Дипломная (вкр): Діти війни в історичному контексті американо-іракських конфліктів 1990–1991 та 2003–2010 років

Одночасно підкреслюється: “Ми прагнемо надати світу свою форму, а не просто чекаємо, що він сформує нас”[3, с. 5]. В практичному світі такий ідеал демократизації означає заяву на право США міняти “антидемократичні ‘режими на свій розсуд і намір “пересадити” в потрібні країни демократію на американський манер’”. Журнал “Нейшн” характеризуючи таку “доктрину” Буша, підсумовує: “У відповідності з ‘доктриною’ Буша США привласнюють право проектувати свою руйнівну силу там і тоді, де їм захочеться, втручатись в держави, які їм не подобаються, скидати їх режими і трансформувати ‘ворожі тиранії’ в дружні демократії. Це програма світового панування, що рухається відчутною загрозою Америці, але також є сучасною версією імперіалістичних амбіцій”. “Наші бомби, - писала “Нью-Йорк Таймс”, - викличуть шок і трепет у цілому світі (не тільки в Іраку)” [113, c. 3].

Запропонована Бушем стратегія наголошує на неприпустимості попереднього використання збройних сил для запобігання набуття терористами чи державами, що їх підтримують ЗМУ. Дане твердження у Стратегії національної безпеки є найбільш сумнівним з міжнародно-правової точки зору, оскільки фактично допускає превентивні атаки навіть тоді, коли місце і час можливої атаки з боку противника не є визначеним.

Військова операція США спершу мала кодову назву Operation Iraqi Liberation (“Операція Звільнення Іраку”), про що повідомив Арі Фляйшер 24 березня 2003 р., однак була незабаром перейменована на Operation Iraqi Freedom (“Операція Свобода Іраку”), назва що її використав Джордж В. Буш 2 квітня 2003 р. На рівні чуток така зміна пояснювалась небажанням адміністрації використовувати назву, що її акронім звучав би як O.I.L. (“нафта” англ.). Військова операція Великобританії називалась Operation Telic, австралійські збройні сили використовували назву Operation Falconer.

Що ж до завдань, які ставились перед військами антиіракської коаліції у військовій операції, то вони були наступними: силове усунення від влади в Іраку Саддама Хусейна, недопущення чи максимальне зменшення збройного спротиву як серед військових, так і серед мирного населення країни. Таким чином створювалися сприятливі умови для приходу до влади проамериканського режиму, здатного забезпечити доступ інших країн до природних ресурсів Іраку.

Варто відмітити, що сили антиіракської коаліції до певного моменту все ж намагалися усунути від влади Саддама Хусейна без застосування активних військових дій саме через інтенсивне застосування спеціальних служб, іракської опозиції і т. п. Остаточною метою їх намірів було добровільне складання урядом Іраку своїх владних повноважень [11, c. 2].

Більшість спеціалістів бачили цю військову операцію як зразок 1991 р., коли воєнні дії розпочалися з проведенням повітряної наступальної операції. Але, як показала ситуація, захоплення повітряного простору було досягнуто вже до 20 березня 2003 р. Обраний силами антиіракської коаліції варіант воєнної операції передбачав потужний вплив на противника засобами повітряного нападу, з практично одночасно розпочатими активними діями наземних груп військ.

Внутрішнє життя Іраку на початок військових дій коаліції було і без будь-якого впливу критичним. За період після війни 1990-1991 рр. смертність населення зросла майже в 20 разів. Згідно офіційних даних, в Іраку щомісячно помирало більше 9 тис. осіб., з яких 6,5 тис. - діти, що є прямим наслідком дій санкцій проти Іраку. Ірак вже давно був фактично розділений на три території, і став небаченим до цього в історії триелементом. Курди, араби-суніти і араби-шиїти відповідно населяють північ, центр і південь країни. Територіальна цілісність цієї держави в реальності - химера. Тільки сильна влада може втримати трьохелементний, розірваний протиріччями Ірак. Шиїти складають майже 60 % населення країни. А поряд - Іран, де шиїзм - головний релігійний напрямок, а тому Ірак апріорі був приречений на сунітську диктатуру.

