Курсовая работа (т): Динаміка і структура собівартості виробництва пшениці, рівень виробничих витрат на підприємстві

Динаміка і структура собівартості виробництва пшениці, рівень виробничих витрат на підприємстві

ЗМІСТ

Вступ

Розділ 1. Витрати виробництва і собівартість рослинництва

1.1 Витрати і собівартість виробництва в сільському господарстві

1.2 Методи обчислювання та калькулювання собівартості виробництва рослинництва

Розділ 2. Динаміка і структура собівартості виробництва пшениці, рівень виробничих витрат на підприємстві

.1 Економічна характеристика господарської діяльності підприємства

.2 Рівень виробничих витрат при вирощуванні пшениці

.3 Динаміка і структура собівартості виробництва пшениці

.4 Економічна ефективність виробництва пшениці

Розділ 3. Шляхи зниження виробничих витрат і собівартості вирощування пшениці на підприємстві

.1 Зниження трудомісткості пшениці і підвищення продуктивності праці

.2 Впровадження нових сортів при виробництві пшениці

.3 Раціональне використання оборотних фондів

Висновки і пропозиції.

Список літератури

ВСТУП

Становище, яке зараз має місце в нашій державі вимагає вирішення багатьох питань, які виникають в економіці. Це стосується як промисловості, так і сільського господарства. Але якщо промисловий сектор хоч якимось чином здатен на сьогоднішній день відобразити свою діяльність і витрати природних ресурсів, то агропромисловість - це хворе місце України.

Реструктуризація колективних сільськогосподарських колективів і створення на їх основі агроформувань ринкової форми, прийняття нового земельного кодексу та інших важливих для сільського господарства нормативних актів, - все це є стимулювання державою підприємницької діяльності.

Головними задачами розвитку економіки на сучасному етапі є всебічне збільшення ефективності виробництва, а також займання непохитних позицій сільськогосподарських підприємств на внутрішньому і міжнародному ринках. Для того щоб витримати гостру конкуренцію і завоювати довіру покупців підприємство повинно вигідно виділятися на фоні підприємств того ж типу. Добре відомо, що покупця цікавить якісь продукції і її ціна. Чим вища якість і нижча ціна, тим краще і вигідніше для покупців. Ці показники як раз і закладені у собівартості. Собівартість є основою для визначення ціни на виробництво.

Основна мета роботи полягає у виявленні основних проблем зменшення собівартості виробництва озимої пшениці.

Мета дослідження обумовлює постановку і шляхи вирішення наступних завдань:

уточнити сутність витрат і собівартості в господарюванні;

визначити динаміку і структуру собівартості виробництва пшениці, рівень виробничих витрат на підприємстві;

визначити шляхи зниження виробничих витрат і собівартості озимої пшениці на ПП «Агрос».

Предметом дослідження є методичні й прикладні аспекти проблеми зниження собівартості озимої пшениці.

Вивчення питань собівартості виробництва пшениці здійснювалося на базі багаторічних фактичних даних ПП «Агрос».

Під час виконання курсової роботи були використані форми державної звітності:

ф.№ 50СГ,

ф.№ 1 «Баланс»,

ф.№ 2 «Звіт про фінансові результати»,

інші матеріали

РОЗДІЛ 1. ВИТРАТИ ВИРОБНИЦТВА І СОБІВАТРОСТІ ПРОДУКЦІЇ РОСЛИНИЦТВА

.1 Витрати і собівартість виробництва в сільському господарстві

Собівартість продукції сільськогосподарського господарства складається з витрат, пов'язаних з використанням у процесі виробництва землі, сільськогосподарських машин, обладнання та інших основних фондів, трудових і матеріальних ресурсів.

Метою обчислення собівартості продукції рослинництва є своєчасне, повне і достовірне відображення фактичних витрат на її виробництво, а також контроль за використанням виробничих ресурсів.

Витрати на виробництво продукції рослинництва неоднорідні і розподіляються за економічним значенням і характером участі у виробничому процесі, за якісним складом, за способом включення в собівартість. Правильний розподіл виробничих витрат має істотне значення в плануванні та обчисленні собівартості продукції.

Виробничі витрати за економічним значенням у створенні продукції поділяються на:

· основні витрати;

· витрати пов'язані з організацією та управлінням виробництвом.

Основні витрати безпосередньо пов'язані з технологічним процесом, без них виробництво неможливе. Витрати на організацію і управління виробництвом визначають по окремих виробничих підрозділах і по підприємству в цілому. Це бригадноцехові і загальногосподарські витрати.

До загальногосподарських витрат належать витрати, пов'язані з управлінням підприємствами і організацією виробництва в цілому: оплата праці працівників апарату управління; на службові роз'їзди; утримання легкового транспорту; конторські, друкарські, телефонні витрати, амортизація; витрати на утримання і ремонт будівель, на підготовку кадрів, охорону підприємства.

