Материал: Економічна історія України том 2
26. Більшовицькі методи «навздогінної» модернізації (1929–1938) |
271 |
Process of Stalin // Famine – Genocide in Ukraine. 1932–1933. Western archives, testimonies and new research. – Toronto, 2003. – P.104.
61.Гриневич Л.В. Виявлення національної ідентичності українського селянства в роки колективізації // Голод 1932–1933 років в Україні: причини та наслідки. – С.421-425.
62.Голод 1932–1933 років на Україні: очима істориків, мовою документів. – К., 1990. – С.292293.
63.История Коммунистической партии Советского Союза. – Т.1, Кн.2. – М., 1971. – С.158.
64.Davies R.W., Wheatcroft S. The Years of Hunger. Soviet Agriculture, 1931–1933. – Palgrave, 2004. – P.490.
65.Історія колективізації сільського господарства УРСР. – Т.2. – К., 1965. – С.554-555.
66.Сталін Й. Твори. – Т.12. – С.283.
67.КПРС в резолюціях і рішеннях з’їздів, конференцій і пленумів ЦК. – Т.4. – К., 1980. – С.431.
68.XVI съезд ВКП(б): Стенограф. отчет. – М.-Л., 1930. – С.37.
69.Сталин И. Сочинения. – Т.12. – С.307.
70.Трагедия советской деревни… – Т.2. – С.383-384.
71.Голод 1932–1933 років в Україні: причини та наслідки. – С.394-395.
72.Слинько І.І. Соціалістична перебудова і технічна реконструкція сільського господарства України. – С.282.
73.Бабко Ю., Бортничук М. Третя Всеукраїнська конференція КП(б)У. – К., 1968. – С.81.
74.Сталін Й. Твори. – Т.12. – С.273.
75.Там само. – Т.11. – С.6.
76.Трагедия советской деревни. – Т.3. – М., 2001. – С.137-140.
77.Очерки истории коллективизации сельского хозяйства в союзных республиках. – М., 1963. –
С.196.
78.Колективізація і голод на Україні. 1929–1933: Зб. док. і матеріалів. – К., 1992. – С.366.
79.Командири великого голоду. Поїздки В.Молотова і Л.Кагановича в Україну та на Північний Кавказ. 1932–1933 рр. – К., 2000. – С.209.
80.Там само. – С.214.
81.Сталин и Каганович. Переписка. 1931–1936 гг. – М., 2001. – С.188.
82.Колективізація і голод на Україні. 1929–1933: Зб. док. і матеріалів. – С.501-502.
83.Сталин и Каганович. Переписка. 1931–1936 гг. – С.240-241.
84.Трагедия советской деревни. – Т.3. – М., 2001. – С.453-454.
85.Кульчицький С.В. Ціна «великого перелому». – К., 1990. – С.212.
86.Там само. – С.210.
87.Сталин и Каганович. Переписка 1931–1936 гг. – С.187, 191, 224.
88.Таугер М.Б. Урожай 1932 года и голод 1933 года // Судьбы российского крестьянства. – М., 1996. – С.313, 331.
89.Сталин и Каганович. Переписка 1931–1936 гг. – С.166-167.
90.Кульчицький С.В. Ціна «великого перелому». – С.313.
91.Кульчицький С. Голодомор 1932–1933 рр. як геноцид: труднощі усвідомлення. – К., 2007. –
С.260.
92.Голод 1932–1933 років на Україні: очима істориків, мовою документів. – К., 1990. – С.185.
93.Розсекречена пам’ять. Голодомор 1932–1933 років в Україні в документах ГПУ-НКВД. – К., 2007. – С.193-263.
94.Сталин и Каганович. Переписка 1931–1936 гг. – С.274.
95.Там само.
96.Кульчицький С.В. Ціна «великого перелому». – С.292.
97.Трагедия советской деревни. – Т.3. – С.528-529.
98.Голодомор 1932–1933 років в Україні. Документи і матеріали. – К., 2007. – С.404.
99.Трагедия советской деревни. – Т.3. – С.279.
100.Кульчицький С. Голодомор 1932–1933 рр. як геноцид: труднощі усвідомлення. – С.268.
