Материал: Економічна історія України том 2

516Частина шоста. НОВІТНЯ ЕПОХА

У1987–1991 рр. відбулися зміни у характері зовнішніх відносин України, оскільки було ліквідовано державну монополію зовнішньої торгівлі. Згідно з постановою Ради міністрів СРСР (грудень 1988 р.) «Про дальший розвиток зовнішньоекономічної діяльності державних, економічних та інших суспільних об’єднань і організацій» перед всіма підприємствами відкрилася перспектива виходу на зовнішній ринок. Щоправда, однією з проблем була відсутність належного досвіду і знань щодо ведення бізнесу в зовнішньоекономічній сфері.

Становище в торгівлі стало віддзеркаленням загальної економічної ситуації в країні, її неспроможності виробляти власними силами достатню кількість продовольчих і промислових товарів.

7. Повсякденне життя населення

На відміну від керівництва СРСР пересічні громадяни в середині 80-х рр. не знали про те, що ситуація в сфері економіки – критична. Тому заяви про політику «перебудови» вони зустріли з розумінням. Рівень довіри проявився в тому, що люди відгукнулися на заклики центрального керівництва покращити ефективність праці на виробництві. Проте дуже швидко влада почала вичерпувати кредит довіри населення: за відсутності вільних грошей для вливань в економіку та на виконання проголошуваних соціальних гарантій доводилося вживати непопулярні заходи, такі як антиалкогольна кампанія, боротьба з нетрудовими доходами. Ситуація ще більше погіршилася після Чорнобильської катастрофи, коли республіканське керівництво за вказівкою центру приховало від своїх громадян масштаби лиха, вчасно не повідомило про необхідність вживати заходи для уникнення чи швидкої профілактики наслідків радіоактивного випромінювання.

Чорнобильська катастрофа не тільки вразила населення своєю масштабністю, а й миттєво змінила повсякденне життя мільйонів людей. Ліквідатори та їх сім’ї в першу чергу стикнулися з проблемою погіршення стану здоров’я. Велику дозу опромінення отримали жителі прилеглих до Чорнобиля територій. Будучи евакуйованими, вони втратили житло, роботу, впевненість у завтрашньому дні, змушені були залишити все своє майно, минуле життя зі спогадами і переживаннями і навчитися виживати й пристосовуватися до нових умов життя в іншому місці. Причому в новому середовищі одні співчували чорнобильцям, зважаючи на масштаби їх особистої трагедії, інші – висловлювали незадоволення в зв’язку з їхнім переселенням, оскільки потерпілим як пріоритет віддавали позачергово здані в експлуатацію квартири чи кімнати в гуртожитку, на які черговики чекали роками. Більш того, в окремих населених пунктах черговики після Чорнобиля остаточно втратили можливість на отримання житла. У кризових умовах нове будівництво, особливо в сільській місцевості, так і не було здійснене.

Економічні вливання у ліквідацію наслідків Чорнобильської катастрофи пришвидшили кризу, що виявилося для населення в падінні життєвого рівня, дефіциті товарів, у тому числі першої необхідності. Щоб щось дефіцитне купити, людям доводилося стояти у величезних чергах, які нерідко займали серед ночі. Проте навіть наявність черг не завжди давала можливість придбати життєво необхідні товари, деякі з них просто не постачалися в торговельну мережу.

Одними з перших виявилися перебої у постачанні цукру. 17–18 березня 1988 р. в ЦК КПУ надійшло 29 листів громадян, з критикою стану організації торгівлі цукром. Ось витяги з них.

«Просимо вжити заходи з покращення торгівлі продуктом першої необхідності – цукром. Його після робити купити практично неможливо. Величезні черги. Ми, робітничий народ, опинилися у важкому становищі. Єдиний вихід – займати черги з ранку або ж не виходити на роботу. На думку нашого колективу – це пряме шкідництво, спроба викликати недовіру людей до проваджуваною партією перебудови».

