Курсовая работа (т): Економічна характеристика Індонезії

Кардинальні зміни спричинила азіатська фінансово-економічна криза 1997-98 років, що вкрай хворобливо позначився на економіці Індонезії. Колапс цілих галузей економіки, різке зниження доходів широких верств населення призвели до загострення соціальної напруженості, масовій незадоволеності політикою уряду, ескалації етно-конфесійного екстремізму.

У короткі терміни сформувався активний антиурядовий рух, кістяком якого стали студентські і молодіжні організації. 21 травня 1998 року, після серії масштабних безладів і масових протестів, подіям в передуючі тижні в Джакарті, президент Сухарто оголосив про свою відставку. Главою держави був призначений віце-президент Б. Ю. Хабібі, який досить скоро втратив владу і фактично віддав її новому президенту Вахіду [6].

В період президентства Вахида вдалося вирішити деяку частину соціально-економічних проблем.

Проте політична обстановка в країні залишалася досить складною: практично відразу позначилася тенденція до протистояння між главою держави, що прагнув до максимальної одно осібності в процесі ухвалення важливих державних рішень.

Уряд Мегаваті Сукарнопутрі продовжив курс, направлений на оздоровлення соціально-економічної обстановки, врегулювання і планомірну лібералізацію економічного життя країни. Зокрема, відповідно до оновленого законодавства, в країні вводилися прямі президентські вибори, був завершений процес поетапного демонтажу «соціально-політичної функції» озброєних сил. Уряду Юдойоно вдалося добитися значних успіхів у вирішенні економічних проблем.

У другій половині 2000-х років істотний прогрес був досягнутий на економічному напрямі: в значній мірі була відновлена інвестиційна привабливість країни, темпи економічного зростання в більшості промислових і комерційних галузей наблизилися до докризового рівня.

конкурентоспроможність борг індонезія торгівля

Розділ 2. ГАЛУЗЕВА СТРУКТУРА ЕКОНОМІКИ

2.1 Первинний сектор (сільськогосподарське виробництво)

Сільське господарство - історично основна галузь місцевої економіки даючи ледве більше 15 % національного ВВП, забезпечує зайнятість значної частини населення - більше 38 %. При цьому його доля і в структурі ВВП, і з точки зору зайнятості поступово знижується. Основною сільськогосподарською галуззю є землеробство. Оброблювані землі складають приблизно 13 % території країни - таким чином, за їх площею Індонезія займає 7-е місце в світі. Близько 1/3 оброблюваних земель зрошувані.

За виробництвом багатьох сільськогосподарських культур країна займає лідируючі місця в світі. Основні харчові культури: рис (збір в 2013 році - 64,4 млн т, 3-е місце в світі, в кінці 1980-х років досягнуте стабільне самозабезпечення цим ключовим продуктом спживання), касава (22 млн т, 1-е місце в світі), кокоси (21,5 млн т, 1-е місце в світі), кукурудза (16,9 млн т, 4-е місце в світі), банани (6,3 млн т, 6-е місце в світі), батат (2 млн т, 4-е місце в світі). У великих об'ємах вирощуються масляниста пальма (22,5 млн т пальмового масла, 1-е місце в світі), сагова пальма - (5,2 млн т саго, 1-е місце в світі), цукровий очерет (26,5 млн т, 10-е місце в світі), какао-боби (800 тис. т, 2-е місце в світі), кава (700 тис. т бобів, 4-е місце в світі), тютюн (181 тис. т, 6-е місце в світі), чай (160 тис. т, 7-е місце в світі), гвоздика (81 тис. т, 1-е місце в світі), перець (80 тис. т, 2-е місце в світі). З технічних культур найбільше значення мають каучуконоси (2,8 млн т натурального каучуку, 2-е місце в світі).

Тваринництво розвинене в меншій мірі. Загальне поголів'я великої рогатої худоби на 2014 рік складає 15,23 млн голів, у тому числі 13,5 млн - м'ясні корови, 0,53 млн - молочні корови і 1,2 млн - буйволи, використовувані головним чином як тяглова худоба. До 2014 року планується вийти на самозабезпечення яловичиною (у 2014 році національне виробництво забезпечувало 97,5 % потреб населення). За даними на 2012 рік, поголів'я кіз складало 15,8 млн голів, вівці - 10,3 млн голів, свиней (вирощуються переважно немусульманським населенням) - 5,5 млн голів.