101.Там само. – С.469.
102.Голодомор 1932–1933 рр. в Україні. Документи і матеріали. – С.402.
103.Голод 1932–1933 років на Україні: очима істориків, мовою документів. – С.251, 254, 257.
272 Частина шоста. НОВІТНЯ ЕПОХА
104.Командири великого голоду. – С.250.
105.Там само. – С.281-282.
106.Там само. – С.254.
107.Там само. – С.291-292.
108.Кульчицький С. Голодомор 1932–1933 рр. як геноцид: труднощі усвідомлення. – С.292.
109.Terri Martin. The Affirmative Action Empire. – Nations and Nationalism in the Soviet Union. 1923– 1939. – Ithaca; London, 2001. – P.300-301.
110.Командири великого голоду. – С.272-273.
111.Осколков Е. Голод 1932–1933 гг. в зерновых районах Северо-Кавказского края // Голод 1932– 1933 років в Україні: причини та наслідки. – К., 1995. – С.120.
112.Голод 1932–1933 років на Україні: очима істориків, мовою документів. – С.284, 286.
113.Кульчицький С.В. Ціна «великого перелому». – С.283-284.
114.Стенограммы заседаний Политбюро ЦК РКП(б)–ВКП(б). 1923–1938 гг.: В 3 т. – Т.3: 1928– 1938 гг. – М., 2007. – С.589.
115.Там само. – С.657, 658.
116.Шаповал Ю., Золотарьов В. Всеволод Балицький: Особа, час, оточення. – К., 2002. – С.188, 388.
117.Там само. – С.189.
118.Nove A. An Economic History of the U.S.S.R. – Penguin Books, 1989. – P.170.
119.Голодомор 1932–1933 років в Україні. Документи і матеріали. – С.475-476.
120.Там само. – С.495.
121.Командири великого голоду. – С.315.
122.Сталин и Каганович. Переписка 1931–1936 гг. – С.299.
123.Командири великого голоду. – С.316.
124.Кульчицький С. Голодомор 1932–1933 рр. як геноцид: труднощі усвідомлення. – С.299.
125.Командири великого голоду. – С.317.
126.Там само. – С.323-324.
127.Голод 1932–1933 років на Україні: очима істориків, мовою документів. – С.308.
128.Колективізація і голод на Україні. 1929–1933: Зб. док. і матеріалів. – К., 1992. – С.415.
129.Кульчицький С.В. Ціна «великого перелому». – С.258-259.
130.Трагедия советской деревни. – Т.3. – С.635.
131.Там само. – С.32.
132.Мерль Ш. Голод 1932–1933 годов – геноцид украинцев для осуществления политики русификации? // Отечественная история (Москва). – 1995. – №1. – С.56.
133.Голодомор 1932–1933 років в Україні. Документи і матеріали. – С.699.
134.Там само. – С.663.
135.Голод 1932–1933 років на Україні: очима істориків, мовою документів. – С.473.
136.Davies R.W., Wheatcroft S. The Years of Hunger. Soviet Agriculture, 1931–1933. – Palgrave Macmillan, 2004. – P.481-484.
137.Кульчицький С.В. Ціна «великого перелому». – С.303-304.
138.Розсекречена пам’ять. – С.291.
139.Лисяк-Рудницький І. Історичні есе. – Т.2. – К., 1994. – С.297.
140.Трагедия советской деревни. – Т.3. – С.746-747.
141.Сталін Й. Твори. – Т.13. – С.215, 227-228.
142.Данилов В.П., Зеленин И.Е. Организованный голод. К 70-летию общекрестьянской трагедии // Отечественная история. – 2004. – №5. – С.108.
143.Правда. – 1933. – 19 лют.
144.Голод 1932–1933 років на Україні: очима істориків, мовою документів. – С.390-394.
145.Там само. – С.403.
146.Там само. – С.443.
147.Гриневич Л. Рефлексії Червоної армії на колективізацію і голод в Україні (1932–1933 рр.) // Голод-геноцид 1933 року в Україні: Історико-політологічний аналіз соціально-демографічних та морально-психологічних наслідків: Матеріали Міжнар. наук.-теорет. конф. (Київ, 28 листопада
1998 р.). – К., 2000. – С.204.
