Материал: Економічна історія України том 2
296 Частина шоста. НОВІТНЯ ЕПОХА
800 тис. – офіційно зареєстрованими туберкульозниками93. Протягом міжвоєнного періоду населення Бессарабії страждало від рецидивів голоду. Бессарабія голодувала в 1929 р.94 Напрочуд неврожайним виявився 1935 р., селяни вимушені були рятуватися від голоду в містах*.
Інкорпорація українських земель боляче вдарила по господарському життю провінції, оскільки румунський уряд не намагався компенсувати втрати місцевих підприємців та виробників сільгосппродуктів внаслідок втрати російського ринку, більше того – до 1927 р. митні тарифи були такими, що унеможливлювали експорт з Бессарабії до Польщі та інших країн Європи. В плачевному стані перебував хлібний експорт: з одного боку, залізничний транспорт Румунії був спроможний переправляти не більше 1/3 необхідного обсягу; з другого, Галац не спромігся замінити собою Одесу. Дегенеративні процеси відбувалися у виноробній промисловості. Румунські окупанти із задоволенням реквізували вино у бессарабського селянства, і водночас робили все можливе, аби унеможливити його проникнення на внутрішній ринок. На початку лютого 1918 р. префекти окупованих територій змусили власників виноградників сплачувати по 5 руб. за кожне продане у провінції відро вина, при вивезенні вина за межі Бессарабії податок зростав до 10 руб. Загалом податок на вино, запроваджений у Бессарабії, в 5–6 разів перевищував аналогічний у Румунії95. До анексії Бессарабія пересічно виготовляла 32 млн галонів вина на рік, з яких більше половини експортувала до Росії. У повоєнні роки експорт вина, за підрахунками радянських аналітиків, скоротився на 90%96. Усе це
всвою чергу позбавляло місцевих виробників реальних можливостей отримання прибутків, повноцінного грошового обігу, концентрації капіталу, врешті – призводило до хронічного дефіциту грошової маси, кризи неплатежів і як наслідок до знекровлення виробничого життя. Цілком закономірно життя бессарабського міста у міжвоєнний період перетворилося на животіння, повсякчасну боротьбу за фізичне виживання: про жодний економічний прогрес не йшлося.
Дещо кращими були справи в риболовному промислі: водна система нижнього Дунаю, створювана притоками Серет і Прут, а також повноводні Тиса та Дністер сприяли розвитку річкового та морського судноплавства. Дельта Дунаю та Дністровський лиман були багаті на цінні сорти риби. Найбільшу частку рибний промисел посідав у економіці місцевостей, що межували з Чорним морем і лиманами. В Аккерманському повіті було доволі багато сіл, господарство яких ґрунтувалося на риболовлі. Важливими центрами риболовства історично були Вілков і Кілія, які постачали білугу та осетрів. У 1921 р. в Бессарабії було виловлено 1628 тис. т риби, в 1927 р. – 2544 тис. т, приблизно порівну видобуток поділяли між собою держава та приватні підприємства97.
Дещо іншим шляхом проходило господарське життя буковинських міст. Буковина – колишній посередник товарообміну між Росією та Західною Європою – до-
*З с. Казаче Векі повідомляли, що з 12 пудів пшениці, посіяної на двох десятинах, врожай склав 1,3 пуди. Див.: Страхіття голоду в Басарабії // Самостійність. – 1935. – 6 жовтня. Наприкінці жовтня з провінції почали приходити загрозливі звістки: «Доведені до розпуки голодом родичі продають своїх дітей, щоб лише роздобути кусник хліба для прочої рідні… Йде зима, йдуть дни, коли нігде не можна буде найти ні крихітки ніякої поживи – хіба смерть
вобіймах морозу». Див.: Там само. – 20 жовтня.