Проте, розвиток подій показав, що всупереч уявленням американських політиків і військових стратегів, іракське населення далеко не завжди виявляло окупантам той гостинний прийом, на який вони розраховували. Навіть в шиїтських південних районах Іраку, де зазвичай були сильні антисаудівські настрої, населення повело себе по відношенню до американців і британців насторожено і неприязно, хоча іракські шиїти зовсім не збирались грудьми ставати на захист режиму Саддама Хусейна [1, с. 20]. А тому, ставкою Сполучених Штатів у цій війні були: Іракський національний конгрес (Кенсінгтон, Великобританія), в який з 1992 р. формально входили всі провідні опозиційні сили на чолі з Ахмедом Чалабі та ще одна опозиційна організація - Іракська національна згода (очолює Аяд Алаві, брав участь в секретних операціях США в Іраку, зокрема в невдалій спробі перевороту 1996 р.). Отже, можна стверджувати, що місцеве населення не сприйняло “визволення” від жорстокого режиму Хусейна [1, с. 21].

Збройні сили Іраку відігравали ключову роль у підтримці стабільної ситуації в країні. Характеристика самих збройних сил Іраку сильно відрізнялася в різних джерелах. За основу можна взяти матеріал, поданий на сторінках “Воєнного балансу”, друкованого видання Лондонського інституту стратегічних досліджень. Станом на 2003 р. у регулярних збройних силах Іраку нараховувалось 389 тис. чоловік, а також близько 44 тис., що складали різні воєнізовані формування. Сухопутні війська були найчисельнішим видом ЗС (350 тис. чоловік): 7 штабів корпусів, 23 дивізії, 11 окремих бригад. Озброєння: до 56 пускових установок оперативно-тактичних і тактичних ракет, близько 2,6 тис. танків, до 3,4 тис. броньованих машин, близько 2,3тис. одиниць польової артилерії, 164 вертольоти. Військово-повітряні сили нараховували 37 тис. чоловік та 316 бойових та інших машин (МіГ-21, -23, -25, -29; Су-22, -24; “Міраж F.1” і т. д.).

У військах протиповітряної оборони (ППО) на озброєнні знаходилось більше 100 пускових установок зенітно-ракетних комплексів (ЗРК) середньої і малої дальності, а також інші ЗРК в військах ППО сухопутних військ, близько 700 одиниць зенітної артилерії.

У військово-морських силах залишались лише один ракетний і один патрульний катери [112, c. 127-128]. Вищезазначений склад іракських ЗС в будь-якому випадку поступався коаліційним, а якщо порівнювати їх якісні характеристики, то очевидно, що шансів на гідну відповідь Ірак не мав.

Для участі в операції США та союзниками було створено потужну армію, яка включала як сухопутні, повітряно-космічні, так і військово-морські сили. Сухопутні війська США нараховували шість і окремий бронекавалерійський полк. Їх дію підсилювали частини морської піхоти та військові формування ЗС Великобританії. Також було задіяно 150 літаків стратегічної бомбардувальної авіації (більше 10 В-2А, 115 В-52Н, 25 В-1В), близько 1,6 тис. літаків тактичної і палубної авіації США і Великобританії. Військово-морські сили складались із семи авіаносців (6 - США, 1 - Великобританія), не рахуючи інших авіаносних кораблів. В інтересах забезпечення швидких дій були задіяні на різних рівнях також дані військової і комерційної супутникової розвідки, навігації, систем зв’язку США.

Безпосередньо військові дії на території Іраку набагато раніше запланованої дати 20 березня 2003 року, що дало привід окремим спеціалістам провести певну паралель із війною 1990-1991 рр., в якій також вирішальна роль належала сухопутним військам. Проте варто відмітити, що подібні висновки мають раціональне зерно тільки у випадку ведення відліку початку військових дій з офіційної дати, але успіх 20 березня був підготовлений систематичними діями ЗС США із завоювання повітряного простору, а отже їх сухопутні війська діяли майже в “учбових полігонних умовах” [5, c. 21].

Фактично застосування військової сили у співвідношенні з силою політичного, дипломатичного, економічного і інформаційного тиску на Ірак було розпочато вже давно, а останні 12 років голоду і хвороб, спричинених міжнародними санкціями і програмами та військова операція під кодовою назвою “Лис пустелі”, проведена 17-20 грудня 1998 року об’єднаними силами США та Великобританії, призвели до жахливих наслідків: 60 % території країни прийшло в запустіння.