26. Більшовицькі методи «навздогінної» модернізації (1929–1938) |
273 |
148.Кульчицький С.В. Ціна «великого перелому». – С.378.
149.Там само. – С.369.
150.Максудов С. Потери населения СССР. – Benson (Vermont), 1989. – С.58.
151.Кульчицький С.В. Ціна «великого перелому». – С.370.
152.Там само. – С.370.
153.Там само. – С.371.
154.Комуністична партія України в резолюціях і рішеннях з’їздів, конференцій і пленумів ЦК. –
Т.1. – С.799-800.
155.Кульчицький С.В. Ціна «великого перелому». – С.386.
156.Зеленин И.Е. Политотделы МТС – продолжение политики «чрезвычайщины» (1933–1934 гг.) // Отечественная история. – 1992. – №6. – С.55.
157.Ткач Н.І. За ленінським кооперативним планом. – К., 1970. – С.122.
158.Конквест Р. Жнива скорботи. Радянська колективізація і голодомор. – К., 1993. – С.298.
159.КПУ в резолюціях… – Т.1. – С.794.
160.Кульчицький С.В. Ціна «великого перелому». – С.392.
161.Там само. – С.396.
162.История Украинской ССР. – Т.7. – К., 1984. – С.411.
163.Кульчицький С. Голодомор 1932–1933 рр. як геноцид. – С.358.
164.Вылцан М.А. Завершающий этап создания колхозного строя. 1935–1937. – М., 1978. – С.28.
165.Кульчицький С.В. Ціна «великого перелому». – С.398.
166.Калинин М.И. Выполняем заветы Ленина. – М., 1934. – С.68.
167.История Украинской ССР. – Т.7. – С.422.
168.Кульчицький С.В. Ціна «великого перелому». – С.407-408.
169.Даниленко В.М., Касьянов Г.В., Кульчицький С.В. Сталінізм на Україні. – К., 1991. – С.81.
170.Сталін Й. Твори. – Т.13. – С.183.
171.Кульчицький С.В. Україна між двома війнами (1921–1939 рр.). – С.204.
172.Литвин В. Україна: міжвоєнна доба (1921–1938). – К., 2003. – С.240.
173.Гудзенко П.П., Кульчицький С.В., Шаталіна Є.П. Трудові почини робітничого класу. 1921– 1937. – С.161.
174.Там само. – С.162.
175.Там само. – С.163-164.
176.Кульчицький С.В. Участь робітників України у створенні фонду соціалістичної індустріаліза-
ції. – С.89-90.
177.Кульчицкий С.В. Внутренние ресурсы социалистической индустриализации СССР (1926– 1937). – К., 1979. – С.226.
178.Там само.
179.Кульчицький С.В. Темпи і пропорції промислового виробництва // Ленінський план соціалістичної індустріалізації та його здійснення на Україні. – К., 1969. – С.151.
180.Там само. – С.152.
Розділ 27
ГОСПОДАРСЬКЕ
СТАНОВИЩЕ
ЗАХІДНОУКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЕЛЬ (1918–1939)
1. Західна Україна
Повоєнна розруха, голод й безробіття різко посилили соціальну активність й зовніш- ньополітичнуборотьбуукраїнахЦентрально-Східної Європи. Зокрема, відновлення Польської держави у листопаді 1918 р. залишило відкритим питання про
її устрій та кордони.
Найвищу владу в Польщі до скликання законодавчого сейму обійняв як Тимчасовий Начальник Держави Юзеф Пілсудський. Склалася непевна політична ситуація, оскільки різні партії й угруповання претендували на владу. Точилася військова й дипломатична боротьба за кордони нової держави, відбувалися будівництво державного апарату. Вибори до сейму 26 січня 1919 р. завершили перший етап творення відродженої держави1.