«Бажаючи вплинути на самогонщиків, якийсь «розумник» додумався створити в Києві дефіцит цукру і поставити майже тримільйонне населення міста в чергу за ним. …Розпускаються вже чутки, що скоро теж буде з сіллю і милом. Пропонують запасатися. Люди проклинають не тільки цих «розумників», але вже і керівників міста, республіки… Висловлюються навіть думки, що необхідно виходити з демонстрацією протесту проти цього рішення. До чого доходить! Так навіщо штучно створювати дефіцит, великі черги і хвилювання народу».

«В результаті «цукрової паніки» буквально за два-три дні вільна торгівля цукром перетворилася в агонію… Черги займають о 4–5 годині… Цукру вистачає тільки частині очікуючих. Решта повертаються з пустими руками, проклинаючи всіх і все, починаючи від посадових осіб, закінчуючи перебудовою. Всі ті трирічні зусилля керівництва партії і праці народу можуть бути порушені дурними кроками тільки в одній торгівлі. Те, що відбувається і говориться в цих шумних і гнівних чергах, можна порівняти з найтяжчими роками війни і голоду».

«Мені соромно в магазинах, транспорті, на вулицях чути висловлювання на адресу Радянської влади, якій я присвятив своє життя. Я прошу вжити самі серйозні заходи, покарати винуватих, які дали таке розпорядження і опублікувати про вжиті заходи в пресі»56.

Незабаром, однак, до перебоїв з продуктами звикли. З прилавків магазинів один за одним зникали промислові та продовольчі товари. Люди скуповували все підряд. Склалася ситуація, коли населення чи не вперше отримало на руки більшу кількість готівки. Та не було товару, який би можна було за неї купити. В 1990 р. практично все стало дефіцитом. Гонитва за товарами в цих умовах витісняла всі інші цілі, людина перебувала в постійному напруженні.

Поступово до перебоїв з постачанням додалися негаразди у матеріальному забезпеченні населення. Кризова ситуація на виробництві призвела до простоїв чи зупинки величезної кількості промислових підприємств в зв’язку з відсутністю на них роботи. Безліч людей опинилися без роботи.

Становище із зайнятістю населення дедалі більше загострювалося. Зокрема, ускладнювали його такі процеси: як масове повернення татарського населення до Кримської АРСР; необхідність працевлаштування біженців із регіонів соціального і політичного напруження, а також дружин військовослужбовців у зв’язку з виведенням військових частин із країн Східної Європи. Подальше поглиблення проблеми зайнятості та працевлаштування посилювала тенденція скорочення виробництва через порушення наявних господарських зв’язків: протягом 1990 р. випуск промислової продукції зменшився на 4%, а в будівництві ще більше. Кожен відсоток

518 Частина шоста. НОВІТНЯ ЕПОХА

зниження обсягу промислового і будівельного виробництва – означав звільнення до 80 тис. осіб. Значне скорочення чисельності зайнятих прогнозували в зв’язку

зплановим переходом економіки на ринкові відносини. За розрахунками Мінпраці УРСР в цілому по народному господарству в 1990 р. очікували появу близько 1,8 млн безробітних. Серед них – трудящі, вивільнені з підприємств і організацій у зв’язку зі змінами в організації виробництва і праці (680 тис. осіб), випускники загальноосвітніх шкіл і відраховані з технікумів і вузів учні та студенти (140 тис. осіб), жінки, які мали перерву в роботі в зв’язку з доглядом за малолітніми дітьми (200 тис. осіб), військовослужбовці, звільнені з лав радянської армії і біженці з інших республік (100 тис. осіб) та ін.57

Люди боялися втратити роботу, адже фактично вони були змушені щодень виживати в умовах різкого підвищення цін, падіння життєвого рівня, тотального дефіциту, наростання негативних процесів і соціальних конфліктів, суперечок58. Тим більше багатьом довелося потрапити в ситуації, коли навіть не було змоги використовувати раніше зароблені гроші. В Кремлі навмисне вживали комплекс заходів, спрямованих на переведення економіки в нові ринкові економічні відносини шляхом знецінення готівки, що була на руках у населення.