Витрати, які виникають в процесі здійснення всіх видів своєї діяльності є надзвичайно різноманітними. За характером виникнення і функціональним призначенням усі витрати можна поділити на такі групи:

· операційні, які виникають в процесі операційної діяльності підприємства;

· фінансові витрати;

· витрати, що виникають процесі звичайної діяльності, які не увійшли до операційних та фінансових витрат;

· надзвичайні витрати.

До прямих матеріальних витрат включають вартість тих матеріальних ресурсів, які мають бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат.

До прямих витрат на оплату праці включають заробітну плату та інші виплати працівникам, безпосередньо зайнятими на виробництві продукції, які можуть бути прямо віднесені до конкретного об'єкта витрат.

До інших прямих витрат відносять усі інші витрати, що можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат. Найбільш важливим серед них у сільськогосподарському виробництві є орендна плата за майно і за земельні ділянки.

Загально виробничі витрати охоплюють досить широке коло витрат, зокрема витрати по управлінню цехами, бригадами, дільницями, відрахування на соціальні заходи і медичне страхування, витрати на службові відрядження персоналу цехів, тощо.

Адміністративні витрати  це витрати які спрямовані на управління підприємством в цілому та його обслуговування.

Витрати на збут продукції (робіт та послуг) включають в себе витрати на рекламу, дослідження ринку, комісійні винагороди торговим агентам, продавцям фірмових магазинів та інше.

До інших операційних витрат, що не включаються у виробничу собівартість продукції, відносять суми безнадійної дебіторської заборгованості, витрати від знецінення засобів, визнані штрафи, пеня та інше.

Фінансові витрати: виплата процентів за користування кредитами і за випущені облігації; витрати фінансовою орендою.

До інших витрат відносять собівартість реалізованих фінансових інвестицій, необоротних активів за їх заліковою вартістю та реалізованих майнових комплексів.

Надзвичайні витрати виникають в результаті появи надзвичайних подій, які відрізняються від звичайної діяльності і не очікуються, що вони будуть повторюватись періодично або в кожному наступному періоді.

Собівартість, як економічна категорія, являє собою відокремлену частину вартості. Собівартість  одна з найважливіших показників господарської діяльності аграрних підприємств, який характеризує виробничу і господарську діяльність підприємства. Зниження собівартості продукції свідчить про підвищення ефективності сільськогосподарського виробництва і має велике народногосподарське значення[4].

Показник собівартості дає можливість глибоко проаналізувати економічний стан підприємства і виявити резерви підвищення ефективності виробництва. За інших однакових умов підприємство більше одержуватиме прибутку на одиницю продукції, чим нижча її собівартість, і навпаки. Із зниженням собівартості зростає цінова конкурентоспроможність продукції, а отже, зміцнюється положення підприємства на товарному ринку.

Вихідним пунктом виробництва товарів у ринкових умовах служать грошові витрати підприємства на придбання засобів виробництва (постійного капіталу  С) і оплату робочої сили (V). Таким чином, собівартість продукції в сільському господарстві складається із сум С + V.

Термін витрати виробництва можна використовувати в наступних значеннях:

Дійсні (іманентні) витрати виробництва, які збігаються з вартістю товару і вимірюються робочим часом. Такі витрати необхідні, щоб продукт був вироблений за будьяких суспільних умовах і безпосередньо залежать від ефективності засобів праці та її продуктивності. Дійсні витрати дорівнюють:

С + V + M , (1.1)

Витрати виробництва підприємства. Вони являють собою витрачений на виробництво продукції основний і оборотний капітал і дорівнюють С + V;

Витрати виробництва підприємця. Вони складаються з:

+ V + M 1,  (1.2)

де М 1 - частини прибутку конкретного товаровиробника.

У сучасній концепції витрат виробництва з'явилися поняття економічних, зовнішніх і внутрішніх, постійних і змінних, а також граничних витрат.

Поняття економічних витрат ґрунтується на рідкості ресурсів і можливості їхнього альтернативного використання. Вибір певного ресурсу для виробництва конкретного товару означає неможливість виробництва іншого альтернативного товару.

Альтернативні витрати являють собою кількість одного виду продукту, від якого необхідно відмовитися заради отримання додаткової одиниці іншого виду продукту.

Економічні витрати являють собою виплати і доходи, які підприємство зобов'язане зробити або забезпечити постачальнику ресурсів для того, щоб відвернути ці ресурси від використання в альтернативних виробництвах. При цьому дані виплати можуть бути зовнішніми або внутрішніми. Зовнішні витрати являють собою грошові витрати, які підприємство виплачує постачальникам трудових ресурсів, сировини, палива, енергії, а також організаціям, що надають транспортні та інші послуги. Іншими словами, це плата за ресурси, які не належать даному підприємству.

