Материал: Економічна історія України том 2

436 Частина шоста. НОВІТНЯ ЕПОХА

силового тиску, адміністративних впливів. Якщо говорити про неадекватне висвітлення «історичної місії» радгоспів, то вона випливала з антинаукового розуміння самої суті державної власності. Розпочавшись як експеримент для «допомоги» економічно відсталим колгоспам, процес їхнього реформування незабаром набув масових масштабів, що призвело до гіпертрофованої ролі державного сектора в сільському господарстві. По суті, відбувалося згортання колгоспної (теоретично – кооперативної) форми власності. У теорії це кваліфікувалось як зростання зрілості соціалістичних виробничих відносин на селі.

В Україні подібна трансформація не набула такого розмаху, як, скажімо, у Росії чи Казахстані, де радгоспи виробляли половину товарної продукції, а робітникиаграрники перетворилися на основний компонент соціальної структури села. Загалом же створювалися ілюзії, що «радгоспизація» різко підвищила ефективність виробництва, а домінування робітників у структурі сільського населення прискорювало його рух до «соціальної однорідності».

Зменшення чисельності колгоспного селянства і збільшення у зв’язку з цим аграрного прошарку робітників стало розглядатись у теорії і як один з важливих чинників стирання відмінностей між містом і селом, між робітничим класом і колгоспним селянством. Комуністична партія та її ідеологічний апарат посилено поширювали міф про те, що радянське суспільство прискореними кроками наближається до безкласового. Створення нової історичної спільності «радянський народ» стало черговою пропагандистською ідеологемою. Фактично це, як зазначає львівський дослідник історії сільського господарства Б.Крачковський, було звичайним соціальним переміщенням з метою механічного розширення поняття «робітничий клас», яким, як ширмою, прикривалося панування громіздкого партійно-бюрократичного державного апарату55.

Доцільність зростання кількості аграрних робітників мотивувалася ще й тим, що саме з робітничим класом комуністи пов’язували перспективи людства. Його аграрний загін покликаний був забезпечити рух села до комунізму, до соціальної однорідності. На практиці ж з ліквідацією приватної власності та її суб’єктів, коли на пролетаріат було перетворено фактично весь народ, робітничий клас не тільки не став власником у місті і на селі, а навпаки, разом з іншими великими соціальними спільностями опинився на межі повного зубожіння.

Отже, розширення радгоспного сектора в сільському господарстві визначалось діючим механізмом радянського ладу, спрямованого на підвищення рівня усуспільнення виробництва й наростання одноманітності відносин власності, що привело не тільки до її одержавлення, а й до деградації, подальшого відчуження трудівника від землі й інших матеріальних засобів. У радгоспах крайнього рівня досягала концентрація виробництва, надмірною стала централізація управління, диспропорцією і дискримінацією відзначався міжгалузевий поділ праці. Організація виробництва згідно з єдиним директивним планом за стандартизації форм господарювання й позбавлення селянина самостійності у праці виявилася нежиттєздатною. Одержавлення не сприяло піднесенню і зміцненню аграрної економіки, а навпаки, призводило до її руйнації.

Соціально-економічна політика на селі, що проводилася у 1950-х – першій половині 1960-х рр., виявилась, як зазначалося, непослідовною. За умов

адміністративно-командної системи продуктивні сили були скуті, не могли стало розвиватися, що і призвело до уповільнення темпів розвитку сільського господарства вже наприкінці 1950-х рр. Позитивний заряд аграрних реформ, які проводилися на основі рішень вересневого (1953 р.) пленуму ЦК КПРС і наступних партійних рішень, був в основному вичерпаний. На це вплинула і ціла низка непродуманих партійних дій, і непослідовність у подоланні недоліків реформування сільського господарства.

Наприкінці 1950-х – початку 1960-х рр. стабільно нестійку економіку колгоспів і радгоспів було підірвано новими, згубними для розвитку сільського господарства реформами. Україна й на цей раз продовжувала бути своєрідним полігоном, лабораторією СРСР, де випробовувались усілякі нововведення.

