З огляду на значний масив документальних джерел, доцільно поділити його на наступні системні підгрупи: основні документи; документи в ключових тематичних областях (діти-солдати; демобілізація, роззброєння і реінтеграція; гендерне насильство; освіта в надзвичайних ситуаціях; стрілецька зброя; травми і лікування).
До першої підгрупи першої групи можна віднести: Конвенцію про права дитини (прийнята та відкрита для підписання, ратифікації та приєднання резолюцією Генеральної Асамблеї A/RES/44/25 [62], 20 листопада 1989 року. Вступила в силу 2 вересня 1990 року), яка визначила основні засади питань захисту дітей як в мирний час, так і під час збройних конфліктів (стаття 38). Своєрідним доповненням і продовженням піднятих у вищезазначеному документі питань, є Факультативний протокол до Конвенції про права дитини щодо участі дітей у збройних конфліктах [63], прийнятий та відкритий для підписання, ратифікації та приєднання резолюцією Генеральної Асамблеї A/RES/54/263 від 25 травня 2000 року (вступив в силу 12 лютого 2002 року) і гарантував дітям до 18 років статус охоронюваних осіб, порівняно з 15-ма роками, запропонованими Конвенцією.
Важливу інформацію щодо безпосередньої участі дітей у збройних конфліктах та наслідків військових дій для дітей не комбатантів містять доповіді Спеціального представника Генерального секретаря з питань дітей і збройних конфліктів. У співпраці зі Спеціальним представником Генерального секретаря, ООН представляє щорічну доповідь Раді Безпеки. В цій доповіді розглядається діяльність і прогрес, досягнутий протягом звітного періоду в області захисту дітей, які постраждали від збройних конфліктів, а також у виконанні попередніх резолюцій. Показовою в цьому плані є доповідь Граси Машел під назвою “Наслідки збройних конфліктів для дітей” (1996 р.), A/51/306.Add.1 [83], яка в ході дослідження, пропонує елементи всеосяжної програми дій держав-членів і міжнародного співтовариства щодо поліпшення захисту та догляду за дітьми в конфліктних ситуаціях.
Питаннями використання дитячої праці присвячена Конвенція МОП № 182 “Найгірші форми дитячої праці”, прийнята 17 червня 1999 року Генеральною конференцією Міжнародної організації праці [118] (вступила в силу 19 листопада 2000 року). Вона визначає і забороняє "примусове вербування дітей для використання їх у збройних конфліктах", як однієї з найгірших форм дитячої праці (ст. 3а).
Римський статут Міжнародного кримінального суду [97], прийнятий Дипломатичною конференцією повноважних представників Міжнародного кримінального суду, прийнятий 17 липня 1998 року (вступив в силу 1 липня 2002 року), означив набір дітей у віці до 15 років як військовий злочин, і уточнив, що тільки особи старше 18 років можуть бути судимі.
Конвенція про заборону застосування, накопичення запасів, виробництва і передачі протипіхотних мін та про їхнє знищення (Оттавський договір) [109], відкрита для підписання в Оттаві 3-4 грудня 1997 року та набрала чинності 1 березня 1999 року. Щороку міни вбивають або ранять тисяч дітей, а тому заборона протипіхотних мін є важливим кроком у справі захисту дітей та інших цивільних осіб в збройному конфлікті.
Отже, документальні джерела визначають не тільки характер впливу збройних конфліктів на дітей, а й містять певні положення щодо конкретних дій по захисту дітей в зоні проведення військових дій.
Друга підгрупа документів характеризується різноманітністю підтем. Так, проблема дітей-солдат представлена доповіддю Ізабель Макконан і Сари Аппард “Діти - не солдати: Керівництво по роботі з дітьми-солдатами та дітьми, пов'язаними з бойовими підрозділами” (січень 2001), “Врятуйте Дітей” [87]. Великобританія. Цей документ забезпечує керівництво для тих, хто працює з дітьми, що безпосередньо брали участь у збройному конфлікті Спираючись на існуючі та нові уроки з досвіду різних країн, в ньому висвітлюються питання, що викликають особливу стурбованість міжнародного співтовариства. Ще одним важливим документом із цього питання є Глобальна доповідь Коаліції за припинення використання дітей-солдатів від листопада 2004 року під назвою “Діти-солдати” [36]. Це найбільш повне обстеження дітей-солдатів на сьогоднішній день. У доповіді розглядаються тенденції і події, починаючи з 2001 року в 196 країнах. У ньому говориться, що незважаючи на деяке поліпшення, в окремих країнах ситуація залишається вкрай нестабільною.