Основною свійською птицею є курка: у 2012 році було 68 млн курей-несучок та було вироблено більше 1,2 млрд бройлерних курчат, більше 1 млн т яєць (таблиця. 2.1).

Величезне значення історично має рибальство: за об'ємом вилову риби і морепродуктів за 2014 рік - більше 5,1 млн т - Індонезія займає третє місце в світі, основні промислові види: тунець, макрель, сардина, морський окунь, групер, креветки. При цьому за обсягами виробництва з ним практично порівнялося рибництво, що інтенсивно розвивається: по вилову штучно розведеної риби і морепродуктів за 2014 рік - більше 4,7 млн т - країна займає друге місце в світі. Основні види, що розводяться: тілапія, короп, гурамі, креветки, широко практикується розведення перли нових раковин [7].

Найважливішою галуззю є лісове господарство: у 2013 році в Індонезії було заготовлено 98,7 млн м3 деревини (8-е місце в світі), з яких 36,4 млн м3 промислового призначення. Серйозною проблемою в цій галузі є незаконна вирубка лісу і контрабандний вивіз коштовних порід деревини

Таблиця 2.1

Основні показники сільського господарства Індонезії в 2014 р.

Загалом, стійкий мусонний клімат і рівний розподіл кількості опадів зробили можливим вирощування сільськогосподарських культур майже по всій території Індонезії. Однак, землі для посівів займають тільки одну десяту частину суші. На Яві більшість обробленої землі займають тераси для вирощування рису, здебільшого вздовж північних береговий та центральних рівнин. В сухішій східній частині Яви вирощують кукурудзу, маніоку, солодку картоплю, земляний горіх (арахіс), сою, тютюн та каву [22].

Розвиток на Суматрі та інших зовнішніх островах не такий інтенсивний і складається переважно з невеликих ферм. Проте, навколо Медану лежать великі плантації, які вирощують тютюн, каучукові дерева, пальмову олію, капок, чай та каву. Рис, кукурудзу та маніоку вирощують в основному у районі рідкого лісу на півночі та Палембангу на південному сході.

2.2 Вторинний сектор (промисловість та будівництво)

Заміщення імпорту та підтримка сільськогосподарського сектору довго були двома основними цілями індустріальної політики. Заміщення імпорту було застосоване для таких товарів як їжа, текстильні вироби, добрива і, в результаті цього широкомасштабна політика індустріалізації не розпочалася до кінця 80-х років ХХ ст. Через це промисловість зростала дуже повільно, і зараз оцінюється не більше ніж одна четверта частина ВВП.

За традицією, найрозвиненішими галузями промисловості в Індонезії були ті, що займалися обробкою сільськогосподарських ресурсів та корисних копалин. Зараз велику частину виробництва займають малі та середні приватні підприємства, більшість з яких виготовляють товари загального вжитку. Багато малих підприємств належать китайцям, які емігрували зі своєї батьківщини. Ці невеликі майстерні виробляють такі товари загального вжитку як меблі, побутові прилади, текстильні вироби та займаються друкарською справою. Основний центр приватної промисловості - західна Ява, хоча ця галузь також розвинута в Джакарті. З середини 80-х в Індонезії повільно, але стійко почали розвиватися великомасштабні та високотехнологічні підприємства, які виробляють телекомунікаційні, електронні товари та автомобілі.

Найбільшою галуззю промисловості, що переробляє імпортовані сировинні матеріали, є текстильна промисловість. Прядильні фабрики в більшості належать державі чи знаходяться в руках іноземних фірм, тоді як ткацькі та апретурні підприємства, які сконцентровані в Бандунзі, переважно невеликі та належать місцевим підприємцям. Провідне посідає в економіці Індонезії гірнича промисловість - одна з провідних галузей промисловості. В кінці ХХ ст. вона мала яскраво виражений експортний характер. Її частка у ВВП країни на поч. ХХІ ст. - близько 15%. З країни в 2000-2014 рр. практично повністю вивозилися боксити, мідна, нікелева і марганцева руди, а також такі продукти первинної переробки мінеральної сировини: феронікель, золото, нікелевий штейн, металічне олово. На експорт йшло близько 75% нафти, 50% природного газу та 40% нікелевої руди. Основний споживач продукції гірничодобувної промисловості Індонезії - Японія [18]. Гірничодобувна промисловість Індонезії використовує в основному імпортне обладнання, що постачається з Японії, США і Німеччини. У галузях важкої індустрії, пов'язаних з використанням нерудних корисних копалин і хімічної сировини в 2000-2014 роках найбільш характерними були три напрями господарської активності: переробка нафти, виробництво мінеральних добрив і цементу. У чорній і кольоровій металургії провідне місце зайняли два великих комплекси - сталеплавильний комбінат в Чилегоні і алюмінієвий завод в Асахані. У середині 1990-х років був введений в експлуатацію перший в країні нафтохімічний комплекс, розміщений поблизу Чилегону, і споруджений другий комплекс в Тубані. На почітку ХХІ ст. швидко збільшувалося виробництво цементу, що диктувалося зростаючими потребами будівельної галузі.

