- інноваційність;
- інвестиційна активність;
- професіоналізм управлінських кадрів [66, с. 115].
При виборі пріоритетних напрямів розвитку слід здійснити оцінку низки найважливіших параметрів:
- зміна (або поява) нових потреб цільових сегментів регіону, які необхідно задовольняти;
- зміна (або поява) нових споживчих сегментів, які бажано освоїти;
- нові географічні або товарні ринки, на які необхідно вийти.
У рамках розроблених пріоритетних напрямків виникає необхідність визначення національних або регіональних ринків, на яких регіон припускає працювати. Тому наступним етапом при розробці програми є визначення стратегічного поля діяльності.
. Вибір стратегічного поля діяльності. У рамках стратегічного планування поля діяльності необхідно розглянути питання, для яких саме географічних ринків регіон повинен виробляти товари, тобто визначити стратегію вибору ареалів діяльності. Вибір національних і регіональних ринків є складовою частиною вибору стратегічного поля діяльності регіону [66, с. 115].
Національні та регіональні ринки можуть мати різне стратегічне значення для регіону, так як споживчі функції та групи споживачів залежно від конкретної країни або регіону можуть значно варіюватися, так що при обробці різних зовнішніх і регіональних ринків сегменти споживачів і їх вимоги сильно відрізняються один від одного.
Через надзвичайно великі відмінності регіональних ринків у більшості випадків є неможливим обробляти їх за допомогою однієї маркетингової стратегії. Тому регіон у ході стратегічного планування повинен не тільки здійснювати відбір найбільш перспективних ринків, але й розглядати ряд концептуально різних стратегій вступу на ці ринки. Це необхідно для того, щоб по можливості уникнути помилкових дій, збиткових інвестицій або роботи в неефективній області ринку.
Таким чином, визначення стратегічного поля діяльності, з одного боку, необхідно для пізнання, на яких ринках регіон найкращим способом може реалізувати свої можливості і ресурсний потенціал. З іншого боку, необхідно визначити, які значимі для регіону ринки будуть розвиватися в майбутньому особливо інтенсивно і зможуть забезпечити регіону надходження до бюджету. Одного разу вибране стратегічне поле діяльності чинить величезний вплив на ресурси, структуру економіки і тим самим багато в чому визначає потенціал розвитку регіону в майбутньому.
. Розробка критеріїв оцінки якості управління. У найбільш загальному вигляді критерії якості управління виражають міру, в якій управлінські рішення забезпечують реалізацію соціально-економічних цілей регіону.
Однак багато критеріїв у даному випадку не піддаються кількісній оцінці.
Низка соціально-економічних цілей, пов'язаних з досягненням певного рівня духовних, культурних потреб, удосконаленням способу життя, всебічним розвитком особистості, формуються і виражаються тільки в якісних параметрах.
Основним критерієм якості управління є підвищення корисності управління, що виражається в такому:
- збільшенні соціальних результатів;
- зростанні добробуту регіону і господарюючих суб'єктів [67, с. 114].
Серед основних критеріїв оцінки якості управління можна запропонувати такі:
. Критерій цільової орієнтації, який характеризує наявність чітко виражених цільових установок управління.
. Критерій соціальної значущості управління, що дозволяє судити, якою мірою рішення економічного характеру володіють одночасною властивістю поліпшення соціальних факторів. В якості показника можна використовувати відношення фактичних рівнів споживання матеріальних благ і послуг до цільових нормативів, наприклад, науково обґрунтованих раціональних норм споживання продуктів харчування.
. Критерій регіонального позиціонування, що характеризує популярність регіону, як на зовнішньому, так і на внутрішньому ринку.
. Критерій прогресивності регіональної структури економіки - дотримання раціонального співвідношення між різними галузями, виробничої і соціальної сфер, часткою накопичення і споживання у виробленому регіональному валовому продукті.
. Критерії динаміки економічних показників, що дозволяють судити про використання регіональних ресурсів [66, с. 203].
