Материал: Економічна історія України том 2

56 Частина шоста. НОВІТНЯ ЕПОХА

бітника, майже половина з них (5247) працювали в машинобудуванні (47%). Лише на підприємствах «Російської потягобудівної та механічної акціонерної компанії» налічувалося 2126 найманих працівників, у машинобудівній фірмі «Гельферіх– Саде» працювало 1480 осіб, а на підприємстві Мельгозе були зайняті 380 людей. Серед промислових підприємств з виробництва споживчих товарів виділялася шоколадна фабрика «Жорж Борманн» швейцарського підприємця Георга Борманна, на якій було зайнято 790 працівників. Загалом у 1911 р. у Харкові переважали підприємства металообробної (27) та харчової (19) галузей. Помітну роль в економічному житті міста відігравали друкарні (23), які обслуговували таких оптових замовників, як університет, технологічний і ветеринарний інститути. До 1914 р.

вХаркові зросла й мережа громадських закладів, що створило чималі фінансові труднощі органам міської влади. Видатки на водопостачання, каналізацію, трамвай (з 1906 р.), залізницю, автобус (із 1910 р.), освітні заклади, музеї, бібліотеки, лікарні та громадські установи соціального забезпечення зі зростанням населення теж постійно збільшувалися, однак їх весь час не вистачало для того, щоб принаймні належним чином задовольнити проблеми з водопостачання і санітарної гігієни164.

Важливе місце у розвитку промисловості і торгівлі на Півдні імперії Романових посідала Одеса. У 1914 р. в Одесі налічувалося 420 заводів і фабрик, на яких працювало 30 тис. робітників165. Одеський морський порт був одним із найбільших в країні. На початку ХХ ст. за вантажообігом він зайняв друге місце після Петербурга. Сюди щорічно прибувало в середньому 1100 парових і 120 парусних суден. В Одесі перебувала головна контора Російського товариства пароплавства і торгівлі, яке здійснювало перевезення не лише на Чорному і Азовському, а й на Балтійському морях. Воно поширювало свою діяльність також на басейни Дніпра, Південного Бугу і Дністра166.

Головними галузями виробництва в Києві на зламі століть були галантерея, машинобудування і переробна сільськогосподарська промисловість. 110 навколишніх цукрових і рафінадних заводів покривали половину загальної потреби у цукрі всієї імперії і робили Київ цукровою столицею держави.

Найбільшим машинобудівним виробництвом Києва був Південноросійський завод. Під час світової кризи 1900–1903 рр. виробництво різко впало, значно зменшилась кількість робітників. Однак у 1907–1908 рр. тут почалося деяке пожвавлення, яке у наступні роки змінилося піднесенням. Київський завод «Арсенал» на 1 січня 1904 р. мав 758 робітників, у тому числі 500 кваліфікованих металістів. Продовжувало зростати виробництво на заводі АТ «Гретер і Криванек»167.

Постійне зростання населення зумовлювало зростання забудови міста. Так, у Києві в 1908 р. було збудовано 240 будинків, а в 1912 – 454168. Швидкими темпами розвивалася міська інфраструктура. Зокрема, з 1892 р. по 1911 р. в місті було прокладено 160 км ліній для руху міського трамваю з парком у 300 вагонів, відкрито додатково вісім маршрутів. Вигідне залізничне сполучення, найбільший залізничний міст в Європі, а також перший електричний трамвай на території Російської імперії ознаменували початок стрімких змін у розвитку міста169.

ВажливимадміністративнимцентромПравобережжябувКам’янець-Подільсь- кий. Однак розвиток економіки цього міста залишав бажати на краще. У 1913 р.

вКам’янці-Подільському було 312 майстерень, 53 магазини, 1,3 тис. крамниць і

лотків та 47 трактирів, харчевень, пивних, декілька банків, 2 кредитних товариства170.

Перед Першою світовою війною в Полтаві було 53 значних підприємства, не рахуючи залізничних майстерень, потягобудівного та вагонного депо, з них з паровими двигунами 35 – чавуноливарний, винокурний, крохмальні, олійні, маслоробні, цегельні заводи, фабрики – тютюнові, макаронна, ковбасні та інші, друкарні і т. п. Загальна вартість продукції цих підприємств, за далеко неповними і неточними даними, становила – без залізничних підприємств і млинів – понад 6 млн руб. На підприємствах і в кустарних майстернях міста працювало понад 6 тис. робітників, при загальній кількості населення – 60 131 осіб. Переважна більшість населення жила на окраїнах в дерев’яних мазаних будівлях із солом’яними стріхами. Електрикою користувались тільки в будинках, розташованих на центральних вулицях міста, а на околицях гасовими лампами. Вулиці центру освітлювалися електричними ліхтарями, інші – газовими, на околицях не освітлювались зовсім. Водогін обслуговував знову ж таки тільки центр міста, інші райони користувались колодязями. Каналізації в місті зовсім не було. Вулиці забруковувалися лише в центрі171.

