в каптани з фалдами і вузькі панталони, обов'язковим було носіння шпаги і рукавичок; на голови надягали довгі перуки з завитими буклями. Кожна соціальна група займала в залі своє особливе положення, яке могло відзначатися навіть ґратами. І все ж бал, охоплюючи осіб різних станів, істотно зменшував станову й внутрішньостанову дистанції.
На асамблеях багато дозволялося: ділові розмови, спілкування з дамами, пусті міркування, прийняття міцних напоїв і танці. Так, кожен міг запросити на танець кого хотів - і знатну даму, і навіть царицю. Своєрідним звичаєм був вибір «Цариці балу», якій господар будинку підносив бронзовий позолочений жезл. Вона могла вибрати собі «Царя душі», якому дарувала квітка. Обов'язком «Царя душі» було влаштування наступного балу в своєму палаці [14].
У Петровську епоху асамблеї відкривалися церемоніальними танцями: дами стояли на одній стороні, кавалери - на іншій. При виконанні менуету, на відміну від західних правил, чиношанування не дотримувалося. Більш того, протанцювавши один раз, кавалер або дама могли повторити танець з новими партнерами, вибраними за власним бажанням. «Польський» менует, колишній найпоширенішим танцем того часу, був схожий на полонез.
Після церемоніальних танців нерідко починалися танці-ігри, в яких виконавці виявляли винахідливість і вміння швидко розучувати нові рухи. На чолі веселих жартівливих танців нерідко бував сам цар. Петро I ставав у першу пару і затівав такі мудровані фігури, що за ним не встигали інші танцюючі. Для учасників, які не справлялися з рухами, Петро Великий ввів штрафні санкції: «Государ оголосив, що якщо хто тепер зіб'ється, той вип'є великий штрафний стакан. Тоді справа пішла відмінно на лад». «Штрафним стаканом» була величезна фігурна чаша, підтримувана двоголовим орлом («Кубок великого орла»), в яку містилася пляшка вина.
Закінчувалася асамблея прощальним танцем. Відкривав його також Петро I з маршальним жезлом в руках. За ним слідували інші гості, у всіх в руках були запалені свічки. Так формувався новий спосіб людського спілкування [26].
Але це нововведення не підтримала церква, тому щоб переламати традиційне неприйняття асамблей служителями культу, Петро I залучає до цього світського заходу й чорне духовенство.
Згідно з Указом у Синоді, з 1723 засновувалися асамблеї в московських монастирях. 29 грудня була проведена перша асамблея у архімандрита Донського монастиря. На неї були запрошені президент Синоду архієпископ Новгородський Феодосій, архієпископ Крутицький Леонід, архієпископи московських монастирів, чиновники синодальної контори. Це теж мало неоднозначні наслідки. Митрополит Казанський Сильвестр в доносі засуджував цю дію [28].
Слід відзначити ще один цікавий момент: поява жінок на асамблеях. Це було незвичайним для того часу, тому що до XVIII століття російська жінка, особливо зі знатної родини, вела самітницький спосіб життя, на асамблеях же дами й кавалери, як було прийнято в Західній Європі, вільно спілкувалися один з одним, танцювали і вели бесіди. Дами були на балу в сукнях з шторної або парчової матерії з довгими шлейфами. Дамські наряди прикрашалися мереживами і дорогоцінним камінням, а взуття було на підборах у півтора вершка. З уведенням у побут асамблей однією з головних турбот придворної знаті стає вивчення нових танців, освоєння найтонших законів придворного і світського етикету. Танець входить до числа обов'язкових предметів і вивчається в усіх навчальних закладах [24].
Якщо в петровську епоху асамблея була для більшості учасників справжньою мукою, то вже за часів правління Анни Іоанівни інтерес до танців зростає. За Катерини 1 невміння танцювати вважалося недоліком виховання, тепер і чоловіків і жінок обучали танцям в обов’язковому порядку. До середини XVIII століття російське суспільство навчилося хорошим манерам і вміли відмінно танцювати, тож у всіх відношеннях російські бали могли порівнюватися з будь-якими європейськими, а де в чому навіть перевершити їх.
За часів правління Анни Іоанівни з балів були прибрані тютюн і спиртні напої, а замість шашок і шахів стали грати в карти, назавжди було знищено покарання у вигляді осушення «Кубка великого орла», а сповіщання про бал уже проводилися не барабанним боєм, а спеціальними, заздалегідь присланими, письмовими запрошеннями [2].
Звичай наряжання був відомий на Русі ще з глибокої давнини. Свята зимового та літнього сонцестояння, Петров день, масляна й на початку XIX століття не проходили без ряжених. Церква терпіла наряжання лише як дань старовинному звичаю, проте не ухвалювала, як і всілякі лицедійства. Рядилася лише молодь: людям сімейним і високопоставленим це вважалося соромно. І лише Іван Грозний час від час нехтував своєю високою посадою й влаштовував на святах танці в масках і костюмах [26].
До наших днів зберігся улюблений маскарадний костюм Петра І - костюм голландського шкіпера.
Єлизавета полюбляла наряджатися й думала, що їй до лиця чоловічий костюм. Саме тому вона вводить у моду особливий ти маскараду - «Метаморфоз». На них особи, котрих вона сама ж призначала, мали з’являтися в одязі протилежного полу [13].
Катерина ІІ, вдягнувши чоловічий одяг, маски й плащ-доміно, любила приїжджати на бали в чужій кареті й спостерігати за парами зі своєї ложі, а також приймати участь у танцях і дуже любила зав’язати інтрижку з ким-небудь по маскарадному звичаю.