Проблему гендерного насильства найкраще висвітлює доповідь Бет Ванн на консорціумі підтримання репродуктивного здоров'я в конфліктах (RHRC) "Гендерне насильство: нові проблеми в програмах, які обслуговують переміщене населення" (вересень 2002). Цей документ містить довідкову та оперативну інформацію про гендерне насильство в постраждалому від збройного конфлікту регіоні. Він дає конкретні поради та приклади, а також список цінних ресурсів для отримання додаткової інформації.
Питання освіти найкраще продемонстровані в доповіді "Глобальне опитування з питань освіти в надзвичайних ситуаціях" (2004 р.) Жіночої комісії у справах жінок і дітей. Представлена інформація про те, який відсоток біженців, переміщених осіб і репатріантів серед дітей та підлітків мають доступ до освіти.
Вплив стрілецької зброї на дітей подані в другому робочому документі Робочої групи з питань дітей, які постраждали від збройних конфліктів і переміщення Міжнародного союзу допомоги дітям, під назвою “Жертви наземних мін: комплексний підхід до політики і практики” (2000 p.). Документ розглядає становище дітей, які постраждали від протипіхотних мін, пояснює серйозність травм, викликаних цим видом зброї, психологічний вплив, вразливість дітей, що отримали травми, міжнародне законодавство щодо протипіхотних мін та важливості общинних програм реабілітації постраждалих дітей.
Ще одним, не менш важливим, масивом джерел даної проблеми треба вважати пресу.
Преса - своєрідне й багатопланове джерело як за змістом, так і за структурою опублікованих матеріалів, що містить подієво-фактичний матеріал. Преса є не лише джерелом інформації, у ній завжди так чи інакше відображається політична, суспільна боротьба, а також погляди і позиції суспільства, політичних партій і груп, з більшою чи меншою силою обґрунтовуються на її сторінках. Вона дає змогу простежити історію кожного зафіксованого явища, глибоко розкрити проблему, користуючись хронологічно-систематизованими даними, відтворити картину подій суспільно-політичної історії.
Тематика дітей війни найкраще висвітлена на сторінках таких періодичних видань, як The World Today [32], Times [93], The Telegraph (London) [57], Guardian Weekly [79], Sunday Herald [84], Global Research [100], Z Magazine [106], The Epoch Times [35].
Важливу статистичну інформацію щодо кількості дітей-солдат, переміщених осіб і т. п. містять незалежні статистичні організації, такі, як Уор Уоч, Ірак Боді Каунт [72] і т. д.
Таким чином, аналіз джерельної бази нашого дослідження вказує
на те, що для об’єктивного висвітлення як історії дітей війни, так і багатьох
аспектів цієї проблеми є різноманітне та достатнє документальне підґрунтя.
1.2 Методологія дослідження американо-іракських конфліктів
Для всебічної характеристики проблеми “Діти війни в історичному контексті американо-іракських конфліктів 1990-1991 та 2003-2010 рр.” залучались загальнонаукові методи аналізу та синтезу, міждисциплінарні та спеціальні джерелознавчі методи, з опорою на принципи об’єктивності, системності та історизму, які зумовлюють вивчення й узагальнення інформації на основі науково-критичного аналізу усього комплексу джерел та літератури стосовно предмета дослідження шляхом зіставлення, синтезу та перехресної перевірки даних. З їх допомогою картина життя дітей в зоні військових конфліктів представлена цілісним явищем.
Хронологічно-проблемний метод став визначальним при аналізі історіографічного доробку. На підставі методу періодизації було виділено кілька періодів, порівняння в рамках яких допомогло цілісно представити предмет праці на окремі дослідницькі проблеми (діти-солдати, спосіб та умови життя дітей в зоні воєнних дій, діяльність міжнародних та громадських організацій по захисту дітей).