Про стан харчування жителів українських міст дає обсяг добового споживання (в грамах)172:

Наведені обсяги споживання харчових продуктів засвідчують, що головна частка у харчуванні мешканців міст припадала на хліб і хлібопродукти. Другу позицію у складі раціонів посідала картопля. Частка м’яса та риби порівняно з попередніми видами продуктів була меншою.

Економічна відсталість західноукраїнських земель позначалася на соціальній структурі населення цього регіону. Великих міст на території українських земель імперії Габсбургів було небагато. Однак наприкінці XIX – на початку XX ст. міське населення Західної України поступово зростало. Так, кількість мешканців 19 галицьких міст протягом 1880–1910 pp. збільшилася на 62,8%. У 1880 p. частка жителів міст у всьому населенні становила 17,1%, а в 1910 р. – 19,8%. Найшвидше зростало населення Львова. Якщо взяти 1850 p. за 100, то в 1910 p. населення міста збільшилося на 286,5%.

В цілому населення західноукраїнських міст зростало в порівняно невеликих величинах, що властиве аграрним провінціям. Так, на Закарпатті протягом 1869–1910 pp. міське населення збільшилося на 71%, тоді як усе населення зросло на 45%173. Незначні темпи урбанізації були спричинені відсталістю промисловості.

58 Частина шоста. НОВІТНЯ ЕПОХА

Так, наприкінці ХІХ ст. на Закарпатті діяло лише дві порівняно великі меблеві фабрики – в Ужгороді (400 робітників) і Хусті (160 осіб) і кілька менших, які мали по 20–60 робітників і виготовляли, крім меблів, паркет, різні столярські вироби174. Торгово-промислове населення регіону в цілому за цей період зростало значно швидше.

Міське промислове виробництво на теренах українських земель імперії Габсбургів залишалось переважно дрібним. Так, понад 94% промислових підприємств Галичини (36,1 тис. у 1902 р.) залишалися дрібними (мали до 5 осіб), слабо механізованими. На них працювало більше половини зайнятого в промисловості населення. Це були ремісничі заклади, які орієнтувалися здебільшого на замовника175.

За даними перепису 1895 р. у Чернівцях налічувалось багато дрібних підприємств, на яких працювало 2566 робітників. Але поступово відбувалася концентрація виробництва. В 1902 р. в місті вже було 17 підприємств, на кожному з яких працювало понад 20 робітників. Найбільшими вважалися: цегельний завод (122 робітники), пивзавод (91 робітник), два млини (55; 70 робітників). В 1910 р. в місті було 2140 ремісників, у тому числі 346 кравців, 193 шевця, 106 ковалів, 30 слюсарів, 25 електротехніків, 14 ювелірів. Важлива роль в економіці міста належала торгівлі. В 1910 р. тут жило 1402 торговці. Крім Петровського ярмарку (тривав 2 тижні), щопонеділка, середи і п’ятниці відбувалися базари. З Чернівців до різних країн світу щороку вивозилося близько 18 тис. вагонів лісоматеріалів. На експорт ішли хліб, худоба, продукти тваринництва, фрукти176.

Загалом економічне зростання українських міст у складі імперій Романових і Габсбургів на початку ХХ ст. відбувалось відповідно до економічного розвитку того чи іншого регіону. Так, на Півдні України та на Донбасі значного розвитку набули міста як великі промислові центри. В середовищі їх мешканців переважали наймані робітники. Міста Південно-Західного краю Російської імперії реалізовувалися передусім як адміністративні губернські центри. Поміж них своєю значущістю виділявся Київ, адже його населення зростало найшвидше. Міста на українських землях імперії Габсбургів розвивалися повільніше порівняно з містами підросійської України. Водночас протягом початку ХХ ст. в містах України, завдяки розвитку товарно-грошових відносин та розширенню промислового виробництва, збільшувалась кількість фінансових установ, зростала трамвайна мережа, розвивались заклади стаціонарної торгівлі та громадського харчування, зростав товарооборот внутрішньої торгівлі, розвивалось комунальне господарство міст за рахунок будівництва каналізації, розширення водогінної мережі, впровадження телефонного зв’язку. Завдяки розвитку технічного прогресу зростали електричні мережі, впроваджувалось електричне вуличне освітлення. Важливу роль у економічному зростанні міст відігравало розширення залізничного сполучення поміж головними містами України.