Сейм затвердив тимчасові принципи функціонування держави – «Малу Конституцію». Згідно з нею законодавчу владу представляв сейм, а виконавчу – Начальник Держави спільно з урядом. Лише у березні 1921 р. сейм ухвалив Конституцію Польської Республіки, побудовану частково за зразком французької й англійської, а також з урахуванням національних традицій. Законодавча влада тепер належала двопалатним Національним зборам – сеймові та сенату, виконавча – президенту та уряду. За національними меншинами визнавалися права збереження своєї самобутності, розвитку мови та культури. Передбачалося існування в межах самоврядування автономних структур національних меншин. Основний закон ІІ Речіпосполитої, що запроваджував парламентський устрій, систему представницького правління й засади організації адміністративного
27. Господарське становище західноукраїнських земель (1918–1939) |
275 |
апарату й судочинства, стабілізував на певний час внутрішньополітичну ситуацію й уможливив поступ країни в напрямі демократизації суспільного життя.
Національна політика. Українські території у складі II Речіпосполитої – Східна Галичина, Волинь, Холмщина, Підляшшя й частина Полісся – становили приблизно третину її території. У 1931 р. на цих землях проживало 8,9 млн осіб, в тому числі українців, за різними оцінками, налічувалося від 4,4 до 5,5 млн осіб
(49,4–61,8%), поляків – близько 2 млн (22,5%), євреїв – 0,9 млн (10,1%). Українці становили майже 70% мешканців Cтаніславівського, близько 50% – Тарнопільського, майже 70% – Волинського, близько 40% – Львівського воєводств. У південних повітах Поліського воєводства вони становили понад 80% мешканців. Українці залюднювали переважно сільську місцевість, натомість їхня частка у міському населенні не перевищувала 35%. Найбільша міська українська громада мешкала
уЛьвові – 50 тис. на 312 тис. львів’ян у 1931 р. (16%). Місто було польським анклавом посеред українського «моря». Українці становили від 16 до 19% населення усієї Польщі2.
Політичні партії Польщі (за винятком нелегальної компартії) були одностайні
упрагненні назавжди приєднати Західну Україну і Західну Білорусь. Однак способи виконання цієї стратегічної мети пропонувалися різні. Національні демократи (ендеки), ідеологом яких був Р.Дмовський, обстоювали «інкорпораційну» програму, що передбачала створення мононаціональної Польської держави шляхом примусової асиміляції національних меншин. Прихильники маршала Ю.Пілсудського дотримувалися «федералістичної» концепції – створення федерації Польщі, Литви, Україні та Білорусі.
Упродовж 1923–1926 рр. в урядових коаліціях домінували ендеки, котрі реалізовували свою «інкорпораційну» програму. Передусім урядовці прагнули зміцнити польський «стан посідання» у Західній Україні. Попри те що Галичина була одним
знайбільш перенаселених аграрних регіонів Центрально-Східної Європи, сюди, а також на Волинь спрямовувалися десятки тисяч польських військових і цивільних колоністів («осадників»), які діставали кращі землі й користувалися фінансовими субсидіями уряду. Метою «осадництва» було не стільки заохочення заслужених колишніх військових, скільки зміцнення польськості у прикордонних районах. Максимальна площа «осади» сягала 45 га, пересічно вона становила 18 га. До 1935 р. було створено близько 7,9 тис. військових «осад» площею 143 тис. га, близько половини колоністів осіли на Волині. Полякам надавалася перевага й під час здійснення аграрної реформи. Польська політика колонізації українських теренів спричиняла ненависть селян до колоністів, яка часом виливалася у криваві сутички.
Уміжвоєнному двадцятилітті Західна Україна залишалася відсталою аграрною окраїною Польської держави. Уряд поділив територію країни навпіл: Польщу «А» (корінні польські землі) і Польщу «Б» (так звані східні креси – Західна Україна
йЗахідна Білорусь). На розвиток Польщі «А» спрямовувалася переважна частина капіталовкладень, тут зосереджувалися основні галузі промисловості, тоді як упосліджена Польща «Б» слугувала ринком збуту продукції польської промисловості
йджерелом сировини.
Водночас варто враховувати особливості історичного розвитку цих регіонів. Західна й Центральна Польща ще упродовж ХІХ ст. були краще промислово роз-