Таблиця 2.2 Основні показники промисловості Індонезії в 2014 р.

В обробній промисловості на 2014 рік було зареєстровано більше 25 тисяч підприємств, що мають статус великих або середніх і більше 3,2 мільйонів малих підприємств і надомних виробників. Найбільш значимими галузями є харчова промисловість (близько 19 % всього несировинного виробництва, майже 6000 крупних і середніх заводів), хімічна промисловість (16 %, близько 900 підприємств), текстильна промисловість (7 %, близько 2000 підприємств), тютюнова промисловість (7 %, більше 1600 підприємств), виробництво машин і устаткування (7 %, близько 600 підприємств), автомобільна промисловість (6 %, більше 270 підприємств), целюлозно-паперова промисловість (6 %, більше 530 підприємств), виробництво готового одягу (4 %, більше 2000 підприємств).

Велика частка малих підприємств і надомних виробників діють в різних галузях легкої і харчової промисловості, включаючи традиційні ремесла: виробництво батіку, кераміки, плетіння рогож, виготовлення різьблених виробів з дерева і кістки, іншої сувенірної продукції. У добувній промисловості діють в основному крупні національні компанії, значна частина з яких належить державі, а також західні сировинні корпорації. Найбільшою з національних компаній є державна монополія «Pertamina», контролююча видобуток і переробку нафти. Видобуток нафти (на 2014 рік) складав більше 1,02 млн барреля в день (37 місце в світі), природного газу - 85,7 млрд кубометрів за рік (8 місце в світі) [16].

На межі ХХ-ХХІ ст. Індонезія постачає на світовий ринок ряд важливих сировинних товарів, зокрема: нафту і природний газ (2/3 експортних прибутків), олово, нікелеві руди. Основа енергобалансу Індонезії нафта (бл. 80 %), а також природний газ (18,1 %). На кам'яне вугілля припадає всього 0,9 %, гідроенергію - 1,4 % ВВП.

2.3 Третинний сектор (сфера послуг)

Сфера послуг традиційно займала досить важливе місце в індонезійській економіці (включаючи колоніальний період), проте початок її інтенсивного цілеспрямованого розвитку відноситься до періоду економічної модернізації 1970-х - 1980-х років. До 2014 року доля сфери послуг у ВВП склала 37,6 %, вона забезпечувала зайнятість практично половини (48,9 %) працездатного населення.

При цьому ефективність і конкурентоспроможність цього сектору порівняно з індонезійською економікою в цілому залишається невисокою, зокрема, через технологічну і інфраструктурну відсталість, брак кваліфікованих кадрів. У 2014 році урядом прийнята програма прискореного розвитку сфери послуг. Основними завданнями, поставленими в її рамках, є планомірне підвищення її долі в економіці - до 55 % ВВП до 2025 року, а також якісна модернізація її основних секторів: охорони здоров'я, транспорту і зв'язку, банківського, туристичного секторів, енергетики.

Індонезія - острівна країна, тому морський транспорт відіграє тут важливу роль в доставці сировинних матеріалів та сільськогосподарських продуктів з місця їх видобутку на ринок. Фізична природа країни сприяє розвитку морських з'єднань для перевозки вантажів і повітряних для пасажирів. На багатьох диких районах Індонезії прокладання транспортних шляхів спричинює великі труднощі, що дуже перешкоджає розвитку економіки. В Індонезії тільки на островах Ява, Мадура і Суматра є мережі доріг з твердим покриттям достатньої якості. На Яві дороги достатньої якості та можуть бути розширені щоб зустріти потреби зростаючого населення. Через невеликі відстані, пріоритет тут поставлений на дорожній транспорт. Незважаючи на це, залізничний транспорт також важливий для перевезення вантажів і пасажирів. Через велику чисельність та густоту населення, Ява не зовсім придатна для будівництва нових залізниць.