Розрахунок конкретних показників оцінки якості регіонального управління можна здійснювати у вигляді трьох узагальнених індексів: соціального ефекту, ділової активності та податково-фінансових умов.
У рамках стратегічного управління маркетинг виступає сполучною ланкою між цілями і існуючими регіональними проблемами. Використання маркетингу при формуванні програмних документів соціально-економічного розвитку регіону дозволяє визначити потреби, які потребують задоволення, детально проаналізувати потенціал регіону, провести моніторинг існуючих ринків, визначити споживчі сегменти, які необхідно охопити, провести оцінку перспектив розвитку кожного виду діяльності в регіоні з позицій ринкової ситуації, виявити потенційні ринки і дати оцінку їх привабливості для регіону, розробити та реалізувати ефективні стратегії освоєння ринків.
Напрямком подальших досліджень може стати вивчення та систематизація кращого досвіду вітчизняних та зарубіжних регіонів у сфері використання маркетингових технологій у стратегічному управлінні розвитком регіонів.
Для прискорення процесів реалізації стратегічних пріоритетів, розробки та запровадження стратегії соціально-економічного розвитку регіонам потрібний науково обґрунтований організаційний механізм, який містив би процедуру розробки стратегії, розкривав би організаційну та інституційну складові процесу стратегічного планування та реалізації стратегії (Додаток А).
Представлений механізм характеризує концепцію досягнення цілей та завдань соціально-економічного розвитку України, її нормативно-правове, науково-методичне, організаційне та інституційне забезпечення.
Отже розробці стратегії соціально-економічного розвитку регіону передує стратегічне планування. Враховуючи суттєву диференціацію регіонів України, для кожного з них має бути розроблені власний стратегічний план та стратегія. Державною стратегією регіонального розвитку на період до 2015 року, яка затверджена Постановою КМУ №1001 від 21 липня 2006 р., визначено пріоритетні напрями розвитку регіонів на період до 2015 року. Для кожного регіону сформульовано пріоритетні напрями, які мають бути ураховані під час визначення пріоритетів стратегічного планування регіону.
Основу нормативно-правового забезпечення стратегічного планування соціально-економічного розвитку регіону становлять Конституція України, Закони України: "Про місцеве самоврядування в Україні"; "Про місцеві державні адміністрації", "Про Генеральну схему планування території України", "Про стимулювання розвитку регіонів", "Про Державну програму економічного та соціального розвитку України на 2010 р." та ін., Бюджетний кодекс, Податковий кодекс України, постанови КМУ. Принципи регіональної політики, мета та стратегічні завдання регіональної політики до 2015 року, механізм та етапи реалізації Стратегії, Очікувані результати, організація моніторингу і оцінки реалізації Стратегії відображені у "Державній стратегії регіонального розвитку на період до 2015 року" [21, с. 98].
Якість стратегічного планування соціально-економічного розвитку регіону багато в чому залежатиме від науково-методичного забезпечення даного процесу. Для забезпечення обґрунтованості стратегічного планування, досягнення сукупного позитивного ефекту в результаті реалізації розробленої Стратегії необхідні об’єднання зусиль адміністративно-управлінської, фінансової, виробничої, науково-технічної сфер, максимально можливе залучення та оптимізація природно-ресурсного, людського, науково-технічного та інноваційного потенціалу регіону, розвиток науково-інформаційних ресурсів, вивчення та доведення світового й вітчизняного досвіду стратегічного планування розвитку регіонів. Перед науково-дослідними закладами стає важливе завдання розробки та удосконалення методичного інструментарію, розвитку методів моделювання і прогнозування соціально-економічного розвитку регіонів. Підвищення потребує якість управлінських кадрів, що обумовлює необхідність налагодження національної та регіональної системи підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації працівників органів місцевого самоврядування [24, с. 110].
В узагальненому вигляді процес формування програми соціально-економічного розвитку можна представити у вигляді чіткої послідовності взаємопов’язаних процесів визначення стратегічних цілей, всебічного обґрунтування способів їх реалізації та формування системи ресурсного забезпечення (Додаток Б).
