Курсовая работа (т): Економічна характеристика Індонезії

Індонезійська Державна Залізниця (Perusahaan Jawatan Kereta Api) працює на Яві, Мадурі та Суматрі. Географічні особливості і склад товару зменшили конкурентноздатність залізниці. Більшість доріг з твердим покриттям знаходяться на Яві і Мадурі. Багато доріг нижчої якості є і на Суматрі, Целебесі, Калімантані та Балі, але на Папуа є тільки декілька доріг, які найчастіше зв'язують найнаселеніші регіони.

Таблиця 2.3 Основні показники сфери послуг Індонезії в 2014 р.

Для далекого транспортування великої кількості товарів в Індонезії найчастіше використовують морський транспорт.

Більшість високонаселених міст мають доступ до моря, тому судноплавство тут дуже розповсюджене. Внутрішні моря Індонезії відносно спокійні, тому що Індонезія лежить поза поясом тайфунів та сильних вітрів. Тому що в Індонезії мало портів для розвантаження високотонажних кораблів, тут зазвичай використовують ліхтери та інші малі судна. Тут є багато портів, але тільки невеликий відсоток з них може прийняти корабель більше 500 тонн. Основні порти для завантаження сухого вантажу: Тан'юнгперіук в Джакарті, Тан'юнгперак в Сурабаї та Белаван у Медані. Полембанґ на південній Суматрі - головний нафтовий порт країни.

Міжнародні повітряні перевозки доступні тільки у Джакарті, Медані та Денпасарі. Послуги авіаперевезення надають «Garuda Indonesia», національна авіалінія, та «Merpati Nusantara», що частково субсидується урядом. Є також кілька менших авіаліній [8].

Мета урядової кредитної та фінансової політики - забезпечити умови для особистої ініціативи в ситуації фінансової ортодоксії. Проте субсидовані кредитні та відсоткові ставки використовуються згідно з загальними пріоритетами уряду. Споживчий та торговельний кредит значною мірою визначається такою системою, але є й певне поле діяльності для приватного банкування та лихварства. Але приватний фінансовий сектор слабкий і в мобілізації внутрішніх коштів відіграє тільки допоміжну роль. Неабиякі зусилля докладаються для лібералізації фінансової системи, відповідно до умов розвитку заохочуються іноземні капіталовкладення та допомога. Систему роботи з іноземною валютою в Індонезії дуже спрощено й іноземні інвестиції приймаються схвально.

У країні сформувався складний та досить розвинений комерційний сектор, який спирається на маркетинг та експорт сільськогосподарської продукції, постачання споживчих товарів та надання послуг для внутрішнього ринку. Тут панує китайська громада, хоча на нижчих рівнях зросла й участь корінного населення та неофіційна діяльність армії.

Розділ 3. КРАЇНА В СВІТОВОМУ ГОСПОДАРСТВІ

3.1 Структура зовнішньої торгівлі

Обсяг зовнішньої торгівлі Індонезії в 2014 році склав 285,3 млрд дол. США при позитивному сальдо у розмірі 31,1 млрд дол. Об'єм експорту - 158,2 млрд дол., імпорту - 127,1 млрд дол. (за обома показниками - 30-е місце в світі). Основними статтями експорту є газ, нафта, електроустаткування, текстиль, деревина, фанера, каучук.

Хоч економіка Індонезії залежить від видобутку та переробки нафти - Індонезія найбільший постачальник нафти в Азії - це сільськогосподарська країна, яка експортує рис, чай, каучук та кокоси. Тут є багаті поклади мінеральних ресурсів. Основними статтями експорту є: кава, деревина, пальмова олія, кокоси, чай, тютюн, нафта, цинк, зріджений природний газ.

При цьому об'єм нафті, що імпортується, з середини 2000-х років у все більшій мірі перевершує об'єм нафти такою, що експортується - це стало причиною виходу Індонезії в 2012 році з ОПЕК.

Таблиця 3.1 Зовнішня торгівля Індонезії в 2014 р.

Основними споживачами індонезійського експорту станом на 2014 рік є Японія (15,9 % від загального об'єму), Китай (9,9 %), США (9,3 %), Сінгапур (8,8 %), Республіка Корея (7 %), Індія (6,4 %), Малайзія (5,8 %). Більша частина імпорту поступає з Сінгапуру (16,1 %), Китаю (14,5 %), Японії (10,2 %), США (7,3 %) Малайзії (5,8 %), Республіки Кореї (4,9 %), Таїланду (4,8 %) [21].

3.2 Іноземні інвестиції та державний борг Індонезії

Серйозна спроба зменшити втручання держави в інвестиційну сферу була зроблена після падіння світових цін на нафту на початку 1980-х років. На зміну об'ємному, заплутаному переліку галузей економіки, відкритих для іноземних капіталовкладень, в 1989 році був складений невеликий «заборонний» список, в якому вказувалися закриті для закордонних інвесторів сфери діяльності. В кінці 1998 року уряд переглянув цей список в у бік ще більшого скорочення. У ряді секторів економіки з 2000 року була розширена практика, що допускала створення фірм з 100% участю іноземного капіталу, особливо за умови, що основна частина вироблюваної продукції йде на експорт.