Недоліком у практичних діях на союзному рівні було те, що підготовка і реалізація реформ здійснювалася без глибоко продуманої комплексної програми соціального захисту населення. Заходи, у тому числі з підвищення пенсій і підтримки сімей з дітьми, виявлялися малодієвими в умовах погіршення економічної ситуації, насамперед – спаду виробництва і тотального дефіциту. Реформа роздрібних цін сприймалася населенням як чергова непродумана акція, в результаті якої відбувалося подальше загострення соціальних проблем і різке зниження рівня життя. Люди обурювалися невиконанням неодноразових завірянь з боку влади про обов’язкове обговорення подібних акцій, висловлювали незадоволення так званими договірними цінами, різким подорожчанням продовольства, товарів дитячого асортименту, високою вартістю харчування в столових, наявністю різних цін на одні

йті самі товари в державній торгівлі й у споживчій кооперації, а також низькою компенсацією, яка несуттєво покривала їхні втрати через підвищення цін на товари масового вжитку та послуги. З тривогою очікували зростання цін на комунальні послуги і плату за житло. Населення змушене було переходити на економію у веденні господарства. Так, з підвищенням цін в їдальнях вже в перший тиждень різко скоротилася кількість відвідувачів: наприклад, на картонажній фабриці у Харківській області з 400 осіб – до 15, на заводі «Будіндустрія» в Дніпропетровській області

з300 осіб – до 30, на швейній фабриці в м. Переяслав-Хмельницький Київської області з 1 тис. осіб до 150 осіб59.

Вумовах проваджуваних урядом реформ населення в цілому дуже слабко уявляло собі суть регульованої ринкової економіки. Більшість її порівнювали з «капіталізмом», «жорстокою експлуатацією», «масовим безробіттям».

Таку ж негативну оцінку з боку населення отримували перші ластівки ринкової економіки – кооператори. У багатьох опитаних слово «кооператор» викликало озлоблення; їх вважали ледве не головними винуватцями погіршення матеріального становища решти населення. Основний використовуваний доказ – «скуповують усе в магазинах і продають по завищеній ціні під новою вивіскою».

Дуже часто джерелом накопичення негативної енергії свого роду несанкціонованими мітингами ставали масові черги за товарами першої необхідності (особливо активно у великих промислових регіонах – Києві, Донбасі, західних областях)60. У них обговорювалися питання, які турбували в повсякденні практично кожну людину: дефіцит багатьох товарів першої необхідності, інфляційні процеси, тіньова економіка, зростання рівня злочинності, втрата віри в досягнення бажаних життєвих цілей за рахунок наполегливої праці; різка активація в суспільстві діяльності неформальних об’єднань; проваджувана владою економічна політика.

У результаті активного обговорення наявних економічних негараздів отримання довго замовчуваної інформації про історичне минуле, екологічну ситуацію тощо відбувалася політизація суспільства.

Посилання до розділу 32

1.Дзісяк Я.І. Соціально-економічні процеси в Україні наприкінці 80-х – на початку 90-х років ХХ століття: Автореф. дис. … канд. іст. наук. – Чернівці, 2006. – С.13.

2.Литвин В.М. Україна: від бюрократичної «перебудови» до народної революції (1985–1991 рр.). –

К., 2005. – С.31.

3.Україна: політична історія ХХ – початок ХХІ століття. – К., 2007. – С.917.

4.Радянська Україна. – 1985. – 17 лип.

5.Там само.

6.Там само. – 1987. – 5 лют.

7.Там само. – 2 черв.

8.Литвин В.М. Україна: від бюрократичної «перебудови» до народної революції (1985–1991 рр.). –

К., 2005. – С.136-137.

9.ЦДАГО України. – Ф.1. – Оп.32. – Спр.2579. – Арк.77.

10.Там само. – Арк.78.

11.Радянська Україна. – 1986. – 6 трав.; 5 серп.