Формування програми є складним процесом, що вимагає великих часових і трудових витрат, залучення значного інтелектуального потенціалу та передбачає визначення складу його учасників, розподілу між ними завдань і порядку взаємодії.
Склад учасників розробки стратегії і програми [36, с. 82]:
а) громадські організації:
- визначення суспільного бачення базових потреб, стратегічних цілей розвитку;
- демократичний контроль над розробкою та виконанням програм;
б) науково-дослідні установи, інформаційно-аналітичні центри, служби, завданнями яких у загальному вигляді є:
- розробка (вдосконалення) методологічних засад, інформаційних, програмно-інструментальних засобів вирішення системних проблем;
- створення загальних і локальних (на рівні конкретних проблем) моделей;
- збір, накопичення та узагальнення інформації, проведення досліджень з метою виявлення закономірностей, пропорцій, протиріч в існуючому стані суспільства і процесі його розвитку;
- підготовка розгорнутих обґрунтувань альтернативних проектів вирішення проблеми, їх аналіз і вибір раціонального варіанта;
в) фахівці в конкретних предметних галузях (представники органів управління за відповідними напрямами, вчені вузів, науково-дослідних установ, неурядових організацій). Їх завданнями є:
- аналіз позицій різних цільових груп;
- визначення вимог до кінцевих і проміжних результатів;
- аналіз інформації та надання необхідних вихідних даних;
- розробка пропозицій з формування можливих способів розв’язання конкретних проблем;
- підготовка проектів рішень за результатами оцінки завдань, проектів, цільових програм;
г) органи державної влади (галузеві міністерства, відомства, державні адміністрації), органи місцевого самоврядування. До їх завдань належать:
- визначення позицій стосовно стратегічних цілей розвитку;
- розробка загального плану, визначення завдань та організація робіт з формування концепції, основних напрямів і програми розвитку;
- експертиза і прийняття рішень стосовно остаточних варіантів проекту стратегічних і програмних документів;
- узгодження програми з іншими міністерствами, відомствами, місцевими органами влади, всіма учасниками програми;
- схвалення стратегічних і програмних документів (з необхідними додатками, поясненнями, включаючи кошторис бюджетних потреб) одночасно із затвердженням відповідних бюджетів на наступний рік; д) вищі інститути державного керівництва (Президент, Верховна Рада, Кабінет Міністрів), завданнями яких є:
- визначення загальнодержавних потреб, цілей соціально-економічного розвитку;
- визначення політичного курсу, загальних перспектив та обмежень;
- ухвалення Концепції, Стратегії, Національної програми соціально-економічного розвитку України;
- вирішення питань комплексного забезпечення Національної програми соціально-економічного розвитку України [36, с. 82].
У функціональному плані учасниками процесу формування та реалізації програм є:
) споживач результатів реалізації програми, він же - носій національних інтересів: суспільство в особі громадських організацій, представницьких органів влади, представників політичної і наукової еліти, які декларують суспільно значимі потреби, оцінюють якість отриманих результатів, їх відповідність вимогам, на підставі чого з'являються нові потреби;
) ініціатор програми: органи державної влади, місцевого самоврядування, суб'єкти економічної, політичної і суспільної діяльності, які здійснюють аналіз і виявлення ефективних потреб у розвитку та формують альтернативні підходи до їх реалізації;
) державний замовник: органи влади, в розпорядженні яких перебувають бюджетні кошти та які відповідають за стан і розвиток країни. Розподіл повноважень між ними залежить від рівня розвитку суспільства, держави, способів функціонування та взаємозв'язків між інститутами державної влади, характеристик самого механізму планування;
) орган управління програмою (адміністратор програми): орган виконавчої влади (його підрозділ), що здійснює організацію робіт з формування програми, комплексне забезпечення та контроль над її розробкою і виконанням; умови демократизації суспільства зумовлюють необхідність активної участі в його роботі представників громадськості;
) розробник програми: організація, що здійснює формування проектів програми розвитку (варто розрізняти розробників стратегії від розробників програми - це, як правило, різні групи фахівців);