Одним з найбільш відчутних чинників, стримуючих процес збільшення іноземних капіталовкладень, залишається суперечність інвестиційної політики Індонезії. Проявом цього стало, зокрема, прийняття у 2000 році урядової постанови, що обмежує іноземцям доступ до найпривабливіших сфер індонезійського бізнесу. У числі таких сфер в документі були названі суспільний транспорт, міжострівне морське сполучення, торгівля і супутні галузі, кіно (зйомка, імпорт, експорт, прокат), радіо- і телемовлення, електронні і друкарські ЗМІ.

Усе більш серйозним чинником, що негативно впливає на фінансово-економічне положення Індонезії, стає скорочення іноземних інвестицій, що надходять до країни. У 2014 року їх об'єм склав 9 млрд. дол., різко знизившись в порівнянні з 15,4 млрд. дол. в 2012 році. Це означало повну неспроможність колишніх розрахунків на те, що залучення капвкладень ззовні стане «локомотивом» економічного відродження республіки. У числі найбільш значимих причин падіння довіри до Джакарти з боку іноземних вкладників капіталу зарубіжні і місцеві експерти виділяють політичну нестабільність і високий рівень корупції, показник, по якому Індонезія «лідирує» серед інших держав.

Таблиця 3.2 Основні фінансові показники Індонезії в 2014 р.

Додатковим негативним аспектом моментом для іноземців стає розширення повноважень адміністрацій на місцях у зв'язку із законом про регіональну автономію. Ряд не чітких положень цього документа дає місцевим органам влади підставу розробляти власні правила ведення бізнесу, а також встановлювати власні податки і збори, які стають серйозною перешкодою для діяльності інвесторів.

Поряд із збільшенням валютних вливань з-за кордону не менше гостро стоїть проблема підвищення ефективності їх використання. Так, за наявними підрахунками, в 2014 році освоєння склало не більше 80% від всіх вкладених сум (12,3 млрд. дол.). Серйозну складність для економіки Індонезії створює відтік капіталу (до 10 млрд. дол. в рік), який практично зводить нанівець зусилля Джакарти по залученню нових іноземних інвестицій.

У 2014 році поряд з нафтогазовим сектором найбільш привабливим для іноземних вкладників сферами економіки були сільське господарство, гірничодобувна, хімічна, целюлозно-паперова і харчова промисловість, а також банківська справа, транспорт, туризм, телекомунікації і сфера інфраструктури.

В цілому доля зарубіжних інвестицій в Індонезії в порівнянні із загальним об'ємом іноземних капіталовкладень в ЮВА (у 2014 році - 250,3 млрд. дол.) залишається порівняно скромною.

3.3 Конкурентоспроможність і міжнародна співпраця

З перших років незалежності як основні принципи зовнішньої політики Індонезії декларуються свобода і активність, а також рівновіддаленість від конфронтаційних блоків. У 1950-і роки Джакарта була в числі основних ініціаторів створення Руху неприєднання і до теперішнього часу залишається одним з найбільш активних його учасників. При цьому, якщо для періоду президентства Сукарно було характерне зближення країни з СРСР і іншими країнами соціалістичного блоку, то після 1965 років був узятий курс на щільне політичне і економічне спвробітництво із Заходом. Крім того, з того часу найважливіше місце в шкалі зовнішньополітичних пріоритетів Індонезії займає регіональна співпраця.

У 1967 році при ініціативній ролі Індонезії була створена Асоціація держав Південно-східної Азії (АСЕАН) - з тих пір вона незмінно залишається неформальним лідером цієї організації, виступаючи за активізацію інтеграційних процесів, розвиток нових форм внутрішньоасеанівської співпраці і взаємодії Асоціації з партнерами за межами Південно-східної Азії - зокрема, в рамках Регіонального форуму АСЕАН (АРФ) і різних діалогових механізмів. Також помітна роль Джакарти в інших структурах Азіатсько-тихоокеанського регіону, у тому числі АТЕС, СВМДА, Діалозі по співпраці в Азії.

Основною метою міжнародної діяльності Джакарти в даний час є створення сприятливих зовнішніх умов для соціально-економічного розвитку Індонезії, її позиціонування як демократичної помірно-мусульманської країни, а також сприяння побудові багатополярного світоустрою. Традиційно активною є її позиція на користь мирного врегулювання регіональних конфліктів і ядерного роззброєння. З кінця XX століття особливу актуальність для індонезійців отримали завдання протидії зміні клімату і боротьби з тероризмом.

Індонезія активно бере участь в роботі Організації Об'єднаних Націй, періодично ставлячи питання про надання їй статусу постійного члена Ради Безпеки, «Групи двадцяти», Організації ісламської конференція, інших міжнародних організацій і форумів [14].

Ключовими зарубіжними партнерами Індонезії вже декілька десятиліть є США, Японія, країни АСЕАН і Євросоюзу. В той же час, з кінця 1990-х років узятий курс на диверсифікацію зовнішніх зв'язків. Зокрема, робилися серйозні зусилля по зміцненню стосунків з Росією та Китаєм.

ВИСНОВКИ

За результатами дослідження було встановлено що:

. Індонезія - аграрно-індустріальна країна. Основні галузі промисловості: нафто- і газодобувна, текстильна, гірнича, цементна, хімічна, деревообробна, харчова та туризм. Основна роль в І. з урахуванням її острівного положення відіграє морський транспорт. Найбільші порти: Танджунгпріок (аванпорт Джакарти), Сурабая, Палембанг, Балікпапан.