Історико-компаративний метод дозволив порівняти близьких в політико-правовому плані авторів та визначити, наскільки їхнє бачення проблеми співвідноситься із положеннями, запропонованими в історіографії, міжнародних документах, угодах і т. п. Це дало можливість вивчити стан сучасної суспільно-політичної думки в контексті основних тенденцій розвитку досліджуваного предмета.
В основі дослідження лежить системний метод, який дає змогу віднайти кореляцію між взаємодіючими елементами, вивчити закономірності і механізми утворення складного об’єкта (війни) з певних складових: зовнішніх та внутрішніх причин та чинників. При цьому особлива увага звертається на різноманіття внутрішніх і зовнішніх зв’язків системи американо-іракських конфліктів в 1990-1991 та 2003-2010 роках, на процес (процедуру) об’єднання основних понять у єдину теоретичну картину, що дає змогу виявити сутність цілісності системи і виявити “правила” такої взаємодії, а також забезпечити інтеграцію і систематизацію аналітично отриманого матеріалу. Виходячи із об'єкта, предмета і мети праці, серед аналітичних підходів вибір було зроблено на користь порівняльного підходу, а саме казусно-орієнтованого порівняння, яке дозволяє детально розглянути специфічні риси воєн в Іраку 1990-1991 та 2003-2010 рр. В рамках такого типу порівняння проводиться бінарний аналіз, що передбачає аналіз двох казусів з метою виявлення спільних і особливих моментів в контексті мети і завдань дослідження.
В дослідженні також застосовується історичний підхід, оскільки виявлення історичних умов розвитку і формування поліскладової держави Ірак є необхідним для адекватного розуміння сучасних державотворчих процесів в регіоні.
Окрім того, були використані інституціональний і неоінституціональний підходи, в рамках яких аналізувався вплив інституціонального дизайну і цінністно-нормативної мотивації на політичні процеси до, перед та після досліджуваних воєн. В обох розглянутих випадках проведено детальний аналіз ендогенних і екзогенних факторів, що впливали і продовжують впливати на динаміку розвитку як іракського, так і американського суспільств.
Аналіз політичних змін в Іраку та США вимагав використання як структурного, так і процедурного підходів, розгляд ролі залучених в пошук балансу влади еліт і лідерів.
Задіяно також культурологічний підхід, який дозволяє зрозуміти особливості поведінки і взаємодії етноконфесійних сегментів в досліджуваних війнах.
Застосований метод аналогій дав змогу встановити відношення еквівалентності (відповідності, схожості) між двома війнами, що розглядаються, за деякими спільними ознаками (передумови, причини, хід, наслідки).
Використано діалектику як всезагальний метод дослідження, що становить собою систему фундаментальних принципів, зокрема на основі міжнародних угод ведення війни, які регулюють пізнавальну і практичну діяльність. При цьому встановлено якісну визначеність досліджуваного предмета (діти війни), його кількісну характеристику, в межах якої цей предмет залишається сам собою, враховано діалектичний взаємозв'язок якості й кількості негативних факторів воєн як антисоціальних актів, що проявляється в повній мірі через страх, убивства, насильства і тому подібне.
Наступним кроком було виявлення в предметі тих суперечностей, "боротьба" яких служить джерелом його розвитку, передбачено шляхи і способи розв'язання цих суперечностей через посилену опіку іракських дітей силами міжнародних та громадських організацій.
Всебічне дослідження предмета передбачило використання всієї системи категорій діалектики, кожна з яких сприяє осмисленню відповідного аспекту досліджуваного предмета - його явища чи сутності, форми чи змісту, причини чи наслідку, необхідного чи випадкового тощо.
Ставши на позиції матеріалістичної діалектики, до основних принципів було зараховано і принцип об'єктивності підходу, тобто врахування дійсного стану речей, осмислення явищ такими, якими вони існують у дійсності поза і незалежно від свідомості і волі людей (на основі статистичних і звітних даних організацій, зокрема ООН та її структурних підрозділів).