Посилання до розділу 22

1.Дерев’янкін Т.І., Голобуцький В.О., Горбоватий М.Д. Історія народного господарства Української РСР. – Т.1: Економіка досоціалістичних формацій. – К., 1983. – С.391.

2.Яковлев А.Ф. Экономические кризисы в России. – М., 1955. – С.252.

3.Нестеренко А.А. Очерки истории промышленности и положения пролетариата Украины в конце ХІХ и начале ХХ в. – М., 1954. – С.100.

4.Дерев’янкін Т.І., Голобуцький В.О., Горбоватий М.Д. Назв. праця. – С.391.

5.Яковлев А.Ф. Назв. праця. – С.255.

6.Нестеренко А.А. Назв. праця. – С.102.

7.Нариси з історії Дрогобича (від найдавніших часів до початку ХХІ ст.). – Дрогобич, 2009. –

С.97.

8.Хонігсман Я.С. Проникнення іноземного капіталу в економіку Західної України в епоху імпе-

ріалізму (до 1918 р.). – Львів, 1971. – С.52.

9.Яковлев А.Ф. Назв. праця. – С.260.

10.Нестеренко А.А. Назв. праця. – С.101.

11.Там само. – С.103.

12.Голобуцький В.О. Економічна історія Української РСР (Дожовтневий період). – К., 1970. –

С.263.

13.Яковлев А.Ф. Назв. праця. – С.271.

14.Нестеренко А.А. Назв. праця. – С.104.

15.Яковлев А.Ф. Назв. праця. – С.271.

16.Хонігсман Я.С. Назв. праця. – С.64.

17.Нестеренко А.А. Назв. праця. – С.101; Яковлев А.Ф. Назв. праця. – С.262.

18.Яковлев А.Ф. Назв. праця. – С.286.

19.Нестеренко А.А. Назв. праця. – С.105.

20.Там само. – С.107-108.

21.Голобуцький В.О. Назв. праця. – С.243.

22.Лановик Б.Д., Матисякевич З.М., Матейко Р.М. Економічна історія України і світу: 1999. –

С.477.

23.Нестеренко А.А. Вказ. праця. – С.109.

24.Там само. – С.218.

25.Голобуцький В.О. Назв. праця. – С.243.

26.Нестеренко А.А. Назв. праця. – С.36.

27.Лановик Б.Д., Матисякевич З.М., Матейко Р.М. Назв. праця. – С.479.

28.Нестеренко А.А. Назв. праця. – С.38.

29.Лановик Б.Д., Матисякевич З.М., Матейко Р.М. Назв. праця. – С.480.

30.Нестеренко А.А. Назв. праця. – С.223-224.

31.Голобуцький В.О. Назв. праця. – С.268.

32.Лановик Б.Д., Матисякевич З.М., Матейко Р.М. Назв. праця. – С.488.

33.Ковалев Н.К.Экономика нефтяного района Прикарпатья в период владычества иностранного капитала и в годы Советской власти (историко-экономический очерк). – К., 1960. – С.43; Голобуцький В.О. Назв. праця. – С.285.

34.Лановик Б.Д., Матисякевич З.М., Матейко Р.М. Назв. праця. – С.500.

35.Макконелл К.Р., Брю С.Л. Экономикс: принципы, проблемы и политика. – М., 1999. – С.531.

36.Голобуцький В.О. Назв. праця. – С.264; Нестеренко А.А. Назв. праця. – С.117; Вірник Д.Ф. Матеріальні і соціальні передумови Великої Жовтневої соціалістичної революції // Економічні передумови Великої Жовтневої соціалістичної революції (на матеріалах України): Респуб. між-

від. наук. зб. – К., 1967. – С.12.

37.Дерев’янкін Т.І., Голобуцький В.О., Горбоватий М.Д. Назв. праця. – С.359-360.

38.Лановик Б.Д., Матисякевич З.М., Матейко Р.М. Назв. праця. – С.482.

39.Молчанов В.Б. Економічна історія. – Житомир, 2003. – С.70.

40.Матвєєва Л.В. Монополістичні тенденції у гірничозаводській промисловості України в 70-90-х роках ХІХ ст. // Історія народного господарства та економічної думки Української РСР. – 1980. –

Вип.14. – С.43.

41.Лановик Б.Д., Матисякевич З.М., Матейко Р.М. Назв. праця. – С.484.

42.Корнійчук Л.Я. Питання мит на з’їздах гірничопромисловців Півдня Росії (з історії економічної думки на Україні, 70-ті роки ХІХ ст.) // Історія народного господарства та економічної думки Української РСР. – 1971. – Вип.6. – С.80-87.