27. Господарське становище західноукраїнських земель (1918–1939) |
297 |
волі вдало пристосувалася до нових суспільно-політичних і економічних обставин і спромоглася отримати зиск від прямого виходу до Чорного моря. До 1921 р. товарообіг між Буковиною та Румунією здійснювався під наглядом буковинського генерального секретаріату. Понад рік в обігу оберталася австро-угорська крона. Обмін грошей відбувався за курсом 1 лей – 2 крони (тоді як біржовий курс становив 1:4). Протягом 1920 р. в Буковині була утверджена румунська банківська система. Введення відповідної системи митних обмежень прискорило переорієнтацію буковинського ринку з австрійських і польських товарів на румунські. На провінцію було поширено чинність закону 1912 р. про підтримку державної промисловості. Завдяки цьому доволі швидко зруйновані за часів війни підприємства були відновлені. Найстрімкіше розвивалася текстильна галузь. У 1924–1930 рр. у Чернівцях виникло декілька трикотажних фабрик, у тому числі й зі спільним румунсько-польським капіталом. Найбільшими з них були «Potavaria Romana» (435 робітників), «Textrom» (350 робітників), «Textra» (121 робітник). Питома ва-
га цих підприємств у валовій продукції Буковини становила 12–15%. Ефективно працювали 8 сукновалень, 22 трикотажні фабрики. Вся текстильна промисловість Буковини була сконцентрована в Чернівцях. У 1934 р. вона виробляла продукції на 0,5 млрд леїв і давала роботу 3–6 тис. осіб.
У Чернівцях же розміщувалася перша в Румунії (створена в 1934 р.) гумова фабрика «Caurom» (600 робітників), 90% продукції якої реалізовувалося в Старому Королівстві. Менший товарообіг давали невеликі підприємства хімічної промисловості (миловарні, ґуральні), меблеві виробництва, бляхарські фабрики, фабрики з виробництва глюкози, крохмалю та декстрину, м’ясопереробні підприємства, фабрики скла, зорієнтовані передовсім на внутрішній ринок. Близько 4 тис. робітників були зайняті в млинарстві. Велика кількість дрібних пекарень, цукроварень, фабрик з виробництва дріжджів, броварень повністю забезпечували місцевий ринок, а деякі сорти пива («Azuga», «Luther») вивозилися до Старої Румунії.
Гірнича промисловість була представлена марганцевими копальнями Південної Буковини, соляною копальнею у Качиці, каменоломнями та розробками вапна. Понад 10 тис. робітників і 3 тис. інженерів та управлінців були задіяні в деревообробній промисловості, що постачала деревиною Старе Королівство (25% продукції) та іноземні країни (75%)98.
На жаль, промислове піднесення було нетривалим – уже з 1928 р. унаочнилися ознаки тяжкої економічної кризи. Вона почала «розповзатися» країною, захоплюючи галузь за галуззю. Кризові явища розпочалися в харчовій і шкіропереробній промисловості, поволі перекидаючись на всі сфери виробництва. Значною мірою її важкість обумовлювалася традиційною відсталістю провідних галузей румунської економіки – нафтодобувної, текстильної, харчової, шкіряної. Ситуація погіршувалася несприятливою міжнародною кон’юнктурою: неякісний румунський бензин не витримував конкуренції американсько-голландського тресту, а румунське збіжжя набуло такого вагомого конкурента, як аргентинське зерно. Валовий продукт промисловості в 1932 р. становив 60% від рівня 1928 р. Це був час масового розорення дрібних і середніх підприємств, лихоманки в банківській сфері* й водно-
* За 1929 р. збанкрутували понад 1 тис. банків, до 1933 р. розорилася переважна біль-
298 Частина шоста. НОВІТНЯ ЕПОХА
час початок тотальної монополізації провідних виробничих сфер. У 1928–1936 рр. кількість великих акціонерних товариств (з капіталом понад 1 млрд леїв) зросла з 5 до 13, вони сконцентрували 48% капіталовкладень у промисловості. У часи кризи в Румунії сформувалася величезна армія резервної робочої сили (600 тис. безробітних, разом з членами родини – близько 2 млн осіб за межею бідності), що дозволяло монополістам безкарно погіршувати умови праці та її оплату – тривалість робочого дня перевищувала 12 годин.
За таких обставин уряд декларував стратегію виведення країни з кризи. Було запроваджено «три жертовні криви» – масові звільнення робітників державних підприємств і державних службовців. У 1929 р. було ухвалено закон «Про рух сільськогосподарських маєтків», який дозволив продаж ділянок, отриманих у ході аграрної реформи. Реформа легалізувала концентрацією засобів виробництва в сільськогосподарському секторі. В 1930 р. помістя площею більше 500 га охоплювали 17% сільськогосподарських угідь99. У 1931 р. уряд скасував мита на експорт зерна, згодом запровадив премії на експорт борошна, які компенсувалися за рахунок запровадження податку на печений хліб.