Отже, вищезазначені фактори вже до 20 березня 2003 р. фактично паралізували систему ППО Іраку, а тому відпала потреба в проведенні таких масштабних повітряних операцій, свідком яких була світова спільнота в 1990-1991 рр.

Загалом, ВПС США базувались в Бахрейні, Йорданії, Кувейті, Омані, ОАЕ, Катарі, Саудівській Аравії, а також на шести авіаносцях, чотири з яких знаходились в Перській затоці, а два - в Середземному морі. Всього в цьому районі знаходився 1 тис.801 літальний апарат ВПС США. ВМС і Морський корпус залучили до участі в операції проти Іраку 408 і 372 літака відповідно. ВПС Великобританії складали 113 бойових літаків.

На морі вклад Британії складався із частин Об’єднаного військового командування на авіаносці “Арк Ройял” і вертолітоносці “Океан”. ВПС Австралії складали чотирнадцять F/A-18A Hornet та вісім інших літаків, а від ВПС Канади надійшло три військово-транспортні літаки.

березня Туреччина офіційно відмовилася надати свої аеродроми силам коаліції, а тому всі повітряні удари наносились виключно з південного напрямку. Операцію розпочали винищувачі F-117 Nighthawk. Противника було атаковано 40 крилатими ракетами Tomahawk, які були випущені з шести бойових кораблів ВМС США та підводних човнів. Одночасно літаки F-15E Strike Eagle і GR. Mk 4 Tornado (озброєними снарядами PGM, ALARM, Storm Shadows та оснащеними системою повітряної розвідки RAPTOR) штурмували позиції ППО навколо Багдада та в районі Басри. Дві іракські ракети класу “земля-земля” були перехоплені зенітно-ракетними комплексами Patriot Кувейту.

На третій день війни припали основні удари. Так, у 18.00 за середнім часом Гринвіча, силами коаліції було запущено більше 1,7 тис. ракет, 504 з яких були морськими та запускались з бойових кораблів, а також бомбардувальників В-52 Н. Того ж дня сухопутні війська розпочали захоплення найважливіших аеродромів та нафтових полів в Румалі на півдні Іраку. За весь час операції не відбулося жодного повітряного бою.

Більшість іракських бойових літаків простояли всю війну замаскованими чи заритими в пісок. Значну військову активність проявили сили іракської ППО, які використовували ракети класу “земля-повітря” і зенітну артилерію (збили декілька літаків союзників, включаючи три А-10А Thunderbolt II та декілька безпілотних літальних апаратів) та піхотинці.

Пасивність іракських ВПС дали змогу силам союзників здійснити серію повітряних ударів по стратегічних об’єктах Іраку. Важкі американські бомбардувальники В-1В, В-2А та В-52Н скидали керовані боєприпаси по цілях, інформацію про які надавали сухопутні війська.

березня повітряний штурм відкрив Північний фронт. На півдні 3 квітня сухопутні підрозділи США розпочали наступ на міжнародний аеропорт Саддам і через два дні увійшли в Багдад. До того часу аеропорт Таліль вже повністю перебував під контролем ВВС США. 6 квітня командування сил коаліції офіційно оголосило про повне захоплення повітряного простору Іраку, хоча масштабні бойові операції ще продовжувались до 14 квітня.

Всього з початку військових дій було нанесено більше 90 серій ракетно-авіаційних ударів по об’єктах державного і військового управління, теле- і радіостанціях, елементах військової інфраструктури, промисловості, іракських ЗС, можливих місцях зберігання ЗМУ та ракетної зброї.

За останніми підрахунками, за період з 20 по 22 березня 2003 року, в ході повітряної операції було запущено з кораблів і підводних човнів близько 400 ракет “Томагавк” та здійснено майже 250 бойових вильотів літаків палубної авіації [5, c. 20-22].

Вперше було використано нові боєприпаси, включаючи ракети, що запускались поза зоною дій ППО противника (MBDA) Storm Shadow, кластерні (касетні) бомби CBU-105, -107 і керовані ракети AGM-86D, оснащені спеціальними радарами та тепловими датчиками і спеціальною бoєголовкою для ураження підземних чи бетонованих цілей з метою досягнення втрат у міських умовах ведення бойових дій.