Для забезпечення постійного контролю за селянством, виробництвом і розподілом сільськогосподарської продукції в країні діяли не лише колгоспна система, розгалужений державний заготівельний апарат, а й державні машинно-тракторні станції (МТС). Користуючись своїм монопольним становищем головного власника сільськогосподарської техніки на селі, МТС сприяли додатковому вилученню зерна в колгоспів. За своїм соціальним становищем (оплата праці, правове становище, соціальне забезпечення) працівники МТС були «елітою» стосовно інших сільських жителів. Навіть у тих випадках, коли неефективні взаємовідносини між колгоспами і МТС ставали очевидними, держава не прагнула ліквідувати машинно-тракторні станції.

У звітній доповіді ЦК КПРС XX з’їздові партії в 1956 р. М.Хрущов ще говорив про зростання ролі МТС, про заходи щодо суттєвого поліпшення їхньої роботи, про доцільність переведення їх на госпрозрахунок протягом найближчих років. Не було жодного натяку на реорганізацію МТС, що наближалась, і в постановах ЦК і Ради міністрів СРСР 1957 р. Вони продовжували функціонувати як усталена структура в організації сільськогосподарського виробництва.

Наприкінці 1950-х рр. думка партійного керівництва щодо МТС змінилася. Стали вважати, що форма виробничо-технічного обслуговування колгоспів через МТС перестала відповідати завданням подальшого росту продуктивних сил у сільському господарстві. Колгоспи, мовляв, набули здатності самостійно вирішувати свої виробничі завдання. Значна відірваність технічних засобів від основного засобу виробництва в сільському господарстві – землі – навіть у рамках системи не сприяла раціональній організації колгоспного виробництва. Централізоване забезпечення МТС технікою часто не враховувало потреби колгоспів і спеціалізацію господарств у зоні обслуговування МТС. ЦК КПРС дійшов висновку, що в умовах, коли частина колгоспів була спроможна за власний рахунок забезпечити себе сільськогосподарською технікою відповідно до виробничих потреб, МТС історично вичерпали свій виробничий потенціал56.

Кульмінацією сільськогосподарських експериментів М.Хрущова, паралельно з ліквідацією МТС, стала низка інших реформаційних заходів у системі сільського господарства наприкінці 1950-х рр. За задумом вони не суперечили його попередньому сліпому захопленню агромістами й Марксовою метою усунення «суперечностей між містом і селом». Відтак на колгоспи чинився шалений тиск, щоб вони об’єднувалися. Водночас наростала тенденція до перетворення колгоспів на рад-

438 Частина шоста. НОВІТНЯ ЕПОХА

госпи. Ці зміни відповідали традиційному більшовицькому тяжінню до великих механізованих господарств, а також були, за висловом Мартіна Маля, «логічним виявом партійного популізму М.Хрущова»57.

Наприкінці 1950-х рр. М.Хрущов спробував розв’язати нові проблеми за допомогою низки адміністративних реформ і шляхом чергових «кампаній» (кукурудзяна лихоманка, м’ясна кампанія в Рязані, молочні рекорди) тощо, на які покладав великі надії і які, за його задумом, повинні були покращити функціонування економічної системи держави.

За відсутності продуманої інвестиційної політики в аграрному секторі (проблема її фінансування залишалася невирішеною, оскільки держава не наважувалася перенести на роздрібні ціни прибутки, отримані виробниками після підвищення закупівельних цін у 1953–1954 рр.), підвищенню ефективності сільського господарства мали сприяти дві адміністративні реформи. Перша реформа полягала в новому значному укрупненні колгоспів з кінця 1950-х – початку 1960-х рр., про яку говорилось вище. Друга – у ліквідації МТС і передачі техніки (тракторів і сільгоспмашин) у власність колгоспів, що передбачало їхнє краще використання й застосування. Ініціатива мотивувалася тим, «що розвиток сільського господарства й розширення прав колгоспів вимагають зосередити сільськогосподарську техніку в господарствах». З економічної точки зору такі заходи, безсумнівно, дали б змогу багатьом колгоспам покращити організацію виробництва й підвищити продуктивність праці. Однак для інших залишався вигіднішим прокат обладнання і техніки, оскільки це забезпечувало більшу гнучкість у їхньому використанні.