Намагаючись розв’язати заскладну проблему зростаючої селянської заборгованості по виплатах аграрної реформи, уряд наприкінці 1931 р. призупинив продаж майна за борги, а в 1932 р. ухвалив два закони, які реструктуризували селянські борги. Держава взяла на себе частину боргу й виступала поручителем у виплаті решти, в свою чергу селяни мали виплатити борг протягом 30 років під 4% річних. Уже навесні 1933 р. закон про конверсію був скасований і замінений законом про відстрочку платежів. У квітні 1934 р. був ухвалений закон «Про ліквідацію сільськогосподарських і міських боргів», згідно з яким залишки боргів мали бути виплачені протягом 17 років під 3% річних100.
Початок 30-х рр. став часом гарячкового пошуку виходу, однак неодноразова переорієнтація зовнішніх торговельних партнерів й ухвалення дискримінаційних торговельних мит призводили до подальшого погіршення становища платників податків, на плечі яких перекладався тягар витрат за безглузді чи корумповані рішення Бухареста. Врешті, населення Буковини вимушене було купувати значно дорожчі за польські відповідники французьку сировину, галантерею та англійське вугілля. Давався взнаки і так званий іудейський бойкот німецьких товарів, який відкрив польським товарам дорогу на буковинський і бессарабський ринки101. У 1933–1937 рр. роздрібні ціни на промислові товари зросли на третину, на 23% збільшилися прямі податки. З 28 леїв, сплачуваних за кілограм цукру, мешканець Румунії віддавав державі 16 леїв податку, такі товари першої необхідності, як хліб і сірники, обкладалися зборами «на озброєння», «на авіацію» тощо102. Доходило до прикрих курйозів: цараністичний уряд, отримавши позику Кройгера, надав позичальнику 30-річну монополію на сірники, що викликало їхнє неконтрольоване подорожчання. Врешті, агенти монополіста ходили по хатах, виявляючи самопали (фаєрцайги), кресила, складали акти та нараховували непомірні штрафи (500–1000 леїв)103.
шість банківських установ. Це, в свою чергу, боляче вдарило по всіх галузях економіки, особливо по селянських господарствах відкупників (Голос Буковини. – 1935. – 21 квіт.).
27. Господарське становище західноукраїнських земель (1918–1939) |
299 |
По становищу селянської родини боляче били «ножиці цін». За часів економічної кризи ціни на сільськогосподарські продукти впали більш ніж на 55%, а на промислові – на 39%. Сільськогосподарські знаряддя, в свою чергу, коштували на 30% дорожче за товари сільськогосподарського сектора, що вибивало економічне підґрунтя з-під ніг виробника. Тогочасні селянські настрої влучно передає вірш Мадятинського «Мужицька доля»:
…Хліб удвоє здорожів, Нема де заробити. Зима вже на плечах, Нема чим запалити104.
Румунські економісти доводили згубність імпортно-експортного дисбалансу для економіки країни, проте уряди були глухими до порад спеціалістів. Якщо в 1910 р. співвідношення експортно-імпортного товарообміну дорівнювало 1:7, то в 1933 р. воно становило вже 1:18. Часи економічної кризи стали періодом важких випробувань для населення провінцій. Стан глибокої депресії, зневіри лунав зі шпальт тогочасних українських видань. У березні 1935 р. «Голос Буковини» в передовиці писав: «…По війні були лекші часи, чоловік заробляв гроші мав на їду, на вбрання та ще й щадив на пізніше. У послідних шістьох роках усі видять, що чоловік заледве заробляє на прожиток, багато навіть попроїдали свої давні ощадності, а на будуче що буде – не знати»105. У другій половині травня 1935 р. уряд, намагаючись припинити спекуляцію, запровадив тверді ціни на основні продукти харчування106. Однак інфляція, що наростала на тлі чергової грошової реформи, продовжувала спустошувати гаманці споживачів. Як повідомляла «Самостійність» у лютому 1935 р., ціни на споживчі товари напередодні прибуття нових грошей у провінцію підскочили на 30%107.