Одночасно розпочали наступальну операцію і сили сухопутних військ. Обставини, що склалися для військ коаліції, змусили останніх діяти в умовах міст, що вимагало зміни попередніх напрацювань в цьому напрямку. Тактичне новаторство в даному випадку полягало в зміні способів ведення ближнього бою шляхом ізоляції міста та подальшого знищення таких його складових як урядові та військові об’єкти, максимальне ураження сил противника, а вже потім поетапне завоювання міських околиць. Задля мінімалізації кількості втрат серед мирного населення було використано нові засоби ведення бойових дій, наприклад, спеціальні радари, теплодатчики і т. п. Широко застосовувались і дані космічних розвідувальних систем, що в апріорі передбачувало всілякі дії іракських ЗС, відомості про місцевість і погоду та паралізувало будь-які спроби військового чи диверсійного спротиву силам коаліції.

Через 21 день американські війська (командуючий генерал Томмі Френкс) вступили у Багдад, а 14 квітня 2003 р. вступили у місто Тікріт, де народився Саддам Хусейн. Символом повалення режиму Хусейна стало зруйнування пам`ятника диктатору в центрі Багдаду. Сам Хусей зник, країна впала в хаос: безвладдя, мародерство, голод тощо. Ні американці, ні англійці не були готові до такого розвитку подій. Першочерговим завданням стало відновлення структур влади, але на демократичній основі, забезпечення поставки гуманітарної допомоги. Ірак вступає у свій новий етап розвитку. З метою здійснити перехід до демократичного правління було створено тимчасову адміністрацію на чолі з відставним американським генералом. Проте опанувати ситуацію американці не змогли. Незважаючи на проголошення завершення бойових дій (1 травня 2003 р.) у країні почала ширитися партизанська війна. Для її угамування навіть не допомогло полонення Саддама Хусейна, прийняття тимчасової конституції країни і обіцянки передати влади 30 червня 2004 р. цивільній іракській адміністрації. Спочатку її вели прихильники колишнього диктатора, потім до них приєдналися суніти і всілякі ісламські терористичні організації, а в березні 2004 р. спалахнуло повстання шиїтів. У різних районах країни розгорілися запеклі бої. Криваві терористичні акти стали звичайним явищем.

30 червня 2004 року Саддама Хусейна та 11 інших членів баасистського режиму, серед яких були й колишні прем'єр-міністр Тарік Азіз та міністр оборони Султан Хашімі, передали іракській владі.

1 липня 2004 року відбулося перше засідання суду у справі колишнього диктатора. Йому були висунуті звинувачення в злочинах проти людства та військових злочинах. Серед звинувачень: знищення близько 5 тисяч курдів з племені барзані в 1983 році; використання хімічної зброї проти жителів Халабаджі в 1988 році, внаслідок чого загинуло також близько 5 тисяч людей; військова операція “Аль-Анфаль” того ж 1988 року, коли було знищено біля 80 курдських сіл; розв’язання війни з Іраном в 1980-1988 та агресія проти Кувейту в 1990 році.

5 листопада 2006 року Вищий кримінальний трибунал Іраку присудив Саддама Хусейна до смерті через повішення за звинуваченням в розправі на 148 шиїтами в Ед-Дуджейлі <#"806020.files/image001.gif">

Interactive graph

Frequency of killings by coalition

Подано за: Iraqi deaths from violence 2003-2011. Analysis and overview from Iraq Body Count (IBC): [Електронний ресурс]. - Iraq Body Count 2003-2012. - 2012. - pp. 1-2. - Режим доступу: <#"806020.files/image003.gif">

У дитини повністю відсутні очі

Подано за: Mirkarimi Ross B. EXTREME BIRTH DEFORMITIES. Unborn children of the region [are] being asked to pay the highest price, the integrity of their DNA: (The Arms Control Research Centre, from report: “The Environmental and Human Health Impacts of the Gulf Region with Special Reference to Iraq”): [Електронний ресурс] / Ross B. Mirkarimi. - May 2006. - Режим доступу: <#"806020.files/image004.gif">

У дитини потріскана шкіра

Подано за: Mirkarimi Ross B. EXTREME BIRTH DEFORMITIES. Unborn children of the region [are] being asked to pay the highest price, the integrity of their DNA: (The Arms Control Research Centre, from report: “The Environmental and Human Health Impacts of the Gulf Region with Special Reference to Iraq”): [Електронний ресурс] / Ross B. Mirkarimi. - May 2006. - Режим доступу: <#"806020.files/image005.gif">