Отже, методологічну основу нашої роботи становлять принципи об’єктивності, системності та історизму, які зумовлюють вивчення й узагальнення інформації на основі науково-критичного аналізу усього комплекму джерел та літератури стосовно предмета дослідження. Для їх реалізації застосовано історико-компаративний, хронологічно-проблемний, системний методи дослідження.
РОЗДІЛ 2. Американо-іракські протистояння наприкінці ХХ-на початку ХХІ століття: причини,
хід, наслідки
.1 Американо-іракська війна 1990-1991 років
Війна в зоні Перської затоки 1990-1991 рр. - це широкомасштабний локальний конфлікт кінця ХХ століття, відомий небаченим в історії розмахом застосування авіаційних ударів, що, на думку багатьох фахівців, знаменував якісно нову епоху у військовій справі. Вона тривала з 2 серпня 1990 р. (напад Іраку на Кувейт) по 28 лютого 1991 р. (прийняття президентом США Дж. Бушем рішення про припинення воєнних дії).
Війна в Перській затоці переслідувала своєрідні політичні цілі, які визначили її характер і способи ведення. Їх суть полягала в наступному: захистити територію Саудівської Аравії, домогтися беззастережного виведення іракських військ з окупованої території Кувейту, відновити при владі його законний уряд. Про це багато говорилося у відкриту, задля створення у світової громадськості думки про благородну миротворчу місію Сполучених Штатів та їх союзників. Проте, були й інші, не менш масштабні цілі: встановити повний контроль США (Сполучені Штати Америки) над цим стратегічно важливим районом світу і його нафтовими джерелами; створити нову військово-політичну коаліцію з арабських країн за участі та під егідою США, а тому, потрібно було зруйнувати військово-економічний потенціал Іраку, розгромити його збройні сили, усунути режим Саддама Хусейна і забезпечити безпеку регіональних союзників США.
У зоні Перської затоки були зосереджені більше 2,5 млн. чоловік, з них 676 тис. у військах антиіракської коаліції і 1 млн 840 тис. в армії Іраку; 2240 бойових літаків (1740 і 500 відповідно); 7637 танків (3673 і 4000); 162 бойових кораблі (147 і 15) і багато іншої військової техніки [27, c. 2].
Весь період війни умовно розділяють на чотири етапи:
1-й етап - 2-3 серпня 1990 р., вторгнення іракської армії на територію Кувейту;
2-й етап - 7 серпня 1990-16 січня 1991 рр., операція “Щит пустелі”, під час якої проходило зосередження багатонаціональних сил (БНС) антиіракської коаліції (АІК) в зоні Перської затоки та підготовка до активних воєнних дій;
-й етап - 17 січня-23 лютого 1991р., операція “Буря в пустелі” як вирішальний етап війни, що тривав 38 діб, або 91 відсоток часу воєнних дій;
-й - заключний етап війни, 24-28 лютого 1991 р., операція “Меч пустелі” - повітряно-наземна наступальна операція (ПННО) тривалістю 100 годин, або 9 відсотків часу воєнних дій.
З другої половини 1989 р. іракська преса розпочинає активну широкомасштабну пропагандистську кампанію проти політики країн Ради співпраці арабських держав Перської затоки в ОПЕК, звинувачуючи їх у зменшенні квоти Іраку, що призвело до тимчасового блокування процесу відновлення іракської економіки після недавньої Ірано-іракської війни. Поступово ця політика починає кваліфікуватися як “економічна війна” [51, c. 2].
Вже 30 травня 1990 р. на засіданні Ради Ліги арабських держав (ЛАД) Саддам Хусейн заявляє, що “економічна війна стала нестерпною”. 17 червня він прямо звинувачує Кувейт в ініціюванні “економічної війни” та незаконному користуванні нафтових родовищ Румейли, що знаходяться на іраксько-кувейтському кордоні. Як компенсацію за “крадіжку іракської нафти” Саддам Хусейн вимагає від протилежної сторони виплати 2,4 млрд. доларів, а потім доводить цю суму до 10 млрд. Прагнучи всіляко уникнути розростання конфлікту, уряд Кувейту заявляє про свою готовність обговорити всі спірні питання і виділити Іраку позику у розмірі 9 млрд. доларів. Проте рішення вже ухвалене і іракська армія починає вторгнення на територію сусідньої держави.