Були й тематичні карнавали, як от, наприклад, в 1721 році, в честь Ніштадського миру зі Швецією, повозки мали вигляд позолочених галер і фрегатів з вітрилами, гарматами, вишукано вдягненими матросами-гребцями, а в 1763 році Москва три дні спостерігала грандіозний маскарад «Торжествуюча Мінерва», на честь коронації Катерини ІІ [19].
Останній вибух інтересу до маскарадів і костюмованих балів стався на початку ХХ століття. В ці роки найбільше цінувалася історична точність костюмів, а бали ставали тематичними: античними, рококо, етнографічними.
В 1903 році в Зимовому дворі відбувся грандіозний історичний бал (Додаток С), всі учасники якого вдяглися в руські придворні костюми XVII століття, виконані з виключною точністю й багатством. Імператор Микола ІІ разом із дружиною Олександрою Федорівною прийняли участь у цьому святі, наряджені в царські костюми XVII століття [26].
Дуже хорошим танцюристом, особливо в мазурці, був Олександр І.А дружина Миколи І, Олександра Федорівна, по праву вважалася однією з кращих танцюристок Європи. В першій половині XIX століття лишили про себе захоплюючі спогади й інші чудесні танцюристи: графи Милорадович і Салогуб, М.А. Наришкіна.
Великим фанатом маскарадів був і Микола І. В Анічковому палаці він влаштовував бали й маскаради для вузького круга найближчих, і на них не заборонялося веселитися й дуріти. Популярністю користувався зал Енгельгарда в Петербурзі, де частим гостем був сам Микола І. Смак імператора був законом для вищого кола й на маскаради стали збиратися представники найзаможніших та аристократичних кіл [1].
.4 Аналіз змін культурного життя в
Російській імперії під впливом бальних церемоній
В російському столичному дворянстві початку XVIII - кінця XVIIII ст. час поділявся на дві невід’ємні частини: перебування вдома, присвячене сімейним та господарським справам, натомість другу частину займала служба - це і воєнна, і статська служба, тобто вірне підданство державі та государю. І лише згодом до цього переліку додалася графа, що певним чином відносилася до статської служби, проте планувалося, як виховний і розвиваючий захід. Так, це саме Бал.
Проаналізувавши вищевикладений матеріал можна побачити, що з плином часу ставлення до балу змінювалося від нерозуміння його цілі та мети, небажання дарма витрачати час і гроші до прагнення показати себе й свою родину в найкращому світлі, вивести підростаюче покоління у світ і знайти дітям гарну партію. Згодом бали захопили народ настільки, що вони почали проводитися аж надто часто. А в силу того, що вальс був одним із найпопулярніших танців і це позначилося на творах кращих композиторів того часу, на балах проводилися змагання на найбільш довершений і досконалий музикальний твір. Музику для вальсу писали і Шуберт, і Карл Вебер, який надав вальсу додаткову грацію і вишуканість, а композитор Ланнер зробив вальс тріумфальним видом танцю.
Таким чином бал, з одного боку, виявляється повною протилежністю воєнній службі - область невимушеного, світського спілкування, місце, де границя між службовими повноваженнями дещо стирається. А з іншого боку, бал був областю представницькою, формою соціальної організації, однією з небагатьох дозволених на той час формою колективного побуту.
Бал - це не просто явище культури, це життя суспільства з усіма його проявами, та їх роль у розвитку культури й функції змінювалися в ході часу та впливом історичних подій.
Бал як явище в різному ступені відноситься до трьох сфер: побутової, естетичної й хореографічної. Він дозволяє більш детально уявити побут і культуру першого стану Російської імперії.
Бали епохи Петра І увійшли в культуру Росії вже не як забави, а як елемент повчальної системи, також виникли передумови появи світського етикету й знищення минулого стилю життя жінок.
Головною особливістю цього історичного періоду було формування державної культурної політики, створення системи соціокультурних установ, розвиток нових форм вільного проведення часу, розвиток нових видів дозвільних занять, формування нового святкового календаря, поглиблення станового характеру культурно-дозвільної діяльності, подальший розвиток народної художньої творчості.
бальний церемонія етикет росія
ВИСНОВКИ
Підводячи підсумки можна сказати, що сформований в XVIII столітті механізм перетворення російської міської культури за європейським зразком найбільше позначилася на системі святково-розважальної культури, до якої увійшли елементи «високої» класичної та романтичної культури, породженої європейськими країнами в Новий час. Модернізовані і ритуальні форми розважальної культури якби вставляються в ужиток найбільш впливових, заможних і освічених верств російського суспільства, що призводить до становлення загальноєвропейської ментальності росіянина, яка визначила модель соціокультурної пам'яті. В результаті масову свідомість виявляється зануреним в ціннісно-нормативні системи, що належать різним цивілізаційним періодів. У ньому переплелися європейські ідеї і цінності з культурно-історичною пам'яттю, вигодуваний ідеями та цінностями візантійського християнства і слов'янського політеїзму
У бальному церемоніалі розгорталися соціальні пристрасті і дискурсивні ходи (серія проходок окремих пар, демонстрація майстерності кожного танцюючого). На балу через особливі церемонії проходило винесення «Я» зовні і ототожнення його з зовнішністю. Підтвердженням цьому може служити система спілкування чоловіків і жінок на балу, вибір жінкою чоловіка, вибір «цариці балу». У цій частині бальною культури проглядалася ностальгія за непрожитих російською культурою часів середньовічної лицарської естетики. Його «екстравертність» була спрямована на виявлення здатності учасників балу до оволодіння комплексом станових норм. На ці ж цілі була спрямована і атрибутика балу (сукні, прикраси, безліч свічок, квіти, гучна музика, танцювальні фігури).