На середину 30-х рр. галузеві диспропорції та монополізація провідних галузей важкої промисловості визначали обличчя румунської економіки: надвиробництво товарів, що не мали ринку збуту в країні й водночас були не конкурентними, замикало фатальний корупційний зв’язок між урядом і монополіями. В 1938 р. 70% металургійної продукції розподілялося по державних замовленнях, 30% – реалізовувалося на ринку108. У переддень Другої світової війни найбільші металургійні заводи «Малакса» працювали на 98% за державними замовленнями. Індекс зростання у важкій промисловості в 1938 р. порівняно з 1927 р. становив 167%, предметів споживання – 121%. Імпорт (переважно техніки та сировини для цих галузей) становив 40% від загального обсягу. Інвестування відбувалося за рахунок державного бюджету, внутрішніх позик і зростання податків. У бюджеті 1938–1939 рр. частка прямих і опосередкованих податків з населення становила 2/3 і в грошовій масі дорівнювала 6,5 млрд леїв (для порівняння: в 1937/38 бюджетному році – 4,5 млрд леїв)109. Погіршання податкового клімату стало безпосередньою основою концентрації виробництва та капіталу за рахунок розорення середнього та дрібного підприємництва. В 1938 р. статистичні та податкові відомства Румунії зафіксували близько 4 тис. випадків банкрутств.
У 1938–1939 рр. держава посилила втручання в економічне життя країни. Заборонні митні тарифи створили режим найбільшого сприяння для підприємств найближчого оточення короля – великих монополістичних груп важкої та військо-
300 Частина шоста. НОВІТНЯ ЕПОХА
вої промисловості. Вартість акцій промислових і банківських установ Кароля ІІ зросла з 57 млн леїв у 1935 р. до 1 млрд у 1940 р.110
Тим часом загострення внутрішньої політичної ситуації негативно позначалося на господарському житті українських земель: у другій половині 1937 р. був подовжений термін стану облоги. Розпочалися широкомасштабні експропріації єврейського капіталу, які в цілому справили дестабілізуючий вплив на економіку країни та спричинили масову еміграцію єврейської громади*. Саме в цей час відданий королю колишній цараніст (тоді ж – член уряду О.Гоги) А.Калінеску залишив непоказну характеристику уряду: «Не имеет концепции, импровизирует… экономические и финансовые круги его саботируют… паника в еврейских кругах»111. Стрімко знецінювалися акції навіть монстрів румунської промисловості «Астра Ромине», «Решица», розпочалася фінансова криза, наростали інфляційні явища.
Посилення міжнародної нестабільності та воєнні тривоги у Європі позначилися на ракурсі бачення внутрішніх румунських проблем. Рік від року держава нарощувала витрати на військове відомство й зміцнення обороноздатності країни. Восени 1937 р. королівство розпочало запровадження багаторічної програми «скріплювання границь» на заході, яка безпосередньо позначилася на щоденному існуванні населення низки прикордонних територій. Гасло «В сьогоднішніх обставинах сила значить мир, а слабкість означає війну»112 стало підосновою і виправданням низки антидемократичних нововведень. Наростала воєнізація економіки: якщо в 1936 р. воєнні витрати становили 3,636 млрд леїв, то в 1940 р. – 16,283 млрд113. Наприкінці 30-х рр. резервна армія робочої сили сягнула в Румунії 2,5 млн осіб, тобто 1/4 всього самодіяльного населення, що само по собі діагностувало хворобливе становище економіки країни. Катастрофічно погіршувався рівень життя: споживання м’яса було меншим за аналогічні показники в Англії, Франції та Німеччині
в2,5 раза, молока – у 2–3 рази, цукру – в 4–7 разів114.
Уконтексті підготовки до неминучої війни відбувалося економічне зближення
зНімеччиною, яка чимдалі відтісняла традиційно сильні позиції в Румунії англійського та французького капіталів. 1938 р. став роком найвищого злету економіки Румунії, однак він був однобічним і спричиненим військовою кон’юнктурою. В 1938 р. п’ять провідних румунських нафтодобувних компаній, на які припадало близько 70% румунського експорту, працювали переважно з німецькими партнерами. Піднесення військової промисловості сполучалося з кричущим погіршенням виробничого життя загалом і становища пересічних громадян зокрема. Симптоми невідворотної економічної кризи ставали дедалі очевиднішими. Її не були спроможні відвернути ані подальше підсилення державного контролю над виробництвом, ані штучне підтримування експорту зерна, ані збільшення податкового пресу. В контексті адміністративно-територіальної реформи відбулося розчленування території Бессарабії: у серпні 1938 р. був створений так званий Дністровський край. Внаслідок реформування адміністративно-територіальної структури Бессарабії
* Слід зазначити, що єврейська еміграція з Румунії набула значного розвитку вже за часів економічної кризи, щоправда зворотна міграція також мала місце. – Див.: Поворот жидів // Голос Буковини. – 1935. – 12 травня.