25–26 лютого 1958 р. відбувся пленум ЦК КПРС з порядком денним «Про дальший розвиток колгоспного ладу та реорганізацію машинно-тракторних станцій». Постанова пленуму мала особливе значення для радикальних змін у механізмі функціонування колгоспно-радгоспної системи. У березні подібну постанову ухвалив і пленум ЦК Компартії України.

У березні 1958 р. сесія Верховної Ради СРСР надала партійним рішенням сили закону. Відповідно до нього, «реорганізація МТС повинна здійснюватись поступово із врахуванням розвитку економіки окремих колгоспів й особливостей різних зон і районів Радянського Союзу в терміни, встановлені Радами міністрів союзних республік»58.

Ліквідацією МТС і передачею техніки у власність колгоспам порушувався один із важливих сталінських догматів, за яким усі важливі засоби виробництва повинні перебувати в руках держави. По суті, це була ініціатива, що могла посилити самостійність селянського господарства.

Запланована реорганізація була прихильно зустрінута на селі. Висловлювалась лише стурбованість серйозними практичними проблемами, які могли виникнути в ході перебудови.

На початок реорганізації в Україні налічувалось майже 1400 машиннотракторних станцій. Розміщувалися вони по республіці дуже нерівномірно.

Після ухвалення інструкції Міністерства сільського господарства і Міністерства фінансів СРСР «Про порядок та умови продажу колгоспам тракторів, сільськогосподарських машин і механізмів, що належать МТС» в Україні інтенсивно розпочався продаж техніки. У березні-квітні 1958 р. для його проведення в кож-

ному районі були створені спеціальні комісії. Вони відповідали за надання техніці МТС належного стану, за раціональний розподіл звільненої обслуги механізмів та спеціалістів, правильну оцінку вартості тракторів та іншої техніки. Оціночними комісіями визначався технічний стан тракторів та машин, відсоток їх зносу59.

Процес передачі техніки колгоспам проходив досить нерівномірно. Лише в 13 областях УРСР техніку прийняли всі колгоспи республіки. 662 економічно слабкі колгоспи не мали фінансових можливостей для придбання техніки, тому вони повинні були обслуговуватися тими МТС, які продовжували функціонувати, або ж новоствореними РТС (ремонтно-тракторними станціями)60.

Реорганізація повинна була проводитись, як зазначалося, поступово. Однак у її практичному здійсненні (аж ніяк не за ініціативи колгоспників) була допущена поспішність. Незважаючи на заклики до обережності, її провели протягом одного року зразу ж по всій території країни і по всіх господарствах одночасно. Результат виявився негативним. Багато колгоспів опинились у важкому фінансовому становищі, оскільки техніка, яку вони вимушені були викуповувати, продавалась їм за оптовими цінами, що значно перевищували державні, за якими техніку в свій час отримували машинно-тракторні станції.

Був ще один досить суттєвий чинник, який застосовувала державна машина під час викуповування техніки в МТС. Він полягав у тому, що за відсутності в господарствах інструкції Міністерства сільського господарства і Міністерства фінансів про порядок і умови продажу тракторів та іншої сільськогосподарської техніки оцінювання їх вартості відбулося в деяких областях республіки після продажу техніки колгоспам. Фактично розцінки на придбану техніку прийшли тоді, коли техніка була вже передана колгоспам61. Це внесло дезорганізацію в стосунки між державою і колгоспами. На липень 1959 р. у республіці повністю розрахувалися за придбану в МТС техніку всього лише близько 1500 господарств, що становило трохи більше 10%62.

Негайна й обов’язкова ліквідація МТС мала й інші негативні наслідки: у першу чергу це від’їзд до міста абсолютної більшості спеціалістів МТС, які боялися втратити статус і бути прирівняними до колгоспників. У результаті обладнання, яке залишилося без кваліфікованого обслуговування, часто виходило з ладу.

Сільське господарство втратило половину механізаторів. Заводи сільського машинобудування залишилися без стійкого внутрішнього ринку і вимушені були скоротити виробництво. Експлуатація техніки колгоспами різко погіршилася через недостатньо кваліфіковане обслуговування.