60 Частина шоста. НОВІТНЯ ЕПОХА

43.Лановик Б.Д., Матисякевич З.М., Матейко Р.М. Назв. праця. – С.484.

44.Молчанов В.Б. Назв. праця. – С.71.

45.Кульчицький С.В. Залізничне господарство в системі державно-монополістичного капіталізму

//Економічні передумови Великої Жовтневої соціалістичної революції (на матеріалах України): Респуб. міжвід. наук. зб. – К., 1967. – С.117.

46.Голобуцький В.О. Назв. праця. – С.265.

47.Лановик Б.Д., Матисякевич З.М., Матейко Р.М. Назв. праця. – С.485.

48.Цукерник А.Л. Синдикат «Продамет». – М., 1959. – С.22.

49.Молчанов В.Б. Назв. праця. – С.71.

50.Голобуцький В.О. Назв. праця. – С.266.

51.Яковлев А.Ф. Назв. праця. – С.219.

52.Дерев’янкін Т.І., Голобуцький В.О., Горбоватий М.Д. Назв. праця. – С.386.

53.Китаніна Т.М. Синдикат «Трубопродаж» (1908–1914 рр.) // Економічні передумови Великої Жовтневої соціалістичної революції (на матеріалах України) : Респуб. міжвід. наук. зб. – К., 1967. – С.62.

54.Яковлев А.Ф. Назв. праця. – С.220.

55.Кульчицький С.В. Назв. праця. – С.117.

56.Уперенко М.О. До історії створення синдикату «Врожай» // Історія народного господарства та економічної думки Української РСР. – 1974. – Вип.8. – С.74-77.

57.Голобуцький В.О. Назв. праця. – С.242.

58.Молчанов В.Б. Назв. праця. – С.71.

59.Хонігсман Я.С. Назв. праця. – С.142.

60.Молчанов В.Б. Назв. праця. – С.72.

61.Лановик Б.Д., Матисякевич З.М., Матейко Р.М. Назв. праця. – С.497.

62.Хонігсман Я.С. Назв. праця. – С.143, 144, 145.

63.Там само. – С.144, 145.

64.Там само. – С.151.

65.Там само. – С.154-158.

66.Стенографический отчет Государственной думы. Четвертый созыв. Сессия IV. – СПб., 1913.

67.Вестник Всероссийской сельскохозяйственной палаты. – 1916. – №2-3.

68.Речь П.А.Столыпина в заседании общего собрания Государственной думы 5 декабря 1908 г. // Ососов А. Земельный вопрос в 3-ей Государственной думе. – СПб., 1913. – С.546.

69.Сборник речей Петра Аркадьевича Столыпина. – Пг., 1916. – С.40.

70.Речь А.В. Кривошеина в заседании общего собрания Государственной думы 10 ноября 1908 г.

//Ососов А. Вказ. праця. – С.431.

71.Реєнт О.П., Сердюк О.В. Перша світова війна і Україна. – К., 2004. – С.116, 119.

72.Государственная дума. Четвертый созыв. Сессия І. – Ч.1. – Стб.1446-1448.

73.Витанович І. Аграрна політика царських урядів. 1917–1920 // Укр. історик. – 1967. – №3-4. –

С.10.

74.Агрономический журнал. – Кн.8. – Харьков, 1913. – С.73, 79.

75.Статистика землевладения в 1905 году. Свод данных по 50-ти губерниях Европейской России. –

СПб., 1907. – С.XXIX.

76.Южно-русская сельскохозяйственная газета. – 1915. – 16 апр.

77.Речь А.В. Кривошеина в заседании общего собрания Государственной думы 10 ноября 1908 г.

//Ососов А. Вказ. праця. – С.709.

78.Горнозаводское дело. – 1910. – №32-33. – С.940.

79.ДАКО. – Ф.2. – Оп.224. – Спр.307. – Арк.15 зв.

80.Южно-русская сельскохозяйственная газета. – 1914. – 27 февр.

81.Витюгов А. Итоги землеустройства в Черниговской губернии // Черниговский отдел Лиги аграрных реформ. Бюллетень №1. – 1917. – С.36, 37.

82.Государственная дума. Четвертый созыв. Сессия. 1. – Стб.1459.

83.Огановский Н.П. Революция наоборот (Разрушение общины). – Пг., 1917. – С.25.

84.Речь графа И.И.Капниста 20 февраля 1909 г. в заседании общего собрания Государственной думы // Ососов А. Вказ. праця. – С.674.