Сума зовнішніх і внутрішніх витрат, а також нормальний розмір прибутку підприємства становлять тимчасові витрати. Нормальний прибуток  це мінімальна плата, яка необхідна для утримання ресурсів у межах даного підприємства.

Для підприємства не байдужа як загальна сума витрат, так і середні витрати на одиницю продукції. Показник середніх витрат використовується для порівняння з ціною, яка також розраховується на одиницю продукції.

Середні постійні витрати визначаються шляхом ділення їх суми на відповідну кількість виробленої продукції. Оскільки сума постійних витрат не залежить від обсягу виробництва, то середні постійні витрати знижуються зі зростанням кількості виробленої продукції. Зі зростанням обсягу виробництва сума постійних витрат розподіляється на дедалі більшу кількість продукції.

Різниця між сумою загальних і сумою змінних витрат являє собою фіксований розмір постійних витрат:

І сел = І проІ пер, (1.3)

де І сел  постійні витрати;

І про  загальні витрати;

І пер  змінні витрати.

Отже, зміна суми загальних витрат дорівнює зміні суми змінних витрат для кожної додаткової одиниці продукції.

У довготривалому періоді, який представляє собою період, достатній для зміни кількості всіх використовуваних ресурсів, всі витрати виробництва є змінними. Середні загальні витрати виробництва в початковий період розширення виробничих потужностей будуть знижуватися, а потім при нарощуванні виробництва зростуть.

Середні змінні витрати розраховуються як частка від ділення суми змінних витрат на кількість виробленої продукції. На початку виробництва середні змінні витрати знижуються і досягають свого мінімуму, а потім починають зростати. При малому обсязі виробництва виробничий процес буде відносно не ефективним і дорогим, оскільки знаходиться у підприємства устаткування і ресурси будуть недовикористані. Середні загальні витрати знаходять шляхом ділення суми загальних витрат на кількість виробленої продукції.

Показник же собівартості продукції необхідний для обґрунтування раціонального розміщення та спеціалізації с.г. виробництва, визначення його економічної ефективності, встановлення рівня цін на с.г. продукцію [1].

Собівартість валової продукції являє собою суму всіх виробничих витрат на її отримання. Собівартість одиниці продукції визначають як відношення виробничих витрат до обсягу валової продукції конкретного виду. Вона розраховується за формулою:

Зп = Пз / Вп,, (1.4)

де Зп - собівартість виробництва продукції;

Пз  сума виробничих витрат, грн.;

Вп  обсяг валової продукції сільського господарства, т, ц.

.2 Основні положення методики обчислення собівартості продукції рослинництва

На підприємствах обчислюється собівартість валової, товарної і реалізованої продукції. Собівартість валової продукції як показник застосовується для внутрішніх потреб підприємств, на яких не є стабільною величина залишків незавершеного виробництва.

Собівартість товарної продукції підприємства обчислюється двома основними способами. Перший з них, синтетичний, ґрунтується на кошторисі виробництва. Останній коригують у такий спосіб:

• з кошторису віднімають витрати, які з різних причин не включають у виробничу собівартість продукції (витрати на підготовку та освоєння нової продукції, якщо вони фінансуються з прибутку чи інших джерел, позавиробничі витрати, відшкодування втрат від браку);

• віднімається приріст, додається зменшення залишків витрат майбутніх періодів;

• додається приріст, віднімається зменшення залишків майбутніх платежів (відпускних, винагороди за стаж роботи, за підготовчі роботи в сезонних виробництвах тощо).

Одержана сума є собівартістю валової продукції. Після її коригування на зміну залишків незавершеного виробництва за собівартістю (приріст віднімається, зменшення додається) одержуємо виробничу собівартість товарної продукції. Якщо до останньої додати позавиробничі (комерційні) витрати, то одержимо повну собівартість товарної продукції.

Існує ще один метод обчислення собівартості товарної продукції - факторний. Його непогано опрацьовано методично, і він цілком може бути застосований як допоміжний.

Зміна собівартості під впливом організаційнотехнічних факторів ΔСОТ обчислюється на плановий обсяг виробництва як різниця витрат до і після впровадження заходу:

ΔСОТ=(C2C1)N2 (1.5)

де С1, С2  витрати на одиницю продукції до і після впровадження заходу; - обсяг виробництва даної продукції після впровадження заходу в плановому періоді.

Оскільки в розрахунковій собівартості Стр умовнопостійні витрати взято на рівні базового періоду, а в плановому періоді обсяг виробництва може змінитися, що відповідно вплине на собівартість продукції, то це треба врахувати як окремий фактор:

ΔСу.п. = Су.п.б. * (Ру.п.Рв) \ 100 (1.6)

де ΔСу.п - відносна зміна умовнопостійних витрат у плановому періоді;

Су.п.б - абсолютна сума умовнопостійних витрат у базовому періоді;