12.Україна: політична історія ХХ – початок ХХІ століття. – К., 2007. – С.919.

13.20 років Чорнобильської катастрофи. Погляд у майбутнє: Національна доповідь України. – К., 2006. – С.6; Україна: хроніка ХХ століття. Роки 1986–1990. – К., 2006. – С.16-17.

14.Барановська Н.П. Чорнобиль в новітній історії України: влада і суспільство. Автореф. дис. …

д-ра іст. наук. – К., 2006. – С.13.

15.Закон України «Про Загальнодержавну програму подолання наслідків Чорнобильської катастрофи на 2006–2010 роки» // Відомості Верховної Ради України. – 2006. – №34. – С.290.

16.20 років Чорнобильської катастрофи. Погляд у майбутнє: Національна доповідь України. –

С.112, 119.

17.Там само. – С.117, 119.

18.Радянська Україна. – 1987. – 27 черв.

19.Бойко О.Д. Україна в 1985–1991 рр.: основні тенденції суспільно-політичного розвитку. – К., 2002. – С.24.

20.Радянська Україна. – 1988. – 18 верес.

21.Україна: політична історія ХХ – початок ХХІ століття. – С.919.

22.Литвин В.М. Україна: від бюрократичної «перебудови» до народної революції (1985–1991 рр.). –

С.172.

23.ЦДАГО України. – Ф.1. – Оп.32. – Спр.2799. – Арк.166.

24.Там само. – Арк.167-168.

25.Там само. – Спр.2599. – Арк.32.

26.Там само. – Арк.99.

27.Там само. – Спр.2579. – Арк.64.

28.Там само. – Арк.48.

29.Там само. – Спр.2799. – Арк.56.

520 Частина шоста. НОВІТНЯ ЕПОХА

30.Там само. – Спр.2964. – Арк.14.

31.Там само. – Спр.2802. – Арк.55-57.

32.Там само. – Спр.2799. – Арк.56.

33.Там само.

34.Там само. – Спр.2936. – Арк.90.

35.Там само. – Спр.2599. – Арк.31.

36.Там само. – Спр.2799. – Арк.56.

37.Там само. – Спр.2599. – Арк.100; Спр.2579. – Арк.66.

38.Там само. – Спр.2579. – Арк.85-86.

39.Радянська Україна. – 1986. – 29 берез.

40.Там само. – 1987. – 13 серп.

41.ЦДАГО України. – Ф.1. – Оп.32. – Спр.2464. – Арк.89-90.

42.Там само. – Арк.108.

43.Там само. – Спр.2727. – Арк.44.

44.Історія українського селянства. Нариси: В 2 т. – К., 2006. – Т.2. – С.491-492.

45.Панченко С. Зміни в аграрних відносинах України у другій половині 80-х – першій половині 90-х рр. // Перебудова: задум і результати в Україні (до 10-річчя проголошення курсу на реформи): Матеріали наук.-теорет. семінару. – К., 1996. – С.28.

46.Управлінські проблеми функціонування аграрної сфери виробництва в Україні (80-ті рр. ХХ ст.) // www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/Nzvdpu_ist/2008_13/sekciya ykraina/ypravlinskiproblemu.pdf.

47.ЦДАГО України. – Ф.1. – Оп.32. – Спр.2501. – Арк.19-20.

48.Там само. – Арк.41-42.

49.Там само. – Арк.37-39.

50.Там само. – Спр.2937. – Арк.85-86.

51.Там само. – Спр.2599. – Арк.26.

52.Там само. – Спр.2501. – Арк.35-36.

53.Там само. – Спр.2501. – Арк.46-47.

54.Там само. – Спр.2799. – Арк.63.

55.Там само. – Арк.167-169.

56.Там само. – Спр.2501. – Арк.13-14.

57.Там само. – Спр.2937. – Арк.16, 38.

58.Там само. – Спр.2964. – Арк.67.

59.Там само. – Арк.12-13.

60.Там само. – Спр.2727. – Арк.23-24.