Колгоспам не вистачало не лише техніки, а й мінеральних добрив, незважаючи на розширення їхніх поставок селу. М.Хрущов особисто доклав чимало зусиль для створення в СРСР індустрії хімічних добрив. Результат цієї роботи виявився лише в другій половині 1960-х рр., коли на гектар посівів стали вносити 350 кг добрив (враховуючи й органічні). Але й цей успіх був лише досягненням рівня 1928 р., у той час як протягом десятиріч більшість посівів отримувала добрив менше цього рівня на третину, а в окремі роки – в 1,5–2 рази менше63.

В умовах екстенсивного ведення сільського господарства підвищення продуктивності праці було прямо пов’язане зі зростанням капіталовкладень. Але наприкінці 1950-х – початку 1960-х рр. їх обсяг не лише не зріс, але навіть зменшився.

440 Частина шоста. НОВІТНЯ ЕПОХА

Продавши трактори й сільськогосподарську техніку колгоспам, держава включила їхню вартість до складу капіталовкладень у сільське господарство на 1958 р., при цьому сумарна кількість техніки не зросла, а колгоспи опинилися під тягарем значних боргів державі.

Замістьмашинно-тракторнихстанційуселахстворювалисяремонтно-технічні станції (РТС). На них покладалося завдання забезпечувати ремонт тракторів та інших машин, технічне обслуговування колгоспів, постачання колгоспам (шляхом продажу) нової техніки, запасних частин, пального, добрив, отрутохімікатів та інших матеріалів. До основної компетенції РТС було також зараховано організацію прокату тих машин, яких колгоспи не мали; виконання окремих видів спеціалізованих робіт; надання допомоги колгоспам по впровадженню у виробництво нової техніки, досягнень науки та передового досвіду з утриманням і використанням машинно-тракторного парку; підвищення кваліфікації механізаторських кадрів64.

Реально ж МТС найчастіше просто ліквідовували, і колгоспам, які не мали жодного обладнання, доводилося своїми силами нашвидкуруч завершувати ремонт і підготовку техніки до сівби. Штат працівників на одну РТС затверджувався в кількості 23 осіб, а у відділеннях – усього 10 осіб65.

На осінь 1959 р. у республіці діяло 658 ремонтно-технічних станцій і 457 відділень РТС, що в цілому дало зменшення виробничих потужностей на 19%66. Одночасно із реорганізацією МТС у республіці тривало подальше укрупнення колгоспів. Лише за період з січня 1958 р. по липень 1959 р. кількість колгоспів зменшилася на 3761, з яких близько 300 було перетворено на радгоспи або приєднано до лісгоспів67, а 1410 економічно слабких колгоспів були об’єднані з економічно міцнішими68.

Реорганізація МТС справила значний вплив на колгоспне село передусім тим, що змінила порядок технічного обслуговування колгоспів, який існував протягом майже трьох десятиліть. Завдяки купівлі колгоспами сільськогосподарської техніки, яка раніше належала МТС, виробник став ближчим до засобів виробництва. Тим самим, здавалося, було покінчено з наявністю на колгоспній землі двох власників. Крім того, колгоспи дістали змогу мати справу з різноманітними державними організаціями, послуги яких оплачувалися грошима, а не натурою. Але це ще не означало зниження залежності колгоспів від центральних директивних органів. Той механізм, за допомогою якого держава без особливих перешкод вилучала з колгоспів необхідні для неї засоби, не був зламаний. Зберігалось головне – володіння монопольним правом на матеріально-технічне постачання колгоспів і на державне замовлення виробленої ними продукції. Це давало змогу державі й у наступні роки розпоряджатися колгоспною продукцією й диктувати свої умови та ціни. Через необхідність викупати техніку в держави колгоспи, обтяжені величезними боргами, опинилися на межі банкрутства. Економічні стимули практично не діяли. Виходило, що прогресивний за своєю суттю захід не приніс бажаних результатів.

Об’єктивно купівля колгоспами сільськогосподарської техніки деякою мірою розчищала сферу ринкових відносин на селі, давала більше можливостей для господарств розпоряджатися засобами виробництва, вимагала повернутися до початкової концепції кооперативного господарства, відмовившись від повного підпорядкування державі. Оскільки колгоспи повинні були самі, хоча й у визначених